16.05.2022 року м.Дніпро Справа № 908/3168/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Кандиба Н.В.
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7" на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2021 (головуючий суддя: Боєва О.С., судді: Науменко А.О., Ярешко О.В.)
у справі № 908/3168/19
за позовом: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Незалежна Україна 42А», м. Запоріжжя
до відповідача-1. Виконавчого комітету Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
відповідача-2. Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
відповідача-3. Комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7, м. Запоріжжя
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
про визнання незаконним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити дії
за участю представників сторін:
від позивача: адвокат Кузьмінов Д.В.
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
від відповідача-3 (апелянта): адвокат Петрова Л.І.
від третьої особи: не з'явився
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Незалежна Україна 42А» до відповідачів: 1.Виконавчого комітету Запорізької міської ради, 2. Запорізької міської ради, 3.Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7», про: 1) визнання незаконним та скасування п. 1 та п. 2 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 393/5 від 19.07.2017 «Про вилучення з господарського відання та передачу в управління ОСББ «Незалежна Україна 42А» житлового будинку № 42А по вул. Незалежної України» з відповідним додатком в частині щодо залишення в комунальній власності територіальної громади міста Запоріжжя нежитлового приміщення підвалу № ХІ площею 193,90 кв.м, нежитлового приміщення підвалу № ХІІ площею 82,49 кв.м. та частини нежитлового приміщення підвалу № ХІІ площею 126,09 кв.м., які розташовані в житловому будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі; 2) зобов'язання КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» передати вказані приміщення за актом приймання-передачі в управління ОСББ «Незалежна Україна 42А».
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.09.2021 позов задоволено.
Визнано рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 393/5 від 19.07.2017 “Про вилучення з господарського відання та передачу в управління ОСББ “Незалежна Україна 42А” житлового будинку № 42А по вул. Незалежної України” недійсним в частині: залишення в комунальній власності територіальної громади міста Запоріжжя нежитлового приміщення підвалу № ХІ площею 193,90 кв.м, нежитлового приміщення підвалу № ХІІ площею 82,49 кв.м. та частини нежитлового приміщення підвалу № ХІІ площею 126,09 кв.м., які розташовані в житловому будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі.
Зобов'язано КП “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7” передати в управління Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Незалежна Україна 42А” за актом приймання-передачі нежитлове приміщення підвалу № ХІ площею 193,90 кв.м, нежитлове приміщення підвалу № ХІІ площею 82,49 кв.м. та частину нежитлового приміщення підвалу № ХІІ площею 126,09 кв.м., які розташовані в житловому будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі.
Стягнуто з Виконавчого комітету Запорізької міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Незалежна Україна 42А” суму 1 280 грн. 67 коп. витрат зі сплати судового збору, суму 3 661 грн. 06 коп. витрат на проведення експертизи.
Стягнуто з Запорізької міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Незалежна Україна 42А”, суму 1 280 грн. 67 коп. витрат зі сплати судового збору, суму 3 661 грн. 06 коп. витрат на проведення експертизи.
Стягнуто з Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7» на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Незалежна Україна 42А” суму 1 280 грн. 66 коп. витрат зі сплати судового збору, суму 3 661 грн. 05 коп. витрат на проведення експертизи.
Комунальним підприємством Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7 подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2021 у справі №908/3168/19 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права.
Наголошує, що господарський суд розглянув справу з порушенням предметної підсудності, наголосивши, що спір з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради є публічно-правовим та повинен розглядатися адміністративним судом в порядку адміністративного судочинства.
За твердженням скаржника, господарським судом було необґрунтовано розцінено нежитлове приміщення підвалу № ХІ площею 193,90 кв.м, нежитлове приміщення підвалу № ХІІ площею 82,49 кв.м. та частину нежитлового приміщення підвалу № ХІІ площею 126,09 кв.м., які розташовані в житловому будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі, як допоміжні.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2021 апеляційну скаргу Комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7 на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2021 у справі №908/3168/19 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази надіслання на адресу Запорізької міської ради копії апеляційної скарги та доданих до неї документів.
На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2021 у справі №908/3168/19 апелянтом до матеріалів справи надано заяву з доказами надіслання на адресу Запорізької міської ради копії апеляційної скарги та доданих до неї документів.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7" на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2021 у справі №908/3168/19, розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 24.01.2022р. о 14 год. 30 хв.
17.01.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
24.01.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі представника Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.
Від представника Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2022 ухвалено судове засідання у справі, призначене на 24.01.2022 о 14:30 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7" з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
У судовому засіданні 24.01.2022 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила про перерву до 14.02.2022 на 16:30 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 14.02.2022 р. о 16:30 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7".
У зв'язку з перебуванням судді-доповідача Мороза В.Ф. на лікарняному, судове засідання, призначене на 14.02.2022 не відбулося.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2022 розгляд справи №908/3168/19 призначено на 21.03.2022 о 16:30 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7".
Судове засідання 21.03.2022 не відбулося.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2022 розгляд справи №908/3168/19 призначено на 16.05.2022 о 14:00 год.
Від представника Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.05.2022 ухвалено судове засідання у справі, призначене на 16.05.2022 о 14:00 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7" з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
Від представника Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Незалежна Україна 42А» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.05.2022 ухвалено судове засідання у справі, призначене на 16.05.2022 о 14:00 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Незалежна Україна 42А» з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
16.05.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від апелянта (відповідача-3) надійшли доповнення до апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2021 у справі № 908/3168/19 в порядку ч. 1 ст. 266 ГПК України.
За змістом частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Так, варто акцентувати увагу на рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі N 1-2/2002 N 15-рп/2002, в якому зазначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України ( 254к/96-ВР ), які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.
Із змісту частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин.
Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України ( 254к/96-ВР ). Так, відповідно до статті 8 Конституції України ( 254к/96-ВР ) звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ), норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Водночас, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (див. рішення Суду у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України, no. 20347/03, від 12.03.2009). Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року, Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
У рішенні ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено, що “право на суд” не є абсолютним. Воно може підлягати обмеженням, що допускаються, оскільки право на доступ за своєю природою вимагає регулювання державою. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, що саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. рішення Суду у справі Наталія Михайленко проти України, no. 49069/11, від 30.05.2013).
Таким чином, прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
Такими обмеженнями є, в тому числі, й визначені кодексом строки вчинення тієї чи іншої процесуальної дії, зокрема, для подання доповнень до апеляційної скарги.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Крім того, апеляційний господарський суд враховує, що повний текст рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2021 у справі № 908/3168/19 складено та підписано 29.09.2021; копію оскаржуваного рішення отримано апелянтом 04.10.2021, тобто строк на апеляційне оскарження відповідно до ч. 2 ст. 256 ГПК України, з урахуванням дати отримання, закінчився 24.10.2021, клопотання про поновлення строку для подання доповнень до апеляційної скарги заявником не подано й поважних причин пропуску строку не наведено, при тому, що такі подані до суду 16.05.2022.
Сукупність названих обставин є підставою для залишення без розгляду поданих скаржником доповнень до апеляційної скарги.
В судове засідання 16.05.2022 року з'явилися представник позивача та апелянта відповідача-3). Відповідачі-1,2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання уповноважених представників не направили.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, враховуючи заяву третьої особи про розгляд справи без участі її уповноваженого представника, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідачів-1,2 та третьої особи.
Апеляційним судом було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та забезпечення процесуальної можливості для висловлення учасниками справи своєї позиції щодо вимог апеляційної скарги.
Представник відповідача-3 (апелянта) в судовому засіданні 16.05.2022 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про відмову в позові. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, наголосив на її необґрунтованості та наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін, в тому числі з підстав, наведених у відзиві.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно зі Свідоцтвом на право власності № 886 від 14.05.2001 житловий будинок, розташований місті Запоріжжя по вул. 40 років Радянської України, 42А, було зареєстровано на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.
22.07.2016 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію юридичної особи - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Незалежна Україна 42А» (далі - позивач або ОСББ), код ЄДРПОУ 40680386, місцезнаходження: 69067, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 42A.
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 393/5 від 19.07.2017 «Про вилучення з господарського відання та передачу в управління ОСББ «Незалежна Україна 42A» житлового будинку № 42А по вул. Незалежної України» було вирішено, зокрема:
1. Вилучити з господарського відання Комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради житловий будинок № 42А по вул. Незалежної України, крім нежитлових приміщень, зазначених у додатку.
2. Комунальному підприємству «Наше місто» Запорізької міської ради:
2.1 Передати в управління Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Незалежної України 42А» житловий будинок №42А по вул. Незалежної України разом з будкою для двірників інвентарний номер № 94900284, залишковою вартістю 0.00 грн., та оригіналом технічної документації на будинок, крім нежитлових приміщень, зазначених у додатку.
2.2. Внести зміни до облікового житлового фонду.
В додатку до вказаного рішення наведено перелік житлових квартир та нежитлових приміщень комунальної власності м. Запоріжжя, які не вилучаються з господарського відання КПІ «Наше місто» ЗМР та передаються в обслуговування ОСББ (нежитлові приміщення комунальної власності станом на 01.08.2017), а саме: літ. А-4, приміщення № XI підвал, площею 193,90 кв.м.; літ. А-5, приміщення № XII підвал, площею 82,49 кв.м. та літ.А-4, підвал, частина приміщення № XII площею 126,09 кв.м., всього - загальною площею 402,48 кв.м.
Відповідно до Акту приймання-передачі з господарського відання КП «Наше місто» Запорізької міської ради в управління Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Незалежної України 42А» передано житловий будинок по вул. Незалежної України, 42А (літ. А-4, А-5). В розділі 2 даного Акту приймання-передачі, в якому зазначено відомості про площу житлового будинку, вказана загальна площа будинку - 4806,74 кв.м; загальна площа квартир - 3257,44 кв.м, що є повністю приватизованими; загальна площа допоміжних приміщень - 1549,3 кв.м, в т.ч.: сходові клітини - 378 к.в, технічне підпілля (підвал) - 1171,3 кв.м. Крім того, вказано відомості щодо нежитлових приміщень в кількості 5 одиниць загальною площею 693,38 кв.м., з них: три знаходяться у комунальній власності - загальною площею 402,48 кв.м., які, як зазначено в акті, передаються на обслуговування ОСББ «Незалежної України 42А» для забезпечення санітарно-технічного стану згідно правил експлуатації житлових та нежитлових приміщень, та забезпечення мешканців якісними житлово-комунальними послугами.
Вказаний Акт 31.12.2017 було підписано головою ОСББ «Незалежної України 42А» з Актом розбіжностей від 28 грудня 2017, в якому, зокрема, з посиланням на п.1.1 рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 (справа №1-2/2004) вказано, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.
На підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 439/9 від 21.09.2018 «Про передачу майна комунальної власності в господарське відання комунальному підприємству «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7» Запорізької міської ради» нежитлові приміщення, в тому числі спірні приміщення передані від КП «Наше місто» до КП «ВРЕЖО №7».
Згідно з бухгалтерською довідкою Комунального підприємства «ВРЕЖО №7» вих. №665 від 17.12.2019 згідно з рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 439/9 від 21.09.2018 нежитлові приміщення по вул. Незалежної України, 42А, перебувають у господарському віданні КП «ВРЕЖО №7». Частина приміщення XII, підвальний поверх (літ. А-5), площею 82,49 кв.м та частина приміщення XII, підвальний поверх (лі.А-4), площею 126,09 кв.м. були об'єднані в одне, відкориговане його площу та найменування, а саме: нежитлове приміщення № 62, підвальний поверх (літ. А-4), площею 219,90 кв.м.
Відповідно до листів ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризація» вих. №1011 від 01.02.2018 та вих. № 1106 від 05.02.2018 ТОВ «ЗМБТІ» за даними первинної технічної інвентаризації житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, б.42а, станом на 08.08.1952, нежитлові приміщення ХІ підвального поверху літ. А-4 та нежитлове приміщення № 62 не існували. За даними первинної інвентаризації житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, б.42а, станом на 08.08.1952 в підвальному поверсі житлового будинку були розташовані нежитлові приміщення, які використовувались із функціональним призначенням (рос.): «служебное», «учрежденческое», «конторское», «кільт.просвет». При проведенні поточної інвентаризації, виконаної 26.01.1999, був встановлений факт утворення із частини зазначених нежитлових приміщень підвального поверху нежитлового приміщення ХІ загальною площею 211,4 кв.м та нежитлового приміщення ХІІ загальною площею 420,2 кв.м, які використовувались із функціональним призначенням «комунально-побутове». При проведенні поточної технічної інвентаризації, виконаної 16.06.2005р., був встановлений факт утворення із частини нежитлового приміщення XII ізольованого нежитлового приміщення загальною площею 221,8 кв.м., якому був наданий номер 62. При проведенні технічної інвентаризації, виконаної 17.10.2016, був встановлений факт проведеного перепланування в приміщення № 62. Функціональне призначення нежитлового приміщення ХІ підвального поверху та нежитлового приміщення № 62 підвального поверху літ. А-4 визначено згідно їх фактичного використання.
Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 11.12.2019, нежитлове приміщення ХІ підвалу, літ.А-4, площею 193,90 м. кв., за адресою: м. Запоріжжя, вул.Незалежної України, буд. 42, зареєстровано 13.03.2014 у цілому на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради; нежитлове приміщення № 62, загальною площею 422,1 кв.м. за вказаною адресою зареєстровано на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради - в частці 53/100 (дата внесення запису 04.05.2005).
У листопаді 2019 ОСББ «Незалежної України 42А» звернулось до господарського суду з позовом, за яким відкрито провадження у даній справі № 908/3168/19.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №393/5 від 19.07.2017 “Про вилучення з господарського відання та передачу в управління ОСББ “Незалежна Україна 42А” житлового будинку №42А по вул. Незалежної України” в частині залишення в комунальній власності територіальної громади міста Запоріжжя нежитлового приміщення підвалу № ХІ площею 193,90 кв.м, нежитлового приміщення підвалу № ХІІ площею 82,49 кв.м. та частини нежитлового приміщення підвалу № ХІІ площею 126,09 кв.м., які розташовані в житловому будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі, порушує права позивача та підлягає визнанню недійсним, як таке, що суперечить чинному законодавству України, що регулює спірні правовідносини.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Підставою виникнення спору у даній справі стало те, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 393/5 від 19.07.2017 позивачу було передано будинок по вул. Незалежної України, 42А, крім зазначених у додатку нежитлових приміщень загальною площею 402,48 кв.м. (приміщення підвалу № ХІ площею 193,90 кв.м.; приміщення підвалу №ХІІ площею 82,49 кв.м.; частина приміщення підвалу №ХІІ площею 126,09 кв.м.), які залишені в комунальній власності територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Позивач зазначає, що дані приміщення є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку і є об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 10, ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
В частині 6 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
За приписами статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, житловий фонд, нежитлові приміщення, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно з частиною 8 вказаної статті Закону право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання.
В частині 18 ст. 6 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що колишній балансоутримувач багатоквартирного будинку або особа, яка здійснювала управління багатоквартирним будинком до створення об'єднання, у тримісячний строк з дня державної реєстрації об'єднання забезпечує передачу йому примірника технічної та іншої передбаченої законодавством документації на будинок, а також документа, на підставі якого багатоквартирний будинок прийнято в експлуатацію, технічного паспорта і планів інженерних мереж.
Пунктами 3, 4 Порядку списання з балансу багатоквартирних будинків, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 20.04.2016, встановлено, що списання з балансу багатоквартирного будинку міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, державним підприємством або органом місцевого самоврядування, на балансі яких перебувають багатоквартирні будинки (балансоутримувач), у яких розташовані приміщення приватної та інших форм власності (багатоквартирні будинки), здійснюється на підставі прийнятого ними рішення про списання багатоквартирного будинку. У разі коли балансоутримувачем є державне підприємство, що належить до сфери управління міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, рішення про списання багатоквартирного будинку погоджується таким міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади. Балансоутримувач багатоквартирного будинку визначає у відповідному багатоквартирному будинку належність приміщень до приватної та інших форм власності. Списання багатоквартирного будинку з балансу може бути ініційоване особою (особами), якій (яким) на праві приватної власності належить (належать) приміщення у такому будинку, шляхом направлення балансоутримувачу письмового повідомлення та копій документів, що відповідно до законодавства підтверджують належність особі (особам) відповідного (відповідних) приміщення (приміщень) на праві приватної власності. У такому випадку балансоутримувач протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідного повідомлення та документів розпочинає процедуру списання такого будинку з балансу згідно з пунктом 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 2.1, 2.2 Правил управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, затверджених наказом Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, від 02.02.2009 № 13, для приймання-передачі об'єкта в управління утворюється відповідна комісія у складі представників попереднього балансоутримувача чи особи, що здійснювала управління будинком, власників, співвласників та особи, що буде здійснювати управління будинком.
Комісію очолює представник сторони, яка приймає. Комісія визначає технічний стан об'єкта відповідно до вимог законодавства та складає акт приймання-передачі об'єкта в управління (з управління) (далі - акт приймання-передачі об'єкта). Кожній із сторін, що бере участь у прийманні-передачі об'єкта, надається примірник акта приймання-передачі, підписаний членами комісії та затверджений керівництвом кожної сторони - юридичної особи. При передачі об'єкта в управління попередній балансоутримувач чи особа, що здійснювала управління будинком, надає замовнику, а замовник передає особі, що буде здійснювати управління будинком, оригінали або належним чином завірені копії документів.
Відповідно до п. 1.2 Правил управління будинком, спорудами, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд управління будинком - дії, спрямовані на забезпечення сталого функціонування будинку та прибудинкової території відповідно до їх цільового призначення і збереження їх споживчих якостей, а також на організацію забезпечення потреби мешканців будинку в отриманні житлово-комунальних послуг відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов'язаних з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління регламентовані Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Згідно з п.п. 1, 2, 3, 6 та 8 ч. 1 статті 1 цього Закону визначено:
багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна;
допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);
нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна;
спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов'язків співвласників, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
В частині 2 ст. 382 ЦК України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
У відповідності до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Колегія суддів зауважує, що вказані норми є спеціальними відносно норм Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» щодо визначення правового статусу нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, і визначальним для правильного вирішення спору є встановлення того, чи відносяться спірні приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.
Так, з матеріалів справи вбачається, що разом із позовною заявою від позивача надійшло клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи щодо приміщень підвалу багатоквартирного жилого будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі, з метою визначення функціонального призначення приміщень та з'ясування чи є вказані приміщення нежитловими або допоміжними.
В свою чергу, відповідачем-3 було надано суду першої інстанції копію висновку судового експерта Лещенко К.І. від 24.02.2020 № 2611 за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження по письмовому зверненню начальника КП «ВРЕЖО № 7». Відповідно до висновку судовим експертом встановлено:
« 1. Проведеним дослідженням наданої документації та візуальним оглядом встановлено, що на мережах інженерних комунікацій, які проходять до приміщення нежитлового приміщення ХІ цокольного поверху (літ. А-4) житлового будинку № 42-а по вул. Незалежної України у м. Запоріжжя, встановлено запірну арматуру, якщо яка є дублюючою, а основні прилади та запірна арматура, які передбачені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, встановлені за межами даного приміщення в доступних для огляду, технічного обслуговування та ремонту місцях, то дане нежитлове приміщення не є допоміжним. Але, якщо запірна арматура, яка є в наявності на внутрибудинкових інженерних мережах, у межах нежитлового приміщення ХІ цокольного поверху (літ. А-4) житлового будинку № 42-а по вул. Незалежної України у м.Запоріжжі, є основною та необхідна для огляду, технічного обслуговування та ремонту інженерної мережі, то дане нежитлове приміщення є допоміжним.
2. Проведеним дослідженням наданої документації та візуальним оглядом встановлено, що нежитлове приміщення № 62 підвального поверху (літ. А-4) житлового будинку № 42-а по вул. Незалежної України у м. Запоріжжя є допоміжним приміщенням».
Враховуючи наявність вищевказаного висновку судового експерта, що приміщення №62 підвального поверху (літ. А-4) є допоміжним, що також не заперечувалось відповідачами під час розгляду справи, ухвалою суду від 02.03.2020 клопотання Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Незалежна Україна 42А” про призначення судової будівельно-технічної експертизи було задоволено частково, призначено у справі №908/3168/19 судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:
1) яке функціональне призначення приміщення підвалу ХІ площею 193,90 кв.м, яке розташоване в житловому будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі?
2) до нежитлового чи допоміжного приміщення належить приміщення підвалу ХІ площею 193,90 кв.м, яке розташоване в житловому будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі?».
26.02.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшов висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 361-20 по справі №908/3168/19 з наступними висновками (т. 2 а.с. 39-48).
По першому питанню: «Проведеним дослідженням встановлено, що приміщення підвалу ХІ площею 193,90 кв.м., яке розташоване в житловому будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі, згідно до функціонального призначення класифікується як «комунально-побутове».
По другому питанню: «Проведеним дослідженням встановлено, що за сукупністю технічних та об'ємно-планувальних характеристик і функціонального призначення окремих приміщень в об'ємі досліджуваного приміщення підвалу ХІ площею 193,90 кв.м., яке розташоване в житловому будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжя, за умови якщо фактично встановлена запірна арматура на пластикових трубопроводах у вказаному приміщенні є дублюючою, а основні прилади та запірна арматура які передбачені для забезпечення експлуатації будинку та його побутового обслуговування згідно до проектних рішень, встановлені за межами вказаного приміщення в доступних для огляду, технічного обслуговування та ремонту місцях, тоді вказане приміщення відноситься до нежитлового приміщення в структурі багатоквартирного житлового будинку.
Якщо фактично встановлена запірна арматура на пластикових трубопроводах в приміщенні підвалу ХІ площею 193,90 кв.м., яке розташоване в житловому будинку № 42А по вул.Незалежної України в м. Запоріжжя, є основною та необхідна для забезпечення експлуатації будинку та його побутового обслуговування згідно до проектних рішень, тоді вказане приміщення відноситься до допоміжного приміщення в структурі багатоквартирного житлового будинку».
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами ч. ч. 1-5 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.03.2021 був викликаний в підготовче засідання судовий експерт для надання пояснень, який з'явився в судове засідання 01.04.2021, що відображено в протоколі судового засідання від 01.04.2021 та ухвалі суду від 01.04.2021, та надав усні пояснення.
Апеляційний суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, в процесі розгляду справи судом першої інстанції досліджувалось питання щодо необхідності призначення у справі додаткової експертизи, проти якої учасники справи заперечили.
За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи висновки судових експертів щодо приміщення підвалу ХІ площею 193,90 кв.м., зважаючи на предмет спору та обставини, які входять до предмету доказування, слід встановити: чи є наявна у вказаному приміщенні запірна арматура дублюючою або основною.
Так, позивачем 18.05.2021 була надана до матеріалів справи копія Акту обстеження та випробування мереж водопостачання та опалювання від 02.04.2021, згідно з яким під час аварійного ремонту по стояку гарячої води в будинку по вул. Незалежна України, 42А, проведено ревізійне обстеження стояків гарячої води в підвалі першого та другого під'їздів, а також системи опалювання, за змістом якого встановлено, що: в підвалі першого та другого під'їздів, яке у технічному паспорті позначено як приміщення ХІ, знаходяться аварійні запірні крани стояків гарячої та холодної води; дублюючі комунікації в підвалі першого під'їзду в відсутні, а наявні є основними і єдиними, у зав'язку із чим перекриття стояків припиняє подачу води і енергоносія в опалювальній системі мешканцям 1-4 поверхів 1 під'їзду будинку. Випробування перекриття стояків проведені у присутності голови правління ОСББ «Незалежна Україна 42А» та мешканців квартир №5 та № 6, якими був наданий доступ до приміщень зазначених квартир. Акт підписаний майстром-слюсарем аварійної служби Ткач П.Б. (посвідчення майстра МАС видане КП «Запоріжремсервіс» 31.10.2017 за № 751), головою правління ОСББ Хиба О.О. та мешканцями квартир № 5, № 6 (т. 2 а.с. 87).
Отже, зазначене вище підтверджує, що запірна арматура є основною.
Необхідно наголосити, що відповідачами доказів зворотного суду не надано й матеріали справи таких не містять.
Крім того, у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 927/11207, визначено, що допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63).
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши у сукупності докази, що містяться в матеріалах справи, в тому числі висновки судових експертів за результатами проведення будівельно-технічних досліджень, проведених, зокрема, за даними технічної інвентаризації, апеляційний суд вважає більш вірогідними обставини того, що приміщення підвалу № ХІ площею 193,90 кв.м.; підвалу № ХІІ площею 82,49 кв.м. та частина приміщення підвалу № ХІІ площею 126,09 кв.м. (які були об'єднані в одне, а саме: на даний час обліковується як нежитлове приміщення № 62, підвальний поверх (літ. А-4), площею 219,90 кв.м.), які розташовані в житловому будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі, є допоміжними, тобто позивачем доведено належними доказами, що такі необхідні для забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку та належать на праві сумісної власності власникам квартир житлового будинку, якими створено ОСББ "Незалежна Україна 42А".
Відтак, вищенаведеним спростовуються доводи апелянта у відповідній частині апеляційної скарги.
Створення та державна реєстрація Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Незалежна Україна 42А» є підставою, відповідно до якої ОСББ в даному випадку вправі вимагати передачі йому житлового будинку в управління з усіма допоміжними приміщеннями.
Колегія суддів зауважує, що згідно зі ст.ст. 13, 14 ЦК України цивільні права і обов'язки здійснюються та виконуються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правами.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України “Про судоустрій України” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 16 ЦК України передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, за допомогою яких кожна особа може захистити свої права та інтереси, водночас приписи даної норми кореспондуються із ст. 20 ГК України, якою також закріплені способи захисту суб'єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів. Перелік способів не є вичерпним, адже вказаними нормами встановлено, що сторони можуть захистити свої права іншим способом, що встановлений договором або законом.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.
Отже, індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. У зв'язку з цим при вирішенні справи суду належить з'ясувати, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені оспорюваним актом.
Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у зв'язку з прийняттям оспорюваного акту не порушено.
Згідно із ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно із ч. 10 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проте, приймаючи оспорюване рішення, Виконавчий комітет Запорізької міської ради не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не передавши ОСББ допоміжні приміщення житлового будинку в управління.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.
Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу). А також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наведена в постанові від 09.10.2018р. у справі № 910/2062/18).
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).
Оскільки позивач довів суду належними доказами факт порушення своїх прав рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №393/5 від 19.07.2017 “Про вилучення з господарського відання та передачу в управління ОСББ “Незалежна Україна 42А” житлового будинку №42А по вул. Незалежної України” в частині залишення в комунальній власності територіальної громади міста Запоріжжя нежитлового приміщення підвалу № ХІ площею 193,90 кв.м, нежитлового приміщення підвалу № ХІІ площею 82,49 кв.м. та частини нежитлового приміщення підвалу № ХІІ площею 126,09 кв.м., які розташовані в житловому будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі, то позовні вимоги є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.
Щодо аргументів скаржника про юрисдикцію спору, апеляційний суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, яка у своїх постановах від 19.02.2020 у справі № 629/4590/17, від 23.06.2020 у справі № 689/1220/17 та від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19 неодноразово наголошувала на тому, що під час визначення предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а).
Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, і господарських чи цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин.
Звертаючись до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 526/138/17, від 04.09.2019 у справі № 599/567/17 та підтриманих у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 916/3066/19, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 у справі № 808/703/18 «…при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого особа звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі органу місцевого самоврядування.
При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові або права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії чи бездіяльність органу місцевого самоврядування».
Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Юрисдикція господарських справ визначена статтею 20 ГПК України, відповідно до п. 6 якої господарські суди розглядають інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський суд підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Згідно зі статтею 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Отже, сама по собі участь органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Апеляційний суд зауважує, що предметом спору у цій справі (№ 908/3168/19) є законність рішення органу місцевого самоврядування, яким було визначено правовий режим власності майна - житлового будинку № 42А по вул. Незалежної України в м. Запоріжжі, шляхом його вилучення з господарського відання та передачі в управління ОСББ «Незалежна Україна 42А, за винятком нежитлового приміщення підвалу № ХІ площею 193,90 кв.м, нежитлового приміщення підвалу № ХІІ площею 82,49 кв.м. та частини нежитлового приміщення підвалу № ХІІ площею 126,09 кв.м., які залишені в комунальній власності територіальної громади міста Запоріжжя.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (правовий висновок викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 826/4954/18).
Колегія суддів наголошує, що та обставина, що відповідачами у справі позивач визначив органи місцевого самоврядування як суб'єктів владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Участь органів місцевого самоврядування в якості відповідачів (яких позивач вважає винними у порушенні його прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Таким чином, зважаючи на суб'єктний склад учасників та характер правовідносин у цій справі, виходячи з того, що звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту майнових прав позивача, колегія суддів доходить висновку, що справа має вирішуватися в порядку господарського судочинства за правилами, встановленими ГПК України.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів враховує судову практику у подібних правовідносинах, зокрема, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 908/816/17, яким аналогічний спір між ОСББ та виконавчим комітетом міської ради розглянуто та вирішено в порядку господарського судочинства, а також практику ЄСПЛ щодо недопустимості юрисдикційних конфліктів (зокрема, рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України», від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України», від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України»).
За таких умов аргументи скаржника в цій частині апеляційної скарги визнаються судом необґрунтованими.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
З огляду на все вищевикладене, наведені в апеляційній скарзі доводи, свого підтвердження не знайшли та не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2021 у справі № 908/3168/19.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.
Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7" на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2021 у справі № 908/3168/19 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2021 у справі № 908/3168/19 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишити за Комунальним підприємством "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 24.05.2022
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Л.А. Коваль
Суддя А.Є. Чередко