Справа № 2-1718/2010 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Провадження № 22-ц/811/4548/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія: 31
24 травня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.
при секретарі Ждан К.О.
без участі сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Шоста Державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним та витребування майна з незаконного володіння,-
В травні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, у якому просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 28 липня 2005 року та витребувати від ОСОБА_1 вказане нерухоме майно. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 28.09.2001 року її батько ОСОБА_3 подарував їй належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , після смерті батька, а саме, ІНФОРМАЦІЯ_1 вона звернулась у ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» для здійснення реєстрації права власності на подаровану їй квартиру. Однак, рішенням реєстратора ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 15.04.2010 року їй було відмовлено у реєстрації права власності з підстав реєстрації заявленого нею права. Як з”ясувалось в подальшому, незрозумілим чином 28.07.2005 року був укладений ще один договір дарування вищевказаної квартири на ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Львівської державної нотаріальної контори № 6. Вказаний договір вона вважає недійсним та таким що порушує її законні права, оскільки такий був укладений на квартиру, право власності, на яку вона одержала 28.09.2001 року на підставі договору дарування. У зв”язку із вищенаведеним заявлені позовні вимоги просить задоволити.
Заочним рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 06 жовтня 2010 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Шоста Державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним та витребування майна з незаконного володіння - задоволено.
Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 28 липня 2005 року на ОСОБА_1 - недійсним.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 187 (сто вісімдесят сім) гривень 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривень 00 коп.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним. Зазначає, що не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи та була позбавлена права змагальності та інших прав, передбачених ст.12 ЦПК України. Крім цього, зазначає, що дарувальник ОСОБА_3 договір дарування квартири 28.09.2001 року не укладав, а тому висновок суду з цього приводу з покликанням на вказаний зміст договору не може заслуговувати на увагу і не може бути доказом у цій справі. Також вважає, що суд не встановив волевиявлення, якщо таке було, в учасника правочину - дарувальника, яке має бути вільним та відповідати його волі, що є однією з вимог, необхідних для чинності правочину. Окрім цього, зазначає, що за оспорюваним договором дарування квартири у власність позивачки перейшла квартира, однак доказів постійного проживання у такій з часу набуття права власності, а отже прийняття предмету договору позивачкою ОСОБА_2 , суду не надала, що свідчить про те, що особа повністю не вступила у свої права за умовами договору. З дати договору дарування вказаної квартири 28.09.2001 р. позивачка не оформляла права власності та відповідних угод із приводу оплати житлово-комунальних послуг, не сплачувала житлово-комунальні послуги, що також є доказом того, що до фактичної передачі дарувальником та фактичне прийняття обдарованою предмета договору не відбулося. В апеляційній скарзі заявила клопотання, про призначення судової почеркознавчої експертизи для визначення почерку та підпису дарувальника ОСОБА_3 та клопотання про призначення судової фізико-хімічної експертизи.
В апеляційній скарзі просить скасувати заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 жовтня 2010 рокута ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Окрім цього, скаржник просить витребувати з Шостої Львівської державної нотаріальної контори ряд документів та призначити судову почеркознавчу і фізико-хімічну експертизи.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 19 травня 2022 року, є дата складення повного судового рішення - 24 травня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , суд виходив з тих обставин, що договір дарування від 28 вересня 2001 року є дійсним і саме з моменту укладення цього договору ОСОБА_2 слала власником квартири АДРЕСА_1 і з настанням цього моменту ОСОБА_3 вже не був власником спірного майна і не вправі був ним розпоряджатись, в тому числі відчужувати її шляхом укладення договору дарування 28 липня 2005 року.
З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.
Статтею 11 Цивільного Кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають на підставі договору або правочину.
Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
У відповідності до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частиною другою статті 719 ЦК України визначено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Судом встановлено, що, 28 вересня 2001 року батько позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подарував їй квартиру АДРЕСА_1 , належну йому на праві власності, про що свідчить Свідоцтво про право власності, видане Виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів 15.11.1995 року за № Г-03904, згідно розпорядження від 15.11.1995 року, зареєстрованого у Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації 27.11.1995 року, запис у реєстровій книзі за № 17, реєстровий номер 15022. Даний договір дарування спірної квартири від 28.09.2001 року АЕВ № 544799, посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І. та підписано особисто позивачкою ОСОБА_2 та її батьком ОСОБА_3 ; позивачці в присутності нотаріуса було передано технічний паспорт на квартиру, про що зазначено у пункті 10 договору дарування квартири.
Підпис обдарованої ОСОБА_2 під договором дарування, прийняття оригіналу договору дарування та технічного паспорту на квартиру згідно п. 4 ст.722 ЦК України свідчать про те, що вона фактично прийняла дарунок.
Згідно п. 4 договору дарування від 28.09.2001 року АЕВ № 544799 право власності на квартиру у ОСОБА_2 виникло з моменту нотаріального посвідчення договору дарування.
Зміст ст.ст. 243, 244 ЦК України щодо змісту договору дарування, переходу права власності на квартиру з моменту укладення договору до обдарованого, прав та обов”язків дарувальника та обдарованого нотаріусом було роз”яснено, про що свідчить п. 7 договору дарування.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Як встановлено судом, після смерті батька ОСОБА_3 , а саме, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 звернулась у ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» для здійснення реєстрації права власності на подаровану їй квартиру. Однак, рішенням реєстратора ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 15.04.2010 року їй було відмовлено у реєстрації права власності з підстав реєстрації заявленого нею права.
Як вбачається із договору дарування від 28.07.2005 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 подарував квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що даний договір дарування не може бути підставою реального настання правових наслідків - у даному випадку, володінні оскільки , згідно п. 4 договору дарування від 28.09.2001 року АЕВ № 544799 право власності на квартиру у ОСОБА_2 виникло з моменту нотаріального посвідчення договору дарування - з 28.09.2001 року. З настанням цього моменту ОСОБА_3 вже не був власником спірного майна і не вправі був ним розпоряджатись, в тому числі. відчужувати шляхом укладення договору дарування.
Окрім цього, ОСОБА_3 при укладення договору дарування 28 листопада 2005 року, в порушення умов п.6, з наявності договору дарування від 09 вересня 2001 року, фактично вказав неправдиві дані, щодо того, що квартира до укладення договору дарування станом на 28 листопада 2005 року, не подарована. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що договір дарування від 28 липня 2005 року укладено за наявності ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 19.07.2005, в той час, як договір дарування від 09 вересня 2001 року укладався за наявності Свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 , виданого 15.11.1995
Договір дарування між ОСОБА_2 та її батьком ОСОБА_3 , укладений в письмовій формі, нотаріально посвідчений, спрямований на реальне настання правових наслідків - володіння нерухомістю, відповідав внутрішній волі сторін і ОСОБА_3 мав намір укласти саме договір дарування квартири, він усвідомлював та розумів значення та наслідки укладеного договору.
В даному випадку, договір дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вчинявся у вигляді складання спеціального письмового документа та факт складання документа посвідчувався нотаріусом. При оформленні договору, нотаріус пересвідчилася в законності його умов, цілях, встановив істинну волю сторін договору.
Враховуючи наведене, договір дарування квартири від 28 вересня 2001 року, згідно якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , належну йому на праві власності, про що свідчить Свідоцтво про право власності, видане Виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів 15.11.1995 року за № Г-03904, згідно розпорядження від 15.11.1995 року, зареєстрованого у Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації 27.11.1995 року, запис у реєстровій книзі за № 17, реєстровий номер 15022 є дійсним, підстав недійсності такого не було встановлено.
За наявності встановлених обставин справи, договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 28.07.2005 року на ОСОБА_1 підлягає визнанню недійсним з моменту вчинення такого договору та витребуванню у останньої вищевказану квартиру з незаконного володіння.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, скаржник не доведено, що договір дарування квартири від 28 вересня 2001 року є нікчемним.
Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У частині першій цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у частинах 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
Судом встановлено, що в провадженні Сихівського районного суду міста Львова на розгляді перебуває цивільна справа № 464/7135/21 за позовом скаржника - ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Любов Іванівна про визнання права власності, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності, де предметом оскарження є договір дарування кварти від 28 вересня 2001 року.
Скаржник звернувшись до суду з даною апеляційною скаргою, фактично намагається визнати недійсним договір дарування квартири від 28 вересня 2001 року, в той час, як оспорюваним правочином в даній справі є договір дарування квартири від 28 липня 2005 року, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання скаржника щодо витребування доказів та призначення експертизи.
Щодо покликання скаржника про неналежне її повідомлення про час та дату розгляду справи, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції надсилалися скаржнику судові повістки за адресою її проживання, однак такі не були вручені адресату та поверталися до суду з зазначенням причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».
Окрім цього, про час і місце розгляду справи 06.10.2010, ОСОБА_1 була повідомлена через оголошення у газеті «Високий Замок» від 29.09.2010 року.
Суд першої інстанції вжив всіх можливих йому заходів щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про час і місце розгляду та через неявку останньої, ухвалив заочне рішення.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 правильностівисновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 жовтня 2010 рокузалишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 жовтня 2010 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 24 травня 2022 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Н.П. Крайник