24 травня 2022 року Справа № 280/12755/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши в порядку письмового, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
20.12.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо неврахування при розрахунку пенсії страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 28.09.1979 по 20.08.1982 в СГПТУ-17 на посаді лаборанта та періоду роботи з 28.10.1997 по 29.12.1999 в виробничо-комерційній компанії «Содор» на посаді економіста;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням періодів роботи з 28.09.1979 по 20.08.1982 в СГПТУ-17 на посаді лаборанта, з 28.10.1997 по 29.12.1999 в виробничо-комерційній компанії «Содор» на посаді економіста, з дня звернення за призначенням пенсії.
Позовна заява обґрунтована тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовило ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 28.09.1979 по 20.08.1982 та з 28.10.1997 по 29.12.1999 через не надання документів, які містять відомості про навчання та через відсутність у трудовій книжці запису про підставу звільнення. Однак, із такою відмовою позивач не погоджується та зазначає, що вимога про надання документів про навчання є безпідставною, оскільки у період з 28.09.1979 по 20.08.1982 вона працювала, а не навчалася. Також вказує, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. За таких обставин просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 22.12.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/12755/21.
Відповідач позов не визнав, надав відзив (вх. від 25.01.2022 №5477), в якому посилається на те, що період з 28.09.1979 по 20.08.1982 включено до страхового стажу позивача, що підтверджується розпорядженням про перерахунок пенсії. Стосовно періоду з 28.10.1997 по 29.12.1999 вказує, що у трудовій книжці ОСОБА_1 не зазначено, на підставі чого здійснено запис про звільнення, а інші документи, які підтверджують роботу за цей період, позивачем не надано. Отже, у відповідача немає законних підстав для зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу позивача. Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Щодо посилань відповідача на факт пропуску позивачем строку для звернення до суду із вказаним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 зазначила, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Суд зазначає, що жодних доказів того, що позивач була обізнана не лише про розмір пенсійної виплати, яку вона отримує з січня 2019 року, а і про розмір конкретних складових (зокрема, страховий стаж), які впливають на розмір такої виплати, матеріали справи не містять.
Тобто, в даному випадку відлік строку звернення до суду розпочався після отримання від пенсійного органу відповіді на подану заяву про зарахування до страхового стажу періодів з 28.09.1979 по 20.08.1982 та з 28.10.1997 по 29.12.1999.
Зважаючи на те, що вказана відповідь датована 07.10.2021 (відомості про дату її отримання у справі відсутні), а із позовом ОСОБА_1 звернулася 22.11.2021 (дата направлення позовної заяви засобами поштового зв'язку), строк звернення до суду нею дотримано.
Таким чином, суд вважає безпідставними та помилковими доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом.
Позивачем пред'явлено вимогу, яка згідно пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належить до справ незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в органу Пенсійного фонду як отримувач пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою від 21.09.2021 про зарахування до страхового стажу періодів з 28.09.1979 по 20.08.1982 та з 28.10.1997 по 29.12.1999 та перерахунок пенсії, однак листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Відділу обслуговування громадян №1) від 07.10.2021 №14452-13704/О-02/8-0800/21 їй відмовлено, оскільки у трудовій книжці відсутні відповідні записи. Зокрема, щодо періоду з 28.09.1979 по 20.08.1982 - запис про дату видачі атестату; щодо періоду з 28.10.1997 по 29.12.1999 - відсутня підстава внесення запису про звільнення.
Не погодившись із такими діями, ОСОБА_1 звернулась до суду з даною позовною заявою.
Розглядаючи справу по суті, суд керується наступним.
Частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV; тут та надалі - у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).
Статтею 24 Закону №1058-IV встановлено, зокрема, наступне: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Нормативно-правовим актом, який регулював надання трудових і соціальних пенсій всім непрацездатним громадянам України, до набрання чинності Законом №1058-IV, є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 N 1788-XII (далі - Закон N 1788-XII; тут та надалі - в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).
Відповідно до статті 56 Закону N 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що з 01.01.2004 законодавцем запроваджено поняття «страховий стаж», для отримання якого обов'язковою умовою є сплата страхових внесків; трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, прирівнюється до страхового.
Згідно статті 62 Закону N 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Розділом ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок № 22-1) визначено перелік документів, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II Порядок №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом досліджено трудову книжку позивача та встановлено, що у ній, серед іншого, містяться такі записи:
28.10.1997 - прийнята у виробничо-комерційну компанію «Содор» на посаду економіста;
29.12.1999 - звільнена з виробничої комерційної компанії «SodorЛатвійської Республіки.
При цьому, у графі «На основании чего внесена запись (документ, его дата и номер)» щодо другого запису відсутні будь-які відомості.
Отже, незарахування періоду роботи з 28.10.1997 по 29.12.1999 зумовлене відсутністю запису про підставу звільнення.
Слід зазначити, що Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 N 58 (в редакції, чинній на момент внесення запису про звільнення), установлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). (п. 2.4. Інструкції). У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. (п. 2.6. Інструкції).
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням таких періодів.
Правова позиція про те, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не заперечується достовірність вищезазначених записів у трудовій книжці позивача, а судом не встановлено недостовірності вказаних записів та трудової книжки в цілому, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Отже, відсутність вищезазначеного запису не може бути підставою неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при обчисленні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку про те, що дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 28.10.1997 по 29.12.1999 у виробничо-комерційній компанії «Содор» на посаді економіста є протиправними.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 28.10.1997 по 29.12.1999 у виробничо-комерційній компанії «Содор» на посаді економіста, а також здійснити перерахунок та виплату їй пенсії (з урахуванням раніше виплачених сум) забезпечить ефективне поновлення прав позивача.
При цьому, щодо дати, з якої необхідно вчинити такий перерахунок, суд зазначає, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа. (частина четверта статті 45 Закону №1058-IV).
Отже, враховуючи, що позивач звернулась із відповідною заявою 21.09.2021, перерахунок пенсії має провадитися з 01.10.2021.
Стосовно позовних вимог щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 28.09.1979 по 20.08.1982 суд зазначає, що наданим відповідачем розрахунком страхового стажу позивача підтверджується, що вказаний період вже зараховано до її страхового стажу, отже права позивача в даній частині вже відновлені, а тому в даній частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) періоду роботи з 28.10.1997 по 29.12.1999 у виробничо-комерційній компанії «Содор» на посаді економіста.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) період роботи з 28.10.1997 по 29.12.1999 у виробничо-комерційній компанії «Содор» на посаді економіста та здійснити перерахунок та виплату пенсії (з урахуванням раніше виплачених сум) з 01.10.2021.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення складено та підписано 24.05.2022.
Суддя Ю.П. Бойченко