вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" травня 2022 р. Справа№ 910/7986/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Грека Б.М.
Отрюха Б.В.
за участю секретаря судового засідання: Ковган О.І.
у присутності представників сторін:
від ініціюючого кредитора: Горобець Р.В. - виписка з ЄДРПОУ від 30.09.2021
від боржника: Лозовський В.М. - ордер серії СА №1023630 від 18.05.2022
від ОСОБА_1 : Просенюк С.М. - ордер серії ОД №396685 від 03.12.2021 (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)
від ТОВ "Стандарт": Кладіков М.П. - ордер серії АІ №1180781 від 06.12.2021
розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства обмеженою відповідальністю "Стандарт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року
у справі № 910/7986/19 (суддя Пасько М.В.)
за заявою Товариства обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"
до Приватного акціонерного товариства "Балаклавське
рудоуправління ім. О.М. Горького"
про банкрутство
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19 визнано ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" кредитором ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" на суму 440 391 933,33 грн., з яких 19 210,00 грн. - вимоги першої черги, 440 372 723,33 грн. - четвертої черги; затверджено реєстр вимог кредиторів; відмовлено у визнанні кредиторами боржника ТОВ "Стандарт" на суму 7442,00 грн. та ОСОБА_1 на суму 5712,51 грн.; вирішено інші процесуальні питання.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19 та прийняти нове рішення, яким визнати кредиторські вимоги ОСОБА_1 до боржника на суму 5 712,51 грн., а кредиторські вимоги ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" внести окремо до реєстру як такі, що забезпечені заставою майна боржника.
Крім того, не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "Стандарт" також звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19 в частині відмови у визнанні ТОВ "Стандарт" кредитором боржника на суму 7 442,00 грн. та прийняти нове рішення, яким визнати ТОВ "Стандарт" кредитором боржника на суму 7 442,00 грн.
В обґрунтування поданих апеляційних скарг апелянти посилаються на неповне дослідження судом першої інстанції обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали в наведених частинах.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказані апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Копитова О.С., Сотніков С.В.
Ухвалою суду від 09.12.2021 року вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ТОВ "Стандарт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19, повернення даних апеляційних скарг або залишення їх без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7986/19 за заявою ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" до ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім.О.М. Горького" про банкрутство.
20.12.2021 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/7986/19/9720/2021 від 17.12.2021 року витребувані матеріали справи №910/7986/19 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 28.12.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Стандарт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 03.02.2022 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
У поданих через відділ документального забезпечення суду відзивах на апеляційну скаргу ТОВ "Стандарт" представник ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" та розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Кучак Ю.Ф. просять залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою суду від 13.01.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19, об'єднано її в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з раніше прийнятою до провадження апеляційною скаргою ТОВ "Стандарт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 у справі №910/7986/19, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 03.02.2022 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
У поданому через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Кучак Ю.Ф. просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
У зв'язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. у відпустці та судді Копитової О.С. на лікарняному протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2022 року для розгляду справи №910/7986/19 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Грек Б.М., Отрюх Б.В.
Ухвалою суду від 02.02.2022 року вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/7986/19 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ТОВ "Стандарт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року.
До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від представника ТОВ "Стандарт" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових письмових доказів.
Ухвалою суду від 03.02.2022 року за клопотанням представника ОСОБА_1 відкладено розгляд справи на 03.03.2022 року на підставі положень ст. 216 ГПК України та зобов'язано представника ОСОБА_1 адвоката Просенюка С.М. надати суду докази участі 03.02.2022 року у судовому засіданні Печерського районного суду міста Києва по справі №756/564/20-ц.
21.02.2022 року на виконання вимог ухвали суду від 03.02.2022 року представником ОСОБА_1 надано суду відповідні докази.
Через військову агресію Російської Федерації проти України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з чим для запобігання загрози життю та здоров'ю суддів та учасників судового процесу у період воєнного стану судове засідання з розгляду справи №910/7986/19, призначене на 03.03.2022 року, не відбулось.
Разом з тим, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки ухвалою суду від 12.04.2022 року розгляд справи №910/7986/19 призначено на 19.05.2022 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
10.05.2022 від представника ОСОБА_1 адвоката Просенюка С.М. через систему "Електронний суд" надійшла заява про проведення судового засідання 12.05.2022 року та всіх наступних засідань в режимі відеоконференції, проведення яких просить забезпечити поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon, за наслідками розгляду якої ухвалою суду від 12.05.2022 року подану заяву було задоволено.
Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні 19.05.2022 року в режимі відеоконференції та представник ТОВ "Стандарт" у приміщенні Північного апеляційного господарського суду вимоги поданих апеляційних скарг ОСОБА_1 та ТОВ "Стандарт" підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.
Представники ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" та боржника проти доводів скаржників, викладених в апеляційних скаргах, заперечували, просили залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін.
19.05.2022 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ "Стандарт" задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, ухвала в частині відмови у визнанні ОСОБА_1 кредитором боржника - скасуванню з прийняттям в скасованій частині нового рішення про визнання ОСОБА_1 кредитором боржника на суму 5 712,51 грн. та включення їх до першої черги реєстру вимог кредиторів, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Разом з тим, судова колегія зазначає, що 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство
В силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 45 наведеного кодексу, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті.
Забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.
Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.
Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Згідно ч. 2 ст. 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
У разі необхідності господарський суд може оголосити перерву в попередньому засіданні.
За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються:
- розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів;
- розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів;
- дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів;
- дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 44 цього Кодексу.
Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги.
Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов'язань у шосту чергу.
Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі.
Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ухвалою господарського суду міста Києва від 11.07.2019 року за заявою ТОВ "ФК "Веста" (в подальшому змінило найменування на ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста") відкрито провадження у справі №910/7986/19 про банкрутство ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", визнано ТОВ "Фінансова компанія "Веста" кредитором боржника на суму 440 391 933,33 грн., введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф.
Відповідне оголошення про відкриття відносно ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" провадження у справі про банкрутство офіційно оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 12.07.2019 року за №61032.
Після публікації вказаного оголошення до суду надійшли, в тому числі, наступні заяви з грошовими вимогами до боржника:
09.08.2019 року (згідно відмітки канцелярії суду) - заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника на суму 5 712,51 грн.
09.08.2019 року (згідно відмітки канцелярії суду) - заява ТОВ "Перше реєстраційне бюро" з грошовими вимогами до боржника на суму 7 442,00 грн.
Крім того, 30.08.2021 року від ТОВ "Стандарт" до суду надійшла заява про заміну кредитора правонаступником, в якій останнє просить суд замінити ТОВ "Перше реєстраційне бюро" з вимогами до боржника на суму 7 442,00 грн. на правонаступника - ТОВ "Стандарт".
У повідомленні про розгляд вимог кредитора №02-01-75/39 від 31.07.2020 року та письмових висновках до реєстру вимог кредиторів боржника від 13.09.2021 року №02-01/75-50 розпорядник майна боржника вимоги ОСОБА_1 визнав, однак не включив до реєстру вимог кредиторів боржника, оскільки вказані вимоги свідчать про наявність трудового спору, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Щодо вимог ТОВ "Перше реєстраційне бюро", правонаступником якого вважає себе ТОВ "Стандарт", то розпорядником майна боржника у повідомленні про розгляд вимог кредитора №02-01-75/38 від 20.07.2020 року та письмових висновках до реєстру вимог кредиторів боржника від 13.09.2021 року №02-01/75-50 заявлені вимоги у повному обсязі не визнані з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність належними та допустимими доказами.
За наслідками розгляду заявлених вимог у попередньому засіданні ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19 визнано ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" кредитором ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" на суму 440 391 933,33 грн., з яких 19 210,00 грн. - вимоги першої черги, 440 372 723,33 грн. - четвертої черги; затверджено реєстр вимог кредиторів; відмовлено у визнанні кредиторами боржника ТОВ "Стандарт" на суму 7442,00 грн. та ОСОБА_1 на суму 5712,51 грн.; вирішено інші процесуальні питання.
Згідно ч. 3 ст. 47 КУзПБ ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів.
Оскільки доводи скаржників фактично зводяться до незгоди з ухвалою суду в частині визнання вимог ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" до боржника згідно черговості, а також відмови у визнанні вимог ОСОБА_1 та ТОВ "Стандарт", то у відповідності до ст. 269 ГПК України ухвала суду першої інстанції переглядається лише в цій частині.
В інший частині ухвала місцевого господарського суду не переглядається.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаної ухвали в оскаржуваних частинах, колегією суддів встановлено наступне.
Заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" на суму 5 712,51 грн. надійшла до Господарського суду міста Києва 09.08.2019 року (згідно відмітки канцелярії суду), тобто в межах тридцятиденного терміну, передбаченого ст. 23 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинного на дату звернення кредитора до суду).
Обґрунтовуючи свої вимоги до боржника ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до Наказу ВАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" від 08.02.2008 року № 69 він входив до складу тендерного комітету боржника, а заборгованість боржника перед ним підтверджується відповідною довідкою боржника.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Наказом ВАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" від 03.05.2007 року №166 створено тендерний комітет з розгляду об'єктів капітального будівництва і капітального ремонту.
Наказом ВАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" від 08.02.2008 року № 69 внесено зміни до Наказу боржника від 03.05.2007 року №166 та, відповідно, включено ОСОБА_1 до складу членів тендерного комітету ВАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького".
Відповідно до п. 3.8 Положення "Про тендерний комітет ВАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", затвердженого рішенням Наглядової Ради боржника від 30.05.2007 року, за роботу в тендерному комітеті членам комітету надаються доплати у розмірі 250,00 грн.
Згідно доданої до заяви копії довідки №21/685 від 30.11.2014 року ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" про депонування винагороди підтверджена сума винагороди ОСОБА_1 за роботу в тендерному комітеті за період грудень 2012 - листопад 2014 року становить 5 712,51 грн.
Доказів погашення боржником вказаної заборгованості учасниками провадження у справі не надано та матеріали справи не містять.
Таким чином, колегія суддів вважає доведеною належними доказами заборгованість ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" перед ОСОБА_1 на суму 5 712,51 грн.
Місцевий господарський суд, погоджуючись з розпорядником майна боржника, оскаржуваною ухвалою відмовив ОСОБА_1 у визнанні кредитором на суму 5 712,51 грн., оскільки вказані вимоги свідчить про наявність трудового спору, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Однак, судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року передбачено, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Водночас, місцевим судом залишено поза увагою, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми законодавства про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Крім того, відповідно до положень ст. 28 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Так, згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинного на дату звернення кредитора до суду з відповідною заявою) конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
В силу положень ч. 2 ст. 23 Закону про банкрутство кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Аналогічні положення знайшли своє відображення також у ст. 45 КУзПБ.
Частиною четвертої наведеної статті Закону про банкрутство визначено, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.
Відповідне правило не поширюється на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування і на вимоги Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та/або її дочірнього підприємства, що здійснювало постачання природного газу на підставі ліцензії, щодо сплати заборгованості (у тому числі неустойки, 3 відсотків річних та інфляційних втрат) за поставлений/спожитий природний газ, що утворилася станом на 1 травня 2015 року.
Крім того, згідно п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону про банкрутство, вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута задовольняються у першу чергу за рахунок коштів, одержаних за рахунок продажу майна банкрута. Аналогічні положення також містяться у ч. 1 ст. 64 КУзПБ.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 обрав відповідний спосіб захисту та звернувся до господарського суду з кредиторськими вимогами до боржника щодо виплати заробітної плати, такі вимоги підлягають визнанню та включенню до першої черги реєстру вимог кредиторів боржника.
За вказаних обставин, переглянувши в апеляційному порядку законність ухвали суду першої інстанції в частині розгляду вимог ОСОБА_1 до боржника та дослідивши заяву кредитора на підставі наявних у справі доказів, судова колегія дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції в частині відмови у визнанні вимог ОСОБА_1 прийнята з порушенням норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак наявні підстави для її задоволення та скасування ухвали у відповідній частині з прийняттям нового рішення про визнання ОСОБА_1 кредитором боржника на суму 5 712,51 грн. та включення їх до першої черги реєстру вимог кредиторів боржника.
Щодо оскарження ОСОБА_1 ухвали суду від 18.11.2021 року в частині включення вимог ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" до реєстру вимог кредиторів згідно черговості та доводів про те, що кредиторські вимоги ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" необхідно внести окремо до реєстру як такі, що забезпечені заставою майна боржника, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Як було встановлено судом та зазначено вище, ухвалою підготовчого засідання господарського суду міста Києва від 11.07.2019 року відкрито провадження у справі №910/7986/19 про банкрутство ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" та, серед іншого, визнано ТОВ "Фінансова компанія "Веста" (в подальшому змінило найменування на ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста") кредитором боржника на суму 440 391 933,33 грн., з яких 19 210,00 грн. - вимоги першої черги, 440 372 723,33 грн. - четвертої черги.
Вказана ухвала місцевого господарського суду в установленому законом порядку скасована не була, а відтак набрала законної сили та наразі є чинною.
Тобто, судом першої інстанції було надано відповідну оцінку заявленим вимогам на предмет їх доведеності та можливості порушення справи про банкрутство, визнано їх безспірними і, як наслідок, включено їх до реєстру вимог кредиторів боржника згідно черговості.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону про банкрутство, чинного на дату порушення справи про банкрутство, кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті.
Аналогічні положення містяться також у ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Фінансова компанія "Веста" (в подальшому змінило найменування на ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста") з додатковими вимогами до боржника не зверталось.
Отже, визнані ухвалою від 11.07.2019 року вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Веста" на суму 440 391 933,33 грн. із включенням до відповідних черг реєстру вимог кредиторів фактично були продубльовані місцевим господарським судом в ухвалі попереднього засіданні від 18.11.2021 року і жодних інших вимог судом не розглядалось та до реєстру вимог не включалось.
За вказаних обставин, оскільки вимоги ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" на суму 440 391 933,33 грн. були розглянуті та визнані ще 11.07.2019 року і дана ухвала суду, яка підлягає самостійному оскарженню в апеляційному порядку, є чинною, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 в наведеній частині щодо перегляду вимог ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" та внесення їх окремо до реєстру як таких, що забезпечені заставою майна боржника.
Заява ТОВ "Перше реєстраційне бюро" з грошовими вимогами до боржника на суму 7 442,00 грн., з яких 3 600,00 грн. основної заборгованості та 3 842,00 грн. судового збору, надійшла до Господарського суду міста Києва 09.08.2019 року (згідно відмітки канцелярії суду), тобто в межах тридцятиденного терміну, передбаченого ст. 23 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинного на дату звернення кредитора до суду).
В обґрунтування своїх вимог ТОВ "Перше реєстраційне бюро" посилається на укладення 10.01.2011 року між ним та боржником Договору №Е-15 про відкриття рахунків у цінних паперах власникам іменних цінних паперів випуску, що дематеріалізуються, за умовами якого кредитор надає боржнику послуги щодо обслуговування рахунків у цінних паперах за відповідну щомісячну плату у розмірі 100 грн.
За твердженням заявника, боржником порушено зобов'язання за цим Договором щодо сплати абонентської плати, яка складає 3 600,00 грн. за період з липня 2016 року по червень 2019 року, на підтвердження чого до заяви додано акт звірки взаємних розрахунків.
В подальшому від ТОВ "Стандарт" до суду надійшла заява від 26.08.2021 року про заміну кредитора правонаступником, в якій останнє просить суд замінити ТОВ "Перше реєстраційне бюро" з вимогами до боржника на суму 7 442,00 грн. на правонаступника - ТОВ "Стандарт" на підставі укладеного між сторонами Договору про відступлення права вимоги від 18.06.2021 року, за яким відповідна заборгованість боржника перейшла до ТОВ "Стандарт".
За наслідками розгляду вказаних вимог місцевий господарський суд оскаржуваною ухвалою відмовив ТОВ "Стандарт" у визнанні кредитором на суму 7 442,00 грн., оскільки грошові вимоги ТОВ "Перше реєстраційне бюро", правонаступником якого вважає себе ТОВ "Стандарт", до ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", не підтверджені належними доказами.
Досліджуючи заяву ТОВ "Перше реєстраційне бюро", правонаступником якого вважає себе ТОВ "Стандарт" та додані до неї докази, судова колегія зазначає наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 10.01.2011 року між боржником та ТОВ "Перше реєстраційне бюро" укладено Договір №Е-15 про відкриття рахунків у цінних паперах власникам іменних цінних паперів випуску, що дематеріалізуються.
Згідно п.1.1. Договору, кредитор надає боржнику послуги щодо обслуговування рахунків у цінних паперах.
Пунктами 2.1.1. та 2.1.2. Договору, сторони, в тому числі, передбачили обов'язки ТОВ "Перше реєстраційне бюро", як зберігача за договором, згідно яких на підставі розпорядження ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" як емітента на відкриття рахунків у цінних паперах та отриманого реєстроутримувача реєстру власників іменних цінних паперів станом на дату припинення ведення реєстру, згідно акту приймання-передачі, складеному відповідно до вимог Положення про порядок переведення випуску іменних акцій у без документарну форму, відкрити рахунки у цінних паперах власникам.
На підставі заяви про відкриття рахунків та розпорядження емітента на зарахування акцій, оформленого за формою Зберігача, зарахувати цінні папери кожному Власнику на його рахунок у цінних паперах.
Відповідно до п.2.3.4. Договору боржник зобов'язаний оплачувати послуги кредитора по проведенню депозитарних операцій за цим договором згідно з тарифами кредитора, наведеними у Додатку 1 до цього Договору, у порядку та строки, передбачені цим Договором.
Пунктом 7 Додатку № 1 до Договору передбачена абонентська плата для боржника у розмірі 100 гривень.
В силу положень п.п.4.3.2. Договору види послуг, зазначені в п. 7 Додатку 1 даного Договору, є регулярними та оплачуються щомісяця протягом 10 календарних днів поточного місяця.
Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і скріплення печатками та діє до 31.12.2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами зобов'язань по цьому Договору. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний строк, якщо не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії цього Договору Сторони не виявили бажання у письмовій формі його розірвати. (п. 8.1., 8.2. Договору).
Дослідивши зміст укладеного Договору про відкриття рахунків у цінних паперах власникам іменних цінних паперів випуску, що дематеріалізуються, та долучені до заяви документи, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність заявником належними та допустимими доказами факту надання відповідних послуг боржнику.
Матеріали справи не містять ані розпорядження ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", як емітента, на відкриття рахунків у цінних паперах, ані заяви про відкриття рахунків, передбачених пунктами 2.1.1. та 2.1.2. Договору, не надано інших первинних доказів виконання вказаного договору сторонами, зокрема факту оплати наданих послуг з 2011 року по 2016 роки.
Щодо доданого до заяви акту звірки взаєморозрахунків між ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" та ТОВ "Перше реєстраційне бюро" за період з 30.06.2016 року по 30.06.2019 року, то судова колегія зазначає наступне.
За приписами статті 1 КУзПБ грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Цей перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналіз викладеного свідчить, що за своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов'язань (констатують, фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання.
На переконання судової колегії, акт звірки взаємних розрахунків від 30.07.2020 не є майновою дією боржника (така ж позиція наведена у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13), не свідчить про проведення певної господарської операції, оскільки сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; при цьому акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами (позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №910/866/20, від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17).
Судова колегія відзначає, що саме первинними документами підтверджується заборгованість суб'єкта господарювання, її розмір (або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору - тобто про заборгованість боржника перед кредитором); саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов'язання боржника та для визнання грошових вимог цього кредитора.
Як було зазначено вище, інших доказів, в тому числі первинних документів, на підтвердження факту надання відповідних послуг боржнику до заяви не долучено та судом першої інстанції не встановлено.
Крім того, копія Акту звірки взаєморозрахунків між ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" та ТОВ "Перше реєстраційне бюро" за період з 30.06.2016 року по 30.06.2019 року, надана ТОВ "Перше реєстраційне бюро", не містить підпису та печатки ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", що, в свою чергу, є неналежним доказом.
Окрім наведеного, під час розгляду заяви ТОВ "Перше реєстраційне бюро" суд апеляційної інстанції також враховує висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 року у справі №01/1494(14-01/1494) стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та стосовно ролі та обов'язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство.
Так, згідно наведеної постанови, на підставі аналізу законодавства про банкрутство, яким керується суд на стадії попереднього засідання під час розгляду кредиторських вимог, у сукупності з положеннями процесуального закону щодо диспозитивності у господарському процесі, щодо прав та обов'язків кредитора як сторони у справі про банкрутство, щодо порядку доведення стороною даних, вказаних в обґрунтування своїх вимог і заперечень, щодо порядку надання доказів у справі, а також з урахуванням численної практики Верховного Суду з даного питання, судом касаційної інстанції зроблено наступні висновки:
- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- проте, обов'язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18);
- відтак, завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду: від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16);
- отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17);
- ухвала, прийнята за результатами попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів; для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня) (постанови: від 18.04.2019 у справі №914/1126/14, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17);
- метою апеляційного суду є перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи по суті повторно (постанова Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/116/18).
Наведені висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ (відповідно до пункту 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство), оскільки Кодекс (статті 45-47) містить аналогічне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.
У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Така правова позиція викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.09.2021 року у справі №910/866/20, від 27.05.2021 у справі № 924/556/20, від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 11.02.2020 у справі № 904/8484/16, від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18.
Так, предметом розгляду у цьому судовому провадженні є грошові вимоги ТОВ "Перше реєстраційне бюро", правонаступником якого вважає себе ТОВ "Стандарт", що ґрунтуються на укладеному між ТОВ "Перше реєстраційне бюро" та боржником Договорі №Е-15 про відкриття рахунків у цінних паперах власникам іменних цінних паперів випуску, що дематеріалізуються, за умовами якого кредитор надає боржнику послуги щодо обслуговування рахунків у цінних паперах за відповідну щомісячну плату у розмірі 100 грн.
На підтвердження заявлених грошових вимог кредитором було подано копію вказаного Договору з додатком 1, копію Акту звірки взаємних розрахунків, копію Статуту кредитора, копію протоколу загальних зборів учасників кредитора від 22.12.2014 року щодо призначення генерального директора, копію наказу №21-к від 23.12.2014 щодо генерального директора.
В розумінні положень ГПК України подані ТОВ "Перше реєстраційне бюро" документи є доказами, на підставі яких суди встановлюють обставини, що входять до предмета доказування у справі.
З цього приводу слід зазначити, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.
Саме на цьому принципі акцентувала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі № 814/803/17.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №910/21939/15 та від 11.07.2019 у справі №904/2394/18 наведено правовий висновок, відповідно до якого на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.
Особливістю провадження у справах про банкрутство є те, що в межах цього провадження суди розглядають багато різних спорів, щодо яких законодавцем визначено окремі процедури та особливості їх розгляду в межах єдиної процедури банкрутства. Одним з різновидів таких спорів є розгляд спірних вимог конкурсного кредитора, який оспорюється боржником або іншим кредитором боржника. Відтак, при розгляді спірних вимог кредиторів суди повинні керуватися спеціальними нормами законодавства про банкрутство, які визначають обов'язки конкретного кредитора щодо доказування розміру кредиторських вимог, визначають обсяг доказування, предмет доказування спірних кредиторських вимог, право суду відмовити у визнанні спірних вимог внаслідок неподання заявником документів, що їх підтверджують.
Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.
Покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог.
Отже, за своєю правовою природою такий предмет спору не є тотожним спору про право, який розглядається у позовному провадженні.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 у справі №911/2498/18.
Крім того, правового висновку про обґрунтованість відмови судів у визнанні грошових вимог кредитора-заявника внаслідок неподання таким кредитором належних та достатніх документальних доказів у справу про банкрутство при поданні заяви конкурсним кредитором суди дійшли у справах №910/21939/15 (постанова Верховного Суду 23.04.2019) та №904/2104/19 (постанова Верховного Суду 28.07.2020). Така практика є сталою судовою практикою як при застосуванні статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так при застосуванні статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Враховуючи вищевикладене, переглянувши в апеляційному порядку законність ухвали суду першої інстанції в частині розгляду вимог ТОВ "Стандарт", як правонаступника ТОВ "Перше реєстраційне бюро", дослідивши заяву кредитора на підставі наданих останнім та наявних у справі доказів, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову у визнанні ТОВ "Стандарт" кредитором боржника з огляду на недоведеність таких вимог належними та допустимими доказами.
Разом з тим, документи, які, на думку скаржника, підтверджують його вимоги до боржника, були надані апелянтом лише 03.02.2022 року в суді апеляційної інстанції разом із клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи.
Як зазначає скаржник у поданому клопотанні, ТОВ "Стандарт" на адвокатський запит було отримано копію Акту приймання-передачі документів та архівів баз даних №241 від 23.12.2020 року від ТОВ "Перше реєстраційне бюро" до ПАТ "Національний депозитарій України."
За твердженням скаржника, вказаний Акт є належним та допустимим доказом того, що ТОВ "Перше реєстраційне бюро" здійснювало ведення рахунків в цінних паперах ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", їх зберігання та відповідне формування виписок про їх стан, а потім у зв'язку із припиненням юридичної особи кредитора були передані в оригіналі до Центральної депозитарної установи, в тому числі:
- перелік виписок про операції з цінними паперами за період з 06.10.2015 року по 06.10.2020 року;
- виписки про стан рахунку у цінних паперах власників по емітенту ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького";
- облікові реєстри власників іменних цінних паперів ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького";
- справа (прошита, пронумерована та скріплена печаткою) з описом емітента ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", який в установленому порядку не закрив свої рахунки у цінних паперах на 77 аркушах.
Таким чином, як зазначає апелянт, ТОВ "Перше реєстраційне бюро" правомірно та на законних підставах нараховувало боржнику абонентську плату по вказаному вище Договору, що за період з липня 2016 року по червень 2019 року складає 3 600,00 грн.
Беручи до уваги наведені вище обставини щодо обов'язку доведення належними доказами своїх кредиторських вимог, а також сталу судову практику щодо розгляду грошових вимог конкурсних кредиторів, колегія суддів вважає, що прийняття та розгляд додаткових доказів у підтвердження обґрунтованості грошових вимог конкурсних кредиторів на стадії апеляційного перегляду справи в порядку ст. 269 ГПК України має бути здійснено з дотримання принципу диспозитивності.
Так, згідно ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи наведеної норми передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постановах від 18.06.2020 року у справі №909/965/16, від 03.04.2019 у справі № 913/317/18 та від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - заявника кредиторських вимог).
Так, у якості неможливості подати відповідні докази суду першої інстанції до дати проведення попереднього засідання, скаржником у клопотанні зазначено про їх відсутність у апелянта на час розгляду справи в суді першої інстанції, а також факт їх отримання лише 02.02.2022 року з метою заперечення доказів, на які посилається ліквідатор банкрута у відзиві на апеляційну скаргу.
Як вказує скаржник, питання ненадання депозитарних послуг ТОВ "Перше реєстраційне бюро" на користь боржника не ставились під сумнів ані арбітражним керуючим, ані судом першої інстанції.
Однак, судова колегія не вбачає в даному випадку виняткових обставин, з яким законодавство пов'язує можливість прийняття нових доказів в суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено апеляційним судом, провадження у справі про банкрутство відкрито судом 11.07.2019 року.
Із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника ТОВ "Перше реєстраційне бюро" звернувся 09.08.2019 року.
ТОВ "Стандарт", в свою чергу, подало заяву про заміну ТОВ "Перше реєстраційне бюро" правонаступником 30.08.2021 року, тобто принаймні з цієї дати апелянт був обізнаний про розгляд справи №910/7986/19.
Попереднє засідання з розгляду грошових вимог до боржника проведено господарським судом міста Києва 18.11.2021 року.
Разом з тим, за наявності відповідного обов'язку, ані ТОВ "Перше реєстраційне бюро" разом із заявою з кредиторськими вимогами до боржника, ані ТОВ "Стандарт" з 30.08.2021 року не надано жодних доказів на підтвердження неможливості подання Акт приймання-передачі документів та архівів баз даних №241, який датований 23.12.2020 року.
Тобто, ТОВ "Перше реєстраційне бюро", як особа, яка звернулась до суду із кредиторською заявою, так і ТОВ "Стандарт", яке вважає себе правонаступником, не були позбавлені можливості скористатися своїм правом в самостійному позасудовому порядку отримати документи до дати проведення місцевим господарським судом попереднього засідання 18.11.2021 року та надати суду відповідні докази, проте своїм правом не скористались.
Отримання скаржником відповідних документів на його запит та подання їх лише в лютому 2022 року суду апеляційної інстанції, тобто вже після проведення судового засідання місцевого господарського суду, залежало виключно від волевиявлення та дій самого скаржника, тобто мало суб'єктивний характер.
Таким чином, у поданому клопотанні скаржником не наведено достатнього та належного обґрунтування існування винятковості випадку, з яким пов'язано прийняття під час апеляційного провадження додаткових доказів, які не були предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Крім того, на переконання колегії суддів, хоча вказані документи і були долучені судом до матеріалів справи як таких, що подані через канцелярію, однак прийняття та дослідження означених вище документів судом апеляційної інстанції в якості доказів у справі про банкрутство під час розгляду грошових вимог ТОВ "Перше реєстраційне бюро", правонаступником якого вважає себе ТОВ "Стандарт", та надання їм відповідної правової оцінки буде порушувати принцип диспозитивності.
За таких обставин, оскільки в порушення свого обов'язку апелянтом не надано таких доказів як до заяви з кредиторськими вимогами, так і до дня проведення судом попереднього засідання, на час розгляду справи в суді першої інстанції вказані докази в матеріалах справи були відсутні і місцевий господарський суд не мав можливості їх дослідити, а скаржником, в свою чергу, не обґрунтовано об'єктивними причинами неможливість їх подання до суду першої інстанції, то колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх прийняття до уваги у якості належних доказів на підтвердження викладених у апеляційній скарзі обставин під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Отже, твердження апелянта про порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали від 18.11.2021 року в наведеній частині не знайшли свого підтвердження.
Таким чином, оскільки вимоги ТОВ "Перше реєстраційне бюро" не підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника, заява ТОВ "Стандарт" про заміну сторони правонаступником також правомірно залишена судом без задоволення.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвалу господарського суду міста Києва в оскаржуваній ТОВ "Стандарт" частині прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є недоведеними, безпідставними, необґрунтованими та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду у відповідній частині не вбачається.
Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19 задовольнити частково.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19 в частині відмови у визнанні ОСОБА_1 кредитором боржника скасувати.
3. Прийняти в скасованій частині нове рішення, яким визнати ОСОБА_1 кредитором Приватного акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" на суму 5 712,51 грн. та включити їх до першої черги реєстру вимог кредиторів боржника.
4. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19 в частині визнання вимог ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" четвертої черги залишити без задоволення.
5. Ухвалу господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19 в наведеній частині залишити без змін.
6. Апеляційну скаргу Товариства обмеженою відповідальністю "Стандарт" на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19 залишити без задоволення.
7. Ухвалу господарського суду міста Києва від 18.11.2021 року у справі №910/7986/19 в частині відмови у визнанні Товариства обмеженою відповідальністю "Стандарт" кредитором боржника залишити без змін.
8. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
9. Справу №910/7986/19 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови підписано 25.05.2022 року.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді Б.М. Грек
Б.В. Отрюх