Справа № 447/2472/20 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І.
Провадження № 22-ц/811/3909/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
19 травня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретар судового засідання - Матяш С.І.,
з участю - представника позивача - адвоката Мартинишина Р.С., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Волоховського О.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Марочканича Михайла Олексійовича на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року (повний текст рішення складено 29 вересня 2021 року), у справі за позовом ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним,
у вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, в якому просив визнати недійсним заповіт від 09 грудня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 77, складений ОСОБА_3 та посвідчений секретарем виконкому Більченської сільської ради Грушецькою Оксаною Іванівною.
Позов мотивовано тим, що він є сином ОСОБА_3 . Оскільки оскаржуваний заповіт був укладений у період, коли у його матері, було зафіксовано факт хвороби, то у нього існують сумніви щодо справжності підпису матері на заповіті, у зв'язку з чим просив позов задовольнити. Також в обґрунтування позову посилався на висновок судово-почеркознавчої експертизи від 05 серпня 2019 року за № 2030.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним відмовлено.
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Марочканич Михайло Олексійович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, допущених при його прийнятті, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не допитано судового експерта, яким складено висновок судово-почеркознавчої експертизи, з метою з'ясування його дійсного змісту. Судом, всупереч положенням статті 82 ЦПК України не враховано обставини встановлені рішенням суду по справі № 447/753/17, а саме, що підписи в оспорюваному заповіті виконані різними особами, тобто не самою особою, від імені якої складено оспорюваний позивачем заповіт.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина третя статті 360 ЦПК України).
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Аналогічне вказано і у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 226/817/19 (провадження № 61-6327св20).
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову, пред'явленого до такого відповідача.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року в справі № 637/228/17 (провадження № 61-36198св18) зроблено висновок, що сільська рада не є належним відповідачем у справі про визнання заповіту недійсним та/або нікчемним.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 665/103/18 (провадження № 61-21199св19).
У справі, що переглядається, ОСОБА_2 пред'явив позов про визнання заповіту недійсним як до спадкоємця за заповітом - ОСОБА_1 , так і до виконавчого комітету Більченської сільської ради Миколаївського району Львівської області, який судом першої інстанції замінений правонаступниками - Миколаївською міською радою Стрийського району Львівської області та виконавчим комітетом Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, вказавши їх співвідповідачами.
Оскільки Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області та виконавчий комітет Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, як правонаступники виконавчого комітету Більченської сільської ради Миколаївського району Львівської області у спірних правовідносинах не є належними відповідачами, то у задоволенні позовних вимог до них необхідно відмовити з тих підстав, що вони пред'явлені до неналежних відповідачів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року по справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що: «підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) вказано, що «суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. На суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог закону не врахували та дійшли передчасного й формального висновку про відмову в задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з вимогами ЦПК України. Суди в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішили, тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції та статей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов'язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи».
З матеріалів справи убачається, що 11 лютого 2020 року Миколаївським районним судом Львівської області ухвалено рішення у справі № 447/753/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Миколаївська державна нотаріальна контора Львівської області, ОСОБА_4 , виконавчий комітет Більченської сільської ради Миколаївського району Львівської області про визнання заповіту та довіреності недійсними, яким у задоволенні позову відмовлено (а.с. 12, 13).
Рішення набрало законної сили 24 березня 2020 року.
У справі, що переглядається суд першої інстанції врахував:
-що ОСОБА_2 у 2017 році звертався з позовом до належного відповідача - ОСОБА_1 з того ж предмету позову (визнання недійсним заповіту від 09 грудня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 77, складеного ОСОБА_3 та посвідченого секретарем виконкому Більченської сільської ради Грушецькою О.І.) та з тих же підстав, що й у позові від 31 серпня 2020 року по цій справі;
-підставою своїх позовних вимог, як в справі №447/753/17, так і в справі, що переглядається, зазначав те, що оспорюваний заповіт було підписано ОСОБА_3 в момент, коли вона перебувала у такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також те, що у нього існують сумніви щодо справжності підпису матері на заповіті, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи № 2030 від 05 серпня 2019 року.
За таких обставин, судом першої інстанції зроблено правильні висновки про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи, що у справі, що переглядається, позивачем було визначено інший суб'єктний склад учасників справи, зокрема відповідачів.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Оскільки суд першої інстанції дійшов в цілому правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову, однак щодо пред'явлення його до Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області та виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, з помилкових підстав, судове рішення в цій частині підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду слід залишити без змін, оскільки таке є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги вірних висновків суду не спростовують.
У цьому зв'язку, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, однак оскаржуване рішення підлягає зміні лише в частині підстав його ухвалення, а в решті таке залишається без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Марочканича Михайла Олексійовича задовольнити частково.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області та виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області про визнання заповіту недійсним змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В інші частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 24 травня 2022 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич