Справа №601/157/22
Провадження № 2/601/288/2022
23 травня 2022 року
Кременецький районний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Шульгач Н.М.,
за участі секретаря судового засідання Бонюкевич І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кременець в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому в подальшому змінив позовні вимоги до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що за час шлюбу позивачем та відповідачем було придбано житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований за ОСОБА_2 . З 2005 року відповідач проживав окремо від сім'ї, тому всі витрати по утриманню дітей, їх навчання, витрат на утримання будинку лежали на позивачці. Окрім цього позивач самостійно проводила ремонтні роботи у вищевказаному будинку. Посилаючись, на те, що житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями зареєстрований на відповідача, який в добровільному порядку не бажає здійснити його поділ, просить суд задовольнити позов визнати за нею право власності на 2/3 частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
04.02.2022 ухвалою судді відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
28.03.2022 позивачем подано заяву про зміну позовних вимог.
04.04.2022 ухвалою судді продовжено строк підготовчого провадження справи на 30 днів.
18.04.2022 проведено підготовче судове засідання, за наслідками якого закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Булава М.А. в судове засідання не з'явилися, однак подали клопотання про розгляд справи у їх відсутності, просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Не заперечують відносно заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, клопотання про відкладення судового розгляду не направив.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, суд зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини справи:
15 травня 1982 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який 23.09.2021 був розірваний, що підтверджується рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області № від 23.09.2021 року.
06 грудня 2004 року Державною технічною комісією прийнято в експлуатацію закінчених будівництвом індивідуального житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час будівництва вищевказаного житлового будинку була заведена справа №9925/1 про відведення в натурі земельної ділянки і погодження проектної документації на будівництво житлового та господарського будинку в с.Великі Бережці 1990 року.
02 березня 2004 року Кременецьким районним бюро технічної інвентаризації був виготовлений Технічний паспорт на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2
27 грудня 2004 року під час шлюбу ОСОБА_2 оформив право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим виконкомом Великобережецької сільської ради від 27.12.2004 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6042044 від 27.12.2004.
Як вбачається з акту обстеження на встановлення фактів від 23.03.2022 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з квітня 2005 року та не приймає участі у спільному веденні господарства.
Позивач ОСОБА_1 придбала господарсько-будівельних товарів на суму 34 772 грн., що підтверджується копіями накладних № 11/07 від 07.08.2011 року, №451 від 13.09.2014 року, від 12.08.2015 року, №20/09 від 09.09.2020 року, №20/10 від 09.09.2020 року, від 15.09.2020 року.
ОСОБА_3 закінчив у 2009 році Львівський державний університет безпеки життєдіяльності і отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Пожежна безпека» та здобув кваліфікацію бакалавра фахівець з протипожежної безпеки, що підтверджується дипломом бакалавра серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_3 закінчив у 2010 році Львівський державний університет безпеки життєдіяльності і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Пожежогасіння та аварійно-рятувальні роботи» та здобув кваліфікацію інженер з пожежно-рятувальних робіт, що підтверджується дипломом спеціаліста серії НОМЕР_2 .
Згідно листа Кременецького відділу державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) №149 від 25.03.2022, за інформацією яка міститься в автоматизованій системі виконавчих проваджень на виконанні у відділі не перебувало виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментів на користь ОСОБА_1 у період з 2005-2010 роки.
З врахування встановлених обставин, суд вважає, що до виниклих між сторонами правовідносин слід застосувати наступні норми матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України(далі - СК України), зазначений Кодекс набув чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.
Вказане відповідає правовій позиції висловленій в постанові Верховного суду № 646/7463/16-ц від 12.01.2022р.
З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися Сімейним кодексом України, який був чинним на час набуття (27 грудня 2004 року) спірного житлового будинку.
За приписами ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, який її спростовує (зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц).
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
У ході розгляду справи не встановлено наявність, а ні шлюбного договору, а ні будь-яких інших договорів які б встановлювали режим поділу спільного сумісного майна між сторонами.
Жодна зі сторін у справі не спростовувала презумпцію спільності майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 70 СК України разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Враховуючи те, що житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 був придбаний сторонами під час перебування у шлюбі відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.12.2004 року, право власності оформлене на відповідача, тому суд приходить висновку, що вказаний житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями є спільною сумісною власністю подружжя.
Щодо позовних вимог позивача відносно відступлення від засад рівності часток подружжя, у зв'язку з тим , що з 2005 року відповідач проживає окремо від сім'ї, всі витрати по утриманню дітей, їх навчання , витрат на утримання будинку лежали на ній. Ремонтні роботи в будинку позивач проводила самостійно то, слід зазначити, що відповідно до ч.2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках суд може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).
Відповідно до правових позиції викладених у постанові Верховного Суду від 27.12.2019 у справі №297/2837/17 (провадження №61-7846св19), та постанові Верховного Суду від 02.03.2020 у справі №448/1722/16-ц (провадження № 61-22380св19): «При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Проживання дітей з позивачем, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та положення статті 70 СК України, саме по собі не є підставою для збільшення частки у майні одному з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивач не довела. Отже, спірна квартира була придбана подружжям у період шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, частки сторін є рівними, а підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України немає.»
Вимоги позивача про збільшення частки житлового будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки судом не встановлено істотних умов, які б давали підстави відступити від засад рівності часток подружжя, враховуючи обставини викладені у справі.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку частково задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнати житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя та провести його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за позивачем право власності на 1/2 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнавши в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за відповідачем право власності на 1/2 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні решти вимог слід відмовити.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Копію заочного рішення направити відповідачу протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: с.Гаї Кременецького району Тернопільської області;
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований АДРЕСА_1 .
Головуючий: