24 травня 2022 року справа №200/9524/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністрества юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №200/9524/21 (головуючий І інстанції Арестова Л.В.) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
-визнати протиправними дії Міністерства юстиції України, що виявилася у відмові надати позивачу публічну інформацію відповідно до його запиту на отримання публічної інформації № 12/07-07 від 12 липня 2021 року;
-зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути запит позивача на отримання публічної інформації № 12/07-07 від 12 липня 2021 року, з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні;
-допустити негайне виконання рішення в цій адміністративній справі.
В обґрунтування позову зазначив, що позивач звернувся до відповідача з запитом на отримання публічної інформації про надання копії ухвал судів загальної юрисдикції/повідомлення, які надійшли від судів загальної юрисдикції до Міністерства юстиції України протягом 14-30.06.2021 року щодо подання скарг сторонами виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення/відкриття провадження за скаргою сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, за якими відповідачем визнано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державні виконавці Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або посадові особи Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Проте, відповідач відмовив у наданні такої інформації, оскільки запитувану інформацію щодо ухвалених судових рішень можливо отримати з Реєстру судових рішень в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до судових рішень», що департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України облік запитуваної інформації не ведеться, Мінюст не є розпорядником запитуваної інформації в розумінні чинного законодавства України.
Такі дії відповідача є протиправними, оскільки запитувана інформація не є інформацією з обмеженим доступом, Міністерство юстиції України є розпорядником такої інформації, володіє і зобов'язано володіти документами (інформацією), щодо яких (якої) позивачем було зроблено запит.
При цьому позивачу відповідачем не надсилався рахунок про сплату фактичних витрат, пов'язаних з копіюванням або друком, позивачем було дотримано всі вимоги законодавства до поданого запиту на інформацію, які передбачені частиною 5 ст. 19 Закону України № 2939.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Міністерства юстиції України, що виявилася у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію відповідно до його запиту на отримання публічної інформації № 12/07-07 від 12 липня 2021 року.
Зобов'язано Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 12/07-07 від 12 липня 2021 року, з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні.
Вирішено питання судового збору, рішення допущено до негайного виконання.
Не погодившись з рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Запит на інформацію, для розгляду якого виникає потреба попередньої перевірки, аналізу запитуваної інформації та створення не підпадає під ознаки публічної інформації, а надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних, паралізувати роботу державних органів. Ніхто не може зловживати своїми правами на шкоду іншим.
Запитувані документи перебувають в не обмеженому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що свідчить про можливість позивача в їх отриманні, а також надає доступ до судових рішень та їх друк з автоматизованої системи збирання та обліку.
Для підготовки відповіді на запит позивача виникає необхідність попередньої перевірки, аналізу запитуваної інформації та її створення, а відтак запитувана інформація не підпадає під ознаки публічної.
Також Мінюст не є розпорядником запитуваної інформації в розумінні чинного законодавства України.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
12 липня 2021 року ОСОБА_1 направив до Міністерства юстиції України запит на отримання публічної інформації № 12/07-07, яким просив надати йому копії ухвал судів загальної юрисдикції/повідомлення, які надійшли від судів загальної юрисдикції до Міністерства юстиції України протягом 14-30.06.2021 року щодо подання скарги сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення/відкриття провадження за скаргою сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, за якими відповідачем визнано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державні виконавці Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або посадові особи Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Листом від 15.07.2021 року №34447/20.6/31-21 Міністерство юстиції України надало позивачу відповідь на вказаний запит, яким повідомило позивача, що Мінюст не є розпорядником запитуваної інформації в розумінні чинного законодавства України, запитувану інформацію щодо ухвалених судових рішень можливо отримати з Реєстру судових рішень в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до судових рішень». Зазначив, що Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України облік запитуваної інформації не ведеться.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що надання інформації, яку запитував позивач, відноситься до компетенції відповідача.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII (далі - Закон України "Про інформацію") інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно зі статтею 5 Закону "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права інтереси юридичних осіб.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VІ (далі - Закон №2939-VІ), відповідно до статті 1 якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні, про що зазначено в частині першій статті 19 Закону №2939-VІ. Крім того, даною статтею визначено порядок оформлення запитів на інформацію.
Так, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя вказаної статті) та має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (частина п'ята).
Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VІ).
Розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність і об'єктивність наданої інформації та оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VІ).
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №2939-VІ інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Частиною другою статті 6 цього Закону №2939-VІ визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Пунктом 2 частини першої статті 15 Закону №2939-VІ передбачено, що розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №2939-VІ розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані:
1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;
2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;
3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;
4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 Закону №2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частини 2 статті 20 Закону України "Про інформацію" будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Вичерпний перелік випадків, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту про надання інформації, установлений нормами частини першої статті 22 Закону №2939-VІ. Такими випадками є:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього закону.
Відповідно до частин другої-п'ятої статті 22 Закону №2939-VІ відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови;
4) порядок оскарження відмови;
5) підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що публічна інформація як вид інформації виокремлена з-поміж інших за такими ознаками: вона має бути відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях; вона отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; вона перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Відсутність якоїсь із цих ознак має означати, що така інформація не є публічною. При цьому означення "публічна" не звужено повною відкритістю, доступністю інформації. Створені в процесі діяльності суб'єкта владних повноважень документи можуть містити як відкриту інформацію, так і інформацію з обмеженим доступом, яка, однак, не втрачає у зв'язку із цим ознаки публічної. Обов'язок розпорядника інформації надати на запит інформацію, яка є в його володінні, презюмується.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою. Тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлених шляхом застосування "трискладового тесту", передбаченого частиною другою статті 6 Закону №2939-VI.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №9901/510/18, від 30.01.2020 у справі №806/1959/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №9901/249/19.
Положеннями статті 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що запитувач має право оскаржити, зокрема: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, в пункті 1 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною.
Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі "Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary" (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього, серед критеріїв, має бути оцінено чи є інформація готовою та доступною. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.
Наведене свідчить, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228 (далі - Положення № 228) Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 228 основними завданнями Мін'юсту є, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень, забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з пунктом 4 Положення № 228 Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, надає роз'яснення з питань, пов'язаних з діяльністю Мін'юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним видаються; аналізує результати діяльності та вживає заходів для підвищення ефективності функціонування територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства; організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Мін'юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються; здійснює контроль за діяльністю державних виконавців; забезпечує контроль за роботою структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері примусового виконання рішень; здійснює інші повноваження, визначені законом.
Пунктом 5 Положення № 228 передбачено, що Мін'юст з метою організації своєї діяльності, зокрема, організовує та контролює роботу державних виконавців, вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює керівництво та проводить перевірку діяльності структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень; забезпечує представництво, самопредставництво інтересів Мін'юсту в судах України, зокрема через територіальні органи Мін'юсту; організовує ведення діловодства та архіву відповідно до встановлених правил.
Таким чином, відповідач наділений безпосереднім обов'язком щодо контролю роботи державних виконавців, здійснення керівництва та перевірок діяльності структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, забезпечення здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень, забезпечення представництва, самопредставництва інтересів Мін'юсту в судах України, зокрема через територіальні органи Мін'юсту.
Так, позивач звернувся із запитом щодо надання копій ухвал судів, які надійшли до Міністерства юстиції України протягом 14.06.2021-30.06.2021 року, від судів загальної юрисдикції щодо подання скарги сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення/відкриття провадження за скаргою сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, за якими відповідачем визнано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державні виконавці Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або посадові особи Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Отже, надання інформації з цього приводу відноситься до компетенції відповідача, що спростовує доводи апелянта, що Мінюст не є розпорядником запитуваної інформації.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції суд щодо не прийняття доводів відповідача, що інформація не узагальнена, а тому не відповідає критеріям "відображеності та задокументованості", оскільки якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною.
Суд вважає, що зібрання такої інформації за період часу зазначений у запиті не містить значних інтелектуальних зусиль.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на аналогічний запит, який було подано позивачем 07 червня 2021 року, де останній просив надати копію реєстраційно контрольної картки щодо реєстрації в Міністерстві юстиції ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року про відкриття провадження у справі №200/687/21-а, була надана відповідь від 9 червня 2021 року. При цьому по справі №200/687/21-а відповідачем є Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Вказане підтверджує, що у відповідача наявна запитувана ОСОБА_1 інформація.
Також суд першої інстанції правильно відхилив заперечення відповідача щодо неможливості надання позивачу запитуваної інформації внаслідок необхідності захисту персональних даних, що містяться в ухвалах суду, оскільки таких мотивів та обгрунтувань в листі від 15.07.2021 року взагалі наведено не було.
Велика Палата ЄСПЛ у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини»(«Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary») (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати в кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (пункт 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (пункт 158-170):
- мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;
- характер запитуваної інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;
- особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть насамперед журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов'язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань;
- готовність і доступність запитуваної інформації. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.
Доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача - запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування.
Частинами першою - другою статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI.
Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону (частина перша статті 22 Закону № 2939-VI).
Відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою (пункт 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ), тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав для обмеження в доступі до публічної інформації, встановленого шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (частина друга статті 6 Закону № 2939-VI).
Обмеження доступу до конкретної інформації, яка є в її розпорядника, допускається за умови застосування цим розпорядником вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ у сукупності. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18 та від 10 грудня 2019 року у справі № 9901/249/19).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що розпорядник публічної інформації має обов'язок надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації. Тому розпорядник не може нести тягар відповідальності за ненадання запитувачу інформації, якої нема в його володінні (див. близькі за змістом висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 9901/925/18).
За таких обставин колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Приписами частини першої статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Таким чином рішення суду у цій справі підлягає негайному виконанню.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністрества юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №200/9524/21 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №200/9524/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 24 травня 2022 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 24 травня 2022 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв