16.05.2022 року м.Дніпро Справа № 904/7701/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Антоніка С.Г.(доповідач),
суддів Іванова О.Г., Березкіної О.В.,
при секретарі судового засідання Грачові А.С.
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2022 (суддя І.І. Колісник, повний текст складено 04.02.2022) та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2022 у справі №904/7701/21
за позовом ОСОБА_2 , смт Кринички, Дніпропетровська область
до ОСОБА_1 , м. Кам'янське, Дніпропетровська область
третя особа-1 , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Агропромислова Корпорація", смт Кринички, Дніпропетровська область
третя особа-2 , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бестік Снек", м. Дніпро
про стягнення 318 901,07 грн.
ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути безпідставно набуті кошти в сумі 318 901,07 грн., з яких 283 365,00 грн. - основна сума боргу; 28065,17 грн. - інфляційні втрати; 7 470,90 грн. - штрафні санкції та стягнути з 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2022 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 основний борг у сумі 283365,00 грн., в решті позову відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2022 стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 064,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд виходив з того, що розписка від 16.10.2020 не може вважатися належним доказом часткового виконання ТОВ "Українська агропромислова корпорація" грошового зобов'язання за договором відчуження учасниками ТОВ "Бестік Снек" своїх часток у статутному капіталі цього товариства, який фактично є неукладеним, у зв'язку з чим грошові кошти в сумі 10000,00 доларів США, отримані відповідачем від позивача, що підтверджується розпискою від 16.10.2020, є такими, що набуті та збережені відповідачем без достатньої правової підстави.
Ухвалюючи додаткове рішення у справі та задовольняючи витрати відповідача на правничу допомогу, судом було враховано нормативні приписи частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої інші судові витрати (окрім судового збору), пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Не погодившись з такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Апеляційна скарга обгрунтована наступним:
- ОСОБА_2 , як фізична особа звернувся з позовом до ОСОБА_1 , як до фізичної особи з вимогою про безпідставно отримані кошти. Заявлений предмет позовної заяви з урахуванням, того що сторонами цього спору є фізичні особи, не відноситься до юрисдикції господарського суду (ст.20 ГПК України), що вказує на невірно вибраний спосіб захисту;
- на стадії дослідження доказів (судове засідання від 20.01.2022 року), суд відмовився досліджувати надані електронні докази, що підтверджується рішенням суду, протоколом судового засідання від 20.01.2022 року та технічним записом судового засідання від 20.01.2022 року (ч.15 ст.8 ГПК України), чим обмежив відповідача можливості довести, що сплачені кошти в розмірі 10000 доларів США є завдатком, що сторони досягли згоди по всім істотним умовам, існування між сторонами правочину, що позивач винен у невиконанні правочину та інших обставин, на які посилався відповідач;
- в рішенні суд помилково вказує, що відповідач не мав повноважень на отримання коштів від позивача;
- 16.10.2020 року відповідач уповноважений рішенням учасників (протокол від 16.10.2020року), отримав від позивача завдаток в розмірі 10000 доларів США, про що була складена розписка, яка разом з листом-акцептом про згоду на продаж 100% статутного капіталу ТОВ «Бестік Снек» за визначеною ціною (ціна було округлена для вдобства) та копію протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Бестік Снек», були передані позивачу. Акцепт був підписаний учасниками та директором ТОВ «Бестік Снек», і затверджений рішенням власників. Отже, кошти (завдаток) відповідачем отримані, як гарантія виконання зобов'язань зі сторони позивача та в рахунок сплати за статутний капітал у ТОВ «Бестік Снек»;
- у рішенні суду не надано юридичної оцінки листу №62 від 21.12.2021 року, в якому йдеться про те, що позивач звернувся до КП «Криничанський будинок побуту» з вимогою переоформити на нього договір оренди приміщення, який орендує ТОВ «Бестік Снек» і де знаходиться виробниче обладнання. Крім того, позивач стверджував, що він є новим учасником ТОВ «Бестік Снек» і вимагав допустити його до приміщення з обладнанням. Зазначений лист є доказом того, що позивач вважає себе новим власником (учасником) ТОВ «Бестік Снек» та приймає активні дії, щодо виконання правочину. Цей лист є доказом наявності між сторонами правочину, щодо купівлі-продажу статутного капіталу та схвалення правочину зі сторони позивача, що вказує на безпідставність позовних вимог;
- наявність ще одного пов'язаного спору, який знаходиться на розгляді господарського суду (справа №904/7991/21), який виник з тих самих підстав та правовідносин, в якому зараховані ці кошти в оплату статутного капіталу, додатково вказують на схвалення правочину;
- 06.10.2021 року, 01.10.2021 року та 13.01.2022 року ОСОБА_1 відповідно до умов договору сплачено гонорар в розмірі 27500 грн, що підтверджується меморіальними ордерами від 06.10.2021 року, 01.10.2021 року та 13.01.2022 року і саме такий розмір понесених відповідачем витрат на правничу допомогу адвоката є доведеними, а заявлена сума до відшкодування є співмірним зі складністю справи.
Просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2022, додаткове рішення від 07.02.2022 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовної заяви позивача та в стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду від 14.02.2022 року відкрито апеляційне провадження у справі №904/7701/21. Розгляд справи призначений у судовому засіданні.
Згідно ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, що стосуються фактів, викладених в апеляційній скарзі та у відзиві, в межах доводів та вимог апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська агропромислова корпорація" в особі директора Козачинського В.В. листом від 13.10.2020 звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестік Снек" в особі директора ОСОБА_1 та учасників цього товариства ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з комерційною пропозицією щодо купівлі частки в розмірі 1000,00 грн, що становить 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестік Снек", з наступним графіком платежів: 10000,00 доларів США - 16.10.2020; 10000,00 доларів США - 23.10.2020; 8999,00 доларів США - 30.10.2020.
Загальною ціною комерційної пропозиції визначено 28999,00 доларів США.
У пропозиції зазначено, що у разі її акцепту ТОВ "Українська агропромислова корпорація" зобов'язується укласти договір-купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестік Снек".
У відповіді на комерційну пропозицію, підписаній директором ТОВ "Бестік Снек" ОСОБА_1 та учасниками товариства ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , останні зазначили про згоду з пропозицією, графіком платежів та про готовність після отримання всіх платежів у сумі 29000,00 доларів США укласти договір купівлі-продажу 100% частки статутного капіталу ТОВ "Бестік Снек" на користь ТОВ "Українська агропромислова корпорація" (а.с. 6).
У рахунок комерційної пропозиції ТОВ «УАК» від 13.10.2020 щодо купівлі частки статутного капіталу ТОВ «Бестік Снек» ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв 10000,00 доларів США, про що 16.10.2020 останній видав ОСОБА_2 відповідну розписку (а.с. 7).
Посилаючись на недотримання ОСОБА_1 раніше досягнутих домовленостей щодо продажу 100% частки у статутному капіталі ТОВ "Бестік Снек", ОСОБА_2 звернувся 06.04.2021 до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 сплаченого за розпискою авансу у сумі 283365,00 грн, еквівалентних 10000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на 16.10.2020, а також інфляційних втрат у сумі 2833,65 грн та штрафних санкцій у сумі 7041,43 грн (а.с.1, 2 справи № 209/925/21).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07.04.2021 у справі №209/925/21 відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення авансу та роз'яснено позивачу його право на звернення до суду з позовом в порядку господарського судочинства. Прийняте судове рішення обґрунтовано тим, що наявний між сторонами спір стосується набуття корпоративних прав та відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України є юрисдикцією господарських судів.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.07.2021 у справі №209/925/21 зазначену ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у цій справі залишено без змін.
Частинами 1,3 статті 167 Господарського кодексу України встановлено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства мають такі права: брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; брати участь у розподілі прибутку товариства; отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість.
Частинами першою, другою статті 30 названого Закону встановлено, що загальні збори учасників, які є вищим органом товариства, можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства. До компетенції загальних зборів учасників належать: визначення основних напрямів діяльності товариства; внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; зміна розміру статутного капіталу товариства; затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом; обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства; обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства; створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності; прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника; затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період; розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; прийняття інших рішень, віднесених законом до компетенції загальних зборів учасників.
Згідно з частинами першою - третьою статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.
До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).
Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом. Договір відчуження майна, предметом якого є частка (її частина) у статутному (складеному) капіталі товариства, укладається у письмовій формі.
Відповідно до положень частини сьомої статті 179 та статті 181 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами та в порядку, які встановлені Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України).
За приписами частини першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною другою статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною першою статті 640 цього Кодексу визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з частиною першою статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
За змістом статті 646 Цивільного кодексу України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За визначенням статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та експрес-аналізу контрагента засновниками ТОВ «Бестік Снек» з рівним розподілом часток є ОСОБА_3 - 50% та ОСОБА_4 - 50%.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач ОСОБА_2 є єдиним учасником ТОВ "Українська агропромислова корпорація".
Отже, надання згоди на укладення договору купівлі-продажу 100% статутного капіталу ТОВ "Бестік Снек" належить до повноважень саме учасників ТОВ "Бестік Снек" - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із погодженням усіх істотних умов майбутнього договору, у тому числі його ціни як в цілому, так і щодо ціни частки кожного з учасників товариства.
В даному випадку, відповідно до комерційної пропозиції (оферти) ТОВ "Українська агропромислова корпорація" від 13.10.2020 виявило намір придбати 100% статутного капіталу ТОВ "Бестік Снек".
Ціною майбутнього договору ТОВ "Українська агропромислова корпорація" визначила 28999,00 доларів США зі сплатою за графіком платежів: 10000,00 доларів США - 16.10.2020; 10000,00 доларів США - 23.10.2020; 8999,00 доларів США - 30.10.2020.
Із відповіді на пропозицію за підписом директора ТОВ "Бестік Снек" ОСОБА_1 та учасників цього товариства ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вбачається, що ними прийнята пропозиція укласти договір на інших умовах, ніж були запропоновані, а саме: останні погодилися продати свої частки у статутному капіталі за 29000,00 доларів США, а не за 28999,00.
Відтак, відповідно до статті 646 Цивільного кодексу України зазначена відповідь учасників ТОВ "Бестік Снек" є новою пропозицією ТОВ "Українська агропромислова корпорація", відповіді на яку останнім не надано, тобто з цієї пропозиції не вбачається погодження щодо істотних умов договору.
У зв'язку з чим, колегія суддів доходить висновку, що договір купівлі-продажу 100% статутного капіталу ТОВ "Бестік Снек" є неукладеним, у зв'язку з чим обов'язок зі сплати за цим договором у ТОВ "Українська агропромислова корпорація" не настав.
Посилання відповідача на часткове виконання позивачем договірних зобов'язань, що підтверджується розпискою від 16.10.2020 до уваги колегією суддів не приймається, виходячи з наступного.
Так, згідно з розпискою від 16.10.2020, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв 10000,00 доларів США в рахунок комерційної пропозиції від ТОВ «УАК» про купівлю частини статутного капіталу ТОВ "Бестік Снек".
Судом враховується, що у вищевказаній розписці вказано про одержання ОСОБА_1 коштів у сумі 10000 доларів США від ОСОБА_2 . Жодних даних про участь останніх в даних правовідносинах від імені ТОВ "Українська агропромислова корпорація" та ТОВ "Бестік Снек" розписка не містить.
Відтак, в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту укладення договору купівлі-продажу частки статутного капіталу ТОВ «Бестік Снек» саме третіми особами.
У зв'язку з чим, колегія суддів доходить висновку, що в даному випадку позивач та відповідач діяли від свого імені, тому, приймаючи за розпискою кошти у ОСОБА_1 не виникло прав передати частку статутного капіталу ТОВ «Бестік Снек», а у ОСОБА_2 не виникло прав прийняти цю частку.
Вказане вище спростовує доводи відповідача про те, що відповідач мав повноваження на отримання коштів від позивача та про те, що договір купівлі-продажу статутного капіталу ТОВ "Бестік Снек" укладений належними сторонами.
При цьому господарським судом правомірно застосовано до даних правовідносин положенння частин першої, другої статті 198 Господарського кодексу України, відповідно до яких платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.
Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 533 Цивільного кодексу України валютою виконання грошового зобов'язання є гривня і визначають порядок проведення розрахунків у разі визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті.
За приписом частини третьої статті 533 цього Кодексу використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Між тим, як правильно встановлено господарським судом, вираження грошового зобов'язання у пропозиції щодо укладення договору та відповіді на неї, яка є новою пропозицією, в іноземній валюті без досягнення згоди щодо підсумкової ціни договору, ціни/вартості частки у статутному капіталі кожного з учасників ТОВ Бестік Снек та еквіваленту в національній валюті (на дату укладення договору, здійснення платежу тощо) додатково свідчить про те, що учасниками переддоговірного процесу не було досягнуто угоди щодо ціни договору.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що грошові кошти в сумі 10000,00 доларів США, отримані відповідачем від позивача за розпискою від 16.10.2020, є такими, що набуті та збережені відповідачем без достатньої правової підстави.
Ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи відповідачем доказів повернення 10000 доларів США, еквівалентом якої у гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на 16.10.2020 (дату складання розписки) є 283365,00 грн., останнім в матеріали справи не представлено.
Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів в сумі 283365,00 грн. підлягають задоволенню.
Крім основного боргу позивачем заявлені до стягнення з відповідача 28065,17 грн інфляційних втрат за період з жовтня 2020 року по липень 2021 року та 7 470,90 грн штрафних санкцій за період з 10.10.2020 по 26.08.2021.
Як правильно встановлено господарським судом, із наданого позивачем розрахунку вбачається, що заявлені до стягнення штрафні санкції в сумі 7470,90 грн фактично є процентами річних у розмірі 3% й разом із інфляційними втратами розраховані із заборгованості в сумі 283365,00 грн.
За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, а тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Як зазначалося вище, між сторонами у справі відсутні договірні правовідносини, що унеможливлює встановити строк виконання відповідачем обов'язку повернути позивачу отримані кошти.
Разом з тим, позивачем доказів звернення останнього до відповідача з письмовою вимогою в порядку статті 530 Цивільного кодексу України не надано.
У зв'язку з чим в задоволенні позову в частині стягнення 28065,17 грн інфляційних втрат та 7 470,90 грн штрафних санкцій слід відмовити.
Підстави для скасування оскаржуваного рішення суду відсутні.
Доводи скаржника про те, що заявлений предмет позовної заяви з урахуванням, того що сторонами цього спору є фізичні особи, не відноситься до юрисдикції господарського суду (ст.20 ГПК України), що вказує на невірно вибраний спосіб захисту колегією суддів до уваги не приймається, оскільки, як зазначалося вище, ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07.04.2021 у справі №209/925/21, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.07.2021, відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення авансу та роз'яснено позивачу його право на звернення до суду з позовом в порядку господарського судочинства.
Також безпідставними є твердження скаржника стосовно того, що на стадії дослідження доказів суд відмовився досліджувати надані електронні докази.
Відповідно до ст.74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції був наданий CD-диск з телефонними розмовами між позивачем та відповідачем стосовно продажу останнім статутного капіталу ТОВ «Бестік Снек».
Статтею 218 Цивільного кодексу України встановлено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Отже, господарським судом з цього приводу правильно зазначено, що аудіо доказ щодо телефонних розмов покладений в основу доводів відповідача, але на підтвердження вчинення зазначеного правочину (договору), який відповідно до статті 116 Цивільного кодексу України має укладатись у письмовій формі, вимоги до якої (письмової форми) встановлені статтею 207 цього Кодексу та потребують обов'язкової наявності документів, підписаних повноважними особами.
Інших належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі, відповідач не надав.
Що стосується незгоди відповідача з додатковим рішенням господарського суду від 07.02.2022 у цій справі, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з положеннями ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI ), котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).
За ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення ч. ч. 5-7 ст. 129 ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Статтею 244 ГПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
В даному випадку, у відзиві на позовну заяву представник відповідача, крім іншого, просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу та зазначено, що відповідно до ст. 124 ГПК України, п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України ним будуть заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 25000,00 грн (сума є неточною); докази понесення витрат будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України.
26.01.2022 позивач подав через канцелярію суду заяву про надання доказів по судовим витратам на загальну суму 27500,00 грн.
Так, між відповідачем та адвокатом Бєліком Андрієм Сергійовичем договором про надання правової допомоги № 13/09-21 від 13.09.2021 , за змістом якого адвокат зобов'язався надати клієнту комплексну правову допомогу у справі № 904/7701/21, яка розглядається в Господарському суді Дніпропетровської області за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів та відсотків за користування. Під комплексною правовою допомогою розуміється представлення інтересів клієнта у суді/судах, складанню процесуальних документів та іншої правничої допомоги з метою захисту клієнта. Додаткова правова допомога надається адвокатом шляхом зміни предмета договору або укладення додаткової угоди (пункт 1 договору).
У пункті 7 договору № 13/09-21 від 13.09.2021 сторонами погоджено фіксований розмір гонорару адвоката за надану правову допомогу в сумі 27500,00 грн.
Відповідно до акту виконаних робіт від 25.01.2022 підтверджено факт надання адвокатом Бєліком Андрієм Сергійовичем відповідачу правничої допомоги, а саме: вивчення обставин справи та заявлених позовних вимог; надання консультацій клієнту стосовно суті спору та його правової позиції; відпрацювання лінії захисту клієнта; складання відзиву на позовну заяву; складання клопотання про долучення доказів (матеріалів справи №904/7991/21); складання заперечення на пояснення третьої особи; складання пояснення при дослідженні електронних доказів; складання клопотання про долучення доказів (лист №62 від 21.12.2021); складання промови адвоката в судових дебатах; представлення інтересів позивача у судових засіданнях 05.10.2021, 26.10.2021, 16.11.2021, 30.11.2021, 23.12.2021, 20.01.2022 та 25.01.2022.
Згідно з актом від 25.01.2022 до договору № 13/09-21 від 13.09.2021 всього адвокатом виконано робіт на суму 27500,00 грн., які оплачені відповідачем, що підтверджується меморіальними ордерами, представленими до матеріалів справи.
Поряд з цим, враховуючи часткове задоволення позовних вимог у справі, наявні підстави, передбачені нормою п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, для розподілу витрат відповідача на правничу допомогу між позивачем і відповідачем пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даному випадку, позовні вимоги задоволено частково, в сумі 283365,00, тобто на 89% від заявленої позивачем суми.
Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу, заявлені відповідачем, складають 11% від заявленої суми таких витрат, що становить 3064,40грн.
Оскільки доводи відповідача не підтвердилися, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені всі фактичні обставини справи, їм дана належна правова оцінка, отже підстави для скасування рішення суду від 25.01.2022 та додаткового рішення від 07.02.2022 відсутні.
Витрати за подання апеляційної скарги покладаються відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2022 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2022 у справі №904/7701/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку та з підстав, передбачених ст.287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 25.05.2022р.
Головуючий суддя С.Г. Антонік
Суддя О.В. Березкіна
Суддя О.Г. Іванов