Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
16 лютого 2022 року № 520/17674/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бабаєва А.І.,
за участі:
помічника судді Шаталова В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 з 28.07.2018 по 09.09.2021.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу військової частини НОМЕР_1 № 157 від 28.07.2018 року позивача звільнено в запас.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 року по справі № 520/19338/2020 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704 та норми приміток Додатків 1-14 до неї. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 27липня 2018 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, одноразової грошової допомоги по звільненню, з врахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 року по справі № 520/19338/2020 відповідачем 09.09.2021 року було виплачено на користь позивача кошти у сумі 1773,79 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 “Про захист заробітної плати”, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
При цьому, обставина невиконання відповідачем вимог статті 116 Кодексу законів про працю України підтверджена рішенням суду по справі № 520/19338/2020.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку відповідних виплат.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 у справі № 825/66/16 та відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 липня 2020 року у справі № 821/217/17 та від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 520/80/20.
Так, в день звільнення позивача зі служби, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 року по справі № 520/19338/2020 відповідачем 09.09.2021 року було виплачено на користь позивача кошти у сумі 1773,79 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.
Таким чином, Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 з 28.07.2018 по 09.09.2021, суд зазначає наступне.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Так, рішенням по даній справі визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Отже, вищевказаних виплат на час розгляду даної справи по суті відповідачем нараховано та виплачено не було.
Суд зауважує, що наразі відсутні підстави вважати, що після нарахування та виплати відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачу не буде виплачено компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб з 28.07.2018 по 09.09.2021.
Так, позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними, а тому задоволенню не підлягають.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бабаєв А.І.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст рішення складено 23.05.2022 року.