Постанова
Іменем України
16 травня 2022 року
м. Київ
справа № 205/10869/14-ц
провадження № 61-7893св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2020 року в складі судді Остапенко Н. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у здійсненні права користування власністю.
В обґрунтування позову вказав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 проживає у сусідньому будинку АДРЕСА_2 та встановила паркан, який складається з двох частин: перша (з бетонних блоків на бетонному фундаменті та частково з металевих листів на стойках, висота паркана 3,5 м, на паркані розташовані в'юнкі рослини) - впритул до зовнішніх стін його квартири, друга - огорожа з європаркану висотою приблизно 2,5 метри, встановлена від житлового будинку позивача до гаражу.
Перша частина паркану щільно прилягає до стіни його будинку та повністю затуляє розташовані на ній вікна, що перешкоджає належному утриманню будинку, а також прибудинкової території. До того ж паркан перешкоджає відтоку опадів по ухилу вздовж стіни, внаслідок чого у квартирі з'явилась сирість, грибок і тріщини на стінах. Через те, що паркан повністю затуляє три вікна квартири, до кімнати не потрапляє сонячне світло, а також неможливо провітрити та просушити приміщення, оскільки паркан заважає відчинити вікна, які відчиняються назовні. У зв'язку із зазначеним стан приміщень погіршився, стіни будинку почали відхилятися від своєї вертикалі через втручання у фундамент.
Окрім того він позбавлений можливості потрапити до приміщення даху та його обслуговувати, а також здійснити ремонт зовнішніх стін будинку. З приводу цього спору він звертався до комунального підприємства «ЖЕП № 22», виконавчого комітету Ленінського району м. Дніпропетровська, міської ради м. Дніпропетровська, начальника управління державного архітектурно-планувального контролю, а також до органів поліції.
Проте, вирішити спір у досудовому порядку не вдалось.
На підставі викладеного позивач просив суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні ним права користування власністю - квартирою АДРЕСА_1 , шляхом знесення, демонтажу за власні кошти самочинно побудованого паркану біля житлового будинку АДРЕСА_2 , який складається з двох частин: перша впритул до зовнішніх стін квартири АДРЕСА_1 з бетонних блоків на бетонному фундаменті та частково з металевих листів на стойках; друга - огорожа з європаркану.
У червні 2015 року ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про поновлення строків позовної давності і про усунення перешкод у здійсненні права користування власністю та просила зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні нею права користування власністю - своєю частиною приватного будинку і своєю земельною ділянкою, розташованими за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом знесення, демонтажу за свої власні кошти самочинно збудованих прибудови А?-1 до кв. № 2 та гаражу літ. В у будинку АДРЕСА_2 .
Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що вона є власником 162/300 частин приватного будинку АДРЕСА_2 . Частина земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, площею 0,0374 га, приватизована нею, інша частина - 0,0045 га приватизована у сумісну власність із співвласницею будинку ОСОБА_3 .
У 1998 році на межі її ділянки побудовано неузаконені прибудови А?- 1 і гараж В, які порушують державні будівельні норми та становлять загрозу, а також не дають їй можливості вільно користуватися своєю власністю. Таким чином ОСОБА_1 створює їй перешкоди у здійсненні права користування будинком АДРЕСА_2 та земельною ділянкою.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування власністю - квартирою АДРЕСА_1 , шляхом знесення, демонтажу самочинно побудованого паркану біля вказаного житлового будинку, який складається з двох частин: перша - впритул до зовнішніх стін квартири АДРЕСА_1 з бетонних блоків на бетонному фундаменті та частково з металевих листів на стойках; друга - огорожа з європаркану.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Установивши, що користування позивачем належною йому прибудовою літ. А?-1 до кв. АДРЕСА_1 можливе лише після проведення ремонту, який неможливий без надання повноцінного доступу до об'єкту з боку домоволодіння АДРЕСА_2 , належного ОСОБА_2 , суди дійшли висновку, що огорожі, встановлені по боковій межі між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 , не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а також перешкоджають доступу до стіни квартири № 2 ОСОБА_1 , що свідчить про наявність правових підстав для задоволення його позову про усунення перешкод у користуванні власністю.
Врахувавши, що ОСОБА_2 не довела чим саме ОСОБА_1 порушив її права на користування належним їй будинком та земельною ділянкою, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У травні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення попередніх судових інстанцій, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у повному обсязі, а її зустрічний позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 103 ЗК України, статей 317, 319 та 376 ЦК України у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій була проігнорована необхідність дотримання розумного балансу між приватними інтересами сторін у цій справі щодо захисту права власності. Вказавши, що належне ОСОБА_2 нерухоме майно не відповідає нормативно-правовим актам у галузі будівництва, суди не врахували аналогічних висновків експертиз про невідповідність вказаним нормам і належного ОСОБА_1 майна, що на переконання відповідача є проявом упередженості до неї. Суди безпідставно вказали про недоведеність порушення прав відповідача, не врахувавши відсутність у матеріалах справи дозвільних документів на будівництво прибудови А-1 та гаражу літ. В по АДРЕСА_2 .
На час набуття квартири у власність позивача на земельній ділянці відповідача вже були побудовані спірні паркани, а тому він дізнався про порушення свого права саме з цього часу. При цьому суд безпідставно відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності. Експертизи у цій справі, з висновками яких не погоджується відповідач, проведені на підставі геодезичних даних, що не відповідають дійсності. Саме незаконна прибудова позивача ОСОБА_1 загрожує життю і здоров'ю ОСОБА_2 .
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 22 липня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 , яка розташована на першому поверсі одноповерхового будинку, до складу якої входить житлова прибудова літ.А?-1, належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 з 16 січня 2013 року.
Право власності на вказане майно, включаючи прибудову літ.А?-1, до придбання його з публічних торгів ОСОБА_1 , належало ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13 листопада 2006 року.
Будинок, у якому розташована вищезазначена квартира, знаходиться на балансі КП «ЖЕП № 22» Дніпровської міської ради. Земельна ділянка площею 0,2131 га надана у користування КП «ЖЕП № 22» рішенням МВК від 24 квітня 1947 року № 948.
З відповіді комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 29 листопада 2013 року вбачається, що житлова прибудова літ.А?-1 до будинку за адресою: АДРЕСА_2 , побудована у 1978 році.
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 940497 співвласниками земельної ділянки на території АДРЕСА_2 , цільовим призначенням якої є обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:08:409:0009), є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ,
Згідно із планом земельної ділянки по АДРЕСА_2 , виготовленого сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_5 , на земельній ділянці, якою користуються власники квартири АДРЕСА_1 , тобто за межами земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:08:409:0009, співвласниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , встановлено огорожу.
Висновком експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 2387/2388-18 від 28 лютого 2019 року встановлено, що біля прибудови літ. А?-1 житлового будинку АДРЕСА_2 впритул до зовнішньої стіни квартири № 2 на межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 встановлено огорожу з металопрофілю на металевих трубах (стійках) висотою наближено до 3,0 м. Зазначена огорожа закриває вікна та зовнішню стіну квартири АДРЕСА_1 . Власник квартири № 2 не має можливості обслуговувати зовнішню стіну прибудови літ.А?-1 та проводити її ремонт. Встановлення огорожі погіршує інсоляцію приміщень квартири № 2 . У зв'язку з тим, що огорожа закриває вікна, не забезпечується природне освітлення приміщень. Друга огорожа встановлена від прибудови літ. А?-1 житлового будинку АДРЕСА_2 до гаражу літ. В з європаркану, що складається з бетонних стовпців висотою 2,50 м та набірних бетонних плит по 0,5 м загальною висотою 2, 50 м.
Прибудова літ.А?-1 кв. № 2 житлового будинку АДРЕСА_2 має незадовільний технічний стан, тобто експлуатація елементів прибудови можлива лише при умові проведення їх ремонту.
Згідно з висновком експертів за результатами проведення додаткової комплексної судової будівельно-технічної, земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 5855-19, складеного 01 червня 2020 року, проведення капітального ремонту об'єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 без надання повноцінного доступу до об'єкту з боку домоволодіння АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_2 , неможливе.
Співвласники земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 користуються іншою земельною ділянкою аніж їм належить відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку № 940497 від 17 березня 2008 року, а саме: земельною ділянкою площею - 3,41 кв. м від прибудови літ.А?-1 до гаражу літ. В та біля гаражу літ. В; земельною ділянкою площею - 0,77 кв. м від гаражу літ. В до входу на земельну ділянку АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо позову ОСОБА_1 .
Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями статей 386, 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.
Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Вирішуючи спір у цій справі та установивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, суди попередніх інстанцій правильно визначились із характером спірних правовідносин та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у зв'язку із порушенням ОСОБА_2 його законних прав та інтересів.
Установивши, що користування позивачем належною йому прибудовою літ. А?-1 до кв. АДРЕСА_1 можливе лише після проведення ремонту, який неможливий без надання повноцінного доступу до об'єкту з боку домоволодіння АДРЕСА_2 , належного ОСОБА_2 , суди дійшли правильного висновку про те, що встановлені по боковій межі між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 огорожі, не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, погіршують інсоляцію приміщень квартири № 2 , а також перешкоджають доступу до стіни квартири № 2 ОСОБА_1 , що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову останнього про усунення перешкод у користуванні власністю.
Під час установлення факту порушення прав ОСОБА_1 як власника і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав, які чинить йому суміжний землекористувач ОСОБА_2 , суди підставно узяли до уваги висновки судових експертиз (будівельно-технічної, земельно-технічної та експертизи з питань землеустрою), якими хоча і констатовано незадовільний технічний стан належних ОСОБА_1 приміщень, проте наголошено, що проведення капітального ремонту об'єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 без надання повноцінного доступу до об'єкту з боку домоволодіння АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_2 , неможливе.
Щодо позову ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову, ОСОБА_2 вказувала, що належні ОСОБА_1 прибудови (прибудова А?- 1 і гараж В) порушують державні будівельні норми та становлять загрозу, а також не дають їй можливості вільно користуватися своєю власністю. Таким чином, на її переконання, ОСОБА_1 створює їй перешкоди у здійсненні права користування будинком АДРЕСА_2 та земельною ділянкою.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.
Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров'ю людини, тощо.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.
У справі, що переглядається, уповноважений на це орган, якому делеговані повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, із таким позовом в межах цієї справи до суду не звертався, а ОСОБА_2 як особа, яка вважає, що її права та інтереси порушено спірним будівництвом, обґрунтовуючи свої вимоги наявністю перешкод у користуванні належною їй власністю у зв'язку з проведеною ОСОБА_1 прибудовою, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного.
Урахувавши, що ОСОБА_2 не довела чим саме ОСОБА_1 порушив її права та охоронювані законом інтереси, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 391 ЦК України, для задоволення зустрічного позову.
При цьому суди підставно відхилили доводи ОСОБА_2 про те, що прибудова літ. А?-1, яка входить до складу квартири АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом, установивши, що право власності на це майно, яке було придбано ОСОБА_1 з публічних торгів, зареєстровано за позивачем у встановленому законом порядку.
Поряд із цим, суди попередніх інстанцій обґрунтовано звернули увагу відповідача на те, що з часу побудови спірної прибудови літ. А?-1 у 1978 році до часу звернення ОСОБА_2 до суду із зустрічним позовом у цій справі, остання, вважаючи свої права порушеними, протягом 37 років не вживала заходів з їх захисту, не пред'являла позов до колишніх власників цієї прибудови.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до незгоди з висновками проведених у справі експертиз та їх оцінкою судами, проте цим доказам, у сукупності із іншими, судами попередніх інстанцій була дана належна оцінка, а суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аргументи ОСОБА_2 про те, що суди при вирішенні цього спору не звернули уваги на те, що належне відповідачу нерухоме майно не відповідає нормативно-правовим актам у галузі будівництва, є також безпідставними, оскільки предметом спору у цій справі є встановлення факту порушення прав сторін як власників нерухомого майна і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ними цих прав, а не законність набуття позивачем у власність спірних об'єктів нерухомості.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара