16.05.2022 року м.Дніпро Справа № 904/7323/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Чередка А.Є., Кузнецова В.О.
секретар судового засідання Кандиба Н.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінінвест Груп"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2021 (суддя Панна С.П.)
у справі № 904/7323/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінінвест Груп", м.Дніпро
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), м.Дніпро
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м. Дніпро
про захист права власності шляхом скасування арешту
за участю представників сторін:
від позивача: Падалка Ю.П., керівник, самопредставництво
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінінвест Груп" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), в якій просить суд скасувати арешт, накладений в рамках виконавчого провадження № 44055038 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ванжою О.В. від 19.05.2016р. на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,0кв.м., номер запису про обтяження 40818241.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінінвест Груп" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2021 у справі №904/7323/21 та ухвалите нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права.
Наголошує, що судом не враховано, що предметом судового розгляду виступала вимога позивача (як власника нерухомого майна) до відповідача, який наклав арешт на це майно в рамках виконавчого провадження і подальше існування такого заходу, який обмежує право розпорядження майном, є неправомірним.
За твердженням скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.
Апелянт вважає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не дотримався вимог ст.ст. 80, 86, 238 ГПК України.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінінвест Груп" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2021 у справі №904/7323/21, розгляд апеляційної скарги призначити у судовому засіданні з викликом сторін на 28.02.2022р. о 15 год. 00 хв.
16.02.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких останній, посилаючись на правильність своїх дій та відсутність правових підстав для скасування арешту, просить суд прийняти рішення на власний розсуд, а справу розглядати без участі представника відділу.
23.02.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Судове засідання 28.02.2022 не відбулося.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2022 розгляд справи №904/7323/21 призначено на 16.05.2022 о 16:00 год.
В судове засідання 28.10.2021 року з'явився представник позивача (апелянта). Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання уповноважених представників не направили.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, враховуючи заяву відповідача про розгляд справи без участі його уповноваженого представника, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача та третьої особи.
Апеляційним судом було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та забезпечення процесуальної можливості для висловлення учасниками справи своєї позиції щодо вимог апеляційної скарги.
Представник відповідача-3 (апелянта) в судовому засіданні 16.05.2022 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про повне задоволення позовних вимог.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 19.07.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було укладено договір іпотеки № РСL-301/221/2007, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 7990. Відповідно до якого, в іпотеку ОСОБА_1 передано нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,0 кв.м. (т. 1 а.с. 16-21).
16.07.2014р. було відкрито виконавче провадження за № 44055038, на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за № 8223, який видано 25.11.2013 року. Стягувачем за вказаним виконавчим провадженням виступало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (код ЄДРПОУ 36789421) (т. 1 а.с. 60).
Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на вищезазначене нерухоме майно накладено арешт постановою від 19.05.2016 Відділом примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (правонаступником якого є - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), в рамках виконавчого провадження № 44055038 (запис про обтяження № 40818241). Особа, майно якої обтяжується - ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 29-33).
В рамках виконавчого провадження № 44055038, головним державним виконавцем Ванжою О.В. була прийнята постанова від 20.03.2017 року про закінчення виконавчого провадження, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ "Про виконавче провадження" (т. 1 а.с. 28, 61).
27 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (надалі - Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фінінвест Груп» (надалі - Фактор) укладено договір факторингу №27/10/20/1 (далі - Договір факторингу) (т. 1 а.с. 8-12)
Відповідно до умов Договору факторингу Клієнт (Первісний Кредитор) передає, а Фактор (Новий Кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить Клієнту, і стає кредитором за Кредитним договором № CNL-301/412/2007 від 19.07.2007, який було укладено між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Фактор одержує право (замість Клієнта) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов'язань за вказаними Кредитним договором (п.1.3 ч.1 Договору факторингу).
Також, Клієнтом було належним чином сповіщено Боржника про відступлення Прав Вимоги Фактору у спосіб, який закріплений в Договорі факторингу (пп.7.1.2 п.7.1 ч.7 Договору факторингу) (копії доказів направлення поштового повідомлення - т. 1 а.с. 14-15).
Загальна сума боргу ОСОБА_1 , право вимоги якої було передано за Договором факторингу становить 71 223,56 шв.франків, що станом на дату підписання Сторонами Договору факторингу становить 2 225 187,83 грн.
У зв'язку з укладенням вищезазначеного Договору факторингу, 29.10.2020 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (іпотекодержатель) та ТОВ «Факторингова компанія «Фінінвест Груп» (Новий іпотекодержатель), також укладено Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки № РСL-301/221/2007, посвідченим 19.07.2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованим в реєстрі за №7990, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамовою В.М. та зареєстровано в реєстрі за №111 (надалі - Договір відступлення) (т. 1 а.с. 22-23).
З метою задоволення грошових вимог за Кредитним договором, ТОВ «Факторингова компанія «Фінінвест Груп» було звернуте стягнення на предмет іпотеки (квартиру) шляхом позасудового врегулювання, а саме шляхом реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,0 кв.м., за Товариством.
Записи про право власності за ТОВ «Факторингова компанія «Фінінвест Груп» на вищезазначену квартиру внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.02.2021 (т. 1 а.с. 24-27).
Так, у позивача виник намір розпорядитися належним йому майном (нерухоме майно: квартира що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,0 кв.м., проте через наявність арешту позбавлений можливості це зробити, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про неправильно обраний спосіб захисту порушеного права та визначення складу осіб - учасників спору.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі є захист права власності шляхом скасування арешту.
В обгрунтування своїх вимог, ТОВ «ФК «Фінінвест Груп» посилається на те, що за ним зареєстровано право власності на нерухоме майно, відповідно до рішення про державну реєстрацію прав 56905165 від 03.03.2021, прийняте приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Радчук Л.Е. подано позовну заяву про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності, за якою 05.11.2021р. було відкрито провадження (т. 1 а.с. 86-91, 124.
Як зазначив відповідач, згідно даних системи АСВП на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження відносно ОСОБА_1 , а саме з примусового виконання: виконавчого напису № 82: виданий 25.11.2013 Приватним нотаріусом Бондар І.М пропонування звернення стягнення нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" в рахунок погашення заборгованості, яка становить 762572,26 грн.
В наступному вказане виконавче провадження завершене в силу приписів п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі того, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року по справі № 203/2725/16-ц (провадження 2/0203/128/2017) задоволено позов ОСОБА_1 до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", треті особи ВПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, приватний нотаріус ДМНО Бондар І.М., а саме виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований в реєстрі за № 8223 визнано таким, що не підлягає виконанню, про що винесена відповідна постанова про закінчення виконавчого провадження.
Вимогами статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження, про що було зазначено державним виконавцем у постанові про закінчення. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Однак, арешт, який накладений в рамках виконавчого провадження № 44055038 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ванжою О.В. від 19.05.2016р. на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,0кв.м., номер запису про обтяження 40818241, скасовано не було.
Колегія суддів зауважує, що згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Таким чином, визначений згаданою статтею засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).
Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
А відповідно до ч. 1 та 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
В той же час, варто наголосити, що положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України законодавцем встановлено лише орієнтовний перелік способів захисту прав, який не є вичерпним. Відтак, судом може здійснюватися захист прав та інтересів осіб в інші способи, встановлені договором або законом, як це передбачено в абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України. У разі порушення права чи інтересу особи, в останньої виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних відносин. Тобто особа, права якої порушено, обирає для себе саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом належним способом. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, постанова Верховного Суду від 12.02.2020 у справі 761/17142/15-ц).
Згідно ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Так, спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту (див. постанови Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 658/715/16-ц (пункт 24), від 13.03.2019 у справі № 815/615/16-ц (пункт 28), від 22.04.2019 у справі № 661/624/16-ц).
Якщо позивачі звернулися до суду для захисту їхнього порушеного права на майно, на яке державний виконавець наклав арешт в інтересах інших осіб, такі правовідносини мають приватноправовий характер, а тому спір слід вирішувати за правилами цивільного чи господарського судочинства (див. постанови Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 815/615/16, від 19.02.2020 у справі № 806/932/16 і від 11.03.2020 у справі № 803/1485/17).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 по справі № 826/12775/15, оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» (статтею 59 у чинній редакції).
Подібні висновки зроблені й у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №813/1341/15).
Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно, - звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту (стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» у чинній редакції, стаття 60 цього Закону в редакції, чинній на момент накладення арешту на майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 (провадження № 11-680апп19).
У пунктах 39, 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване (правова позиція Верховного Суду у постановах від 26.01.2022 у справі №607/7464/18.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
При цьому оскільки зняття арешту з майна здійснює виконавець, приймаючи постанову на підставі ухваленого судового рішення з цього питання, ефективним способом захисту права позивача на таке майно є звернення до суду з позовом про визнання права власності та зняття арешту зі спірного майна.
За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Апеляційний суд наголошує, що з матеріалів справи та позицій учасників справи вбачається, що між ТОВ «ФК «Фінвест Груп» та ОСОБА_1 існує спір щодо права власності на квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,0 кв.м.
Аналіз норм розділу 1 книги 3 ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Так, підставою для застосування статті 392 ЦК України є оспорювання чи невизнання іншою особою належного позивачу права.
Якщо особі належить певне суб'єктивне право на річ, то така особа вправі звернутися до суду з вимогою про визнання за нею цього права.
Враховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.
Аналогічну правову позицію висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі № 920/615/16.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.
В той же час, в прохальній частині позовної заяви позивач просить суд лише скасувати арешт, накладений в рамках виконавчого провадження № 44055038 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ванжою О.В. від 19.05.2016р. на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100,0кв.м., номер запису про обтяження 40818241 та не зазначає про визнання за ним права власності, як і не надає суду правовстановлюючі документи на вказане майно.
Крім того, зі змісту Глави 4 Розділу 1 «Загальні положення» ГПК України вбачається, що до складу учасників судового процесу віднесено: учасників справи (сторони; треті особи; органи та особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб); представників та інших учасників судового процесу (помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст).
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41); постанови Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (п. 49), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (п. 50), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (п. 31.4), від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (п. 38), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (п. 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (п. 63), від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Належними сторонами у судовому процесі є суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. Належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, належними сторонами будуть ті особи, які є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку.
Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Звідси належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, які дійсно є суб'єктами порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення (правовий висновок у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 14/325"б").
Апеляційний суд зауважує, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як особи, в інтересах якої накладено арешт (стягувач у виконавчому провадженні № 44055038), а також ОСОБА_1 - особи, майно якої було обтяжено та яка заперечує набуття ТОВ «ФК «Фінінвест Груп» права власності на спірне майно, а відтак і не можуть бути розглянуті судом і вирішені в спорі позивача з третьою особою, яка в такій ситуації має бути співвідповідачем.
Необхідно звернути увагу на тому, що процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору відрізняється за обсягом прав та обов'язків (правова позиція Верховного Суду у постанові від 24.03.2021 у справі № 1316/364/12, провадження № 61-7023св20).
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому (на цьому наголосив Верховний Суд у своїй постанові від 28.04.2021 у справі № 707/2-1006/2011, провадження № 61-5425св20).
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 20.01.2021 у справі № 203/2/19 (провадження № 61-6983св20).
Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутності визначенні процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Проте, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_1 до участі в справі в якості співвідповідачів не залучені, клопотань про їх залучення співвідповідачами за цим позовом позивач не заявляв, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу). А також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наведена в постанові від 09.10.2018р. у справі №910/2062/18).
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019р. у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20).
За таких умов, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки законодавством визначено окремий механізм поновлення порушеного права особи, яка вважає себе власником майна, на яке накладено арешт - шляхом звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту, чого в даному випадку зроблено не було, як і не було залучено боржника та особу, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчому провадженні, в якості співвідповідачів, при тому, що задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Наведене є достатніми правовими підставами для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 та 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2021 у справі № 904/7323/21.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінінвест Груп" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2021 у справі № 904/7323/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2021 у справі №904/7323/21 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінінвест Груп".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 24.05.2022
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя А.Є. Чередко
Суддя В.О. Кузнецов