25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 184/278/21
провадження № 51-1208ск22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого
2022 року щодо ОСОБА_4 ,
встановив:
За вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від
8 грудня 2021 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком цього ж суду від 13 грудня 2016 року за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі-КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, та якому на підставі ч. 4 ст. 70 КК остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,
засуджено за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією всього майна.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_6 , судові рішення щодо якого захисником ОСОБА_5 у касаційному порядку не оскаржено.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 23 лютого 2022 року зазначений вирок залишив без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він 24 грудня 2020 року близько 18:00 за попередньою змовою із ОСОБА_6 , проникли на територію домоволодіння АДРЕСА_2 , в якому проживала ОСОБА_7 , де вчинили напад на потерпілу, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для її життя та здоров'я, заволоділи майном останньої на загальну суму 1183,34 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, захисник звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вказані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що вирок місцевого суду не відповідає фактичним обставинам справи, а винуватість підзахисного у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, не доведено належними доказами. Вважає, що суд неповно з'ясував усі обставини справи, внаслідок чого неправильно кваліфікував дії ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 187 КК, а тому, на думку захисника, дії ОСОБА_4 необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 цього Кодексу.
Також стверджує, що висновки суду апеляційної інстанції є незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам ст. 370 КПК, оскільки суд не перевірив належним чином доводів наведених у її скарзі, не надав на них вичерпних та переконливих відповідей.
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити на таких підставах.
За правилами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених у вироку.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатись у рішення судів попередніх інстанцій.
Перевіряючи правильність судових рішень з огляду на наведені вимоги закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, відповідно до приписів ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_6 належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Водночас доводи касаційної скарги сторони захисту фактично зводяться до посилань на неповноту судового розгляду, до незгоди з наданою судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням іншої версії подій, які стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що відповідно до
ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Як убачається з матеріалів за скаргою, доводи касаційної скарги захисника
ОСОБА_5 стосовно незаконності вироку Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2021 року є аналогічними доводам, на які захисник посилалася у своїй апеляційній скарзі.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості засудження ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 187 КК, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку злочинним діям засудженого.
Погоджуючись із висновками місцевого суду, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, за який його засуджено, місцевий суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, що в судовому рішенні докладно мотивовано.
Так, винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, підтверджено: показаннями потерпілої, яка повідомила суду, що 24 грудня 2020 року о 18:00 ОСОБА_6 та ОСОБА_4 прийшли до неї додому і почали вимагати гроші на горілку. ОСОБА_6 її бив та душив, від чого вона впала на підлогу, а ОСОБА_4 у цей час шукав гроші, вона віддала їм 50 грн, однак засуджені вимагали ще. ОСОБА_4 її бив та погрожував вбивством, а потім забрав обігрівач, телефон, фен, окуляри і продукти з холодильника; показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які повідомили суду, що бачили потерпілу після події, у неї були садна, кров і рана на голові, вона повідомила їм, що ОСОБА_4 і
ОСОБА_6 кидали її на підлогу, душили, били, забрали гроші та радіатор; показаннями свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , які повідомили суду, що в день вчинення злочину вони разом із засудженими цілий день вживали алкогольні напої, деякий час
ОСОБА_6 і ОСОБА_4 були відсутні, а повернулися з горіхами, які доручили їм продати; свідок ОСОБА_10 також зазначила, що вдома у ОСОБА_11 , де мешкав ОСОБА_4 вона бачила радіатор; показаннями свідка ОСОБА_12 в судовому засіданні згідно з якими в грудні 2020 року він купив у двох жінок горіхи, а через деякий час дізнався, що горіхи крадені; показаннями свідка ОСОБА_13 якій потерпіла розповіла, що її побили та обікрали ОСОБА_4 і ОСОБА_6 , голова у потерпілої була перебинтована.
Суди першої та апеляційної інстанцій оцінили достовірність показань потерпілої
і свідків, наданих у судовому засіданні в місцевому суді, і сумнівів у їх правдивості у цих судів не виникало, оскільки показання були послідовними й узгоджувались між собою та з обставинами, встановленими у кримінальному провадженні.
Крім того, вина ОСОБА_4 в інкримінованому йому злочині підтверджується і письмовими доказами, такими як: заява від потерпілої про вчинене кримінальне правопорушення щодо неї двома невідомими чоловіками, які за місцем її проживання спричинили їй тілесні ушкодження та заволоділи її майном; висновок судово-медичної експертизи від 6 січня 2021 року № 6, відповідно до якого у ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження у вигляді забитої рани волосяної частини голови, двох інфікованих саден обличчя; протокол пред'явлення особи для впізнання від
25 грудня 2020 року, згідно з яким потерпіла упізнала ОСОБА_4 , який вчинив щодо неї розбійний напад; протокол пред'явлення речей для впізнання, відповідно до якого потерпіла впізнала свій обігрівач; висновок щодо результатів медогляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 25 грудня
2020 року, згідно з яким ОСОБА_4 перебував у стані гострої інтоксикації внаслідок вживання алкогольних напоїв; висновок судової трасологічної експертизи від 16 січня 2021 року № 19/104-17/3/30; висновок судової товарознавчої експертизи від 13 січня 2021 року № 19/104-17/3/12.1/2; висновок молекулярно-генетичної експертизи від 16 січня 2021року № 56, відповідно до якого на вилученій захисній масці встановлено генотип ОСОБА_4 ; дані протоколу проведення слідчого експерименту від 9 лютого 2021 року, в ході якого ОСОБА_7 детально розповіла про обставини розбійного нападу на території її домоволодіння; висновок додаткової судово-медичної експертизи від 10 лютого 2021 року № 80, відповідно до якого механізм виявлених у ОСОБА_7 тілесних ушкоджень не суперечить механізму, вказаному у протоколі слідчого експерименту за її участю, та інші доказами.
Місцевий суд ці докази визнав належними, допустимими та достовірними, оскільки їх отримано у встановленому законом порядку, вони узгоджуються між собою
і об'єктивних підстав ставити їх під сумнів немає.
Доводи захисника про неправильну, на її думку, кваліфікацію дій ОСОБА_4 за
ч. 3 ст. 187 КК позбавлені підстав, оскільки захисник аргументує свою позицію виключно через незгоду з наданою попередніми інстанціями оцінкою доказів і встановлених обставин кримінального провадження, проте Верховний Суд відповідно до положень ст. 433 КПК не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Водночас зазначені доводи були предметом перегляду судами попередніх інстанцій
і були визнані ними необґрунтованими.
Інших доводів, які б указували на неправильну кваліфікацію дій засудженого, за встановлених судом обставин, касаційна скарга захисника не містить.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, повністю доведено і за встановлених судами фактичних обставин справи його дії кваліфіковані правильно.
Призначене ОСОБА_4 покарання, на думку колегії суддів касаційного суду, повною мірою відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає положенням ст. 419 КПК.
Враховуючи викладене, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б впливали на обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_4 , судами першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні допущено не було,
а тому законних підстав для скасування оскаржуваних судових рішень за доводами, наведеними в касаційній скарзі захисника, Верховний Суд не вбачає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року щодо
ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3