25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 500/925/21
адміністративне провадження № К/990/11850/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його адвокатом Бачинською Наталією Орестівною на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 500/925/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора України Венедіктової Ірини Валентинівни, Тернопільської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу № 31к від 29 січня 2021 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив:
визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ Генерального прокурора №31к від 29 січня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Тернопільської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України ,,Про прокуратуру" з 01 лютого 2021 року;
поновити ОСОБА_1 в Тернопільській обласній прокуратурі з 01 лютого 2021 року на посаді рівнозначній посаді першого заступника прокурора Тернопільської області;
стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01 лютого 2021 року по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення в Тернопільській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді першого заступника прокурора Тернопільської області з 01 лютого 2021 року;
допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку на його користь за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01 лютого 2021 року у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням від 21 липня 2021 року Тернопільський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора №31к від 29 січня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Тернопільської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 01 лютого 2021 року.
Поновив ОСОБА_1 в Тернопільській обласній прокуратурі на посаді першого заступника прокурора Тернопільської області з 01 лютого 2021 року.
Стягнув з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 лютого 2021 року по 21 липня 2021 року в розмірі 66075 грн 75 коп.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Також суд допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, за один місяць в сумі 11577 грн 38 коп. з урахуванням обов'язкових платежів до бюджету.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі № 500/925/21 скасовано та ухвалено нову постанову. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
У поданій касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.
08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі позивач посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування вказаного пункту скаржник зазначає: «Підставою для перегляду оскаржуваного судового рішення у цій справі є відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зокрема щодо такої підстави для звільнення прокурорів як відсутність згоди на призначення на запропоновані посади, щодо форми заяви на переведення та поняття» ненадання згоди».
Правовий висновок Верховного Суду щодо правомірності звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за наявності врегулювання підстав звільнення, що містяться у пункті 19 розділу ІІ Закону 113-ІХ, сформований у низці судових справ(№№340/1673/20, 200/5038/20, 160/6204/20).
Так, зокрема у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі №340/1673/20 Верховний Суд зазначив, що зі змісту пункту 19 Закону № 113-IX висновується, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
Отже, фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Крім того, в ухвалі про повернення касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №500/925/21 Верховний Суд вже роз'яснював позивачу про наявність висновку у спірних правовідносинах.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Крім того, в ухвалах про повернення касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №500/925/21 від 01 лютого 2022 року та від 26 квітня 2022 року Верховний Суд вже роз'яснював позивачу про наявність висновку у спірних правовідносинах.
Звертаючись знову з касаційною скаргою у справі №500/925/21, позивач не наводить належних правових обґрунтувань підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 330 КАС України.
Згідно із пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 169, 328,330,332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його адвокатом Бачинською Наталією Орестівною на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 500/925/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора України Венедіктової Ірини Валентинівни, Тернопільської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу № 31к від 29 січня 2021 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути скаржнику.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддяМ.В. Білак