ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
24 травня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/2035/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.
Справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби України
на рішення Господарського суду Одеської області від „06” грудня 2021р., повний текст якого складено та підписано „16” грудня 2021р.
у справі № 916/2035/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол"
до відповідача: Одеської митниці Держмитслужби
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Одеської митниці
про стягнення 167 881,30 грн., -
головуючий суддя - Волков Р.В.
місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області
В липні 2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської митниці Держмитслужби про стягнення 167 881,30 грн майнової шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що своїми протиправними діями, які виразились у помилковій доставці не розмитненого товару на станцію Берда Придніпровської залізниці, посадові особи Одеської митниці завдали підприємству позивача майнової шкоди у вигляді понесених витрат для відновлення свої прав на суму 167 881,30 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.08.2021 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2035/21, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.10.2021 задоволено клопотання Одеської митниці та залучено до участі у справі №916/2035/21 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Одеську митницю.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.12.2021р. у справі №916/2035/21 (суддя Волков Р.В.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" до Одеської митниці Держмитслужби за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеської митниці про стягнення 167 881,30 грн задоволено. Стягнуто з Одеської митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" 167 881,30 грн майнової шкоди, 2 518,22 грн витрати зі сплати судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для з Одеської митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" майнової шкоди у розмірі 167 881,30 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Одеська митниця Держмитслужби звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2021 у справі №916/2035/21; ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Науково-виробниче підприємство Агрінол" у задоволенні позову в повному обсязі.
Апелянт не погоджується з прийнятим рішенням господарського суду та вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2021 у справі №916/2035/21 прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначив, що 19.10.2019 експедитором АО «Пласке» для здійснення пропуску ватажу було надано: залізничну накладну №00394813, рахунок-фактуру від 04.10.2019 №458 та витяг документу контролю доставки від 17.10.2019 ЕЕ №500020/2019/11713. Згідно Порядку виконання митних формальностей при здійсненні транзитних переміщень (далі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.10.2012 №1066, було виконано митні формальності відповідно до пунктів 3.5, 3.7, 3.8 та 3.9 розділу ІІІ з проставленням відбитка штампа ПМК на всіх примірниках поданих товарно-транспортних, товаросупровідних документів та всіх примірниках витягів з електронної копії ЕПД.
Також працівником залізничної станції «Паромна» Регіональної філії Одеської залізниці проставлено на кожному паперовому примірнику залізничної накладної №00394813 та кожному паперовому примірнику витягу з електронної ЕПД календарний штемпель від 19.10.2019 станції відправлення, який свідчить про взяття залізницею солідарного зобов'язання щодо доставки до митниці призначення товарів (вантажів) в строк, визначений статтею 95 Митного кодексу України (далі МК України) та дотримання митних правил.
Але, залізнична станція «Паромна» Регіональної філії Одеської залізниці (митниця відправлення - ВМО №3 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС) відправила вищезазначені залізничні цистерни з вантажем до залізничної станції «Берда» Регіональної філії Придніпровська залізниця, а згідно документів контролю доставки повинна була доставити до зони діяльності ВМО №2 митного поста «Одеса» Одеської митниці ДФС (залізнична станція «Одеса - Застава- 1»).
Суд не звернув увагу на докази, які є в матералах справи де зазначено, що 25.10.2019 в зоні діяльності ВМО №3 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС, було здійснено пропуск ватажу дистиляти (масло Ц-11), який прямував з Грузії до України у залізничній цистерні №73063661, залізнична накладна №00396424, рахунок-фактура від №458-1, договором від 04.10.2019 №6 та документу контролю доставки від 25.10.2019 ЕЕ №500020/2019/12116 на адресу ТОВ «НВП Агрінол», 71101, Україна, Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Будівельна, буд. 3А. Незважаючи на те, що на залізничних накладних, товаросупровідних документах та всіх примірниках витягів з електронної копії ЕПД проставлено відбиток штампа ПМК, залізнична станція «Паромна» Регіональної філії Одеської залізниці (митниця відправлення - ВМО №3 митного поста «Чорноморський» Одеської митниці ДФС) також відправила вищезазначені залізничні цистерни з вантажем до залізничної станції «Берда» Регіональної філії Придніпровська залізниця, а згідно документів контролю доставки повинна була доставити до зони діяльності ВМО №2 митного поста «Одеса» Одеської митниці ДФС (залізнична станція «Одеса - Застава-1»).
Отже, позивач, з яким погодився суд першої інстанції помилково вважає, що
проставлений штамп ОНП на залізничній накладній №00394813 є підставою вважати здійснення факту митного оформлення вантажу для перевізника та доставки його отримувачу, замість митниці призначення, так як перевізник отримав товаросупровідні документи та витяги з електронної копії ЕПД з проставленим відбитком штампа ПМК та сам проставив на них календарний штемпель від 19.10.2019, що відповідно абзацу 5 пункту 3.8 «Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури з товарами (вантажами), переміщуваними залізничними вантажними поїздами, і працівників залізниць України», затвердженою наказом Державної митної служби України й Міністерства транспорту та зв'язку України від 18.09.2008 №1019/1143, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.12.2008 за №1157/15848 (далі - Інструкція): після прийняття залізницею товарів (вантажів) до перевезення під митним контролем працівник прикордонної передавальної станції проставляє на перевізних документах і ДКД календарний штемпель.
Вантажовідправник у графі 5 залізничної накладної №00394813 зазначив станцію «Берда» як станцію призначення, що знаходиться в зоні діяльності іншого митного органу. Таким чином, ні вантажовідправник, ні вантажоодержувач не виконали вимоги пункту 6.1 глави 6 Інструкції, щодо взаємодії посадових осіб митниці з працівниками залізниці при проведенні митного контролю та митного оформлення товарів (вантажів) у разі переадресування, а саме, переадресування товарів (вантажів) на прикордонній передавальній станції під час їх увезення на митну територію України здійснюється шляхом унесення змін до накладної працівником залізниці цієї станції на підставі телеграфного повідомлення станції відправлення чи станції призначення або заяви вантажовідправника чи вантажоодержувача, яким належить право зміни умов договору перевезення (параграфи 1, 2, 3, 5, 6, 7 статті 20 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення). При цьому працівник залізниці, який вносить потрібні зміни до граф 5 і 8 накладної (до граф 4 і 10 накладних ЦІМ, ЦІМ/УМВС), засвідчує записи особистим підписом та календарним штемпелем і подає в установленому порядку необхідні документи посадовій особі митниці відправлення для проведення митних процедур.
Відповідно до інформації Регіональної філії Одеської залізниці АТ «Укрзалізниця» від 11.02.2020 №НЗПП-02/9 товари було доставлено на залізничну станцію, визначену у залізничних накладних Відповідно до ст. 5, 23, 24 Статуту залізниць України, ст.16 УМВС накладна - є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача, та заповнюється і подається залізниці відправником (або уповноваженою ним особою), і саме він несе відповідальність за правильність відомостей і заяв, зазначених в цьому документі.
Скаржник звернув увагу, що саме відправник несе відповідальність за наслідки, що виникли в результаті відсутності, недостачі або невірних супровідних документів.
Крім того, апелянт зазначив, що з 25.11.2019 р. позивач був повідомлений про неможливість митного оформлення товару у Запорізькій митниці ДФС. За зберігання вантажу до видачі його вантажоодержувачу позивач сплатив 63 522,80 грн за 44 дні, проте, останній не конкретизував початок та закінчення періоду, який охоплювався 44 днями. Вважає, що позивачем внаслідок його бездіяльності не вжито вичерпних заходів для скорочення строку зберігання вантажу.
Позивач зазначив, що за зберігання вантажу до видачі його вантажоодержувачу було сплачено перевізнику (АТ «Українська залізниця») 63 522,80 грн. за 44 діб проте не зазначено період (дата, місяць, рік початку та закінчення періоду). Крім того, позивачем не доведено та не підтверджується доказами, що останнім вживались усі заходи повернення вантажу для митного оформлення (з дати прибуття до ст.. Берта Придніпровської до дати митного оформлення).
Отже, на думку апелянта, позивачем не доведено розміру заподіяння збитків (витрат на зберігання вантажу) і наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, що в сукупності не підтверджує наявність складу цивільного правопорушення в діях Одеської митниці ДФС.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 (головуючий суддя Колоколов С.І., судді Головей В.М., Разюк Г.П.) клопотання Одеської митниці Держмитслужби України про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено Одеській митниці Держмитслужби України строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2021 року у справі № 916/2035/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської митниці Держмитслужби України на рішення Господарського суду Одеської області від „06” грудня 2021р. у справі № 916/2035/21. Розгляд апеляційної скарги Одеської митниці Держмитслужби України ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Науково-виробниче підприємство Агрінол" просило відмовити Одеській митниці Держмитслужби України у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2021 по справі №916/2035/21 залишити в силі.
Між тим, суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Головей В.М. не може продовжувати розгляд справи у зв'язку із звільненням з посади судді Південно-західного апеляційного господарського суду відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 17.02.2022 №139/0/15-22 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Південно-західного апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» та наказу в.о. голови суду Колоколова С.І. від 18.02.2022 №46-к «Про відрахування зі штату суду судді Головея В.М.».
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Вказаний Указ затверджено Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
На засіданні 15.03.2022, Верховна Рада ухвалила Закон про затвердження Указу Президента України №133/2022 від 14.03.2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
У зв'язку з вищевикладеним 18.03.2022 за розпорядженням керівника апарату суду № 351 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/3111/21.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2022 для розгляду апеляційної скарги у справі №916/2035/21 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Колоколов С.І., суддів Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.03.2022 прийнято справу №916/2035/21 до провадження у новому складі колегії суддів: головуючий суддя Колоколов С.І., судді Разюк Г.П., Савицький Я.Ф. Розгляд апеляційної скарги Одеської митниці Держмитслужби України на рішення Господарського суду Одеської області від „06” грудня 2021р. у справі № 916/2035/21 ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
21.04.2022 року Верховна Рада прийняла Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 19.04.2022 № 7300, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, - до 25 травня 2022 року.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 04.10.2019 між позивачем та AGRINOL KACKAZ LTD (Грузія) було укладено Договір №6, за яким продавець (AGRINOL KACKAZ LTD) зобов'язується продати, а покупець (позивач) зобов'язується купити та оплатити продукцію нафтопереробки у кількості 1000 мт у відповідності з Додатками до даного Договору, із зазначенням кількості товару, ціни за тонну, строків та умов поставки.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, в провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними дії Одеської митниці Держмитслужби щодо розмитнення товару у цистерні 73005100 за залізничною накладною № 00394813 без фактичного митного оформлення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2020 р. по справі №420/6965/20, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2021, встановлено наступні обставини:
«…Відповідно до Доповнення № 1 до Договору № 6 від 04.10.2019 Продавцем на умовах FCA - Поті, Грузія 08.10.2019 була відвантажена цистерна № 73005100 за залізничною накладною № 00394813, вантаж - олива циліндрова Ц-11, пломба відправника ГР 0109443, маса відвантаженої оливи циліндрової у цистерні № 73005100 зазначена у накладній 58470 кг.
14.10.2019 цистерна прибула на ст. Ильїчівськ-паром, де відділом митного оформлення № 3 митного поста Чорноморський, п/п Чорноморський морський торгівельний порт (паром) був проставлений штамп під митним контролем.
17.10.2019 декларантом була подана попередня митна декларація ІМ 40 EE № UA 50020/2019/011713, відповідно до якої за кодом 500-888-1-2 (Графа 30, відповідно до Додатку № 1 до ВМД, адреса митниці призначення (станції призначення) - 65085, м. Одеса, вул. Вокзальна, 4).
Як зазначає позивач, митне оформлення зазначеного вантажу повинно було здійснюватися Одеською митницею на ст. Одеса-Застава-1, Одеської залізниці з подальшим направленням на станцію призначення вантажоотримувачу за первинними документами - ТОВ НВП Агрінол ст. Берда.
Проте, перевізник доставив вантаж на ст. Берда Придніпровської залізниці без проходження митних формальностей у митниці призначення (Одеська митниця ст.Одеса-Застава-1).
Таким чином, вантаж не був доставлений до митниці призначення, визначеною за кодом 500-888-1-2 Одеська митниця (Графа 30, відповідно до Додатку № 1 до ВМД, адреса митниці призначення (станції призначення) - 65085, м. Одеса, вул. Вокзальна, 4. ), і по прибуттю Товару на станцію Берда Придніпровська, ТОВ НВП Агрінол не мав можливості отримати не розмитнений Товар і зміна митниці призначення з Одеської на Запорізьку.
Листом вих. №1281-01 від 26.11.2019 позивач звернувся до Начальника Одеської митниці ДФС, в якому зазначив, що товар позивача у повному обсязі було пропущено на митну територію України за ПД №UА500020/2019/011713 від 17.10.2019 (накладна № 00394813, цистерна № 73005100) та ПД № UА500020/2019/012126 від 25.10.2019 (накладна № 00396424, цистерна 73063661). Митне оформлення зазначеного вантажу мало здійснюватися Одеською митницею ДФС з подальшим переадресуванням за первинними документами, але перевізник доставив вантаж на ст. Берда Придніпровської залізниці без здійснення митних формальностей у митниці призначення. Також, у наведеному листі позивач просив надати дозвіл на митне оформлення в Одеській митниці ДФС з фактичним місцезнаходженням даного вантажу в м. Бердянськ, вул. Залізнична 6 (ст. Берда Придніпровської залізниці) постійна зона митного контролю м/п Бердянськ Запорізької митниці ДФС. В разі необхідності здійснення митних формальностей з товаром (митний огляд, відбір зразків), при відправленні запиту на м/п Бердянськ Запорізької митниці ДФС будуть здійснені всі необхідні формальності зі сплатою передбачених митних платежів та зборів.
Листом вих. №1281-01 від 26.11.2019 10935/10/15-70-18-02-10 Одеська митниця ДФС повідомила позивача, що згідно положень частини четвертої статті 261 МКУ додаткова декларація (ІМ40ДЕ) подається до відповідного органу доходів і зборів, яким була оформлена відповідна попередня митна декларація. Відповідно до вимог частини 2 статті 246 Митного кодексу України, порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом. У відповідності до цієї статті наказом Міністерства фінансів України від 09.10.2012 № 1066, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.12.2012 за №2120/22432, затверджено Порядок виконання митних формальностей при здійсненні транзитних переміщень (далі - Порядок). Пунктом 3.17 Порядку визначено, що попередня митна декларація та додаткова декларація (митна декларація або інший документ, який її замінює)обов'язково повинні бути оформлені одним митним органом.
У зв'язку з вищевикладеними обставинами ТОВ НВП Агрінол, був вимушений здійснити повернення вантажу (переадресацію) за власні кошти до (митниці/призначення) - зі станції Берда на станцію Одеса-Застава-1, для проведення процедури митного оформлення. Фактично товар був розмитнений 18.01.2020.
Так позивач стверджує та встановлено судом з залізничної накладної № 00394813 товар в цистерні №73005100 був розмитнений двічі. Перший раз 19.10.2019, про що свідчить відповідний штамп на залізничній накладній, який був проставлений посадовою особою Одеської митниці без фактичної процедури митного оформлення.».
Встановивши вищевказані обставини, Одеський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги та визнав протиправними дії Одеської митниці Держмитслужби щодо розмитнення товару у цистерні 73005100 за залізничною накладною № 00394813 без фактичного митного оформлення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з протиправності дій відповідача, оскільки митне оформлення зазначеного вантажу мало здійснюватися Одеською митницею ДФС з подальшим переадресуванням за первинними документами, але перевізник доставив вантаж на ст. Берда Придніпровської залізниці без здійснення митних формальностей у митниці призначення, оскільки в залізничній накладній містилась помилкова відмітка про митне оформлення вантажу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2021 вищевказане рішення Одеського окружного адміністративного суду залишено без змін.
Предметом розгляду справи №916/2035/21 є стягнення з відповідача майнової шкоди у розмірі 167 881,30 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Згідно із частиною 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Частиною 1 статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Відповідно до частини 2 статті 246 Митного кодексу України з метою визначення порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, що подається органу доходів і зборів на паперовому носії або як електронний документ розроблено Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа затверджений Наказом Міністерства фінансів України 30.05.2012 № 631 (далі - Порядок №631).
Відповідно до положень пункту 2 статті 259 МК України попередня митна декларація подається декларантом або уповноваженою ним особою органу доходів і зборів, в зоні діяльності якого товари, транспортні засоби комерційного призначення будуть пред'явлені для митного оформлення, з метою проведення аналізу ризиків та прискорення виконання митних формальностей.
Відповідно до положень пункту 6 статті 261 МК України додаткова декларація подається до відповідного органу доходів і зборів, яким була оформлена відповідна попередня, тимчасова, спрощена або періодична митна декларація.
Наказом Міністерства фінансів України від 09.10.2012 № 1066, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.12.2012 за № 2120/22432, затверджено Порядок виконання митних формальностей при здійсненні транзитних переміщень (далі - Порядок). Пунктом 3.17 Порядку визначено, що попередня митна декларація та додаткова декларація (митна декларація або інший документ, який її замінює) обов'язково повинні бути оформлені одним митним органом.
Як встановлено Одеським окружним адміністративним судом у рішенні від 02.10.2020 по справі № 420/6965/20, товар позивача у повному обсязі було пропущено на митну територію України за ПД №UА500020/2019/011713 від 17.10.2019 (накладна № 00394813, цистерна № 73005100) та ПД № UА500020/2019/012126 від 25.10.2019 (накладна № 00396424, цистерна 73063661). Митне оформлення зазначеного вантажу мало здійснюватися Одеською митницею ДФС з подальшим переадресуванням за первинними документами, але перевізник доставив вантаж на ст. Берда Придніпровської залізниці без здійснення митних формальностей у митниці призначення, оскільки в залізничній накладній містилась помилкова відмітка про митне оформлення вантажу.
Наказом Державної митної служби України № 1019/1143 від 18.09.2008 «Про затвердження інструкцій про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури в міжнародному залізничному сполученні і працівників залізниць України» (далі - Наказ), чітко врегульоване питання порядку взаємодії посадових осіб митниці з працівниками залізниці при проведенні митного контролю та митного оформлення товарів (вантажів), що ввозяться на митну територію України.
Митний контроль і митне оформлення товарів (вантажів) починається з моменту прийняття посадовою особою митниці відправлення повідомлення прикордонної передавальної станції про перетин митного кордону поїздом, яким ці товари (вантажі) ввозяться на митну територію України, та одержання від працівника залізниці передатної відомості, перевізних і товаросупровідних документів.
Відповідно до пункту 3.4 Наказу № 1019/1143 посадова особа митниці відправлення перевіряє подані працівником прикордонної передавальної станції документи на відповідність даних, зазначених у них, даним, наведеним у передатній відомості, відповідність засобів ідентифікації даним, зазначеним у документах, комплектність товаросупровідних документів і приймає одне з таких рішень про:
- здійснення митного оформлення товарів (вантажів);
- направлення товарів (вантажів) на митну територію України у митницю призначення під митним контролем;
- повернення товарів (вантажів) за межі митного кордону (у тому числі за заявою вантажовласника або вантажоперевізника);
- неможливість пропуску товарів (вантажів) на митну територію України.
Згідно з пунктом 3.8 Наказу № 1019/1143 у разі прийняття рішення про направлення товарів (вантажів) на митну територію України у митницю призначення під митним контролем посадова особа митниці відправлення здійснює митне оформлення цих товарів (вантажів) відповідно до вимог глави 4 Положення про порядок здійснення контролю за доставкою вантажів у митниці призначення.
На всіх перевізних, товаросупровідних документах і ДКД посадова особа митниці відправлення проставляє підпис і відбиток штампа "Під митним контролем".
Отже, проставляючи відповідний штамп на залізничній накладній, посадова особа митниці тим самим засвідчує, яке саме рішення відносно товару було прийнято. Штамп на накладній № 00394813, проставлений 19.10.2019, для перевізника, АТ «Українська залізниця», підтвердив факт здійснення митного оформлення товару, тому у відповідності до Наказу Держмитслужби України № 1019/1143 від 18.09.2008, цистерна була доставлена не на станцію митниці призначення, а на станцію одержувача вантажу.
Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Зазначене положення Основного Закону України реалізується нормами ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.
Нормами статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно зі статями 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та осіб.
На відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 цього Кодексу допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органів державної влади чи місцевого самоврядування, а також посадових або службових їх осіб.
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
У таких справах суд, по-перше, має встановити невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам; по-друге, суд встановлює, чи порушуються суб'єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси фізичної або юридичної особи цим рішенням, дією чи бездіяльністю. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За переадресацію цистерни згідно тарифікації Акціонерним товариством «Українська залізниця» було розраховано та списано з особового рахунку позивача 167 881,30, у тому числі: 82 162,40 грн за переадресацію цистерни зі станції Берда Придніпровська до станції (митниці) призначення Одеса-Застава-1 із поверненням на станцію Берда Придніпровська; 608,80 грн за переадресацію; 63 522,80 грн за зберігання вантажу до видачі його вантажоодержувачу; 21 587,30 грн за користування вагонами.
Обґрунтовуючи суми майнової шкоди позивач вказав, що доданий до позову розрахунок шкоди зроблено на підставі таблиці тарифікації, яку перевізник надає кожному клієнту по кожній залізничній накладній у відповідній програмі з чітко зазначеними сумами, які мають відношення до цієї відправки і списуються перевізником (АТ «Укрзалізниця») з особистого рахунку клієнта (Т. 1, а.с. 12).
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частинами 1, 2, 3, 4 ст. 96 ГПК України встановлено наступне:
Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Таким чином, таблицю тарифікації перевізника (Т. 1, а.с. 12) суд сприймає як паперову копію електронного доказу, який засвідчено належним чином, та про наявність оригіналу якого зазначив позивач у позовній заяві (Т. 1, а.с. 5).
Згідно з ч. 5 ст. 96 ГПК України якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
З наведених позивачем в розрахунку розміру майнової шкоди сум Одеська митниця заперечувала лише щодо суми 63 522,80 грн через недоведення позивачем вжиття вичерпних заходів щодо скорочення строку зберігання вантажу на станції перевізника.
Слід зазначити, що з матеріалів справи не вбачається бездіяльності позивача щодо повернення вантажу для митного оформлення (з дати прибуття до ст. Берда Придніпровської до дати фактичного митного оформлення вантажу - ).
Стосовно суми 63 522,80 грн (за зберігання вантажу до видачі його вантажоодержувачу) позивач звернув увагу, що така сума нарахована відповідно до актів станції, в яких зазначено лише кількість діб [44] зберігання вантажу до його видачі. Сама сума зазначена в накопичувальній картці №20120450 від 20.12.2019, яка також оформляється у програмі перевізника в електронному вигляді (Т. 1, а.с. 135 + зворот).
Отже, господарським судом було правомірно встановлено всі елементи складу цивільного правопорушення, якими у даному випадку є:
- неправомірні дії Одеської митниці Держмитслужби, протиправність яких встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2020 р. по справі №420/6965/20, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2021;
- наявність майнової шкоди у загальній сумі 167 881,30 грн;
- причинний зв'язок між неправомірними діями Одеської митниці Держмитслужби, які полягали у помилковому проставленні 19.10.2019 службовою особою Одеської митниці Держмитслужби штампу підтвердження факту здійснення митного оформлення товару без фактичної процедури митного оформлення, і заподіяною шкодою позивачу.
За змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Колегія суддів бере до уваги, що надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди мають оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів і їх співвідношенню. При цьому суд має з'ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, пункт 29, від 26.07.2007).
З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов'язку доказування та подання доказів, саме на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2021.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-286 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 06.12.2021р. у справі №916/2035/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови
складено та підписано
24.05.2022р.
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя Я.Ф. Савицький