Постанова
Іменем України
19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 713/199/20
провадження № 61-13024св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом
до ОСОБА_2 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки
та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,017 га, кадастровий номер 73205850000:01:005:1169, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Мигівської сільської ради Вижницького району
та належить їй згідно з державним актом на земельну ділянку серія ЯК № 119694 від 29 грудня 2012 року.
ОСОБА_2 , яка є власником суміжної земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 7320585000:01:005:0569, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для будівництва
та обслуговування готельно-ресторанного комплексу), захопила частину земельної ділянки площею 0,017 га, належної позивачці та обгородила
її бетонним парканом.
Тому право фактичного користування позивачки земельною ділянкою підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача здійснити частковий демонтаж огорожі (бетонного паркану), за межі належної позивачу земельної ділянки,
що змусило звернутися до суду з позовною заявою.
Просила суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 та розташована на території Мигівської сільської ради Вижницького району, кадастровий номер 73205850000:01:005:1169, шляхом знесення (перенесення) огорожі із земельної ділянки в межах площі 0,017 га.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 03 березня
2021 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод
в користуванні земельною ділянкою відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що будівництво відповідачем паркану, яке знаходиться в межах похибки, визначеної пунктом 3.10 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, істотно порушує її право власності на земельну ділянку та зумовлює застосування такого крайнього заходу відновлення його порушених прав, як демонтаж паркану.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 липня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про часткове задоволення позову.
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення огорожі 56 метрів 32 сантиметри в точках 3-5 (0,42м) і в точках 4-4-1 (0,11м), який побудований вздовж межі між земельною ділянкою кадастровий номер 73205850000:01:005:1169 (згідно висновку судово земельно-технічної експертизи від 16 грудня 2020 року № 548), яка належить на праві власності ОСОБА_1 та земельною ділянкою кадастровий номер 7320585000:01:005:0569, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , які розташовані в с. Мигово Вижницького району Чернівецької області. Вирішено питання про розподіл судовий витрат.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що паркан (огорожа) ОСОБА_2 виходить за межі її земельної ділянки на земельну ділянку ОСОБА_1
і площа такого накладення складає 16 кв. м, а тому необхідно звільнити земельну ділянку шляхом знесення огорожі довжиною 56 метрів 32 сантиметри, в точках 3-5 (0,42 м) і в точках 4-4-1(0,11м), який побудований вздовж межі між земельною ділянкою кадастровий номер 73205850000:01:005:1169, (згідно висновку судово земельно-технічної експертизи від 16 грудня 2020 року № 548), яка належить на праві власності ОСОБА_1 та земельною ділянкою кадастровий номер 7320585000:01:005:0569, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , які розташовані в с. Мигово, Вижницького району, Чернівецької області.
Посилання суду першої інстанції на пункт 3.10 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України
із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція),
є помилковим, оскільки вказана інструкція визначає механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, а межі земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вже встановлені.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу
у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просила оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно відхилено пункт 3.10 Інструкції оскільки ця норма була чинною на час встановлення меж спірних земельних ділянок.
Крім того, судом застосовано норму права без урахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі
№ 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі
№ 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц,
від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц, від 13 листопада
2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі
№ 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 вересня 2020 року у справі
№ 287/587/16-ц.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу, у якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зазначав, що касаційна скарга є необґрунтованою та безпідставною.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 713/199/20, витребувано її з Вижницького районного суду Чернівецької області.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року зупинено виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 06 липня 2021 року
до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Згідно з Державним актом серії ЯК № 119694 від 29 грудня 2012 року
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,2000 га, яка розташована за адресою: Чернівецька область, Вижницький район, с. Мигове, урочище «Горкут», кадастровий номер 7320585000:01:005:0933
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №199003955 від 05 лютого 2020 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,17 га, кадастровий номер 7320585000:01:005:1169, яка створена внаслідок поділу;
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №198344037 від 30 січня 2020 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, (для будівництва і обслуговування готельно-ресторанного комплексу), яка розташована за адресою: Чернівецька область, Вижницький район, с. Мигове, кадастровий номер 7320585000:01:005:0569;
Висновком судово земельно-технічної експертизи від 16 грудня 2020 року № 548 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7320585000:01:005:1169, яка належить ОСОБА_1 межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 7320585000:01:005:0569, що належить ОСОБА_2 і довжина суміжної межі становить 56,44 м; по всій суміжній межі наявне накладання площею 0,0016 га (16 кв. м) на земельну ділянку
ОСОБА_1 з кадастровим номером 7320585000:01:005:1169, зі сторони власника земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 7320585000:01:005:0569 у фактичному користуванні земельними ділянками шляхом встановлення паркану (огорожі).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 31 серпня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується.
Відповідно до статті 319, частини першої статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 78 Земельного кодексу України (далі -
ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися
і розпоряджатися земельними ділянками.
Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (стаття 91 ЗК України).
Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані
з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував
до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині другій статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які
за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Перевіривши надані сторонами докази, у тому числі висновок експерта, належно їх оцінивши, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що ОСОБА_2 , здійснивши зведення паркану на частині земельної ділянки, що належить
на праві власності ОСОБА_1 , чинить перешкоди позивачу в користуванні
її земельною ділянкою, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належною позивачу на праві власності земельною ділянкою.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року
у справі № 761/41071/19, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11,
від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі
№ 523/3612/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц,
від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року
у справі № 464/4574/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року
у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18,
від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 вересня 2020 року у справі № 287/587/16-ц є безпідставними, оскільки оскаржуване судове рішення
не суперечить правовим висновкам, зробленим у наведених постановах Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів.
Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням вимог процесуального, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 липня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 06 липня 2021 року
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська