24 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/6097/21 пров. № А/857/1259/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року (суддя Мандзій О.П., ухвалене в м. Тернополі) у справі № 500/6097/21 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити дії,-
23 вересня 2021 ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Тернопільського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України в якому просила зобов'язати Тернопільський апеляційний суд нарахувати і виплатити недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 411197,09 грн. Стягнути з ДСА на користь ОСОБА_1 - судді Тернопільського апеляційного суду, суддівську винагороду за травень, червень, липень, серпень 2020 року на підставі частин 2, 3, 4, 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020, з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,1; 70% доплати до посадового окладу за вислугу років, у загальній сумі 411197,09 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 411197 (чотириста одинадцять тисяч сто дев'яносто сім) гривень 09 (дев'ять) копійок, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач Державна судова адміністрація України, який у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року по справі №500/6097/21, прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Зокрема, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених ст.152 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12.03.2020 встановлено карантин, а Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18.04.2020. Відповідно до ч.1, 3 ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-IX) у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Відповідач зазначив, що обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47230,00 грн на місяць. Отже, відповідач, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ).
На думку відповідача, Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення, тому рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року підлягає скасуванню.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта, вважає їх необґрунтованими та просить оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, суддя Шевчук Г.М. зарахована в порядку переведення з апеляційного суду Тернопільської області з 02.10.2018 в штат новоутвореного Тернопільського апеляційного суду на підставі наказу голови Тернопільського апеляційного суду від 02.10.2018 №2-К (а.с.8).
Наказом голови апеляційного суду Тернопільської області від 19.09.2018 №207-к ОСОБА_1 встановлена доплата за вислугу років у розмірі 70% посадового окладу з 29.08.2018 (а.с.9).
Відповідно до довідки Тернопільського апеляційного суду від 03.09.2021 №01-17/281/2021 ОСОБА_1 з 18.04.2020 по 28.08.2020 нарахована, проте невиплачена сума суддівської винагороди, яка обмежена Законом №553-ІХ складає 411197,09 грн., а саме: за квітень - 56878,87 грн.; за травень - 70724,36 грн.; за червень - 82118,85 грн.; за липень - 84390,91 грн.; за серпень - 117084,10 грн. (а.с.10).
Позивач вважаючи, що відповідачі протиправно застосували обмеження виплати суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, передбаченого ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", звернулася в суд з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що єдиним нормативно-правовим актом, яким визначається розмір суддівської винагороди, є Закон України “Про судоустрій і статус суддів”. Цей Закон є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати слід спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом.
Зміни до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у частині, що регламентує розмір суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020, не вносилися, тому законних підстав для обмеження її виплати не було.
Отже, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру згідно з приписами Закону №553-ІХ, яким внесено зміни до Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік”, відповідач1 діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що призвело до порушення її прав.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч. 2 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII), суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої Статті 135 №1402-VIII (згідно рішення Конституційного Суду №4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII), базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Встановлені обставини справи, які фактично і стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду, свідчать про те, що відповідачем у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 здійснювалося нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди у розмірі меншому, ніж визначеному статтею 135 Закону №1402-VIII.
Така ситуація зумовлена набранням 18.04.2020 чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” № 553-ІХ від 13.04.2020 (далі - Закон № 553-ІХ), яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” № 294-IX від 14.11.2019 (далі - Закон № 294-IX) доповнено статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020) : установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Вказане обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС).
Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
Отже, вказаним Законом було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину, при цьому такий розмір суддівської винагороди не узгоджувався з положеннями статті 135 Закону № 1402-VIII.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір суддівської винагороди, встановлений Законом № 1402-VIII, не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Так, відповідно до ст. 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Закон № 1402-VIII, з огляду на свою назву та сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні ст. 130 Конституції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зміни до профільного Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися.
Стосовно доводів відповідача з покликанням на набрання чинності Законом № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ доповнено статтею 29, як на правову підставу для обмеження виплати суддівської винагороди, колегія суддів зазначає, що цей Закон не є законом про судоустрій та ним не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди).
Слід зазначити, що у межах спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
При цьому, Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити іншого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідач мав керуватися виключно нормами ст. 135 Закону № 1402-VIII.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ.
Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами відповідно до Закону №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Верховним Судом в постановах від 11.08.2021 у справі №560/4152/20 та від 05.08.2021 у справі № 560/6212/20 зазначено, що для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з'ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ч.1, 3 ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Колегія суддів зазначає, що виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених ст.29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку суду, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
Відповідно до довідки Тернопільського апеляційного суду від 03.09.2021 №01-17/281/2021 ОСОБА_1 з 18.04.2020 по 28.08.2020 нарахована, проте невиплачена сума суддівської винагороди, яка обмежена Законом №553-ІХ складає 411197,09 грн., а саме: за квітень - 56878,87 грн.; за травень - 70724,36 грн.; за червень - 82118,85 грн.; за липень - 84390,91 грн.; за серпень - 117084,10 грн. (а.с.10).
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача з ДСА України обмежену у виплаті суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) у розмірі 411197, 09 грн, з відрахуванням обов'язкових платежів.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-УІІІ, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Відповідно до ст. 149 Закону №1402-VIII, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Слід зазначити, що Тернопільський апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів, може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-УІІІ у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд вказує, що оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України, як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Крім того, суд зазначає, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів”, призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що враховуючи положення частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут мається на увазі - з ДСА України).
Аргументи скаржника в апеляційній скарзі з приводу того, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не впливає на спірні правовідносини (що охоплюють періоди квітень 2020 року), на думку колегії суддів не мають правового значення для вирішення даного спору, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про донарахування позивачу не виплаченої суддівської винагороди, розмір якої був обмежений внаслідок прийняття Закону, яким, в силу положень ст.130 Конституції України та Закону №1402-VIII, не може бути врегульований розмір суддівської винагороди.
Тобто, у спірному випадку визначальним є те, чи правильно застосовано відповідачем законодавство України, в частині визначення розміру суддівської винагороди, з урахуванням наявності конкуренції норм права, якими, у спірному періоді, по різному визначався розмір суддівської винагороди.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції з наведених вище мотивів.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 500/6097/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді І. В. Глушко
О. І. Довга