Справа № 640/17100/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.
14 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.,
за участю секретаря Бринюк Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз Збут" до Кабінету Міністрів України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна регуляторна служба України, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (далі - позивач, ТОВ «Львівгаз збут») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, Кабмін), в якому просить суд визнати протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову відповідача від 24.01.2020 № 17 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2021 року адміністративний позов було задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
Доводи апелянта ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції невірно тлумачено статтю 24 та 25 Закону №1160.
Також, апелянт вказує, що звернення позивача з даним позовом є безпідставним та передчасним, адже Законом 1160 передбачений відповідний механізм реагування Державної регуляторної служби України на факти виявлення, прийняття органами державної влади регуляторних актів, з порушенням відповідної процедури.
Також, апелянт звертає увагу, що позивачем не наведено доказів щодо виконання договорів постачання природного газу за січень 2020, станом на момент набрання чинності оскаржуваною Постановою.
Крім того, апелянт зазначає про процесуальну неможливість скасування оскаржуваної постанови, оскільки даний нормативний документ втратив свою юридичну силу (юридичну значимість), а отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи, не призведе до поновлення порушених, на думку позивача, його прав та інтересів.
Також, вказує про те, що у позивача було взагалі відсутнє право на оскарження постанови №17 в частині змін які вносяться оскаржуваною Постановою до пункту 6 Положення №867.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 24.01.2020 відповідачем прийнято постанову № 17 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» (далі - Постанова № 17), якою вирішено: внести зміни до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабміну від 19.10.2018 № 867:
1. Абзац п'ятий пункту 6 викласти в такій редакції: «З 1 січня 2020 р. ціна придбання природного газу не може бути вищою за ціну продажу природного газу, визначену відповідно до пункту 13 цього Положення, за вирахуванням торговельної надбавки (націнки) НАК «Нафтогаз України» на рівні 1,917 відсотка зазначеної ціни.»;
2. Пункт 13 викласти в такій редакції: « 13. З 1 січня 2020 р. НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення за цінами, що встановлюються продавцем (постачальником) і покупцем (споживачем), але не вище рівня, який, зокрема, враховує середньоарифметичне значення фактичних цін (End of Day) природного газу на наступну добу поставки газу (Day-Ahead and Weekend) на нідерландському газовому хабі (TTF) за період 1 - 22 числа місяця постачання газу відповідно до інформації біржі Powernext/EEX, різницю (спред) між ціною на хабі TTF та кордоні України і тариф на послуги транспортування природного газу для точки входу в Україну на міждержавному з'єднанні з Польщею / Словаччиною / Угорщиною.»; зміни застосовуються з 01.01.2020.
На момент звернення позивача до суду першої інстанції спірна постанова була чинною.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабмін є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; регуляторний орган - Кабінет Міністрів України.
Таким чином, проаналізувавши зміст Постанови № 17 в розрізі вищевказаного Закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що остання є регуляторним актом, а відтак на неї поширюються вимоги останнього.
Щодо тлумачення статті 24 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Вищевказаною статтею визначаються особливості розгляду Кабінетом Міністрів України проектів регуляторних актів.
Кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до Кабінету Міністрів України, подається для підготовки експертного висновку щодо регуляторного впливу до структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів України, на який рішенням Кабінету Міністрів України покладено відповідну функцію.
Порядок та строки підготовки експертних висновків щодо регуляторного впливу проектів регуляторних актів, внесених на розгляд Кабінету Міністрів України, встановлюються Регламентом Кабінету Міністрів України.
На засідання Кабінету Міністрів України разом із проектом регуляторного акта подаються аналіз регуляторного впливу, яким супроводжується цей проект, та експертний висновок щодо регуляторного впливу відповідного проекту регуляторного акта.
Так, апелянт зазначає про те, що вказаним Законом не передбачено подання на розгляд КМУ рішення ДРС України про погодження або відмову у погодженні проекту регуляторного акту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком апелянта, дійсно вищевказана стаття не зобов'язує подавати такі рішення ДРС України на розгляд КМУ.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу апелянта на приписи Постанови КМУ №950 «Про затвердження регламенту Кабінету Міністрів України», п.3 п.32 глави 2 якої визначає, що проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 р. № 308 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 10, ст. 612).
Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, листом від 22.11.2019 № 01/31-10254 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», звернулось до Державної регуляторної служби України щодо розгляду та погодження проекту спірної постанови, до якого додано, зокрема, сам проект та аналіз регуляторного впливу.
За результатами розгляду вказаного листа - проекту постанови з додатками, ДРС України прийнято рішення від 12.12.2019 № 524 «Про відмову в погодженні проекту регуляторного акта».
Як вбачається зі змісту вказаного рішення ДРС дійшов висновку що положення проекту постанови суперечать вимогам статті 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в частині недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти, оскільки ідентичні норми на сьогодні затверджені постановою Кабміну від 27.11.2019 № 1000 «Про затвердження змін до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу».
Також вказано про те, що постанова Кабміну від 27.11.2019 № 1000 «Про затвердження змін до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» прийнята з порушеннями вимог та процедур, визначених законодавством про державну регуляторну політику.
Зокрема, проект відповідної постанови опубліковано на сайті Міненерговугілля для громадського обговорення 22.11.2019 (кінцевий термін подання зауважень та пропозицій 22.12.2019), тобто даний проект постанови, в порушення вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», до прийняття, практично не пройшов відповідної процедури. Разом з цим, до розгляду Урядом вказаного проекту постанови його розробником не отримано погодження від ДРС.
Таким чином, ДРС України висловився, що проект постанови не відповідає принципам державної регуляторної політики, а саме: доцільності, адекватності, ефективності, збалансованості, прозорості та врахування громадської думки, визначених статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а також вимогам статті 5 цього Закону в частині недопущення прийняття регуляторних актів, які дублюють регуляторні акти.
Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин, зокрема: проект регуляторного акта не був оприлюднений; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.
У разі виявлення будь якої з цих обставин уповноважений орган повідомляє про це орган виконавчої влади, його уповноважену особу на прийняття або схвалення регуляторного акта ,а якщо регуляторний акт підлягає державній реєстрації в органах юстиції - також орган юстиції, до компетенції якого належить здійснення державної реєстрації цього регуляторного акта.
З огляду на встановлені вище обставини, та з урахуванням рішення про відмову в погодженні регуляторного акта ДРС України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в силу вимог статті 25 «Особливості прийняття регуляторних актів органами виконавчої влади, їх посадовими особами» Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Постанова № 17 не могла бути прийнята відповідачем.
В контексті наведеного, колегія суддів звертає увагу, що норму статті 24 Закону слід трактувати у взаємодії зі статтею 25 вказаного Закону, тому посилання апелянта на неправильне трактування судом першої інстанції статті 24 Закону, є помилковим.
Крім того, у своїй апеляційній скарзі відповідач вказує на незастосування судом першої інстанції положень статті 27 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Так, вказаною статтею передбачено прийняття уповноваженим органом рішень про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики.
Колегія суддів зауважує, що в межах даної справи позивач не оскаржує дії чи бездіяльність уповноваженого органу щодо неприйняття рішення про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики, а тому посилання апелянта на незастосування вказаної норми, як на одну із підстав для скасування рішення суду першої інстанції, є безпідставним виходячи з меж позовних вимог.
Посилання апелянта на відсутність у позивача права на оскарження постанови №17 колегія суддів вважає безпідставним з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт, мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Львівгаз збут» здійснює постачання природного газу споживачам всіх категорій на території Львівської області відповідно до ліцензії на постачання природного газу, виданої згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25.04.2017 №549.
Постановою КМУ від 19.10.2018 №867 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» на ТОВ «Львівгаз збут» покладено спеціальні обов'язки постачати природний газ побутовим споживачам, релігійним організаціям та державному підприємству України «Міжнародний дитячий центр «Артек».
З огляду на те, що оскаржуваною постановою було внесено зміни до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого Постановою КМУ від 19.10.2018 №867, ТОВ «Львівгаз збут» є учасником правовідносин, на які розповсюджується спірна постанова, а також суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (на момент звернення до суду першої інстанції з позовом).
При цьому, оскаржуваною Постановою КМУ від 24.01.2020 відповідачем неправомірно змінено порядок обчислення ціни на придбання позивачем природного газу з 01.01.2020.
Відповідно до ч.3 ст.632 ЦК України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Крім того, як вбачається з пояснень позивача, прийняття вищевказаної постанови обумовило реалізацію придбаного природного газу за ціною нижчою закупівельної з січня 2020 року, що призвело до порушення його майнових прав як суб'єкта правовідносин, на якого розповсюджувався спірний регуляторний акт на момент його прийняття.
Наведене, на переконання судової колегії, свідчить про наявність підстав для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.
Оцінюючи доводи апелянта, колегія суддів зазначає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка.
Враховуючи вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя: І.В. Федотов
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких