23 травня 2022 року м. Дніпросправа № 280/2902/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А.,
секретар судового засідання Солодкова К.А.
за участі позивача ОСОБА_1
представника позивача Карнакова О.В.
представника третьої особи Боголюб Д.А. (в режимі відеоконференцзв'язку),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Карнакова Олексія Володимировича на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.11.2021 р. (суддя Бойченко Ю.П., повне судове рішення складено 30.11.2021 р.) в справі № 280/2902/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державне бюро розслідувань, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, (далі - ТУ ДБР) про визнання протиправними та скасування наказів від 26.02.2021 р. № 64о/с та від 09.03.2021 р. № 67о/с про звільнення з посади слідчого третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР, поновлення на посаді слідчого третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР або у разі ліквідації - на посаді слідчого ДБР з аналогічними функціональними обов'язками, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з виплат за 2 календарних місяці роботи, що передають звільненню із займаної посади.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.06.2021 р. до участі в справі залучено в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне бюро розслідувань (далі - ДБР).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.11.2021 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано, що звільнення позивача у зв'язку зі зміною штатного розпису та необхідністю заміщення посад рядового та начальницького складу прямо суперечить пп. 3, 4 п. 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 р. № 305-ІХ в частині встановлення гарантій продовження здійснення повноважень усіма працівниками на посадах в ДБР з урахуванням внесених змін.
Позивачу в порушення ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» одночасно з попередженням про звільнення на підставі п. 1 ч. 2 цієї статті не запропоновано іншу рівнозначну посаду державної служби або іншу посаду.
Лише у день звільнення позивачу запропоновані посади головного спеціаліста - юриста відділу матеріально-технічного забезпечення, головного спеціаліста відділу документального забезпечення, головного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби, головного спеціаліста фінансово-економічного відділу, проте такі посади не є рівнозначними займаній позивачем.
Судом першої інстанції не надана правова оцінка порушенню відповідачем строку попередження про звільнення, яке мало бути з урахуванням вимог ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» вручено не пізніше 27.01.2021 р., тоді як позивача попереджено про скорочення посади та наступне звільнення 28.01.2021 р.
Судом першої інстанції не надана правова оцінка тому факту, що позивача звільнено з посади, якої станом на 09.03.2021 р. не існувало в штатному розкладі відповідача.
Вважає неправильним висновок суду першої інстанції про чинність наказу ДБР про покладання обов'язків начальника ТУ ДБР на ОСОБА_2 та, відповідно, наявність у останнього повноважень на прийняття наказів про звільнення, оскільки законодавством не передбачено поширення повноважень керівника державної служби на директора ДБР і директора ТУ ДБР. До 06.03.2021 р. директор ДБР та директори ТУ ДБР не мали повноважень керівника державної служби у такому правоохоронному органі як ДБР, тому не мали повноважень керівника державної служби щодо державних службовців, не могли здійснювати повноваження щодо звільнення державних службовців з посад державної служби категорії «Б» і «В», позаяк не були суб'єктом призначення державних службовців.
На думку апелянта, позивача звільнено з роботи та органів ДБР у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, яка фактично не була скорочена, а лише проведено перейменування посади.
В порушення статті 117 Конституції України та Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493 нормативно-правові акти ДБР, на які є посилання у оскаржених наказах, не зареєстровані в Міністерстві юстиції України.
У відзивах на апеляційну скаргу ТУ ДБР та ДБР просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, у зв'язку з чим суд визнав за можливе здійснити апеляційний перегляд справи за відсутності представника відповідача. При цьому судом визнано неповажними причини неможливості явки представника відповідача до судового засідання, зазначені у клопотанні про відкладення розгляду справи, та відмовлено у задоволенні такого клопотання.
Представник третьої особи в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представника позивача, представника третьої особи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом ТУ ДБР від 16 жовтня 2019 року №63 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 17 жовтня 2019 року як визначеного переможцем конкурсу, з випробувальним строком 6 місяців.
Вказаний наказ прийнято на підставі рекомендацій внутрішньої конкурсної комісії (протокол засідання внутрішньої конкурсної комісії від 30 серпня 2019 року №23).
17 жовтня 2019 року позивачем відповідно до статті 36 Закону України «Про державну службу» складено Присягу державного службовця, що підтверджується відповідним записом у його трудовій книжці.
Позивачу вручено попередження про наступне вивільнення (вих. від 18 листопада 2020 року №17-09/13670/9-23/2020), відповідно до якого у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202дск «Про затвердження змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» та відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», попереджено про наступне скорочення посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 лютого 2021 року та про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
В подальшому, у зв'язку із внесенням змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 22 жовтня 2020 року №135о/с «Про попередження працівників», 28 січня 2021 року позивачу вручено попередження від 26 січня 2021 року за вих. №17-09/462/9-23/2021, в якому зазначено, що відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202дск «Про затвердження змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» та відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», керуючись наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року №303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» та наказом Державного бюро розслідувань від 25 січня 2021 року №43дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на 2021 рік», ОСОБА_1 попереджено про наступне скорочення посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року та про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Відповідно до листка непрацездатності серії АЛВ №901601 ОСОБА_1 з 25 лютого 2021 року по 05 березня 2021 року перебував на амбулаторному лікуванні.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 26 лютого 2021 року №64 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, з формулюванням: «у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби».
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 09 березня 2021 року №67 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, 09 березня 2021 року, з формулюванням: «у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису».
09 березня 2021 року позивачу запропоновано наступні посади державної служби: головний спеціаліст - юрист відділу матеріально-технічного забезпечення, головний спеціаліст відділу документального забезпечення, головний спеціаліст відділу кадрової роботи та державної служби, головний спеціаліст фінансово-економічного відділу, від яких ОСОБА_1 відмовився, що відображено у відповідній заяві.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з дотримання відповідачем процедури вивільнення державних службовців, встановленої Законом України «Про державну службу», а також наявності у особи, яка видала наказ, повноважень керівника державної служби (суб'єкта призначення) з огляду на чинність наказів ДБР про покладення на цю особу повноважень керівника ТУ ДБР.
Суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що наказом ТУ ДБР від 16.10.2019 р. № 63о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого третього слідчого відділу (з розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР з 17.03.2019 р. (а.с. 87 т.1).
Наказом ТУ ДБР від 22.10.2020 р. № 135о/с «Про попередження працівників» визначено:
- сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, персонально попередити працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, посади яких з 1 грудня 2020 року (додаток 1), з 23 грудня 2020 року (додаток 2), з 4 січня 2021 року (додаток 3) та з 1 лютого 2021 року (додаток 4) скорочуються, про наступне вивільнення;
- організаційно-кадрової заходи, пов'язані зі скороченням посад, завершити у строки відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України;
- у разі звільнення працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» виплатити працівникові вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат;
- у разі звільнення осіб, які уклали договір із Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, виплатити вихідну допомогу працівникові у розмірі середньомісячного заробітку.
Наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, від 26.01.2021 р. за №4о/с «Про внесення змін до наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22.10.2020 року №135о/с «Про попередження працівників»» внесено зміни до наказу ТУ ДБР від 22.10.2020 р. №135о/с «Про попередження працівників» в частині попередження працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі з 01 лютого 2021 року згідно з додатком 4, виклавши його в новій редакції, що додається; наказано відкликати попередження працівників від 18.11.2020 р. згідно з додатком №4, затвердженого наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 22.10.2020 року №135о/с; відділу кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, персонально попередити про наступне вивільнення працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, посади яких з 01 березня 2021 року скорочуються.
Позивачу 28.01.2021 р. вручено попередження про наступне вивільнення від 26.01.2021 р. №17-09/462/9-23/2021, яким ОСОБА_1 попереджено про наступне скорочення посади слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку він обіймає, з 01.03.2021 р. та про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (а.с. 98 т. 1).
Наказом ТУ ДБР від 26.02.2021 р. № 64о/с відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої та п'ятої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого третього відділу (відділу розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби (а.с. 99 т.1).
Наказом ТУ ДБР від 09.03.2021 р. № 67о/с відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої та п'ятої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого третього відділу (відділу розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, 09.03.2021 р. (а.с. 100 т.1).
Заявою від 09.03.2021 р. ОСОБА_1 підтвердив, що 09.03.2021 р. йому у зв'язку із скороченням посади відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» запропоновано наступні посади: головного спеціаліста - юриста відділу матеріально-технічного забезпечення, головного спеціаліста відділу документального забезпечення, головного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби, головного спеціаліста фінансово-економічного відділу, від призначення на які він відмовився (а.с. 101 т.1).
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 р. № 794-VIII (далі - Закон № 794-VIII), відповідно до статті 1 якого в редакції до змін, внесених Законом № 305-IX, Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Згідно з частинами першою та другою статті 14 Закону № 794-VIII у зазначеній редакції до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці, працівники, які уклали трудовий договір із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Частиною п'ятою статті 14 Закону № 794-VIII у зазначеній редакції визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України від 10.12.2015 р. № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. <…> Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Наведена правова норма пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
У зв'язку з прийняттям Закону України від 03.12.2019 р. за № 305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 р., змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції, а також затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань.
Зокрема, внаслідок реалізації наказів ДБР від 20.02.2020 р. №202дск та від 30.12.2020 р. №303дск посади державної служби у слідчому управлінні ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, повністю виведені зі штатного розпису територіального управління; скорочена та виведена зі штатного розпису і посада державної служби - слідчий третього слідчого відділу (з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь, яку обіймав позивач.
Відтак, факт скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, є підставою для звільнення позивача з державної служби на підставі частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ, що обумовлює правильний висновок суду першої інстанції про доведеність наявності встановлених законодавством обставин для звільнення позивача з державної служби.
Стосовно доводів позивача про недотримання відповідачем процедури вивільнення через не пропонування йому перед звільненням вакантної посади суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 13 Закону № 794-VIII до повноважень директора територіального управління Державного бюро розслідувань належить, зокрема, видання у межах своїх повноважень наказів і розпоряджень.
Відповідно до частини шостої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день (частина п'ята статті 241-1 КЗпП).
Вище судом приведено норми частини третьою статті 87 Закону № 889-VIII в редакції, чинній на час попередження позивача про наступне вивільнення та звільнення, відповідно до якої суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
При цьому, суд звертає увагу, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
За змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 р. № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Таким чином, за приписами частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII в редакції, чинній на час попередження позивача про наступне вивільнення, не визначено обов'язку директора ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, пропонувати позивачу вакантну посаду державної служби. Зазначені повноваження за змістом вказаної правової норми були дискреційними і здійснювались керівником на власний розсуд.
Разом з тим, на час прийняття наказу про звільнення позивача з посади державної служби (09.03.2021 р.) частина третя статті 87 Закону № 889-VIII мала наступну редакцію:
«Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.».
Відповідачем дотримано приписи приведеної правової норми та запропоновано 09.03.2021 р. позивачу наступні посади: головного спеціаліста - юриста відділу матеріально-технічного забезпечення, головного спеціаліста відділу документального забезпечення, головного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби, головного спеціаліста фінансово-економічного відділу.
Позивач від запропонованих посад державної служби відмовився, про що особисто зазначено ним в заяві від 09.03.2021 р. (а.с. 101 т.1).
Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції про дотримання відповідачем процедури вивільнення.
Суд звертає увагу, що положення чинного законодавства на час попередження позивача про наступне вивільнення та прийняття наказу від 26.02.2021 р. № 64о/с про звільнення, яким передбачено звільнити позивача у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби не передбачали обов'язку суб'єкта призначення або керівника державної служби працевлаштувати працівника, який вивільняється.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.07.2021 р. в справі №640/11024/20.
Пропонування ж позивачу вакантних посад обумовлено зміною редакції частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, яка набула чинності 06.03.2021 р., та виданням відповідачем наказу від 09.03.2021 р. № 67о/с (в перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності позивача) про звільнення позивача.
Стосовно доводів позивача про не надання судом першої інстанції правової оцінки вимогам п. 4 ч. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 р. № 305-ІХ, а позивач є особою, що перемогла у конкурсах для призначення на посади слідчих, суд зазначає таке.
Частиною третьою статті 14 Закону № 794-VIII передбачено, що на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, вказаною нормою права прямо передбачено обов'язковість проведення конкурсу при прийнятті на службу в ДБР.
Як зазначено вище, у зв'язку з прийняттям Закону № 305-IX, який набрав чинності 27.12.2019 р., змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Відповідно до підпунктів 3, 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін.
Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Тобто, працівники, які на час набрання чинності цим законом (27.12.2019 р.) вже перебували на посадах ДБР та перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують свої повноваження до їх звільнення.
У спірному випадку позивач після набрання чинності Законом № 305-IX продовжував виконувати свої повноваження до часу свого звільнення, що відповідає приписам підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-IX та спростовує доводи позивача про його звільнення з посади, якої станом на час звільнення не існувало в штатному розкладі відповідача.
Оцінюючи аргументи позивача стосовно того, що він є особою, що перемогла у конкурсах для призначення на посади слідчих, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до частини першої статті 14-3 Закону № 794-VIII державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».
Тобто, переведення допускається лише з посади державної служби на посаду державної служби у системі Державного бюро розслідувань.
В той же час, встановлені обставини справи свідчать про те, що у чинному штатному розписі ТУ ДБР, розташованому у місті Мелітополі, відсутні посади державної служби, обсяг та перелік функціональних завдань та обов'язків за якими є рівнозначними з посадою слідчого третього слідчого відділу (з розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, яку займав позивач.
Також є незмістовними доводи апелянта про порушення відповідачем строку попередження про звільнення.
Відповідачем дотримано вимоги законодавства щодо попередження працівника про наступне вивільнення за 30 календарних днів, адже наказ про звільнення видано 26.02.3021 р., а попередження про наступне вивільнення вручено 28.01.2021 р., тобто за 29 календарних днів до звільнення. При цьому суд зауважує, що фактичне звільнення позивача 09.03.2021 р. відбулась через тимчасову непрацездатність позивача.
Посилання позивача на підписання наказу про його звільнення не повноважною особою суд також визнає необґрунтованими.
За положеннями статті 87 Закону № 889-VIII рішення про звільнення на підставі частини першої цієї статті приймає суб'єкт призначення або керівник державної служби.
Тобто, наказ про звільнення особи з посади державної служби може бути виданий або суб'єктом призначення або керівником державної служби.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.
Пунктом 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII визначено, що суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
За положеннями пункту 9 частини першої статті 12 Закону № 794-VIII директор Державного бюро розслідувань призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 13 Закону № 794-VIII директор територіального управління Державного бюро розслідувань: призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону.
За змістом абзацу 8 пункту 3 розділу III Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, затвердженого наказом ДБР від 29.12.2020 р. № 875, директор ТУ ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР.
Таким чином, директор ТУ ДБР є найвищою посадою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, та є суб'єктом призначення в розумінні пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII, що свідчить про те, що наказ про звільнення позивача у зв'язку зі скороченням посади державної служби видано повноваженою особою - директором ТУ ДБР, який є суб'єктом призначення відносно працівників відповідного територіального управління.
Також суд визнає необґрунтованими доводи апелянта про відсутність реєстрації в Міністерстві юстиції України наказів ДБР.
Законом № 305-ІХ, який набрав чинності 27.12.2019 р., внесено низку змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема Державне бюро розслідувань змінило статус центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ до приведення у відповідність з цим Законом закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Підпунктом 1 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган є правонаступником прав та обов'язків Державного бюро розслідувань як центрального органу виконавчої влади.
Згідно з частиною третьою статті 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
Закон, який регулює порядок реєстрації нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, відсутній.
Така реєстрація проводиться відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».
Згідно з цим Указом Президента України та постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Отже, акти правоохоронних органів обов'язковій реєстрації у Міністерстві юстиції України не підлягають.
Пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ доручено Кабінету Міністрів України у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
На виконання зазначених норм Закону № 305-ІХ 13.05.2020 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 359 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», згідно з якою, зокрема, Державне бюро розслідувань виключається з переліків центральних органів виконавчої влади, затверджених нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Відтак, з часу зміни правового статусу ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган (27.12.2019 р.) нормативно-правові акти ДБР, а також накази ДБР, які стосуються здійснення організаційно-штатних заходів, не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України.
Підсумовуючи викладене, суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність наказу про звільнення позивача та відсутність підстав для задоволення позову.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Карнакова Олексія Володимировича на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.11.2021 р. в справі № 280/2902/21 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.11.2021 р. в справі № 280/2902/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державне бюро розслідувань, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття 23.05.2022 р. та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24.05.2022 р.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.В. Білак
суддя Н.А. Олефіренко