16.05.2022 року м.Дніпро Справа № 904/7120/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Березкіної О.В., Антоніка С.Г.
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Зеленова О.Р., ордер серія АЕ № 1131888 від 13.04.2022 р., адвокат;
представник відповідача: не з"явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Певневець Василя Васильовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2021, ухвалене суддею Манько Г.В., м. Дніпро, повний текст якого підписаний 01.11.2021, у справі №904/7120/21
за позовом Фізичної особи-підприємець Тонкошкур Ірина Борисівна, м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Певневець Василя Васильовича, м. Дніпро
про стягнення 17 481 грн. 23 коп. за договором №36/20-тп суборенди торгового місця торгової площадки "Семафорна"
У серпні 2021 року Фізична особа - підприємець Тонкошкур Ірина Борисівна звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця Певневець Василя Васильовича 17 481,23 грн, з яких: основна заборгованість 16200 грн., пеня 774 грн. 54 коп., 3% річних у розмірі 105 грн. 39 коп., інфляційні втрати - 347 грн. 13 коп. та судові витрати у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди торгового місця №36/20-тп від 21.05.2020 в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів, що дало підстави для нарахування позивачем відповідачу неустойки (пені) згідно з п.5.3 договору та інфляційних втрат і відсотків річних згідно зі ст.625 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2021 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Певневець Василя Васильовича на користь Фізичної особи-підприємця Тонкошкур Ірини Борисівни заборгованість в сумі 16 200 грн., пеню в сумі 774,54 грн., 3% річних в сумі 105,39 грн., інфляційні втрати в сумі 347,13 грн., судовий збір в сумі 2270 грн.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконані належним чином свої зобов'язання з оплати орендних платежів за період з січня по липень 2021 року, що є підставою для стягнення основної заборгованості, а також акцесорних зобов"язань щодо сплати неустойки (пені), передбаченої п.5.3 договору, 3% річних та інфляційних втрат, передбачених ст.625 ЦК України.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Фізична особа-підприємець Певневець Василь Васильович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2021 у справі № 904/7120/21 повністю, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Одночасно, окремим додатком до апеляційної скарги надано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Крім того, апелянтом подано заяву про виклик свідків, які можуть підтвердити обставини справи, зокрема щодо фактичного припинення орендних правовідносин між позивачем та відповідачем.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом неповно з'ясовані обставини справи, оскільки у жовтні 2020 року позивачка повідомила відповідача в усній формі про розірвання договору суборенди з жовтня 2020 року, чим, до речі, порушила п.8.1. договору щодо порядку розірвання договору, і що наступні платежі, починаючи з жовтня 2020 року, будуть сплачувати інші суборендарі щомісячно безпосередньо позивачу. З огляду на викладені обставини, відповідач і припинив здійснювати орендні платежі з жовтня 2020 року.
Факт належного виконання договору суборенди в частині оплати орендних платежів до 31.01.2021 визнається апелянтом і не заперечується.
Апелянт зазначає, що відповідні обставини (факт користування спірним орендованим приміщенням іншими особами) можуть підтвердити свідки - орендарі, які наймали в оренду вказаний об"єкт з 01.10.2020, про що апелянтом подана заява про виклик свідків у судове засідання.
Зазначає, що факт ініціювання розірвання договору суборенди та укладення договорів суборенди з іншими орендарями щодо спірного об"єкту оренди приховано позивачкою від суду, що є порушенням відповідно до ст.43 ГПК України.
Таким чином, з приводу фактично отриманих орендних платежів за вказаним договором від нових суборендарів та вимагання від відповідача сплати орендних платежів за цей же період, апелянтом 16.11.2021 подане повідомлення про кримінальне правопорушення до Слідчого відділення поліції №1 ДУП ГУ в Дніпропетровській області.
Також апелянт наголошує, що позивачем допущено помилку при здійсненні розрахунку пені, оскільки застосовано тричі один і той же період, внаслідок чого він є завищеним, а судом вказаний розрахунок не перевірений.
Крім того, апелянт звертає увагу, що рішення ухвалено за його відсутності та без належного його повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечував, вважає рішення законним та обґрунтованим, зазначає, що будь-яких заяв/повідомлень про розірвання договору сторони одна одній, як це передбачено умовами договору, не передавали, додаткових угод про розірвання договору не підписували, як і не підписували акт приймання-передачі повернення майна з оренди. Торговельне місце відповідачем не звільнено до цього часу, торговельний павільйон займає торгове місце, що не заперечується відповідачем.
До того ж, орендні платежі сплачувались відповідачем в сумі 2700 грн щомісячно, що ним підтверджується і в апеляційній скарзі та додатково актами про відсутність заборгованості з орендної плати за жовтень, листопад та грудень 2020 року, підписаними між позивачем та відповідачем, тобто, за періоди, в яких, за твердженням апелянта, ним орендоване майно вже не використовувалось.
Вказані додаткові докази надані позивачем в обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу щодо спростування доводів апеляційної скарги про фактичне невикористання відповідачем торговельного місця з жовтня 2020 року; при цьому, за твердженням позивача, до суду першої інстанції такі докази не подавались, оскільки не стосуються предмету спору, тому що заборгованості за період жовтень-грудень 2020 року немає і вона не заявлялась до стягнення з відповідача.
Позивач наголошує, що будь-яких коштів у вигляді орендної плати від "нових орендарів" не отримувала, як нею і не укладались нові договори суборенди торговельного місця.
Зауважує, що показання свідків, які можуть підтвердити факт розірвання договору суборенди №36/20-тп від 21.05.2020 з жовтня 2020 року та укладення нового договору суборенди з "новими орендарями", а також отримання від вказаних осіб орендної плати відноситься до недопустимих доказів, оскільки, з огляду на положення діючого законодавства щодо письмової форми договору і внесення змін до договору, такі обставини не можуть встановлюватись за допомогою показань свідків.
Зазначає, що розрахунок пені здійснений вірно, за період з 21 січня до 01 серпня 2021 року, з урахуванням щомісячного здійснення платежів. Звертає увагу, що власного контррозрахунку відповідач не надав.
Щодо подання відповідачем відносно позивачки повідомлення про кримінальне правопорушення від 16.11.2021, то позивачка з такими обставинами обізнана не було до моменту ознайомлення з текстом апеляційної скарги в січні 2022 року. Згідно відповіді ВП №1 ДРУП ГУНП від 19.01.2022 з додатками, повідомлення ОСОБА_1 від 16.11.2021 не внесено до ЄРДР з причин наявності цивільно-правових відносин сторін та відсутності даних, необхідних для відкриття кримінального провадження.
Також позивачка заперечує щодо задоволення заяви про виклик свідків, оскільки, як зазначала у відзиві, такі показання відносяться до недопустимих доказів.
У відповіді на відзив з приводу відсутності заяв/повідомлень про розірвання договору, апелянт наголосив, що позивачка перекручує фактичні обставини справи, оскільки ініціатором розірвання договору була вона, чим і порушила його умови щодо процедури розірвання договору. Вважає, що ці обставини щодо розбіжності подій можуть підтвердити свідки, на виклику яких в судове засідання наполягає відповідач.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.12.2021, справу №904/7120/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Антонік С.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2021 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу відповідача залишено без руху через неподання останнім належних доказів направлення скарги позивачу. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Доказів отримання вказаної ухвали суду апелянтом матеріали справи на момент відкриття провадження не містять.
05.01.2021 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 28.12.2021, надійшла заява про усунення недоліків скарги до якої додано поштову накладну від 05.01.2022 та опис вкладення у цінний лист, які підтверджують направлення апеляційної скарги на адресу позивача.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2022 скаржнику відновлено строк для подачі апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження у справі; судове засідання призначено на 02.02.2022; зупинено дію рішення на час апеляційного розгляду справи; сторонам наданий строк для подачі відзиву, заяв, клопотань.
Через відпустку судді Антоніка С.Г. та з урахуванням п.2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, судове засідання, призначене на 02.02.2022, не відбулось.
04.02.2022 суддя Антонік С.Г. вийшов на роботу, в зв'язку з чим ухвалою суду визначена нова дата судового засідання - 02.03.2022 об 11:00 годині.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, який затверджений Верховною Радою України 24.02.2022 Законом №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан на 30 діб, який продовжено Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Верховною Радою України 15.03.2022 Законом №2119-ІХ, з 26.03.2022 ще на 30 діб та, в подальшому, Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, що затверджено Верховною Радою Законом №2212-ІХ.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України; повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
У своєму рішенні від 24.02.2022 №9 Рада суддів України вирішила зокрема, що слід звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист; з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
02.03.2022 Радою суддів опубліковані Рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, відповідно до п.5 яких судам по можливості слід відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.
Відповідно до наказу голови Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2022 №13 вирішено повідомити учасників судових процесів у справах, призначених до розгляду у відкритих судових засіданнях з 28.02.2022 по 04.03.2022, про їх нездійснення.
Згідно з наказом голови суду від 04.03.2022 №14 розгляд справ у відкритих судових засіданнях, призначених Центральним апеляційним господарським судом, з 09.03.2022 не відбуватиметься до усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, судове засідання 02.03.2022 у справі №904/7120/21 не відбулось.
Відповідно до рішення зборів суддів, оформленого протоколом зборів суддів №4 від 01.04.2022, Центральний апеляційний господарський суд з 04.04.2022 почав призначення слухання справ у судових засіданнях з урахуванням можливості повідомлення сторін; при цьому, за наявності письмової згоди учасників справи, можливий розгляд справи без участі сторін або в режимі відеоконференцзв'язку.
На виконання цього рішення, ухвалою суду від 01.04.2022 судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 18.04.2022.
15.04.2022 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання представника Фізичної особи-підприємець Тонкошкур Ірина Борисівна адвоката Зеленової Ольги Рудольфівни про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке задоволено ухвалою суду від 18.04.2022.
В судовому засіданні 18.04.2022 оголошено перерву до 16.05.2022 для можливості надати представником відповідача докази в підтвердження доводів апеляційної скарги про фактичне користування орендованим приміщенням у спірний період іншою особою.
16.05.2022 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано необхідністю часу для забезпечення явки в судове засідання свідків для їх допиту, які можуть підтвердити обставини, вказані в апеляційній скарзі, надання інших доказів по суті справи, які не було можливості надати до суду першої інстанції.
В судовому засіданні 16.05.2022 представник позивача заперечила доводи апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, рішення без змін.
Відповідач в судове засідання 16.05.2022 не з"явився.
Розглянувши вищевказане клопотання відповідача, колегія суддів відмовила в його задоволенні з огляду на наступне.
Згідно з частинами 11, 12 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на те, що про дату судового засідання 16.05.2022 відповідач обізнаний був, про що міститься розписка у справі, а причини власної неявки у відповідному клопотанні апелянт не зазначив, відтак, відповідні підстави неявки не можуть бути визнані поважними, обов"язковою явку в засідання учасників провадження суд апеляційної інстанції не визнавав, а наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання Відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги та про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України закінчити розгляд справи.
В судовому засіданні 16.05.2022 оголошено вступну та резолютивну частину постанови у справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників провадження, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, Фізична особа-підприємець Певневець Василь Васильович посилається, в тому числі, на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема тих, що є обов"язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а саме, про розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (п.3 ч.3 ст.277 ГПК України).
Відповідно до пунктів 1, 3 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зазначені конституційні принципи закріплені в статтях 2, 13 ГПК України, за змістом яких основними засадами господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 42 ГПК України учасники справи, зокрема, мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Згідно зі статтею 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з матеріалами цієї справи ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2021, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 12.10.2021 на 10:00 годину; встановлено учасникам провадження строк для подання документів, зокрема відповідачу для подачі відзиву на апеляційну скаргу, до 12.10.2021.
Ця ухвала постановлена поза межами судового засідання, а отже, відповідно до частини п'ятої статті 242 ГПК мала надсилатися учасникам судового процесу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з відбитком штампу реєстрації вихідної кореспонденції господарського суду, два примірники вказаної ухвали були направлені учасникам судового процесу 15.09.2021.
Втім, 12.10.2021 вказана ухвала повернулась до суду з адреси відповідача з формулюванням "за закінченням терміну зберігання" (а.с.47-50).
Ухвалою суду від 12.10.2021 розгляд справи відкладений на 26.10.2021, учасникам провадження продовжено строк для подачі доказів, зокрема до 26.10.2021 (а.с.44-45).
Вказану ухвалу направлено відповідачу 13.10.2021, втім, до суду дана ухвала повернулась 08.11.2021 (вже після ухвалення рішення) без вручення адресату, з формулюванням "за закінченням терміну зберігання" (а.с.64-67).
В судовому засіданні 26.10.2021 оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повний текст якого виготовлено та підписано 01.11.2021 (а.с.61-63). Вказаний процесуальний документ, направлений учасникам провадження у справі 01.11.2021, доказів його отримання відповідачем матеріали справи не містять.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 у справі № 906/142/18 висловила правову позицію, подібну правовій позиції, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, що положення Господарського процесуального кодексу України не дають підстав для висновку, що повернення до суду кореспонденції із зазначенням причин повернення "за закінченням терміну зберігання" або "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення", є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Повернення поштової кореспонденції з таких причин не свідчить ні про відмову сторони від одержання відправлення, ні про її відсутність за адресою, повідомленою суду.
Згідно із частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин колегія суддів враховує висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 906/142/18, від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17 та у постановах Касаційного господарського суду від 12.11.2019 у справі № 909/940/18, від 10.02.2020 у справі № 90/1744/19.
З урахуванням наведеного та з огляду на те, що всі процесуальні документи, направлені відповідачу, жодного разу йому не були вручені та повернуті суду з формулюванням "за закінченням терміну зберігання", що не може свідчити про вручення процесуального документу, тобто належне повідомлення про дату, час і місце засідання суду, а отже, вказує на необізнаність апелянта із наявною судовою справою відносно нього, відповідно, не можливістю висловити свою позицію щодо заперечення позову вчасно, під час судового розгляду, є слушними доводи апелянта про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:
3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Оскільки господарським судом справу розглянуто за відсутності Відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, при цьому Відповідач обґрунтовує свою апеляційну скаргу, серед іншого, і такою підставою, то колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про порушення господарським судом норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Приймаючи до уваги, що місцевим господарським судом, в порушення вимог ст.ст. 2, 13 та86 Господарського процесуального кодексу України, не були всебічно і повно розглянуті на засадах змагальності всі обставини справи та виходячи з повноважень апеляційної інстанції, передбачених ч.ч. 1 і 4 ст. 269 та п. 2 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, щодо права апеляційного господарського суду у процесі за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглянути справу по суті спору, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що прийняте у справі рішення судом першої інстанції підлягає скасуванню, як прийняте із порушенням зазначених вище норм процесуального права, а у справі має бути прийняте нове рішення.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.
21 травня 2020 року між Фізичною особою-підприємцем Тонкошкур Іриною Борисівною ("Орендар" за договором, позивач по справі) та Фізичною особою-підприємцем Певневець Василем Васильовичем ("суборендар" за договором, відповідач по справі) укладено договір суборенди торгового місця торгівельного майданчика "Семафорна"№36/20-тп (далі Договір).
Згідно з п.1.1 договору орендар передає суборендарю у тимчасове користування за плату торгове місце №М-6 (об'єкт суборенди) площею 8 вк.м. на території торгового майданчика "Семафорний" за адресою: м. Дніпро, вул. Семафорна, 21-А для здійснення торговельної діяльності, а суборендар зобов'язується здійснювати оплату за користування об'єктом суборенди у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом 2.1 договору визначено, що вступ суборендаря у користування об'єктом суборенди настає одночасно з підписанням сторонами акта приймання-передачі.
Пунктом 2.3 договору сторони домовились, що об'єкт суборенди вважається повернутим орендарю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі про фактичне повернення об'єкта суборенди. Якщо суборендар допустив погіршення стану об'єкту суборенди, він зобов'язаний відшкодувати орендарю збитки, пов'язані з відновленням об'єкта за кошторисом орендаря, а у разі неможливості відновлення - суборендар зобов'язаний відшкодувати вартість аналогічних основних засобів за ринковою ціною на дату складання дефектного акту.
Згідно з п.3.1 договору орендна плата за користування об'єктом суборенди визначається у грошовій формі та встановлюється у підписаній сторонами додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору. Розмір орендної плати може змінюватися орендарем за погодженням з суборендарем, а також орендарем в односторонньому порядку, шляхом письмового повідомлення суборендаря не пізніше, ніж за 33 календарні дні до набуття чинності такими змінами, при цьому є не обов'язковим складання та підписання сторонами додаткової угоди про зміну розміру орендної плати.
Пунктом 3.2 договору визначено, що орендна плата за перший та останній місяці користування об'єктом суборенди вноситься суборендарем на поточний рахунок орендаря або іншим способом, не забороненим чинним законодавством, протягом п'яти днів з моменту укладання цього договору, а за наступні місяці авансовим платежем не пізніше ніж 20 числа місяця, що передує розрахунковому. У разі коли останній день сплати орендної плати збігається з вихідними, святковими або не робочим днем, орендна плата сплачується напередодні. У разі збільшення вартості орендної плати протягом дії договору суборенди, орендна плата за останній місяць користування об'єктом суборенди підлягає перерахунку та різниця у вартості орендної плати сплачується суборендарем у порядку та рядки, передбачені п.3.2 договору.
Згідно з п.4.1 договору орендар надає суборендарю у тимчасове користування об'єкт суборенди на весь період дії цього договору.
Пунктами 5.1, 5.3 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України; у разі невчасного внесення орендної плати суборендар сплачує пеню у розмірі 2% від суми боргу за кожний день прострочення.
Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2020 року та вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо суборендар не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не повідомив орендаря про своє бажання припинити дію договору 31 грудня цього року (п.8.1 договору).
Додатковою угодою №1 від 22.05.2020 до договору суборенди торгового місця №36/20-тп від "21" травня 2020 року, сторони визначили, що орендна плата складає 300, 00 грн. (триста гривень нуль копійок) в місяць за один квадратний метр площі об'єкта суборенди. Дана додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами і скасовує минулу додаткову згоду про установлення чи зміну орендної плати за даним договором.
Додатковою угодою №2 від 22.05.20202 до договору суборенди торгового місця №36/20-тп від "21" травня 2020 року, сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 1.1 договору та викласти його в наступній редакції: "орендар передає суборендарю у тимчасове користування за плату торгове місце №М-6 (об'єкт оренди) площею 9 кв. на території торгової площі "Семафорна" за адресою: м. Дніпро вул. Семафорна, 21-А для здійснення торговельної діяльності, а орендар зобов'язується здійснювати оплату за користування об'єктом оренди у порядку та на умовах, передбачених цим договором."
22.05.2020 між сторонами підписано акт приймання - передачі торгового місця №1 згідно договору суборенди торгового місця торгового майданчика "Семафорна" №36/20-тп від 21 травня 2020 року (а.с.10, на звороті).
З урахуванням умов договору сплата орендних платежів мала відбуватись щомісячно протягом дії договору. За доводами позивача Відповідач мав сплатити орендну плату за лютий 2021 у сумі 2700 грн. за березень 2021 р. - 2700 грн. за квітень 2021 - 2700 грн. за травень - 2700 грн., за червень 2700 грн., за липень - 2700 грн., яку не здійснив, відтак, сума заборгованості становить 16 200 грн.
Несплата цієї суми заборгованості і стала підставою звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.
З огляду на наявну заборгованість з орендних платежів та згідно умов п.5.3 договору позивачем також нарахована відповідачу пеня за загальний період з 21.01.2021 по 01.08.2021 на суму 774,54 грн., а також 3% річних за період з 21.01.2021 по 01.08.2021 в сумі 159,56 грн. та інфляційні втрати за період січень-липень 2021 року в розмірі 347,13 грн.
При цьому спору щодо належного виконання умов договору по оплаті орендних платежів з моменту укладення договору (21.05.2020) по 31.01.2021 між сторонами не існує, належне його виконання в цей період визнається і позивачем, і відповідачем.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, що регулюється §1 глави 58 Цивільного кодексу України, §5 глави 30 Господарського кодексу України.
Частиною 1 ст.174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з положеннями частин 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Аналогічні положення містяться у ст.759 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч.1 ст.760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Частиною 1 ст.793, ч.1 ст.795 ЦК України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч.1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З урахуванням умов п.п.3.1, 3.2 договору та додаткової угоди №1 суборендар (відповідач) мав сплачувати орендну плату позивачу в розмірі 2700 грн авансовим платежем щомісячно, не пізніше 20 числа поточного місяця за наступний місяць.
Таким чином, за період лютий-липень 2021 року відповідач мав оплатити позивачу 16200 грн (2700 грн х 6), у строки до: 20.01.2021 (за лютий), 20.02.2021 (за березень), 20.03.2021 (за квітень), 20.04.2021 (за травень), 20.05.2021 (за червень), 20.06.2021 (за липень).
Доказів оплати вказаних орендних платежів у визначені договором строки матеріали справи не містять, відповідачем не надавались, що є підставою для задоволення вказаних позовних вимог в цій частині.
Доводи апелянта стосовно розірвання договору суборенди з позивачем з жовтня 2020 року та укладення ним з іншими орендарями договорів щодо предмету оренди у спірний період відхиляють колегією суддів з огляду на наступне.
Так, за змістом пункту 8.1 договору Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2020 року та вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо суборендар не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не повідомив орендаря про своє бажання припинити дію договору 31 грудня цього року.
За змістом п.8.2 договору зміни до умов договору (в тому числі його дострокове розірвання) здійснюються за згодою сторін, за виключенням випадків одностороннього внесення змін до договору у випадках, передбачених даним договором. У разі зміни умов договору за згодою сторін, такі зміни оформлюються додатковою угодою, яка є його невід"ємною частиною. У разі односторонньої зміни умов договору (в тому числі його розірвання) підписання додаткової угоди не є необхідним.
За умовами п.п.7.2, 7.3 договору орендар має право в односторонньому порядку змінити умови договору чи достроково розірвати його, повідомивши про це суборендаря у письмовому вигляді не пізніше, ніж за десять днів до вступу в дію таких змін або дня його розірвання. Суборендар вважається повідомленим у тому випадку й у разі, коли повідомлення або інша кореспонденція, що стосується даного договору, відправлена або електронною поштою, зазначеною суборендарем у даному договорі, або шляхом відправки SMS/MMS повідомлень на телефонний номер, зазначений у договорі, або засобами поштового зв"язку на адресу місцезнаходження/проживання суборендаря, зазначену у договорі, яку не вручено суборендарю з причин або відмови суборендаря від отримання, або з причин його відсутності за цією адресою, або за закінченням терміну зберігання кореспонденції.
Суборендар має право достроково розірвати даний договір, повідомивши про це орендаря у письмовій формі не пізніше, ніж за 60 календарних днів до дати розірвання договору.
За умовами п.7.4 договору закінчення строку дії договору або його дострокове розірвання не звільняє суборендаря від обов"язку передати орендарю об"єкт суборенди за актом приймання-передачі.
За приписами ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, з урахуванням вказаних умов договору, до нього можуть бути внесені зміни, а також він може бути розірваний як в односторонньому порядку, так і за домовленістю обох сторін. При цьому за домовленості обох сторін такі зміни оформлюються додатковою угодою, а розірванню договору в односторонньому порядку передує виконання орендарем вимог п.7.2 договору.
Матеріали дійсної справи не містять доказів розірвання договору за погодженням сторін (відповідна додаткова угода відсутня в матеріалах справи), доказів, підтверджуючих розірвання договору в односторонньому порядку з боку позивача, в розумінні п.7.2 договору, як це стверджував апелянт, матеріали справи також не містять, відповідачем не надано. Як апелянтом не надані докази повернення предмету оренди орендарю з оренди за актом приймання-передачі.
При цьому, посилання апелянта на можливість встановлення обставин справи за допомогою допиту свідків, не приймаються судом апеляційної інстанції, як і не може бути задоволена відповідна заява про допит свідків, з урахуванням наступного.
Згідно з частинами 1, 2 ст.89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Суд має право зобов'язати учасника справи, який подав заяву свідка, забезпечити явку свідка до суду або його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Якщо свідок без поважних причин не з'явився в судове засідання або не взяв участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, суд не бере до уваги його показання.
Статтею 88 ГПК України регламентовано, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.
У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.
Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.
Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Відтак, виклику свідків передує подання відповідної заяви свідка, посвідченої нотаріально, яка відсутня в матеріалах справи, відповідачем не подавалась.
До того ж, зі змісту статей 77, 78 ГПК України випливає, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
З урахуванням вимог законодавства щодо письмової форми договору оренди між сторонами, а також дотримання письмової форми розірвання договору, передачі об"єкту оренди за актом приймання-передачі, такі обставини справи як розірвання договору суборенди між позивачем та відповідачем, укладення договору суборенди з іншими орендарями, користування об"єктом оренди іншими особами у спірний період має підтверджуватись відповідними письмовими доказами, а не показаннями свідків.
Таких доказів апелянт не надав, хоча саме для їх подачі в судовому засідлані 18.04.2022 оголошувалась перерва. Відтак, є слушними доводи позивача про недопустимість таких доказів у даному випадку.
Тим більш, хоча апелянт зауважує про відсутність правовідносин із позивачем з жовтня 2020 року, в той же час, не заперечує належне виконання договору до 31.01.2021. А позивачем, у спростування доводів апеляційної скарги, надані акти (за підписом позивача і відповідача) про відсутність заборгованості за період жовтень-грудень 2020 року, що спростовують доводи апелянта про припинення правовідносин між сторонами з жовтня 2020 року.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частинами 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України регламентовано, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
У статті 230 Господарського кодексу України надано визначення штрафних санкцій. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як визначено пунктами 5.1, 5.3 договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України; у разі невчасного внесення орендної плати суборендар сплачує пеню у розмірі 2% від суми боргу за кожний день прострочення.
Пунктом 7.5 договору сторони дійшли згоди збільшити строк позовної давності по стягненню неустойки (пені, штрафу) по цьому договору до 3-х років.
Таким чином, сторонами збільшена спеціальна позовна давність по стягненню неустойки до 3-х років, втім, період щодо нарахування пені, ніж визначений ч.6 ст.232 ГК України, збільшений не був. Відтак, для нарахування пені слід брати період, визначений ч.6 ст.232 ГК України, а саме - шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем згідно з розрахунком до позову нараховано відповідачу пеню за загальний період з 21.01.2021 по 01.08.2021 за кожен місяць прострочення, зокрема на заборгованість за лютий 2021 року, яку слід було сплатити до 20.01.2021, нараховано пеню з 21.01.2021 до 01.08.2021.
В той же час, з огляду на шестимісячний період по нарахуванню пені, визначений ч.6 ст.232 ГК України, граничним строком для цих нарахувань є 20.07.2021, тому позивачем здійснено зайве нарахування пені за 12 днів в сумі 14,04 грн.
Тому задоволенню підлягають позовні вимоги щодо стягнення пені на суму 760,50 грн. із заявлених 774,54 грн., на що суд першої інстанції уваги не звернув, розрахунок позову ретельно не перевірив, у зв"язку з чим є обґрунтованими доводи апеляційної скарги в цій частині.
Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.
За неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивачем нараховано до сплати відповідачу 3% річних за період з 21.01.2021 по 01.08.2021 в сумі 159,56 грн. та інфляційні втрати за період січень-липень 2021 року в розмірі 347,13 грн.
Після здійсненої перевірки розрахунку суд апеляційної інстанції констатує, що такий розрахунок здійснений арифметично правильно, що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За приписами п.3 ч.3 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права, що є обов"язковою підставою для скасування судового рішення знайшли своє підтвердження, як знайшли підтвердження доводи про невірний розрахунок неустойки (пені).
Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду є таким, що не відповідає нормам процесуального законодавства, в зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду підлягає скасуванню. Слід прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги та часткове задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, слід задовольнити пропорційно задоволеним позовним вимогам.
В даному випадку пропорція задоволення позовних вимог є такою: 99,6% - на користь позивача, 0,4% - на користь відповідача.
Оскільки загальна ціна позову становить 17 481,23 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв'язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Певневець Василя Васильовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2021 у справі № 904/7120/21 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2021 у справі № 904/7120/21 - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги Фізичної особи-підприємець Тонкошкур Ірина Борисівна, м. Дніпро до Фізичної особи-підприємця Певневець Василя Васильовича, м. Дніпро про стягнення 17 481 грн. 23 коп. за договором №36/20-тп суборенди торгового місця торгової площадки "Семафорна" - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної Особи-Підприємця Певневець Василя Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної Особи-Підприємця Тонкошкур Ірини Борисівни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість 16200 грн., пені 760 грн. 50 коп., 3% річних 105 грн. 39 коп., інфляційні втрати 347 грн. 13 коп., судовий збір у розмірі 2260,92 грн.
В задоволенні решти позову - відмовити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємець Тонкошкур Ірина Борисівна, м. Дніпро на користь Фізичної особи-підприємця Певневець Василя Васильовича, м. Дніпро 13,62 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 24.05.2022.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя О.В. Березкіна
Суддя С.Г. Антонік