Справа № 452/2880/20
Іменем України
"03" травня 2022 р. м.Самбір
Самбірський міськрайонний суд Львівської області
у складі головуючого судді Пташинського І.А.
з участю секретаря судового засідання Кухар О.П.
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення,
встановив :
ДецикМ.І. звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 з господарськими спорудами шляхом вселення та зобов'язати відповідача в майбутньому не чинити таких перешкод.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона зареєстрована за адресою : АДРЕСА_2 , однак тривалий час - останніх 16 років фактично проживала разом із своїм чоловіком ОСОБА_4 у житловому будинку АДРЕСА_1 , який був набутий ними в шлюбі і є їхньою спільною сумісною власністю. Фактичне її проживання у будинку АДРЕСА_1 підтверджується заявами свідків. Обидва будинки та два гаражі були набуті ними за період перебування в шлюбі.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 09.06.2020 р. було розірвано шлюб між нею та ОСОБА_4 .Із 10.07.2020 р. ОСОБА_4 почав свідомо чинити їй перешкоди у користуванні їхнім спільним житлом. З 16 липня 2020 р. вона вимушена проживати у сім'ї своєї дочки ОСОБА_5 в АДРЕСА_2 , оскільки за місцем її постійного проживання у житловому будинку по АДРЕСА_1 , колишній чоловік ОСОБА_4 без будь-яких попереджень та без жодних правових підстав змінив замки та чинить перешкоди у користуванні житлом. З того моменту вона не має доступу до помешкання, усі її особисті речі, лікарства, все спільне майно, набуте за період шлюбу, залишилось в будинку. Спроба добровільного врегулювання питання поділу майна після розірвання шлюбу не мала результату. Відповідач заявляє, що є єдиним власником усіх житлових та нежитлових приміщень, які приватизовані виключно на нього, і він розпоряджається всім одноосібно на власний розсуд. Іншого житла у позивача не має. Частину її особистих речей відповідач їй повернув, щодо крадіжки інших особистих речей вона зверталась із заявою в правоохоронні органи, однак результату не було..
Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03.11.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк тривалістю десять днів для усунення недоліків.
Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18.02.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
Під час судового розгляду ОСОБА_6 у підтримання позовних вимог посилалася на обставини, викладені у своїй позовній заяві. Крім того пояснила, що з ОСОБА_4 працювали на цукровому заводі. В 1999 році їм на сім'ю на цукровому заводі дали квартиру. Вона теж писала заяву щодо цього. В заяві ОСОБА_4 вказував, щоб житло надалина їхню сім'ю (п'ять осіб, з яких троє діти). Уточнила, що будинок в АДРЕСА_2 є власністю ОСОБА_4 , так як він його набув до їхнього шлюбу. В цьому будинку відповідач не чинить їй перешкод для проживання, там вони проживали до 2004 р. В будинок АДРЕСА_1 вона разом із відповідачем вдвох пішли жити у 2004 році. Там є п'ять кімнат, які придатні для проживання. Ремонт в будинку провели за спільні кошти. ЇЇ кімната була окремо на першому поверсі будинку і закривалася, вона в ній проживала і мала особисті речі. ОСОБА_4 письмової згоди на її проживання в цьому будинку не давав. Відповідач з дітьми не спілкується, із нею жодних відносин не підтримує. Поліція за її заявами жодних заходів не вживала. В будинку АДРЕСА_1 з відповідачем вже рік живе його мати. Просила позов задовольнити.
Представник позивача адвокат Гузьо О.Р. в судовому засіданні доводи ОСОБА_1 підтримала, просила позовзадовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позов вважає безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. Також вказав, що позивач завжди проживала в АДРЕСА_2 , та ніколи не проживала по АДРЕСА_1 , лише іноді туди приходила і приносила речі для зберігання, тримала в господарській будівлі робочий реманент (мотику, граблі), проте даний будинок не утримувала і комунальні послуги не оплачувала. Між ними відбувалися скандали. Шлюб між ними був укладений 24 листопада 1979 р., однак спільне життя не складалось починаючи з 1999 р. У зв'язку з цим він не міг проживати із позивачем разом, тому звернувся до керівництва Самбірського цукрового заводу з проханням виділити йому житлове приміщення. 17.12.1999 р. Правління ВАТ «Самбірський цукровий завод» вирішило перевести в житловий фонд приміщення колишнього мішкотарного цеху та виділити вказані приміщення для житла ведучим спеціалістам заводу, в т.ч. і відповідачу. 28.01.2000 р. на підставі ордеру, він вселився одноосібно в кімнату гуртожитку по АДРЕСА_1 . З того часу з позивачем фактично спільно не проживають та спільного господарства не ведуть.Згідно рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради від 09 грудня 2005 р. №723, було затверджено акт приймання-передачі житлового будинку АДРЕСА_1 до комунальної власності; вирішено : - розділити шести квартирний будинок на два трьох квартирні будинки; - присвоїти вуличний номер будинку по АДРЕСА_1 ; - передати у приватну власність власникам квартир, надавши зазначеним будинкам статус індивідуальних будинків; - оформити право власності на правах спільної часткової власності на 43/100 частини від цілого будинку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». У 2011 р. було проведено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 відповідачем (свідоцтво НОМЕР_1 ). Позивач зареєстрована з 16.01.1980 р. в АДРЕСА_2 . Будинок по АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю, так як набутий ним під час шлюбу із позивачем внаслідок приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а отже у позивача не виникло право на користування ним. В даний час він використовує будинок для власного проживання та проживання члена його сім'ї - мами ОСОБА_7 , 1934 року народження, без реєстрації. Просив в задоволенні позову відмовити за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.
Представник відповідача адвокат Стецяк В.М. в судовому засіданні позов не визнала, погодилась із доводами відповідача, викладеними у письмовому відзиві на позовну заяву. Крім того пояснила, що в ордері, який давав право на вселення в кімнату в гуртожитку по АДРЕСА_1 , був зазначений лише відповідач ОСОБА_4 та були відсутні відомості про членів його сім'ї, в т.ч. ОСОБА_1 . Даний ордер позивачем не оскаржувався. Право особистої власності на квартиру АДРЕСА_3 виникло у відповідача відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» на підставі рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради від 09 грудня 2005 р. №723, а зареєстроване було 12.08.2011 р. у державному реєстрі права власності на нерухоме майно. Покази допитаних в судовому засіданні свідків вважає недостовірними та недостатніми для підтвердження постійного проживання позивача в спірному будинку, підставності виникнення у неї такого права на користування житловим приміщенням та створення їй відповідачем перешкод у його здійсненні. Відповідач не заперечує позивачу проживати в АДРЕСА_2 , та не створює їй жодних перешкод у цьому. Крім того, вказала, що позивач не зазначила в яке житлове приміщення квартири (будинку) вона просить її вселити, адже в квартирі є дві придатні для життя кімнати, які зайняті позивачем та його мамою, та дві - потребують ремонту. Просила в задоволенні позову відмовити за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.
Заслухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, свідків, дослідивши письмові докази в справі, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 09 червня 2020 року (набрало законної сили 10.07.2020 р.) було задоволено позов ОСОБА_4 та розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , зареєстрований 24 листопада 1979 року виконавчим комітетом Стрілковицької сільської ради Самбірського району Львівської області (актовий запис №37).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №216835579 від 17липня 2020 року власником житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 . Форма власності - приватна; розмір частки - 1/1 (а.с.17).
Із протоколу засідання правління ВАТ «Самбірський цукровий завод» від 17 грудня 1999 р. відомо, що було вирішено перевести приміщення колишнього мішкотарного цеху в житловий фонд заводу, а також вирішено виділити площу в приміщенні колишнього цехумішкотари, як відомче житло для проживання ведучим спеціалістам заводу, серед яких вказаний ОСОБА_4 - начальник рембудцеху (а.с.45-46).
Рішенням виконавчого комітету Самбірської міської ради від 21жовтня 1999 р. №433 надано дозвіл ВАТ «Самбірський цукровий завод» на реконструкцію будівлі цеху реставрації джгутових мішків під житловий будинок по АДРЕСА_1 та зобов'язано виготовити проект реконструкції під житловий будинок через проектну організацію (а.с.47).
На підставі ордеру ЖКО на зайняття житлової площі в гуртожитку Самбірського цукрового заводу №3, виданого головою правління ВАТ «Самбірський цукровий завод» від 17.03.2000 р., ОСОБА_4 - начальнику рембудцеху ВАТ «Самбірський цукровий завод» була надана житлова площа в гуртожитку на даному підприємстві - кімната АДРЕСА_3 . Підстава - дозвіл адміністрації від 06.12.1999 р. на виділення житла в гуртожитку, рішення профкому : протокол №1 від 28.01.2000 р. (а.с.48).
Частиною 2 ст.15 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній станом на 09.12.2005 р.) передбачено, що наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.
Із рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради від 09 грудня 2005 р. №723 «Про прийняття до комунальної власності будинку по АДРЕСА_1 , поділ його на два будинки та передачу їх у власність мешканця» вбачається, що у відповідності із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», було вирішено :
-затвердити акт приймання-передачі житлового будинку по АДРЕСА_1 до комунальної власності;
-розділити шести квартирний будинок по АДРЕСА_1 на два трьох квартирні будинки, з яких: частину будинку загальною площею 217,3 кв.м., житловою - 103,4 кв.м., в складі квартири АДРЕСА_1 загальною площею 92,4 кв.м., житловою - 35,6 кв.м. ОСОБА_4 , квартири АДРЕСА_4 та квартири АДРЕСА_5 - виділити в окремий трьох квартирний будинок та присвоєно йому вуличний номер АДРЕСА_1 ;
-передати трьох квартирні будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 у приватну власність власникам квартир та надано зазначеним будинкам статус індивідуальних житлових будинків;
-оформити (взамін права власності на квартири АДРЕСА_6 і АДРЕСА_7 ) право власності на правах приватної спільної часткової власності на ….., 43/100 частини від цілого житлового будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 217,3 кв.м., житловою - 103,4 кв.м., за ОСОБА_4 ;
-Самбірському МБТІ внести зміни в квартал забудови, виготовити технічні паспорти на будинковолодіння, провести реєстрацію та видати свідоцтва про право власності (а.с.49-50).
Рішенням виконавчого комітету Самбірської міської ради від 24 березня 2011 р. №163 «Про оформлення права власності» на підставі рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради від 09 грудня 2005 р. №723, розглянувши письмове звернення гр. ОСОБА_4 , було вирішено оформити право власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 180,4 кв.м., житловою - 87,6 кв.м. за ОСОБА_4 - в цілому; зобов'язано Самбірське МБТІ провести реєстрацію та видати свідоцтва про право власності на квартиру (а.с.51).
Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.08.2011 р. та Витягу про державну реєстрацію прав №31078698 від 25.08.2011 р., ОСОБА_4 на праві приватної власності в частці 1/1 належить квартира АДРЕСА_3 (а.с.52, 53).
Відмітками в будинковій книзі будинку АДРЕСА_3 та відміткою на 13 сторінці паспорта громадянина України НОМЕР_2 , виданого Самбірським МВ УМВСУ у Львівській області від 22 січня 1998 р. підтверджується факт зняття з реєстрації та реєстрацію ОСОБА_4 у АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 (а.с.43-44, 55-58).
Відміткою на 11 сторінці паспорта громадянина України НОМЕР_3 , виданого Самбірським МВ УМВСУ у Львівській області від 21 січня 1998 р. підтверджується факт реєстрації ОСОБА_1 у АДРЕСА_2 (а.с.8-9).
Із довідки №1/1-215 від 29.12.2017 р., виданої головним архітектором м.Самбора, відомо, що квартирі АДРЕСА_8 , що належить ОСОБА_4 може бути присвоєно окремий вуличний номер АДРЕСА_1 (а.с.54).
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про приватизаціюдержавного житловогофонду» (в редакції, чинній станом на 09.12.2005 р. - дата прийняття рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради від 09 грудня 2005 р. №723 «Про прийняття до комунальної власності будинку по АДРЕСА_1 , поділ його на два будинки та передачу їх у власність мешканця») передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі- приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень(підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (станом на 09.12.2005 р.), приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної плащі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків)громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Ті обставини, що квартира АДРЕСА_9 була набута у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» сторонами не заперечувалися.
Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (станом на 09.12.2005 р.), передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Відповідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про захист приватної власності» від 22.12.1995 року за № 20 (із змінами та доповненнями), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що вона постійно мешкала разом із відповідачем в кімнаті АДРЕСА_3 (в квартирі АДРЕСА_9 ),сама особисто та інші повнолітні члени сім'ї давали письмову згоду уповноваженому органу Самбірської міської радина передачу при приватизації з державного житлового фонду даної квартири у їх спільну сумісну власність із ОСОБА_4 , тобто що вона та інші повнолітні члени сім'ї приймалиучасть у приватизації квартири.
При цьому суд не приймає до уваги покази свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в частині щодо проживання ОСОБА_1 з 2004 року в квартирі АДРЕСА_9 , оскільки вони в належний спосіб цих обставин не доводять, спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами : протоколом засідання правління ВАТ «Самбірський цукровий завод» від 17 грудня 1999 р.; ордером ЖКО на зайняття житлової площі в гуртожитку Самбірського цукрового заводу №3, виданим головою правління ВАТ «Самбірський цукровий завод» від 17.03.2000 р.; рішеннямвиконавчого комітету Самбірської міської ради від 09 грудня 2005 р. №723 «Про прийняття до комунальної власності будинку по АДРЕСА_1 , поділ його на два будинки та передачу їх у власність мешканця», які підтверджують одноособову участь відповідача у здобутті права на виділення для проживання відомчого житла, набутті права на проживання та права власності на спірну квартиру. Позивачем вищевказані докази не оскаржувалися і в законний спосіб не спростовані.
Відповідно до абз.3 ч.2 ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з абз.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Відповідна позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 29.08.2019 у справі 910/10984/18.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_4 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 шляхом приватизації, згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» ще 09 грудня 2005 р. на підставі рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради від 09 грудня 2005 р. №723 «Про прийняття до комунальної власності будинку по АДРЕСА_1 , поділ його на два будинки та передачу їх у власність мешканця», а в період з 24 березня 2011 р. (прийняття рішення виконавчим комітетомСамбірської міської ради від 24 березня 2011 р. №163 «Про оформлення права власності» на підставі рішення виконавчого комітету Самбірської міської ради від 09 грудня 2005 р. №723) по 12.08.2011 р. (видача Самбірським міським головою Свідоцтва про право власності на нерухоме майно) відбулось лише підтвердження факту (перереєстрація) набуття ним права власності на нерухоме майно шляхом здійснення державної реєстраціїйого речових прав на квартиру АДРЕСА_9 .
Згідно Закону України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.01.2011 р. № 2913-VI,ст.61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) доповнено частиною п'ятою, а саме: «Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації».
У відповідності із Законом України«Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року№ 4766-VI (набрав чинності 13.06.2012 р.) виключено частину п'яту статті 61 СК України.
У період часу з 08 лютого 2011року до 12 червня 2012 року житло, набуте внаслідок безоплатної передачі його одному з подружжя із житлового фонду державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалось спільною сумісною власністю подружжя, а до 08 лютого 2011 року належало та після 12 червня 2012 року таке житло належить до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка/який використала(в) своє право на безоплатне отримання частини житлового фонду.
Отже, на підставі досліджених доказів суд прийшовдо висновку про те, що квартира АДРЕСА_9 , яка була набута відповідачем ОСОБА_4 одноособово у власність у 2005 році є його особистою приватною власністю в розумінні вимог ст. 57 СК України.
Інші допустимі, належні та достатні докази, які б спростовували вищевикладений висновок суду та доводили протилежне, позивачем у встановленому порядку не надані.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що в квартирі по сусідству із позивачем та відповідачем проживала з 2009 року. Бачила, що позивач весь час проживала в квартирі АДРЕСА_3 з чоловіком. Із липня-серпня 2020 р. ОСОБА_1 вже там не проживає. Знає, що відповідач поміняв замки в дверях, бо приходила поліція. З вересня 2020 р. в квартирі зі позивачем проживає його мама.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що в квартирі по сусідству із позивачем та відповідачем проживав з 2009 року.Бачив, що позивач весь час проживала в квартирі АДРЕСА_3 із відповідачем. Зараз там проживає ОСОБА_4 та його мама. Бачив, як відповідач міняв замок в дверях, а потім приїжджала поліція за викликом ОСОБА_1 , бо тане могла забрати речі і ввійти жити.
Свідок ОСОБА_8 пояснила, що ОСОБА_1 проживала в квартирі АДРЕСА_3 з 2004 р. з чоловіком, до них приїжджали діти, внуки. ОСОБА_1 приходила до неї, бо в неї з 2019 р. не було газу, казала, що газова служба відключила. З 2020 р. позивач перестала проживати в цій квартирі. Бачила як в обідній час приїжджала поліція. Зараз в квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_4 та його мама.
Свідок ОСОБА_13 пояснила, що в квартирі по сусідству із позивачем та відповідачем проживає з 2013-2014 рр. Бачила, що позивач весь час проживала в квартирі АДРЕСА_3 з чоловіком. Була на городі і бачила, як ОСОБА_4 міняв замки на брамі, на вхідних дверях. Приїжджала поліція, бо її викликала ОСОБА_1 , яку не пускали в хату.
Свідок ОСОБА_1 , яка є невісткою позивача, пояснила, що ОСОБА_1 вже десь рік часу не живе в квартирі АДРЕСА_3 бо її не пускає ОСОБА_4 . Знає, що ОСОБА_4 закрив двері в квартиру, поміняв замки і позивач не змогла зайти до хати. Зараз в тій квартирі проживає ОСОБА_4 із мамою, яка раніше проживала із нею в будинку на АДРЕСА_10 , який подарував дідо її чоловікові - сину позивача та відповідача. Її чоловік із ОСОБА_4 не спілкується.
Свідок ОСОБА_5 пояснила, що є дочкою позивача та відповідача. З липня 2020 р. позивач проживає разом із нею по АДРЕСА_2 , так як відповідач поміняв замки і вигнав її з квартири АДРЕСА_3 , де вона проживали разом із ним з 2004 р. Викликали з цього приводу поліцію. Там зараз живе відповідач з його мамою. Вона з татом не спілкується. Мама - ОСОБА_1 , проживала с спірні й квартирі в кімнаті. ОСОБА_14 складається з двох кімнат на першому поверсі, чотирьох кімнат на другому поверсі. Десь за два роки до розлучення тато і мама жили в окремих кімнатах. Квартиру АДРЕСА_1 видали на сім'ю, як багатодітну, але туди перейшли жити тільки батьки. Всі допомагали зробити ремонт в тій квартирі. Кожний місяць мама платила Ѕ комунальних послуг татові.
Свідок ОСОБА_9 пояснив, що є сином позивача та відповідача, з батьком не спілкується. Батьки з 2004 р. проживали в квартирі АДРЕСА_3 . Квартиру виділили батькові бо там де вони жили було тісно. Він з братом і мамою робили ремонт в тій квартирі. В 2020 р. від сестри дізнався, що батько вигнав маму з квартири. Тато нічого не пояснював.
Свідок ОСОБА_15 , яка є невісткою позивача, пояснила, щопозивач проживала в квартирі АДРЕСА_3 , але вже рік там не проживає. Зі слів чоловіка знає, що відповідач відключив газ позивачу, а зі слів позивача - що ОСОБА_4 поміняв замки в дверях квартири. Особисті речі ОСОБА_1 були доставлені на подвір'я, але не всі, які були в її кімнаті.
Свідок ОСОБА_10 пояснив, що є сином позивача та відповідача. До 2004 р. батьки та двоє дітей (син ОСОБА_16 та дочка ОСОБА_17 ) проживали по АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_4 . Він там проживав до 2002 р., а потім пішов жити на АДРЕСА_10 , де його жили дідо і баба. Дідо подарував йому цей будинок. Приміщення на АДРЕСА_1 було отримано на 5 осіб - сім'ю ОСОБА_4 , десь у 1999 р., це було технічне приміщення - цех де прали мішки. Документів на вселення не бачив. З розмов знає, що то було рішення цукрового заводу. Він, батько, мама, брат і інші люди проводили в цій квартирі ремонт. Осінню 2004 р. батько і мама ввійшли проживати в квартиру. З липня 2020 р. батько поміняв замки в дверях і мама там вже не проживає. Очевидцем заміни батьком замків він не був. Десь із 2020 р. він з батьком не спілкується. ОСОБА_4 обмежував маму у користуванні водою, відключав газ в квартирі. В серпні 2020 р. на АДРЕСА_10 відбулась пожежа і батько забрав бабцю до себе. ОСОБА_1 зараз проживає із сестрою ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 , де є 4 кімнати, там проживає разом 7 осіб ( ОСОБА_17 , її чоловік та 4 дітей, ОСОБА_1 ).
Із дослідженого в судовому засіданні CD-R диску запису судового засідання від 09.06.2020 р. у цивільній справі №452/1395/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу встановлено, що за твердженням відповідача ОСОБА_1 , вона без реєстрації проживала в квартирі АДРЕСА_3 і сторони не підтримують шлюбних відносин з 2019 р. (а.с.66).
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 08.02.2021 р., ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_1 у власному чотирикімнатному будинку. Проживає в двох кімнатах, так як інші дві потребують ремонту і на даний час проживати в них неможливо. Будинок з комунальними вигодами. ОСОБА_4 проживає разом з мамою ОСОБА_7 , 1934 року народження (а.с.59).
У спірних правовідносинах права відповідача, як власника квартири, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно ст.150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
У відповідності до ст.156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Як встановлено ст.64 ЖК УРСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За таких обставин суд відхиляє твердження відповідача в тій частині, що позивач ніколи не проживала в його квартирі, і вважає, що позивач вселилась і проживала у квартирі АДРЕСА_3 без реєстрації до 10.07.2020 р. в якості члена сім'ї відповідача, як власника житлової квартири, і мала право користування чужим майном, однак після 10.07.2020 р. (набрання рішенням суду про розлучення законної сили) позивач припинила сімейні відносини з власником квартири,з 2019 р. спільним побутом із відповідачем не пов'язана, не є членом його сім'ї і на неї не розповсюджуються положення статті 156 ЖК Української РСР, якою визначені права членів сім'ї власника житловоїквартири, а тому її право на користування чужим майном - квартирою АДРЕСА_3 , припинилося.
При цьому суд враховує, що будь-які інші належні, допустимі та достатні докази на підтвердження правових підстав користування спірним житловим приміщенням, зокрема договір оренди, безоплатного користування тощо, позивачем суду не надано і в суді не доведено.
Крім того, проти спільного проживання із позивачем у квартирі АДРЕСА_3 областікатегорично заперечує відповідач, оскільки вказує, що сторони перебувають у неприязних відносинах і спільне проживання є неможливим, придатні для проживання кімнати в квартирі зайняті ним та його мамою.
У відповідності до викладеного, суд відхиляє покликання позивача на висновки Верховного Суду у постанові від 30січня 2019 року у справі №441/667/17 (провадження №61-1906св18) та від 26.06.2019 р. у справі №676/905/16-ц про те, що припинення сімейних відносин із власником будинку/квартири не позбавляє колишнього члена сім'ї права користування жилим приміщенням, оскільки обставини даних справ не є абсолютно тотожними із обставинами даної справи.
За загальним правилом, в аналогічних справах береться до уваги постанова, ухвалена пізніше. На цьому наполягає сам Верховний Суд у своїй постанові від 30 січня 2019-го у справі №755/10947/17 : «Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду».
З огляду на підстави заявленого позову, застосуванню підлягають положення статей 391, та глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК України, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України (правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)).
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Оскільки позивач ОСОБА_1 з 16січня 1980 року і по даний час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , тобто зберігає постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні, яке на праві приватної власності належить відповідачу (сторони з цим погодились) і який не заперечує та не чинить жодних перешкод щодо її проживання у вказаному житловому будинку, суд прийшов до висновку, що правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Покази свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 в частині щодо чинення перешкод відповідачем для позивача у проживанні в квартирі АДРЕСА_3 суд вважає недопустимими доказами та до уваги не приймає.
Також суд не приймає до уваги долучені позивачем до позовної заяви письмові докази - заяви ОСОБА_5 від 29.09.2020 р. та ОСОБА_18 від 16.07.2020 р., від 26.09.2020 р., від 29.09.2020 р. на ім'я начальника Самбірського ВП ГУНП у Львівській області, їхні пояснення з цього приводу та талон-повідомлення єдиного обліку №7146 від 29.09.2020 р., як докази на підтвердження чинення відповідачем перешкод у користуванні для позивача у проживанні в квартирі АДРЕСА_3 , оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про результати проведених перевірок та вжиті заходи (прийняті рішення) позивачем суду не надані і в судовому засіданні не досліджувались.
Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.8 ст.83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
За таких обставин суд вважає, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю вимог.
При цьому суд відхиляє покликання представника відповідача на ту обставину, що позивач не зазначає в яке житлове приміщення квартири (будинку) вона просить її вселити, оскільки як з позову, письмового відзиву на позов, так і досліджених в судовому засіданні доказів зрозуміло, що мова йде про квартируАДРЕСА_3 , хоч зазначаються різні визначення даного житла - житловий будинок по АДРЕСА_1 або квартира АДРЕСА_3 . Такі ж розбіжності містять зокрема :
-Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №216835579 від 17 липня 2020 року - власником житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 . Форма власності - приватна; розмір частки - 1/1 (а.с.17).
-Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12.08.2011 р. та Витяг про державну реєстрацію прав №31078698 від 25.08.2011 р. - ОСОБА_4 на праві приватної власності в частці 1/1 належить квартира АДРЕСА_3 (а.с.52, 53).
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Позивач фактично ставить вимогу «на майбутнє», тобто просить зобов'язати відповідача в майбутньому не чинити таких перешкод. В свою чергу суд може захистити конкретно порушене, невизнане або оспорюване право, свободу чи законний інтерес. Захист на майбутнє можливо порушеного в майбутньому права не передбачений законодавством.
Тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити за безпідставністю.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.
При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 1681,60 грн, відповідно до Закону України "Про судовий збір".
Інформація про розмір оплаченої правничої допомоги позивачем суду не надана.
Однак, відповідно до статей 133, 141 ЦПК України з відповідача не підлягає стягненню на користь позивача судовий збір за подання позову в сумі 1681,60 грн. та витрати пов'язані з наданням правничої допомоги, оскільки судом в позові відмовлено повністю.
Керуючись ст.ст.12. 13, 81, 89, 133, 137, 141, 259, 263 - 265, 274, 279 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складений 24 травня 2022 року.
Суддя