21.04.2022 Справа №607/20884/21
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого суді В.М. Братасюка, за участі секретаря сз М.О. Мокрій
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначенням місця проживання дитини та стягнення аліментів,-
В провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про
розірвання щлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрованого 15.08.2014 року в Швейцарській Конфедерації, Будрі (кантон Невшатель) Бюро РАЦС 3.80/19756081/19160356
визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матірю ОСОБА_1 в Україні за адресою по АДРЕСА_1 .
стягнення з ОСОБА_2 який проживає за адресою Швейцарська Конфедерація, Шалей 1.2013 Коломб'є (кантон Невшатель) номер соціального страхування 11926148592 на користь ОСОБА_1 яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,- аліменти на утримання малолітньго сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 500,00 EUR (п'ятсот євро) щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Заявлені вимоги про розірвання шлюбу позивач мотивує тим, що сімейне життя не склалося з причини різних характерів та переконань, тривалий час сторони спору не проживають сім'єю, не ведуть спільного господарства, не пов'язані сімейним побутом, а тому, оскільки шлюб з відповідачем носить виключно формальний характер, позивач вважає, що їх сім'я розпалася остаточно. Визначенням місця проживання дитини з позивачкою та стягнення аліментів на утримання дитини, відповідатиме в повній мірі інтересам сина сторін спору.
В підготовче судове засідання позивач не з'явився, направив письмове клопотання про розгляд заяви за власної відсутності, позов підтримує.
Відповідач в підготовче судове засідання не з'явився, направив суду письмове клопотання про розгляд заяви за власної відсутності, позов визнає в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини:
ОСОБА_1 громадянка України та ОСОБА_2 громадянин Португалії перебувають у шлюбі від 15.08.2014 року, зареєстрованому в Швейцарській Конфедерації, Будрі (кантон Невшатель), що підтверджується витягом з акту про одруження виданого Бюро РАЦС 3.80/19756081/19160356.
Сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в Швейцарській Конфедерації, Невшатель (кантон Невшатель), що підтверджується витягом з акту про народження виданого Бюро РАЦС 1.80/28773069/29768986. Згідно акту про народження дитина є громадянином Португалії. На підставі рішення Державної міграційної служби України № 79 від 30.07.2021 набув громадянства України на підставі ч.1 ст.7 Закону України '' Про громадянство України'' та є громадянином України з 8.10.2015 року.
З 06.08.2021 року малолітній син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований разом з матір'ю ОСОБА_1 в Ураїні за адресою АДРЕСА_2 . та проживають син разом з матір'ю в орендованій квартирі, згідного договору оренди від 17.09.2021 р., в АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 - громадянин Португалії, проживає в АДРЕСА_3 , що підтвержується дозволом на проживання іноземця виданого Міграційною службою Невшатель 07.01.2013 року.
Позивач зазначає, що стосунки з відповідачем не склалися через відсутність порозуміння, різні погляди на вирішення сімейних проблем, ігнорування налагодження сімейних відносин, сімейних цінностей, що призвело до втрати почуття поваги та любові один до одного. На даний час шлюбних стосунків з відповідачем вони не підтримують, спільного господарства не ведуть, проживають окремо в різних країнах, вона в Україні а відповідач в Швейцарії. Їх шлюб носить формальний характер та примирення між ними не можливе і не доцільне, оскільки відповідач їй зраджує, має стосунки з іншою жінкою, а тому вважає збереження шлюбу таким, що буде суперечити її інтересам та інтересам дитини.
Згідно з ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Виходячи з положень ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній (ст. 55 Сімейного кодексу України).
Згідно положень ч. 3, 4 ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
На підставі наведеного, позивачка просить розірвати щлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 15.08.2014 року в Швейцарській Конфедерації, Будрі ( кантон Невшатель ) .
Позивачка просить також просить при розлученні визначити місце проживання малолітнньго сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею - матірю ОСОБА_1 в Україні за адресою АДРЕСА_1 , де вони з сином проживають.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Стаття 150 СК України визначає, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Статтею 151 СК України, передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Таким чином, відповідно до статей 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Таким чином, у випадку наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, спір між ними може вирішуватися судом.
Положеннями ч. 7 ст. 7 СК України встановлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України врегулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частиною 9 ст. 7 СК України передбачено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до абзацу четвертого ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Згідно із положеннями частин другої та третьої ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно із частиною другою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Законом України «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» було ратифіковано Конвенцію про права дитини, схвалену резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини).
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави - учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В силу частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі статтею 9 зазначеної Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним, зокрема, у випадку коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР (далі - Конвенція про права людини).
Відповідно до статті 8 Конвенції про права людини кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, у § 54 рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року N 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олсон проти Швеції" (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі "М.С. проти України", йдеться про визначення "інтересів дитини", її місця у взаємовідносинах між батьками. У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до ч. ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику ЄСПЛ як джерело права.
Визначений практикою ЄСПЛ підхід щодо пріоритету інтересів дитини застосовується Верховним Судом при розгляді спорів, пов'язаних із визначенням місця проживання дитини.
Так, Верховний Суд у складі Касаційного цивільного Суду погодився з тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи місце проживання дітей, надали першочергове значення саме найкращими інтересами дітей (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 220/358/18, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2019 у справі № 755/5826/17).
Велика Палата Верховного Суду при розгляді спору про визначення місця проживання дитини також наголосила на необхідності прийняття судами рішень, виходячи з пріоритету забезпечення насамперед інтересів дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 357/17852/15-ц; постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 712/10623/1
При цьому, Великою Палатою Верховного Суду було зазначено, що суд має врахувати найкращі інтереси дитини виходячи з установлених обставин щодо визначеного в судовому порядку місця проживання дитини, забезпечення тим із батьків, з ким визначено місце проживання дитини, повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а також рівня життя, необхідного для такого розвитку; заслухати думку дитини та урахувати обставини, які склалися та існують на час ухвалення судового рішення. Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Таким чином, при розгляді справ щодо місця проживання дитини, слід насамперед виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Позивачкою створено належні умови для забезпечення найкращих інтересів дитини, забезпечуються освітні потреби дитини. Також, позивачкою здійснюються постійні заходи щодо медичного забезпечення дитини та її оздоровлення. Дитина отримує медичне забезпечення проходить регулярні медичні огляди, приділяє належну увагу фізичному розвитку.
Враховуючи вищевикладене Суд вважає за можливе визначити місце проживання малолітнньго сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матірю ОСОБА_1 в Україні за адресою АДРЕСА_1 , де вони проживають.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітнього сина який станом на даний час проживає разом з нею та знаходиться на повному її утриманні. Вихованням дитини завжди займалась вона, створюючи усі умови для її повного та всебічного розвитку. Незважаючи на наявність значних фінансових ресурсів та можливостей, відповідач не охоче допомагав матеріально утримувати сина та намагався уникнути цього прямого обов'язку, та перераховуючи на неї кошти в мізерній сумі в порівнянні з коштами, які він витрачає на підтримання свого високого рівня життя. В даний час батько дитини не цікавиться її життям, її фізичним та духовним розвитком, потребами та здоров'ям. Оскільки відповідач є працездатним, здоровим, отримує дохід, в той час, як позивач самостійно не може забезпечити належний рівень життя дитині, просить позов задовольнити та стягнути аліменти на дитину в твердій грошовій сумі в розмірі 500,00 EUR (п'ятсот євро) щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
На час подання позову домовленості між сторонами з приводу участі відповідача в утриманні дитини не досягнуто.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Цей обов'язок є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька.
Згідно зі ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили (ч.1 ст.14 Закону України «Про охорону дитинства»).
У відповідності до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 p., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 pоку та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст.184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів суд враховує розмір прожиткового мінімуму громадян, який встановлений станом на час розгляду справи, матеріальне становище сторін, матеріальне становище дітей від шлюбу, стан здоров'я дітей та платника аліментів, відсутність у платника аліментів на утриманні неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб, а також інші обставини, які мають істотне значення для справи.
Відповідно до ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Дана норма однаково застосовується до всіх платників аліментів, незалежно від правових підстав їх праці (робота за трудовим договором, відповідно до вимог КЗпП, робота за контрактом за кордоном тощо).
Зазначені положення передбачають мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, у той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній буде визначатися судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів - матері або батька дитини.
Статтею 183 Сімейного кодексу України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
У відповідності до ч.1 ст.184 Сімейного кодексу України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Дана норма передбачає можливість визначення судом в окремих випадках розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі, а не у частці від заробітку платника аліментів. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим за наявності певних обставин, що унеможливлюють сплату аліментів у частці від заробітку (доходу), приблизний перелік яких наводиться у частині 1 даної статті.
Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. У такому випадку стягнення аліментів на дитину у частці від доходу її матері або батька може призвести до істотної різниці у розмірі аліментів, які отримує дитина щомісяця, що у свою чергу негативно вплине на забезпечення дитини. Стягнення аліментів у твердій грошові сумі дозволяє забезпечити більшу стабільність щодо утримання дитини. Також, доцільно стягувати аліменти у твердій грошовій сумі у випадку отримання платником аліментів заробітку або доходу повністю в натурі або в іноземній валюті, що можна віднести до інших обставин, які мають істотне значення, відповідно до змісту ч.1 даної статті.
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27.11.1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Враховуючи із захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, збереження того рівня життя, який вона б мала тоді, коли утримувалась обома батьками, оскільки визначення розміру аліментів якраз і забезпечить надійний захист інтересів дитини та отримання нею надійного стабільного матеріального утримання з боку батька позивачка просить стягнути аліменти з відповідача в сумі 500,00 EUR (п'ятсот євро). щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. (ч.1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідач склав та направив суду письмову заяву про визнання позову в повному обсязі; при цьому в Суду відсутній сумнів щодо достовірності визнаних відповідачем обставин.
Згідно з ч.3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Керуючись ст.ст. 4, 8, 13, 200, 263, 265, 280 ЦПК України, Суд , -
вирішив:
Позов задовольнити.
Розірвати щлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрованого 15.08.2014 року в Швейцарській Конфедерації, Будрі ( кантон Невшатель ) Бюро РАЦС 3.80/19756081/19160356.
Визначити місце проживання малолітнньго сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матірю ОСОБА_1 в Україні за адресою по АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 який проживає за адресою Швейцарська Конфедерація, Шалей 1.2013 Коломб'є ( кантон Невшатель ) номер соціального страхування 11926148592 на користь ОСОБА_1 яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,- аліменти на утримання малолітньго сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 500,00 EUR (п'ятсот євро) щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1816 гривень сплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня його проголошення, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Головуючий суддяВ. М. Братасюк