ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.05.2022Справа № 910/20755/21
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Харківського міського центру зайнятості
до Міністерства юстиції України
про стягнення 67 964,80 грн.,
Харківський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про стягнення 67 964,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача наявне зобов'язання щодо відшкодування позивачу виплаченої допомоги по безробіттю ОСОБА_1 у сумі 67 964,80 грн. у зв'язку з поновленням її на роботі за рішенням суду відповідно до п. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
16.02.2022 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді на даний момент переглядається у Верховному Суді, а відповідачем вже виплачено такій особі середній заробіток за час вимушеного прогулу, відтак задоволення позову призведене до подвійного стягнення з відповідача як роботодавця.
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, а також вказує на те, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ніяким чином не відноситься до сплачених коштів по допомозі по безробіттю, можливість стягнення яких передбачена ст.ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
27.01.2022 до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач вважає доводи, викладені у відповіді на відзив, необґрунтованими та такими, що суперечать обставинам у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
05.04.2018 наказом Міністерства юстиції України №1346/к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту.
Наказом Міністерства юстиції України «Про внесення змін до штату Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції» від 14.01.2020 №203/к внесено зміни до штату Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.12.2018 №4787/к.
Наказом Міністерства юстиції України від 13.07.2020 №2220/к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту з 14.07.2020 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.
17.07.2020 ОСОБА_1 звернулася до Харківського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітної, і за наслідками розгляду даної заяви наказом №НТ200727 від 27.07.2020 їй було надано статус безробітної з 27.07.2020.
З 15.08.2020 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» вказаній особі призначено та розпочато виплату допомоги по безробіттю.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №520/10516/2020 визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 13.07.2020 №2220/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту або на іншій рівнозначній посаді; стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 по справі №520/10516/2020 скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту або на іншій рівнозначній посаді, стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення та допущення судового рішення у частині присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання.
Прийнято в цій частині постанову, якою поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту; стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення, а саме за період з 13.07.2020 по 11.08.2021 у розмірі 146 225,71 грн.
Наказом Міністерства юстиції України №2014/к від 25.08.2021 скасовано наказ Міністерства юстиції України №2220/к від 13.07.2020 «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту.
Згідно із розрахунком, у період з 15.08.2020 по 01.04.2021 ОСОБА_1 було виплачено матеріальне забезпечення на випадок безробіття у розмірі 67 964,80 грн., які позивач просить стягнути з відповідача як роботодавця.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» законодавство про страхування, на випадок безробіття, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України «Про зайнятість населення» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п. 1 ст. 1 вищезазначеного Закону система прав, обов'язків і гарантій, які передбачають матеріальне забезпечення на випадок безробіття, з незалежних від застрахованих осіб обставин, та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно із п. 8 ст. 1 Закону України «Про Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи, внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.
Статтями 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виплачено ОСОБА_1 за період з 15.08.2020 по 01.04.2021 допомогу по безробіттю в сумі 67 964,80 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №520/10516/2020, залишеним без змін в цій частині постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 13.07.2020 №2220/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту
Також вказаною постановою поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту; стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день постановлення рішення, а саме за період з 13.07.2020 по 11.08.2021 у розмірі 146 225,71 грн.
Вказані судові рішення набрали законної сили та були повністю виконані відповідачем.
Таким чином, незаконність звільнення з посади вищевказаної особи відповідачем, встановлена судовими рішеннями, якими, зокрема, і поновлено ОСОБА_1 на займаній посаді.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється з дня поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Відповідно до п. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
При цьому, відповідно до частин 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Отже, на підставі цієї норми за рахунок застрахованих осіб підлягають відшкодуванню лише витрати понесені Фондом внаслідок умисного невиконання цими особами своїх обов'язків та зловживання ними.
Доказів невиконання ОСОБА_1 своїх обов'язків, або зловживання нею, які б свідчили про наявність підстав у відповідності до приписів Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» для стягнення таких витрат саме з неї, матеріли справи не містять.
Так, положеннями статей 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» також визначено, що роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Отже, відповідач по відношенню до ОСОБА_1 є роботодавцем у розумінні ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Позивач є органом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що діє від імені Фонду відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
З огляду на викладене, саме на відповідача покладено обов'язок з відшкодування позивачу зайнятості суми виплаченого забезпечення ОСОБА_1 , у зв'язку з поновлення її на роботі за рішенням суду.
Твердження відповідача щодо того, що задоволення позову призведе до подвійного стягнення з відповідача оплати за заявлений період, оскільки після поновлення ОСОБА_1 на роботі, останній було виплачено кошти за час вимушеного прогулу у розмірі 146 225,71 грн., судом відхиляються, оскільки грошові кошти за вимушений прогул та виплаченого забезпечення в силу Закону не є однаковими за своєю правовою природою.
Так, виплачена позивачем ОСОБА_1 соціальна допомога по безробіттю, стягнення якої є предметом даного позову, підлягає відшкодуванню відповідачем в порядку, встановленому ст.ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а виплати, що були здійснені відповідачем ОСОБА_1 на підставі рішення суду в порядку ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю, є сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто правова природа грошових коштів, які підлягають поверненню відповідачем позивачу та грошових коштів, виплачених відповідачем є різною.
Відтак, обставина поновлення відповідачем ОСОБА_1 за рішенням суду на посаді, як і виплата за рішенням суду середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не звільняє відповідача від встановленого Законом обов'язку компенсувати виплачену позивачем суму допомоги по безробіттю, оскільки у даному випадку діє норма ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яка покладає такий обов'язок саме на відповідача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку відшкодувати суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному відповідно до ст.ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
За таких обставин, позовні вимоги Харківського міського центру зайнятості задовольняються судом у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Харківського міського центру зайнятості задовольнити повністю.
2. Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; ідентифікаційний код 00015622) на користь Харківського міського центру зайнятості (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 137А; ідентифікаційний код 36224721) відшкодування суми виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 67 964 (шістдесят сім тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 80 коп. та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий