Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 303/6582/19
провадження № 61-20870св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Мукачівського управління Державної казначейської служби України, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерство юстиції України,
третя особа - прокуратура Закарпатської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2020 року у складі судді Гутій О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кожух О.А., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Мукачівського управління Державної казначейської служби України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, третя особа - прокуратура Закарпатської області, про відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 травня 2005 року, яке набрало законної сили 07 листопада 2005 року, в справі № 2-1249/2005 стягнуто з Держави Україна в особі Державного казначейства України на її користь 15 249,00 грн.
З метою забезпечення його виконання, судом було видано виконавчий лист № 2-1249, який пред'явлено на виконання до органів державної виконавчої служби. Надалі головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Бурносом С. В. (далі - головний державний виконавець Бурнос С. В.) винесено постанови, а саме: 25 жовтня 2006 року, 25 травня 2007 року та 27 грудня 2007 року про повернення виконавчого документа стягувачу, посилаючись на те, що бюджетні призначення на відшкодування шкоди, завданої злочином Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» не передбачені, відповідні рахунки з яких би здійснювалось таке відшкодування в Державному казначействі України відсутні.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 березня 2008 року, вищезазначена постанова від 27 грудня 2007 року скасована та зобов'язано головного державного виконавця Бурноса С. В. відновити виконавче провадження по виконавчому листу № 2-1249 про стягнення з Держави Україна в особі Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 15 249,00 грн.
Зазначала, що 04 січня 2012 року подала заяву про примусове виконання рішення суду, проте 06 січня 2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бєлозьоровим О. О. винесено постанову про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа № 2-1249, виданого 07 листопада 2005 року.
Позивач зазначала, що на момент звернення до суду із цим позовом кошти відповідачем їй не виплачені.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Мукачівського управління Державної казначейської служби України Закарпатської області, шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, суму боргу за невиконаним рішенням 15 249,00 грн, суму інфляційних втрат за період невиконання рішення суду - 46 511,89 грн та суму 3 % річних за період невиконання рішення суду - 6 347,00 грн, а всього - 68 107,89 грн, а також моральну шкоду, завдану у зв'язку із тривалим невиконанням рішення у розмірі 100 000,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що оскільки Державна казначейська служба України не була залучена ОСОБА_1 у даній справі як співвідповідач, а відповідно до статті 51 ЦПК України суд позбавлений процесуальної можливості за власною ініціативою залучати осіб в якості співвідповідача або змінювати на належного відповідача, відтак, відсутні підстави для задоволення позову.
Ураховуючи відсутність підстав для задоволення позову, районний суд відмовив у застосуванні наслідків спливу строків позовної давності.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанції інстанцій
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2020 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що лише незалучення Державної казначейської служби України є підставою для відмови у задоволенні позову. Відмовивши у задоволенні позову з підстав незалучення до участі у справу Державної казначейської служби України, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача щодо обґрунтованості позову та не врахував правову позицію інших учасників справи.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що будь-яких даних про те, що після винесення постанови державного виконавця від 06 січня 2012 року ОСОБА_1 пред'являла виконавчий документ до виконання до відповідного органу Державної казначейської служби України - матеріали справи не містять. Натомість, більше ніж через 7 років - у жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Мукачівського управління Державної Казначейської служби України Закарпатської області, відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа Прокуратура Закарпатської області про відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, завданої невиконанням судових рішень.
Доводи ОСОБА_1 про необхідність повторного стягнення суми у розмірі 15 249,00 грн є необґрунтованими, оскільки така сума була стягнута на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 2-1249/2005 від 23 травня 2005 року.
Враховуючи те, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бєлозьоровим О. О. від 06 січня 2012 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження (відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа № 2-1249, виданого 07 листопада 2005 року) (том 1, а. с. 23), повторно до виконавчої служби ОСОБА_1 заяву про виконання рішення суду разом з виконавчим листом не подавала, не пред'являла виконавчий документ до виконання до відповідного органу Державної казначейської служби України, тому відсутні підстави вважати, що мала місце бездіяльність органу державної влади (щодо невиконання судового рішення) та є безпідставними посилання позивача на допущення боржником прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення. З огляду на зазначене, відсутні підстави для застосування положень статей 625, 1173, 1174 ЦК України.
У зв'язку із цим необґрунтованими є доводи щодо стягнення моральної шкоди, оскільки позивачка не довела наявності факту неправомірності дій (бездіяльності), якими завдано моральної шкоди, протиправність діянь заподіювача, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
При цьому встановлена апеляційним судом необґрунтованість позовних вимог в цілому є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що тривалим невиконанням судового рішення їй завдано моральну шкоду, адже, кошти, стягнуті на підставі рішення суду, потрібні були для придбання ліків та оздоровлення. При цьому вона морально переживала, втратила спокійний сон, віру в справедливість, погіршився стан здоров'я, відтак, спричинену їй моральну шкоду оцінює в 100 000 грн.
Зазначає, що Держава Україна не виконала перед нею грошове зобов'язання з 07 листопада 2005 року в сумі 15 249 грн. Вважає, що з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних ця сума складатиме 68 107,89 грн.
Посилається на те, що неправомірна бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Бурноса С. В. по невиконанню рішення суду була встановлена рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 березня 2008 року, яке набрало законної сили 26 березня 2008 року.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 750/9782/16-а, від 04 серпня 2019 року у справі № 286/1810/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 378/1033/17 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 461/6978/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року Мукачівське управління Державної казначейської служби України Закарпатської області подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, відтак, оскаржувані судові рішення скасуванню не підлягають.
Вважає, що ОСОБА_1 не надала доказів спричинення їй моральної шкоди, в чому вона полягає та не доведено причинних зв'язків між завданою шкодою та конкретними неправомірними діями управління Державної казначейської служби України. При цьому зазначає, що управління Державної казначейської служби України є неналежним відповідачем у справі.
У лютому 2022 року Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки її доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Зазначає, що ОСОБА_1 повторно не подавала до виконавчої служби заяви про виконання рішення суду, не пред'являла виконавчий документ до відповідного органу Державної казначейської служби України, отже, відсутні підстави вважати, що мала місце бездіяльність органу державної влади та є безпідставними посилання позивача на допущення боржником прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач зазначла моральної шкоди внаслідок дій або бездіяльності посадових осіб органу державної влади.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 травня 2005 року в справі № 2-1249/2005 стягнуто з Держави Україна в особі Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, заподіяну злочином, в розмірі 15 249,00 грн. Рішення набрало законної сили 24 червня 2005 року.
На виконання вищевказаного рішення Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області 07 листопада 2005 року було видано виконавчий документ № 2-1249, який було пред'явлено до виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 березня 2008 року скасована постанова головного державного виконавця Бурноса С. В. від 27 грудня 2007 року про повернення виконавчого документа № 2-1249 стягувачу ОСОБА_1 ; зобов'язано головного державного виконавця Бурноса С. В. відновити виконавче провадження по виконавчому листу № 2-1249, виданому 07 листопада 2005 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області, про стягнення з Держави Україна в особі Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 15 249,00 грн. Рішення набрало законної сили 26 березня 2008 року.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Роєнка Р. В. від 18 листопада 2008 року повернуто виконавчий документ № 2-1249 стягувачу ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що бюджетні призначення на відшкодування шкоди, завданої злочином, Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» не передбачені, відповідні рахунки з яких би здійснювалось таке відшкодування в Державному казначействі України відсутні.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бєлозьоровим О. О. від 06 січня 2012 року відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1249, виданого 07 листопада 2005 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове суду апеляційної інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, відтак, скасуванню не підлягає.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У частині першій статті 1174 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.
Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.
Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 травня 2005 року, а тому вона має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі суми боргу за виконавчим листом з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми.
Крім того, ОСОБА_1 вважала, що має право на відшкодування моральної шкоди, завдану у зв'язку із тривалим невиконанням рішення, у розмірі 100 000,00 грн.
Колегія суддів вважає, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.
Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з неможливістю його виконання відсутні). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року в справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18).
Отже, оскільки розмір збитків, які позивач просила стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на її користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Вимога про відшкодування інфляційних витрат не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб'єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов'язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, а оскільки боржником у даному зобов'язанні є Державна казначейська служба України, то саме з неї і можуть бути стягнуті відповідні суми, а не з державної виконавчої служби.
При цьому судом апеляційної інстанції правильно визначено безпідставність посилань позивача на допущення боржником прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення, ураховуючи відсутність у матеріалах справи відомостей про повторне звернення ОСОБА_1 до виконавчої служби із заявою про виконання рішення суду разом з виконавчим листом (після винесення державним виконавцем 18 листопада 2008 року постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 06 січня 2012 року), непред'явлення виконавчого документа до виконання до відповідного органу Державної казначейської служби України.
Не доведено позивачем також наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду, адже, посилання позивача на моральні страждання, втрату спокійного сну, віру в справедливість, погіршення стану здоров'я, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
З огляду на зазначене, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 625, 1173, 1174 ЦК України та, відповідно, задоволення позову ОСОБА_1 , є правильними.
Посилання заявника на те, що неправомірна бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Бурноса С. В. по невиконанню рішення суду була встановлена рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 березня 2008 року не впливає на правильність вирішення судом апеляційної інстанції справи, оскільки після набрання сили зазначеним рішенням суду державним виконавцем 18 листопада 2008 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», яка у визначеному законом порядку не була оскаржена позмвачем.
Доводи ОСОБА_1 щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 750/9782/16-а, від 04 вересня 2019 року у справі № 286/1810/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 378/1033/17 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 461/6978/19, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Крім того, у справах, на які посилається заявник, встановлено інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судом правильно застосовані, а посилання касаційної скарги на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, є безпідставним та спростовується матеріалами справи.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк