Справа № 464/5459/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/141/22 Доповідач: ОСОБА_2
19 травня 2022 року м. Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 13.12.2021 р. щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Радехів Львівської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 286-1 КК України,
з участю прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - адвоката ОСОБА_8
оскарженим вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п'ять) років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки. На підставі ст.75 КК України, звільнено засудженого ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3(три) роки. Згідно ст. 76 КК України, покладено на засудженого ОСОБА_7 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вирішено питання з речовими доказами, судовими витратами та арештованим майном.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 20 травня 2021 року, приблизно о 22 годині 15 хвилин, керуючи автомобілем «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись ним по вулиці К. Мікльоша у напрямку до вул. Стрийської у м. Львові, при проїзді її ділянки дороги в районі перед перехрестям вул.вул. К. Мікльоша та Стрийської, грубо порушив вимоги P. 1 п.п. 1.3, 1.5, 1.10 (в частині визначення термінів «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка», «небезпека для руху»); Р. 2 п. п. 2.3 б), д), 2.9.а, 2.10.6); Р. 12 п. п. 12.1, 12.2, 12.3, 12.4, 12.9.6 Правил дорожнього руху України, які виразилися в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не вибрав у встановлених межах безпечної швидкості, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати транспортним засобом, рухався із перевищенням максимально допустимої швидкості - понад 89 км/ год. та такими своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, при наближенні до регульованого пішохідного переходу не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості аж до повної зупинки, у результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка переходила проїзну частину дороги в межах регульованого пішохідного переходу, на червоний сигнал світлофора, справа наліво по напрямку руху автомобіля, для якого було увімкнене зелене світло світлофора. Після вчинення наїзд) водій ОСОБА_7 місце пригоди на автомобілі залишив. У результаті наїзду, потерпіла ОСОБА_9 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи отримала тілесні ушкодження: тупа травма грудної клітки, у вигляді розриву грудного відділу аорти, лівої легені, переломів ребер з розривами пристінкової плеври зліва, з наступного кровотечею в ліву плевральну порожнину, що призвело до гострої крововтрати організму та до смерті потерпілої.
Не погоджуючись із даним вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржений вирок Сихівського районного суду м. Львова області від 13.12.2021 р. скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, призначити йому покарання у виді 9 (дев'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 (дев'ять) років.
У решті вирок залишити без зміни.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що, судом зазначено, що в ході судового розгляду кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 286-1 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху в стані алкогольного сп'яніння, не знайшла свого підтвердження, з огляду на показаннями свідків сторони захисту, а саме: керівника підприємства ТОВ «Пивоварна група Вавілон», на якому працює обвинувачений, ОСОБА_10 , співвласника вищевказаного підприємства ОСОБА_11 , бармена ОСОБА_12 , технолога цього ж підприємства ОСОБА_13 . Вказані особи тривалий час працювали із ОСОБА_7 , у них склалися дружні відносини.
Однак, показання вказаних свідків сторони захисту суперечать вищенаведеним фактичним обставинам справи, такі спрямовані виключно на створення штучного алібі з метою уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Посилання суду також на висновок комісійної судово-медичної експертизи № 107 від 21.07.2021 про те, що експертами не встановлено фази алкогольної інтоксикації та орієнтовного періоду від моменту прийому алкоголю до відбору зразків (через відсутність крові), оскільки необхідне порівняння результатів судово-медичного дослідження сечі та крові, також не відповідає фактичним обставинам справи.
Вищенаведені обставини є неузгодженими та недостовірними в сукупності з точки зору взаємозв'язку їх між собою із іншими матеріалами кримінального провадження.
Окрім цього, вважає, що вирок підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості та безпідставного застосування до обвинуваченого положень ст.ст. 75,76 КК України.
В запереченні на апеляційну скаргу захисник ОСОБА_14 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 , а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Потерпіла ОСОБА_15 в суд апеляційної інстанції не з'явилась, про час і місце слухання справи повідомлена належним чином. В суді першої інстанції потерпіла зазначила, що не має претензій до обвинуваченого та просила його суворо не карати.
За таких обставин колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності потерпілої ОСОБА_15 .
Заслухавши доповідь головуючого, думку прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, обвинуваченого та його захисника, що висловилися про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_7 дотримано.
Так апеляційним судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 у суді першої інстанції та апеляційної інстанції повідомив, що 20.05.2021 близько 22.15 год., повертаючись з роботи, на перехресті вулиць Стрийська-Мікльоша у м. Львові здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 . Перебуваючи в стресовому стані залишив місце пригоди і поїхав додому, де вжив міцний алкогольний напій, щоб заспокоїтись. Через годину був затриманий працівниками поліції і доставлений в лікарню на огляд. Категорично ствердив, що під час керування автомобілем не перебував в стані алкогольного сп'яніння.
Така позиція обвинуваченого була послідовною, аналогічні по суті показання він давав і під час досудового розслідування.
Згідно висновку експертизи № 107 від 21.07.2021, в зв'язку з відсутністю достатніх вихідних даних не виявилось можливим встановити фазу алкогольної інтоксикації та орієнтовного періоду від моменту прийому алкоголю до відбору зразків (а.с. 169-172).
Окрім того свідки у справі: керівник підприємства ТОВ «Пивоварна група Вавілон» ОСОБА_10 , співвласник вищевказаного підприємства ОСОБА_11 , бармен ОСОБА_12 , технолог цього ж підприємства ОСОБА_13 - заперечили у своїх показаннях, що обвинувачений ОСОБА_7 вживав алкогольні напої на роботі.
Відтак доводи прокурора про те, що суд першої інстанції дав необґрунтовану та однобічну оцінку доказам, показанням свідків і зробив неправильний висновок про доведеність винуватості обвинуваченого є голослівними та не заслуговують на увагу.
Поряд з цим, апеляційний суд звертає увагу на позицію, Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що факт керування ОСОБА_7 транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння не доведено, оскільки кримінально-правова кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 , що викладена в обвинувальному акті за ч. 3 ст. ст. 286-1 КК України не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду даної справи, та за відсутності кваліфікуючої ознаки - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, дії такого судом першої інстанції правильно перекваліфіковані на ч. 2 ст.286 КК України.
Щодо призначеного судом покарання ОСОБА_7 , то слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.
У відповідності до позиції, висловленої у постанові Верховного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № № 205/7091/16-к (№ 51 - 1532 км 19), поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Ухвалюючи вирок, суд першої інстанції, належно врахував дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, зокрема, щире каяття обвинуваченого ОСОБА_7 , добровільне відшкодування завданого збитку; відсутність обставин, які б обтяжували покарання; позицію потерпілої ОСОБА_15 , яка просила про призначення судом обвинуваченому покарання не пов'язаного з позбавленням волі; висновок органу з питань пробації про можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі; відсутність попередніх судимостей; молодий вік обвинуваченого та наявність на утриманні батьків, які є особами III групи інвалідності.
Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції підставно та обґрунтовано звільнив обвинуваченого ОСОБА_7 від призначеного покарання з випробуванням, застосувавши до нього положення ст.ст. 75, 76 КК України.
Таким чином, доводи прокурора, викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не заслуговують на увагу. Одночасно апеляційний суд також не знайшов підстав для призначення у справі нового розгляду у суді першої інстанції, як про це просив прокурор у апеляційній скарзі.
Суд першої інстанції належно та повно оцінив і перевірив усі зібрані по справі докази. Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли слугувати причиною скасування чи зміни вироку, колегією суддів не встановлено. Відтак вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405,407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
вирок Сихівського районного суду м. Львова від 13.12.2021 р. щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 - без задоволення.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4