25 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/7230/21 пров. № А/857/21930/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І.. Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року, ухвалене суддею Денисюком Р.С. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 140/7230/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області області про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій, -
16 липня 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області області, у якому просив визнати дії щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії відповідно до статті 8 України «Про підвищення престижності шахтарської праці» протиправними та зобов'язати здійснити перерахунок та виплату пенсії з врахуванням виплачених сум на пільгових умовах відповідно до статті 8 України «Про підвищення престижності шахтарської праці» з 09.07.2020.
Доводи позовної заяви зводяться до того, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 було задоволено частково позовні вимоги, заявлені до пенсійного органу про протиправність бездіяльності щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи у Відокремленому підрозділі «Шахта №9 «Нововолинська» та проведення перерахунку пенсії.
Позивач зазначає, що зміст рішення суду вказує на те, що він набув право на перерахунок пенсії згідно з ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці». На виконання рішення суду відповідач спірні періоди включив до страхового стажу, однак перерахунок пенсії згідно з Законом України «Про підвищення престижності шахтарської праці» не здійснив. Такі дії пенсійного органу вважає протиправними, а тому звернувся до суду з позовом за захистом порушеного права.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права. Суд вказав, що вимога про здійснення перерахунку пенсії позивача відповідно до Закону України «Про престижність шахтарської праці» була заявлена позивачем у межах розгляду адміністративної справи №140/14045/20, однак резолютивна частина рішення не містить вказівки на проведення перерахунку пенсії відповідно до цього Закону. Водночас рішенням роз'яснено передбачений процесуальним законом алгоритм усунення неповноти ухваленого судового рішення з метою повного та всебічного захисту прав позивача.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що пенсійним органом на виконання рішення суду у справі №140/14045/20 здійснено перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу, однак при перерахунку не застосовано вимог ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», згідно яких позивач мав право на отримання пенсії у розмірі 80% заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої обчислюється пенсія, але не менше як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Наведене зумовило повторне звернення до суду із вимогами про визнання таких дій пенсійного органу протиправними.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, судом достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що не заперечується відповідачем.
09.07.2020 позивач звернувся в ГУ ПФУ у Волинській області з заявою, у якій просив надати пояснення чому не виконаний перерахунок пенсії з урахуванням до стажу престижності шахтарської праці, на що отримав відмову.
24.09.2020 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив визнати неправомірними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови в зарахуванні до спеціального (пільгового) страхового стажу за Списком № 1 для перерахунку призначеної пенсії на пільгових умовах згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», періоди роботи листопад-грудень 2010 року та з липня 2017 року по липень 2020 року та зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до спеціального (пільгового) страхового стажу за Списком №1 періоди роботи листопад-грудень 2010 року та з липня 2017 року по липень 2020 року на ВП «Шахта №9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля», для здійснення перерахунку призначеної пенсії на пільгових умовах згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» й Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» та здійснити перерахунок і виплату пенсії з врахуванням даного спеціального (пільгового) страхового стажу з 09.07.2020.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.10.2020, яке набрало законної сили 01.12.2020, позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового та пільгового стажу періодів його роботи з 01.11.2010 по 31.12.2010 та з 01.07.2017 по 30.06.2020 у Відокремленому підрозділі «Шахта № 9 «Нововолинська» Державного підприємства «Волиньвугілля»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового та пільгового стажу періоди роботи з 01.11.2010 по 31.12.2010 та з 01.07.2017 по 30.06.2020 у Відокремленому підрозділі «Шахта № 9 «Нововолинська» Державного підприємства «Волиньвугілля» та здійснити перерахунок і виплату пенсії, з урахуванням даного стажу, з 09.07.2020. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду, ГУ ПФУ у Волинській області 29.12.2020 зарахувало ОСОБА_1 до страхового і пільгового стажу періоди роботи з 01.11.2010 по 31.12.2010, з 01.07.217 по 30.06.2020 у Відокремленому підрозділі «Шахта № 9 «Нововолинська» Державного підприємства «Волиньвугілля» та здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням вказаного стажу роботи з 09.07.2020, що підтверджується рішенням про перерахунок пенсії від 29.12.2020 № 907630191108.
Позивач вважаючи своє правона налеежне пенсійне забезпечення внаслідок здійсненого пенсійним органом на виконання рішення суду перерахунку порушеним, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Водночас, ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, процесуальний закон вимагає належності особи, яка звернулася до суду з позовом, до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.
Згідно з частиною п'ятою ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, цією конституційною нормою передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення).
Варто також зазначити, що Європейський суд з прав людини, практика якого в силу вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов'язковою до застосування, у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на суд та право на доступ до суду не є абсолютними. Таке право може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України»).
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.
З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.
Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, приписами пункту 4 частини п'ятої статті 160 КАС України, передбачено обов'язок саме позивача зазначити позовні вимоги і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Так, правову категорію «зміст позовних вимог» слід розуміти як дію суду, про вчинення якої позивач вимагає постановити судове рішення, що спрямоване на задоволення певної матеріально-правової вимоги позивача. Рішення суду завжди спрямоване на захист конкретного суб'єктивного права.
Відповідно до статей 129, 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Судом першої інстанції встановлено, що рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі №140/14045/20 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волиській області виконано у повному обсязі згідно викладеної судом резолютивної частини.
Слід зазначити, що резолютивною частиною рішення суду не встановлено пенсійному органу зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням положень ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», однак мотивувальна частина рішення містить висновки про наявність у позивача права на перерахунок пенсії на заявлених умовах.
Наведене свідчить, що з приводу заявлених вимог та обставин у розглядуваному позові вже існував спір між сторонами та такий розглядався у межах адміністративної справи №140/14045/20, а тому звернувшись повторно з тими ж позовними вимогами позивачем обрано невірний спосіб відновлення порушеного права на належне пенсійне забезпечення.
Судом слушно вказано на те, що процесуальним законом передбачено можливість постановлення додаткового судового рішення у справі у разі якщо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення, що має місце у даному випадку.
Додаткове судове рішення за юридичною природою є засобом доповнення вже ухваленого судового рішення, не може змінювати суті основного судового рішення та перелік підстав, за яких суд може прийняти додаткове судове рішення, є вичерпним.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення повторно заявлених ОСОБА_1 позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області області про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення в оскаржуваній частині, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства Україниапеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України.
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року у справі №140/7230/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний