пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
16 травня 2022 року Справа № 903/14/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В. М., за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянувши справу №903/14/22
за позовом: Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, м. Луцьк
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство “Поліське лісове господарство”, с.Череваха, Камінь-Каширський р-н.
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство “Колківське лісове господарство”, смт.Колки, Маневицький р-н.
до відповідача: Маневицької селищної ради, Волинська область, Камінь-Каширський район, смт. Маневичі
про витребування земельної ділянки
за участю представників сторін:
від позивача: н/з,
від відповідача: Філон О.С., розпорядження № 161-ос від 11.03.2021, посадова інструкція, довіреність, Швець О.М., розпорядження № 198-ос від 11.03.2021, посадова інструкція, довіреність;
від третіх осіб: Войціховський А.В., адвокат, ордер АС № 1035708 від 16.02.2022, ордер АС № 1035707 від 16.02.2022;
від прокуратури: Присяжнюк І.Б., службове посвідчення №59361 видане 25.01.2021;
Встановив: Позивач - Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до Маневицької селищної ради, в якому просить:
- витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 площею 1,0415 га.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем норм земельного законодавства, оскільки дії Маневицької районної держаної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру в області спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення.
Прокурор звертає увагу суду на те, що вилучати дані земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб має право виключно Кабінет Міністрів України, а тому спірна земельна ділянка неправомірно віднесена (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передана Маневицькій селищній раді.
Ухвалою суду від 06.01.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.01.2022 та залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог що предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство “Поліське лісове господарство”.
Ухвалою суду від 31.12.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 06.04.2022, відкладено підготовче засідання на 14.03.2022.
Ухвалою суду від 14.03.2022 відкладено розгляд справи 30.03.2022, залучено третьою особою на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державне підприємство “Колківське лісове господарство ”.
Ухвалою суду від 30.03.2022 у задоволенні клопотання Маневицької селищної ради про залишення позову без розгляду відмовлено, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.05.2022.
Представник позивача в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання.
У судовому засіданні прокурор, представник третіх осіб позовні вимоги підтримали.
Представники відповідача позовні вимоги заперечили та просять суд відмовити у позові, як безпідставно заявленому.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, господарський суд, встановив, наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до ч.1 ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Статтею 9 вказаного Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку.
Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Пунктом 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц.
Розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району» затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком (том 1, а.с. 31).
Пунктом 22 додатку до переліку сільських та селищних рад, на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, віднесено Оконську сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області» входить до складу територіальної громади Маневицької селищної ради та зазначено загальну площу земель 107,9813 га (том 1, а.с. 32).
Серед вказаних земельних ділянок на території Оконської сільської ради за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 1,0415 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 зареєстрована у вказаному кадастрі 06.12.2013 із зазначенням її цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорії земель - землі сільськогосподарського призначення (том 1, а.с. 64).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка форма власності -комунальна, власник - Маневицька селищна рада (том 1, а.с. 34-35).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» передбачено реорганізацію Маневицької районної державної адміністрації шляхом її приєднання до Камінь-Каширської районної державної адміністрації.
У відповідності до п. 7 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов'язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1321, перехід повноважень, прав та обов'язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється.
Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 15.01.2021 № 6 утворено комісію з реорганізації Маневицької районної державної адміністрації шляхом приєднання до Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області, яка з моменту утворення комісії з реорганізації вважається правонаступником прав та обов'язків Маневицької районної державної адміністрації (том 1, а.с. 352-355).
Камінь-Каширська районна державна адміністрація не ліквідована та не перебуває у стані припинення, водночас Маневицька районна державна адміністрація перебуває в стані припинення, проте не ліквідована.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 16-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Маневицькій територіальній громаді Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281,4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради Маневицького району (на даний час Камінь- Каширського) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що додається (том 2, а.с. 50-52).
Відповідно до п. 149 додатку до акту приймання-передачі земельну ділянку площею 1,0415 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 передано у комунальну власність Маневицької селищної ради.
Рішенням Маневицької селищної ради від 15.01.2021 № 5/31 «Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення» прийнято вказану земельну ділянку у комунальну власність зазначеної територіальної громади (п. 149 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування) (том 2, а.с. 53-64).
Державним реєстратором Маневицької селищної ради Ковердюк Г.Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 56973566 від 09.03.2021, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Маневицька селищна рада.
Згідно Плану лісонасаджень Куклинського лісництва державного підприємства «Поліське лісове господарство», який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДІІ «Поліське лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась (лист Міністерства юстиції України від 24.06.2021 № 17/8103-4-21/9.1.2, (том 1, а.с. 79-85).
Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2013 році, за результатами якого схвалено вищезазначений проект.
Земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування, передана ДП «Поліське ЛГ» згідно розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування» (том 2, а.с. 45-49).
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 №803/1622/16, залишеною в силі ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, Вищого адміністративного суду від 12.10.2017, скасовано розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 19 січня 2011 року № 14, № 15, від 31 травня 2011 року № 232.
У вищевказаних рішеннях суди посилаються на рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 №13/2 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств» та розпорядження голови Волинської ОДА від 27.03.2009 №100, як на обґрунтування здійснення права постійного користування землями лісового фонду дочірніх підприємств КП «Волинське обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Волиньоблагроліс» та міжгосподарських лісогосподарських підприємств, зокрема Маневицьке МСЛП, та у подальшому його правонаступника ДП КСЛАП «Маневичіліс». Згідно ст. 6 ЗУ «Про розмежування земель державної та комунальної власності» при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів. Землі лісового фонду, надані Маневицькому МСЛП та у подальшому його правонаступнику ДП КСЛАП «Маневичіліс», перебувають у державній власності, та вказані землі лісового фонду можуть бути надані у користування державним лісогосподарським підприємствам.
Таким чином, у вищевказаних рішеннях встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування» належать до державної власності, проте Волинською обласною державною адміністрацією при його видачі не дотримано процедуру передачі земельних ділянок.
Розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 04.07.2018 №399 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано дозвіл ДП «Поліське лісове господарство» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 10077,3536 га, розташованих на території Маневицького району, для оформлення права постійного користування для ведення лісового господарства та пов'язаних з ним послуг (том 3, 35).
Твердження відповідача про те, що спірним розпорядження Волинської облжержадміністрації передано право постійного користування лісами (лісовими ділянками), а не земельними ділянками, не приймається судом.
Згідно ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (ч. 4 ст. 18 Лісового кодексу України).
Як вбачається з листів ДП «Поліське лісове господарство» від 05.04.2021 № 1-08/105-21, Міністерства юстиції України від 24.06.2021 № 17/8103-4-21/9.1.2, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, площею 1,0415 га, що розташована у межах державного лісового фонду ДП «Поліське лісове господарство» (квартал З виділ 11, 49) належить до земель лісового фонду Куклинського лісництва (том 1, а.с. 47-58, 79).
Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Поліське лісове господарство» підтверджується також листом ВО «Укрдержліспроект» від 06.04.2021 № 162 (том 1, а.с. 44-45).
Згідно акту обстеження земель лісогосподарського призначення ДП «Поліське лісове господарство» на земельній ділянці з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131 ростуть дерева віком 13 років (додаток до листа ДП «Поліське лісове господарство»). Земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, знаходиться у задовільному стані, на ній проводиться господарська діяльність (том. 2 а.с. 39-44)
Використання земельної ділянки лісовими господарствами підтверджена планом лісонасаджень ДП «Поліський лісгосп» Куклинського лісництва (том 1, а.с. 153-1163), проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Поліське лісове господарство» Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (том 1, а.с. 164-209, том 2 а.с.02-19), перспективним планом ведення лісового господарства Маневицького міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства Волинської області (том 2, а.с. 21-84), протоколом координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування в державним лісогосподарських підприємствах Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (том 2, а.с. 85-108).
В силу положень ст.ст. 19, 57 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
В порушення приписів ст. ст. 17, 31 ЛК України та ст.ст. 20, 122 ЗК України Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області без погодження із розпорядником земельних ділянок - Волинською обласною державною адміністрацією передано земельні ділянки лісогосподарського призначення, які на праві постійного користування належать Державному підприємству «Поліське лісове господарство», з державної у комунальну власність зі зміною їх цільового призначення на землі сільськогсподарського призначення, в той час коли передача земель для ведення лісового господарства із державної в комунальну власність відбувається за рішенням відповідної обласної державної адміністрації.
Тобто, інвентаризація земель проведена ГУ Держгеокадастру у Волинській області не правомірно, без дотримання приписів Лісового кодексу та Земельного кодексу, в частинах користування, розпорядження лісовими угіддями. У зв'язку з цим і зміна цільового призначення спірної земельної ділянки на сільськогосподарське також визначено незаконно.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 7 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що зміну цільового призначення спірної земельної ділянки державної власності (з лісогосподарського призначення на сільськогосподарське) було здійснено за відсутністю рішення відповідного органу та проекту землеустрою щодо її відведення, а також без погодження з Кабінетом Міністрів України.
Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області фактично прийнято рішення про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення з подальшою передачею їх у комунальну власність.
Земельна ділянка знаходиться в межах земель Державного підприємства «Поліське лісове господарство», у зв'язку з чим, зміна її цільового призначення та передача у комунальну власність є незаконною, суперечить матеріалам лісовпорядкування та не відповідає ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК).
Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб (далі за текстом - ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).
Приписами ч. 2 ст. 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч.1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та ст. 388 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц.
Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.
Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц.
З огляду на те, що уповноважений орган згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, як земельної ділянки лісогосподарського призначення, не надавав, процедура зміни цільового призначення лісових земель не проводилась, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі. Тому вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.
Твердження відповідача про чинність наказу ГУ Держземагенства у Волинській області від 19.11.2013 №358, розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 22.08.2013 №334, висновку відділу Держземагенства у Маневицькому районі Волинської області від 18.12.2013 №1661/3.18, технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Оконської сільської ради Маневицького району Волинської області, до уваги суду не взято.
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Дана правова позиція викладена зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) від 21 листопада 2021 №359/3373/16.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 грн. 00 коп. відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на них.
Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задоволити.
2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0131, площею 1,0415 га.
3. Стягнути з Маневицької селищної ради (вул. Незалежності, 19, смт. Маневичі, Камінь-Каширський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333193) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) - 2 270 грн. 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення
складений 25.05.2022
Суддя В. М. Дем'як