24.05.2022 року м.Дніпро Справа № 908/2640/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),
суддів Чус О.В., Кощеєва І.М.
секретар судового засідання Абадей М.О.
за участю представників сторін:
від позивача: представник не з'явився;
від відповідача: Шумейко Іван Павлович (поза межами суду);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 (повний текст складений 22.11.2021, суддя Проскуряков К.В.) у справі №908/2640/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Ікар”, м. Запоріжжя
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР”, м. Запоріжжя
про стягнення 560 832,18 грн
У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ТД Ікар” звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” на свою користь боргу в сумі 456 585,04 грн, штрафу в сумі 91 317,00 грн, пені в сумі 10 884,79 грн, 3% річних в сумі 2 045,35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання по договору №22/12.20 від 22.12.2020 щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №908/2640/21 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Ікар” основну заборгованість за договором поставки № 22/12.20 від 22.12.2020 у сумі 456 585 грн 04 коп., пеню за загальний період з 23.07.2021 по 13.09.2021 включно в сумі 8 863 грн 21 коп., штраф у розмірі 20% в сумі 91 317,00 грн, 3 % річних за загальний період з 21.07.2019 по 13.09.2021 включно в сумі 2 045 грн 35 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 8 382 грн 16 коп. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 6 974 грн 77 коп.; в іншій частині позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано обґрунтованістю та правомірністю заявлених позовних вимог у задоволеній судом частині; в частині стягнення пені в сумі 2 021,58 грн у задоволенні позову відмовлено з огляду на безпідставність їх нарахування; заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн визнані судом доведеними і співмірними, задоволені частково з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “ЗДР” звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить змінити рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №908/2640/21 в наступний спосіб:
1) змінити розмір штрафу, що підлягає стягненню, шляхом його зменшення з суми 91 317,00 грн до 45 658,50 грн;
2) доповнити резолютивну частину рішення наступним абзацом: “ Розстрочити виконання рішення суду строком на 12 місяців шляхом сплати стягнутої суми рівними частинами щомісячно”;
3) змінити розмір витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши до суми 3 500,00 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- у договорі поставки та в специфікаціях одночасно передбачено притягнення постачальника двічі до юридичної відповідальності одного виду;
- при визначенні розміру штрафу мають застосовуватися положення договору, відтак штраф становить 10% від суми неоплаченого у строк товару та складає 45 658,50 грн;
- у відзиві на позовну заяву відповідач просив застосувати положення ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та зменшити штраф на 50% до суми в розмірі 45 658,50 грн, однак суд першої інстанції оцінки цим доводам не надав;
- судом не надано оцінки клопотанню відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців, яке було викладено у поданому відзиві на позовну заяву;
- відповідач має намір розрахуватися за поставлений товар, втім досі не отримав оплати за нього від свого контрагента, якому він був поставлений; чистий прибуток відповідача за 2020 рік становив 243 800,00 грн на рік, що є меншим, ніж заявлена сума боргу, тому стягнення всієї заборгованості заблокує господарську діяльність підприємства;
- представник позивача не заперечував проти розстрочення виконання рішення суду на 3 місяці, що судом оцінено не було;
- розмір витрат на професійну правничу допомогу за складання позовної заяви в сумі 5 000,00 грн є завищеним та неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та витраченим часом; співмірною за зазначену послугу буде сума 1 500,00 грн.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2022 для розгляду справи №908/2640/21 визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач Орєшкіна Е.В., судді Подобєд І.М., Чус О.В., якою ухвалою суду від 23.02.2022 після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №908/2640/21; розгляд апеляційної скарги призначений в судове засідання на 26.04.2022.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, який затверджений Верховною Радою України 24.02.2022 Законом №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан на 30 діб, який продовжено Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Верховною Радою України 15.03.2022 Законом №2119-ІХ, з 26.03.2022 ще на 30 діб.
У зв'язку з наведеним, розгляд справи 26.04.2022 не відбудеться.
В той же час, відповідно до ч.1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно з ч.2 ст.12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність подальшого слухання справи та визначення нової дати судового засідання.
01.04.2022 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗДР" Шумейко І.П. до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".
12.04.2022 у зв'язку з припиненням повноважень судді Подобєда І.М. по справі здійснений повторний автоматизований перерозподіл, за результатами якого її передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Орєшкіної Е.В., суддів Чус О.В., Кощеєва І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.04.2022 зазначеною колегією суддів прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №908/2640/21 до свого провадження; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №908/2640/21 призначений в судове засідання з викликом сторін на 24.05.2022; судове засідання у справі, призначене на 24.05.2022, визначено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗДР" Шумейко Івана Павловича з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
У судовому засіданні 24.05.2022 представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив змінити рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №908/2640/21 згідно із заявленим в апеляційній скарзі.
Позивач явку повноважного представника в судове засідання 24.05.2022 не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що 22.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТД Ікар” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЗДР” (покупець) укладений договір поставки № 22/12.20 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах, викладених у договорі; товар, сортамент, кількість, якість і ціна вказані в рахунках-фактурах, які надаються постачальником покупцеві відповідно до умов цього договору і є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 4.1. договору базисні умови поставки товару визначаються відповідно до Міжнародних правил інтерпретації Комерційних термінів (ІНКОТЕРМС-2010): FСА - склад постачальника, самовивіз автомобільним транспортом покупця. За погодженням сторін умови поставки можуть бути змінені.
Пунктом 4.2. договору визначено, що строки оплати та поставки, базисні умови поставки і адреса складу відвантаження вказуються в рахунку-фактурі та/або специфікації.
Розрахунки за продукцію за даним договором здійснюються покупцем згідно з рахунком-фактурою в національній валюті України (гривня) у безготівковій грошовій формі на розрахунковий рахунок постачальника. Термін оплати товару вказується у відповідних специфікаціях (п. 6.3., 6.4 договору).
Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що при порушенні термінів оплати покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення. У разі прострочення в оплаті більше ніж 7 (сім) днів додаткового сплачує штраф у розмірі 10% (десять) від суми неоплаченого у строк товару.
Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо після закінчення року жодна із сторін договору не повідомила про його припинення, договір вважається продовженим на тих же умовах (п. 12.1 договору).
Додатком № 11 від 30.06.2021 до договору поставки № 22/12.20 від 22.12.2020 “Специфікація № 11” сторони визначили наступне:
- умови платежу: відстрочка, попередня оплата у розмірі 200 000,00 грн протягом 2-х днів з дати виписки рахунку на оплату, залишок (427 200,06 грн) - до 20.07.2021 (п.1);
- за порушення термінів оплати поставленого товару по цій специфікації покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення; у разі прострочення в оплаті більш ніж на 20 днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% (двадцять) вартості неоплаченого товару (п. 4).
Додатком № 12 від 16.07.2021 до договору поставки № 22/12.20 від 22.12.2020 “Специфікація № 12” сторони визначили наступне:
- умови платежу: відстрочка платежу, оплата протягом 14-ти днів з дати поставки (п.1);
- за порушення термінів оплати поставленого товару по цій специфікації покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення; у разі прострочення в оплаті більш ніж на 20 днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% (двадцять) вартості неоплаченого товару (п. 4).
На виконання умов договору поставки № 22/12.20 від 22.12.2020 та специфікації № 11 від 30.06.2021 позивачем виписані рахунки на оплату № СФ-Зп006747 від 29.06.2021 на суму 243 932,02 грн та № СФ-ЗП006830 від 01.07.2021 на суму 340 952,04 грн.
З матеріалів справи вбачається, що за специфікацією № 11 від 30.06.2021 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 583 884,04 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними:
- № РН-Зп005436 від 02.07.2021 на суму 243 432,00 грн.;
- № РН-Зп005478 від 02.07.2021 на суму 340 452,04 грн.
Згідно наявного в матеріалах справи звіту по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Ікар” за 01.07.2021 платіжним дорученням № 772 від 01.07.2021 відповідач здійснив часткову оплату рахунку № СФ-Зп006747 від 29.06.2021 на суму 150 000,00 грн.
Заборгованість за отриманий товар по специфікації № 11 від 30.06.2021 складає 433 884,04 грн.
На виконання умов договору поставки № 22/12.20 від 22.12.2020 та специфікації № 12 від 16.07.2021 позивачем виписаний рахунок на оплату № СФ-Зп007439 від 16.07.2021 на суму 23 201,00 грн та поставлено відповідачу товар на суму 22 701,00 грн, що підтверджується підписаною та скріпленою печатками обох сторін видатковою накладною № РН-Зп005915 від 16.07.2021 на суму 22 701,00 грн.
Відповідачем товар по зазначеній накладній не оплачений, загальна сума заборгованості за отриманий по специфікаціям №№ 11,12 товар складає 456 585,04 грн, проти чого відповідач не заперечує.
Зазначене стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.
Згідно заявлених позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача борг у сумі 456 585,04 грн, пеню за період з 21.07.2021 по 13.09.2021 включно в розмірі 10 884,79 грн, штраф у розмірі 91 317,00 грн та 3 % річних за період з 21.07.2021 по 13.09.2021 включно в розмірі 2 045,35 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
З характеру спірних правовідносин, що виникли між сторонами, вбачається, що вони є відносинами з постачання товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Наявними в матеріалах справи №908/2640/21 доказами підтверджується, що відповідач свої зобов'язання зі своєчасної та в повному обсязі оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 456 585,04 грн, яку відповідач визнає та рішення місцевого господарського суду в цій частині не оскаржує.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача за специфікацією № 11 від 30.06.2021:
- пеню за період з 21.07.2021 по 13.09.2021 на суму 10 436,99 грн;
- штраф у розмірі 20% на підставі п. 4 специфікації на суму 86 776,80 грн;
- 3 % річних за період з 21.07.2021 по 13.09.2021 на суму 1 961,39 грн;
за специфікацією № 12 від 16.07.2021:
- пеню за період з 31.07.2021 по 13.09.2021 на суму 447,80 грн;
- штраф у розмірі 20% на підставі п. 4 специфікації на суму 4 540,20 грн;
- 3 % річних за період з 31.07.2021 по 13.09.2021 у розмірі 83,96 грн.
Судом першої інстанції пеня за загальний період з 21.07.2021 по 13.09.2021 задоволена частково на суму 8 863,21 грн, штраф у розмірі 20% на підставі п. 4 специфікацій в загальній сумі 91 317,00 грн повністю, 3 % річних за загальний період з 21.07.2021 по 13.09.2021 в сумі 2 045,35 грн повністю.
Відповідач оскаржує рішення місцевого господарського суду в частині стягнення штрафу, вважає, що мають застосовуватися саме положення договору, а не специфікацій, тому штраф буде становити 10% від суми неоплаченого у строк товару.
Апеляційний господарський зазначає, що відповідно до п. 4.2. договору строки оплати та поставки, базисні умови поставки і адреса складу відвантаження вказуються в рахунку - фактурі та /або специфікації.
Відповідно до п. 12.5. договору будь-які зміни, доповнення та протоколи до договору дійсні за умови, якщо вони вчинені в письмовій формі, підписані сторонами та скріплені печатками сторін і є його невід'ємними частинами, про що повинно бути зазначено в цих документах.
Як вбачається з підписаних сторонами специфікацій №№ 11, 12, сторонами змінена відповідальність, визначена п. 8.2. договору, зазначено, що покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення; у разі прострочення в оплаті більш ніж на 20 днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф в розмірі 20% вартості неоплаченого товару.
З урахуванням викладеного, підписаними специфікаціями №№ 11, 12 сторони змінили п. 8.2. договору в частині строку прострочення оплати, за який настає відповідальність у виді сплати штрафу, та розміру штрафу, який має бути сплачений покупцем. Тому, суд першої інстанції правомірно визначив, що стягненню з відповідача підлягає штраф саме у розмірі 20 %, який становить 91 317,00 грн.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.
При цьому, обставини справи №910/12876/19, яка розглядалась Верховним Судом, не є подібними до тих, що встановлені судом у справі №908/2640/21, пеня та штраф відповідно до умов договору встановлені за різні правопорушення, тому судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача як пеню, так і штраф.
Відповідач посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не розглянуті його клопотання про зменшення штрафу на 50 % та розстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців рівними частинами щомісяця.
Як вбачається з матеріалів справи №908/2640/21, 12.11.2021 відповідачем до суду першої інстанції був поданий відзив на позовну заяву, в якому в тому числі заявлені означені клопотання.
Господарським судом Дніпропетровської області поданий відзив на позовну заяву не прийнятий до розгляду, зазначено, що відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів поважності причин пропуску строку для його подачі. В тексті оспорюваного рішення місцевим господарським судом оцінки клопотанням відповідача про зменшення розміру штрафу та розстрочення судового рішення на 12 місяців не надано.
Відповідно до ч.1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд зазначає, що процесуальним законодавством не визначений строк на подання заяв/клопотань про зменшення розміру пені, розстрочення виконання рішення суду; ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2021, 18.10.2021 будь - якого строку на подання клопотань відповідачу не встановлено; тому залишивши без розгляду поданий відповідачем відзив на позовну заяву, суд першої інстанції мав надати оцінку заявленим у ньому клопотанням.
Заявлені відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафу на 50% до 45 658,50 грн та розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців рівними частинами обґрунтовані тим, що позивачем не надано доказів понесення будь-яких збитків внаслідок неповної оплати товару; відповідач не ухиляється від виконання зобов'язання, частково оплатив товар; прострочення не є значним; виникнення заборгованості викликане недобросовісною поведінкою контрагента відповідача, відповідач знаходиться у скрутному матеріальному становищі.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 Цивільного кодексу України.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Частинами 1 та 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частини 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу).
Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
При цьому, надання розстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. Затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права.
Як вбачається з матеріалів справи №908/2640/21, позивачем заперечення на клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу на 50 % та про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців не надано, тому суд апеляційної інстанції оцінює надані відповідачем докази на обґрунтування заявлених клопотань з урахуванням обставин справи.
Відповідач посилається на те, що придбаний у позивача товар в подальшому поставив в складі трубчастих стійкових елементів риштування та в складі візків малих МВз-1 для будівництва автотранспортної магістралі через р. Дніпро у м. Запоріжжі Акціонерному товариству «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», яке діє в Україні через своє представництво, втім останнє за товар не розрахувалося, станом на 31.08.2021 заборгованість перед відповідачем становить 15 458 196,55 грн та досі не погашена; згідно звіту відповідача про фінансові результати за 2020 рік чистий прибуток становив 243 800,00 грн на рік, що є меншою, ніж сума боргу у справі №908/2640/21; залишок коштів на рахунку, відкритому у Публічному акціонерному товаристві «АБ «УКРГАЗБАНК», станом на 03.11.2021 складає 2 026,90 грн; рішення суду неможливо буде виконати одномоментно одним платежом через недостатність обігових коштів; накладення арешту на рахунок відповідача в межах всієї суми стягнення блокуватиме його господарську діяльність та призведе до загрози неплатоспроможності підприємства.
Дослідивши подані відповідачем докази, апеляційний господарський суд не вбачає наявності обставин, які мають істотне значення для зменшення пені з огляду на те, що відповідачем не доведено, що його господарська діяльність, від якої він отримує прибуток, обмежується лише відносинами з Акціонерним товариством «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ»; наявність незначної кількості коштів на рахунку відповідача не свідчить про відсутність інших рахунків; розмір штрафу складає 20 % від суми заборгованості, яка становить 456 585,04 грн, тому не є надмірним. Апеляційний господарський суд також враховує, що за отриманий по специфікації №11 товар відповідач мав розрахуватися до 21.07.2021, по специфікації №12 - до 31.07.2021, на час розгляду апеляційної скарги відповідачем не було подано доказів виконання свого зобов'язання перед позивачем в будь-якій частині.
Наведене є також підставою для відмови у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців рівними частинами через відсутність поважних причин для застосування положень ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.
Під час розгляду справи №908/2640/21 позивачем було подано заяву про стягнення судових витрат, в якій він просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн, з яких 1 000,00 грн (1 година) консультація та роз'яснення поданих клієнтом документів, 4 000,00 грн (4 години) підготовка та подання позовної заяви, участь у судових засіданнях 18.10.2021 та 15.11.2021 по 1 000,00 грн за кожне.
У поданому відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про те, що заявлені позивачем до стягнення 5 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу за подачу позовної заяви є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та витраченим адвокатом часом; співмірними до стягнення за підготовку позову, на його думку, будуть 1 500,00 грн.
09.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТД Ікар” (клієнт) та Адвокатським об'єднанням “КФК” в особі керуючого партнера Фісун Володимира Володимировича (Адвокатське об'єднання) укладено договір № б/н про надання правничих послуг (договір), відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надати клієнту правничі послуги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” заборгованості за поставлений товар по договору №22/12.20 від 22.12.2020 з урахуванням штрафних санкцій.
Згідно п. 1.2. договору до складу правничих послуг за цим договором входить:
- консультація та роз'яснення клієнту змісту наданих ним документів для прийняття ним рішення щодо звернення із позовом до Господарського суду Запорізької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” заборгованості за поставлений товар по договору №22/12.20 від 22.12.2020;
- підготовка та подання позовної заяви (з додатками) до Господарського суду Запорізької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” заборгованості за поставлений товар по договору №22/12.20 від 22.12.2020;
- представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції у справі про стягнення з Товариства обмеженою відповідальністю “ЗДР” заборгованості за поставлений товар по договору №22/12.20 від 22.12.2020;
- підготовка процесуальних заяв та заяв по суті в ході розгляду справи в Господарському суді Запорізької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” заборгованості поставлений товар по договору N922/12.20 від 22.12.2020;
- підготовка відповіді на відзив на позовну заяву у справі в Господарському суді Запорізької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” заборгованості за поставлений товар по договору №22/12.20 від 22.12.2020;
- підготовка апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу, представництво інтересів клієнта суді апеляційної інстанції у справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” заборгованості за поставлений товар по договору №22/12.20 від 22.12.2020.
Від імені адвокатського об'єднання правничі послуги клієнту буде надавати адвокат цього об'єднання Фісун Володимир Володимирович, який має всі повноваження (без обмежень) на ведення справи в суді, здійснює від імені клієнта його процесуальні права та обов'язки, підписує усі документи від імені та в інтересах клієнта (п. 1.3 договору).
Відповідно до п. 6.1. договору за послуги згідно п.1.2. цього договору клієнт сплачує адвокатському об'єднанню винагороду (гонорар), розмір якої визначається пропорційно витраченому часу для надання правничої допомоги, з розрахунку 1 000,00 грн за одну годину. Оплата за участь у судовому засіданні в господарському Запорізької області є фіксованою і складає 1 000,00 грн за одне засідання, незалежно від його тривалості.
Згідно п. 6.2. договору остаточна сума наданих послуг за цим договором розраховується згідно складених сторонами актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
Клієнт проводить оплату послуг адвокатського об'єднання наступним чином: передоплата в сумі 5 000,00 грн без ПДВ. Решта після набуття рішенням суду законної сили (п. 6.4. договору).
Відповідно до п. 7.1. договору за результатами наданих правничих послуг за цим договором адвокатське об'єднання складає та направляє клієнту для підписання акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Сторони домовились, що адвокатське об'єднання може включити в акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) правничу допомогу щодо участі в судовому засіданні, яке на час складання акту не відбулось, але вже призначене і має відбутися.
Позивачем на підтвердження поданої заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн також подані наступні копії документів:
- акт виконаних робіт від 02.11.2021 на суму 7 000,00 грн, з яких, зокрема, підготовка та подання позовної заяви - 4 години на суму 4 000,00 грн;
- платіжне доручення про сплату судового збору №6217 від 29.09.2021 на суму 5 000,00 грн;
- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 002154 від 09.04.2019 Фісун В.В.
В матеріалах справи №908/2640/21 також міститься ордер серії ЗП №127641 на представництво інтересів позивача адвокатом Фісун В.В. в Господарському суді Запорізької області, Центральному апеляційному господарському суді.
Згідно положень ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, в постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
При цьому, вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (Правова позиція, викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Верховний Суд у додатковій постанові від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19 зазначив, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Колегія суддів на підставі критеріїв, визначених ч. ч. 5 - 7,9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, встановила, що розмір визначених для цілей розподілу витрат, пов'язаних із даною справою, не є непропорційним предмету спору, тому підстави для зменшення розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у справі №908/2640/21 в сумі 7 000,00 грн відсутні.
Місцевим господарським судом з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України правильно стягнуто з відповідача на користь позивача 6 974,77 грн витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №908/2640/21 в оскаржуваній частині щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу ухвалене з дотриманням норм процесуального права.
Таким чином, апеляційний господарський суд вважає рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №908/2640/21 таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області у даній справі відсутні.
Порушення місцевим господарським судом норм процесуального права в частині нерозгляду клопотань відповідача про зменшення розміру штрафу та розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців рівними частинами не призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України не може бути підставою для його скасування.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282, 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗДР” на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №908/2640/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 15.11.2021 у справі №908/2640/21 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю “ЗДР”.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови відповідно до положень, визначених в п. п. а, б, в, г п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 25.05.2022.
Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус