Постанова
Іменем України
24 травня 2022 року
місто Київ
справа № 428/2893/20
провадження № 61-7910св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднання Азот»,
третя особа - голова правління Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» Бугайов Леонід Сергійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на постанову Луганського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Коновалової В. А., Карташова Ю. О., Луганської В. М.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у квітні 2020 року звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (далі - ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот»), третя особа - голова правління Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» Бугайов Л. С., про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 10 жовтня 1985 року до 10 березня 2020 року перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот».
Наказом від 04 березня 2020 року № 0029-КП(зв) ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» звільнило позивача з роботи 10 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Підставою звільнення зазначено наказ від 10 травня 2019 року № 350, який вже був виконаний 15 серпня 2019 року, згідно з яким ОСОБА_1 звільнена у зв'язку зі скороченням чисельності працівників у серпні 2019 року. Рішенням від 20 грудня 2019 року Сєвєродонецький міський суд Луганської області поновив позивача на роботі, а 31 грудня 2019 року ОСОБА_1 - ознайомлена з наказом від 31 грудня 2019 року № 1007 про майбутнє скорочення у відділі технічного нагляду управління відповідно до якого у відділі технічного нагляду управління (згідно з наказом від 10 травня 2019 року № 350) буде скорочено дві посади інженера з технічного нагляду 1 категорії вентиляційного бюро.
Позивач вважала звільнення незаконним, оскільки відповідач не дотримався порядку вивільнення працівників, встановленого статтею 49-2 КЗпП України, не запропонував усі вакантні посади, що з'явилися на підприємстві з дня надання інформації про вивільнення до дня розірвання трудового договору.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила:
- визнати наказ ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» від 04 березня 2020 року № 0029-КП (зв) про звільнення її, ОСОБА_1 , з роботи з 10 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників - неправомірним та скасувати;
- поновити її на роботі на посаді інженера з технічного нагляду 1 категорії вентиляційного бюро відділу технічного нагляду управління ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот»;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 березня 2020 року до дня поновлення на роботі.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 21 січня 2021 року Сєвєродонецький міський суд Луганської області відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що наказ ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» «Про скорочення чисельності працівників підприємства» від 31 грудня 2019 року № 1007 видано з дотриманням порядку, встановленого Статутом підприємства, оскільки наглядова рада підприємства, до виключної компетенції якої належать повноваження щодо затвердження організаційної структури та чисельності працівників та внесення до них змін, ухвалила певне рішення, а голова правління на виконання рішення наглядової ради видав відповідний наказ. Також суд вважав, що відповідач із дотриманням вимог чинного законодавства України звільнив позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки попередив позивача про майбутнє звільнення за два місяці, запропонував іншу роботу та не порушив переважне право на зайняття посади. В рішенні профспілкового комітету немає правового обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем, тому відповідач мав право звільнити працівника без згоди профспілкового органу без наведення обґрунтування профспілковим органом такої відмови.
Постановою від 05 квітня 2021 року Луганський апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.
Визнав наказ ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» від 04 березня 2020 року № 0029-КП(зв) про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників неправомірним та скасував.
Поновив ОСОБА_1 на посаді інженера з технічного нагляду 1 категорії вентиляційного бюро відділу технічного нагляду управління ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот».
Стягнув з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 березня 2020 року до 05 квітня 2021 року у сумі 125 316, 80 грн, визначені без утримання податків, зборів, інших обов'язкових платежів.
Суд здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що внесення змін у штатний розпис ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» належить до внутрішньогосподарської діяльності організації чи установи, входить у компетенцію цієї організації та згідно з чинним законодавством не є компетенцією суду.
Оскільки наказом від 10 травня 2019 року № 350 скорочено усі посади інженера з технічного нагляду І категорії вентиляційного бюро відділу технічного нагляду в ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», то передбачене статтею 42 КЗпП України переважне право позивача на залишення на роботі не могло бути реалізоване, адже у такому випадку положення статті 42 КЗпП України не застосовуються. Посилання позивача на те, що їй не надана перевага в залишенні на роботі поряд з іншими фахівцями, а саме за посадою інженера з наладки та випробування І категорії, яка є ідентичною тій посаді, яку вона обіймала, суд визнав безпідставними, оскільки коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, формується з осіб, які обіймають аналогічну (ідентичну) посаду. Водночас суд апеляційної інстанції погодився з доводами позивача про те, що відповідач (всупереч положенням частини третьої статті 49-2 КЗпП України) не запропонував вакантну посаду архіваріуса архіву підприємства, яку позивач могла виконувати з урахуванням кваліфікаційних вимог до цієї посади.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» 05 травня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Луганського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року та залишити в силі рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 січня 2021 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив, що:
- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17
(провадження № 61-38337св18). У зв'язку з цим, на переконання заявника, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача в частині того, чи могла позивач виконувати роботу, на яку претендувала.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у червні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот».
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 18 жовтня 1985 року обіймала посаду інженера сектору вентобладнання проектно-конструкторського відділу ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» з подальшим переведенням на посаду інженера з технічного нагляду 1 категорії вентиляційного бюро відділу технічного нагляду управління підприємства ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», що підтверджується записами у трудовій книжці.
19 березня 2019 року за результатами заочного голосування наглядова рада ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» ухвалила рішення, оформлене протоколом № 19/03/19 про внесення змін до організаційної структури ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», зокрема, ліквідовано та виведено з організаційної структури підприємства ряд структурних підрозділів з усіма одиницями; скорочено з 15 серпня 2019 року чисельність працівників на 160 штатних одиниць; зобов'язано голову правління Бугайова Л. С. здійснити усі необхідні зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності працівників.
10 травня 2019 року голова правління ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на виконання рішення Наглядової ради від 19 березня 2019 року видав наказ № 350 «Про скорочення чисельності працівників підприємства», за змістом якого потрібно здійснити скорочення чисельності працівників згідно з додатком № 1 у строк до 15 серпня 2019 року.
Додатком № 1 до згаданого наказу визначено список штатних одиниць, які підлягають скороченню, зокрема, й дві штатні одиниці інженера з технічного нагляду І категорії вентиляційного бюро відділу технічного нагляду, одну з яких обіймала ОСОБА_1 .
Рішенням від 20 грудня 2019 року у справі № 428/10347/19 Сєвєродонецький міський суд Луганської області визнав неправомірним та скасував наказ ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» від 12 серпня 2019 року
№ 0127-КП(зв) в частині звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників та поновив її на роботі на посаді інженера з технічного нагляду І категорії вентиляційного бюро відділу технічного нагляду управління ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот». Стягнув з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Наказом ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» від 23 грудня 2019 року № 0310-КП «Про поновлення на роботі» ОСОБА_1 поновлено на роботі у вентиляційному бюро відділу технічного нагляду управління підприємства на посаді інженера з технічного нагляду 1 категорії.
Наказом ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» від 31 грудня 2019 року № 1007 «Про скорочення чисельності робітників підприємства», виданим на виконання рішення Наглядової ради ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» від 19 березня 2019 року та наказу голови правління ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» від 10 травня 2019 року № 350 «Про скорочення чисельності працівників підприємства», зобов'язано начальника відділу технічного нагляду попередити інженера з технічного нагляду 1 категорії вентиляційного бюро відділу технічного нагляду управління підприємства Снєгірьову І. П. про наступне скорочення відповідно до процедури, яка передбачена СТП 036-2012 «Порядок прийому, звільнення, переводу працівників та обліку даних в Автоматизованій системі управління ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», та ознайомити зі списком наявних вільних робочих місць та вакантних посад у строк до 15 січня 2020 року.
08 січня 2019 року ОСОБА_1 була попереджена про майбутнє звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв'язку зі скороченням чисельності працівників, про що свідчить особистий підпис на відповідному попередженні.
08 січня 2020 року та 04 березня 2020 року позивача ознайомлено з переліком вакантних посад у ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», про що свідчать її підписи на зворотах сторінок із переліком вакантних посад. Проте, ознайомившись зі списками вакансій, ОСОБА_1 згоди на її переведення на іншу запропоновану роботу (вакантну посаду) у тому самому товаристві не надавала.
Рішенням президії профспілкового комітету Профспілкової організації ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» від 28 лютого 2020 року, оформленим протоколом № 98-1, відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача.
Наказом ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» від 04 березня 2020 року № 0029-КП(зв) «Про припинення трудового договору з працівниками (звільнення)» ОСОБА_1 10 березня 2020 року звільнено з посади інженера з технічного нагляду 1 категорії вентиляційного бюро відділу технічного нагляду управління підприємства у зв'язку зі скороченням чисельності працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.
Право, застосоване судом
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції, оцінивши надані сторонами докази, дійшов висновку, що відповідач, всупереч положенням частини третьої статті 49-2 КЗпП України, не запропонував ОСОБА_1 іншу роботу на підприємстві за фахом, зокрема, вакантну посаду архіваріуса архіву підприємства, яку позивач могла виконувати з урахуванням кваліфікаційних вимог до цієї посади, що свідчить про порушення процедури звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та незаконність оскаржуваного наказу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Отже, за правилами частини першої статті 40, частин першої, третьої
статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
З огляду на викладене, оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані усі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
Такі правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (№ П/9901/310/18) (провадження № 11-431асі18).
Тож однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Як зазначалося, 08 січня 2020 року та 04 березня 2020 року позивачу надавалися переліки вакантних посад ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», з якими ОСОБА_1 ознайомилася, однак згоди на переведення на іншу запропоновану роботу (вакантну посаду) в тому самому товаристві не надавала.
Також суди встановили, що наказом ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» від 10 січня 2020 року ОСОБА_3 слюсаря КИПіА виробництва «Поліетилен» переведено на посаду архіваріуса архіву департаменту з управління персоналом та соціальним питанням. Тобто з дня попередження про вивільнення та до дня розірвання з позивачем трудового договору у ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» певний період була вакантною посада архіваріуса архіву департаменту з управління персоналом та соціальним питанням.
Відповідач посилався на те, що ця посада не була запропонована позивачу, оскільки ОСОБА_1 не мала навиків роботи з архівними документами, тоді як відповідно до посадової інструкції архіваріуса архіву департаменту з управління персоналом та соціальним питанням на посаду архіваріуса призначається працівник, який здійснив спеціальну підготовку на підприємстві. Тому на зазначену вакансію переведено ОСОБА_3 , яка на підставі розпоряджень начальника виробництва «Поліетилен» від 02 січня 2018 року № 01/1 та від 08 січня 2019 року № 02/1 протягом двох років призначалася відповідальним за діловодство та формування справ для їх подальшої передачі на зберігання до архіву підприємства, забезпечувала тимчасове зберігання документів на виробництві, постійно контактувала з завідуючим архівом підприємства, отримуючи від неї методичну допомогу та консультації щодо тимчасового зберігання та підготовки справ до передачі їх до архіву. Тож вона фактично пройшла професійну підготовку з архівної справи, тому, маючи досвід роботи з архівними документами, ОСОБА_3 була здатна виконувати обов'язки архіваріуса з першого дня роботи в архіві, відповідала вимогам посадової інструкції для призначення її архіваріусом архіву департаменту з управління персоналом та соціальним питанням.
При цьому згідно з розділом VІ «Кваліфікаційні вимоги» посадової інструкції № ДИ-ДПСВ-Архів-02 архіваріуса архіву департаменту з управління персоналом та соціальним питанням ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» за кваліфікаційними вимогами на посаду архіваріуса призначається працівник, що має повну загальну середню освіту і професійно-технічну освіту або повну загальну середню освіту і професійну підготовку на підприємстві; без вимог до стажу роботи.
Суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що посадовою інструкцією архіваріуса передбачено, що на посаду архіваріуса призначається працівник, який має: 1) повну загальну середню освіту і професійно-технічну освіту; або 2) повну загальну середню освіту і професійну підготовку на підприємстві. В обох наведених випадках не пред'являються вимоги до стажу роботи.
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що вимога про професійну підготовку на підприємстві пред'являється у разі, якщо особа, яка претендує на заняття посади архіваріуса, має тільки загальну середню освіту. Якщо особа має повну загальну середню освіту і професійно-технічну освіту, тоді особа не повинна проходити професійну підготовку на підприємстві відповідно до вимог посадової інструкції ДИ-ДПСВ-Архів-02, архіваріуса архіву департаменту з управління персоналом та соціальним питанням ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот». Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має вищу технічну освіту, що не заперечувалося відповідачем.
З урахуванням встановлених обставин, вірним є висновок суду апеляційної інстанції, що позивач відповідала кваліфікаційним вимогам посади архіваріуса архіву департаменту з управління персоналом та соціальним питанням ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», передбачені посадовою інструкцією № ДИ-ДПСВ-Архів-02, та могла виконувати роботу архіваріуса з урахуванням кваліфікаційних вимог до цієї посади. Втім, відповідач не запропонував позивачу посаду архіваріуса архіву департаменту з управління персоналом та соціальним питанням ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», що свідчить про невиконання відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17 (провадження № 61-38337св18), оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на судове рішення у якій посилається заявник, встановлені відмінні фактичні обставини. При цьому питання щодо законності звільнення, наявності підстав для поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача про те, чи могла позивач виконувати роботу, на яку претендувала, є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, зокрема посадову інструкцію архіваріуса, зробив аргументовані висновки про відповідність ОСОБА_1 кваліфікаційним вимогам, що висуваються до посади архіваріуса. Ці доводи скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, що відповідно до статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не виконано вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України, тому звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним. Відповідач не врахував, що працевлаштування попередженого про звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівника є обов'язком роботодавця, і такий обов'язок роботодавцем повинен виконуватися добросовісно без застосування надмірного формалізму, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин.
Верховний Суд не надає оцінку постанові апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки в цій частині заявник не навів підстав касаційного оскарження судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанцій ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).
Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить наведеному у касаційній скарзі правовому висновку Верховного Суду. Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу варто залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» залишити без задоволення.
Постанову Луганського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак