24 травня 2022 рокум. Ужгород№ 260/1080/22
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши клопотання представник відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справи України в Закарпатській області в особі Ліквідаційної комісії (88000, вул. Ф.Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 08592170) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справи України в Закарпатській області в особі Ліквідаційної комісії, в якому просить:
1. Визнати протиправними дії Управління Міністерства внутрішніх справи України в Закарпатській області в особі Ліквідаційної комісії з приводу не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у повному обсязі грошового забезпечення з 01.01.2008 року по 25.12.2008 року, сум індексації заробітної плати за період з 01.01.2009 року по 06 листопада 2015 року із врахуванням проведених виплат.
2. Зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області в особі Ліквідаційної комісії здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 у повному обсязі грошового забезпечення з 01.01.2008 року по 25.12.2008 року у сумі 70954,55 грн., сум індексації заробітної плати за період з 01 січня 2009 року по 06 листопада 2015 року в сумі 87883,42 грн., із врахуванням раніше проведених виплат.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
13 травня 2022 року представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду передбаченого статтею 122 КАС України.
В обґрунтування наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду представник відповідача вказала, що зазначені в позові суми не являються заборгованістю заробітної плати, а є вимогами щодо встановлення та нарахування сум, тобто це спір щодо оскарження дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. ОСОБА_1 оспорює виплати за період з 01.01.2008 по 25.12.2008 року, та суми індексації за період 01.01.2009 по 06.11.2015 року, отже позов щодо оскарження дій позивачем подано з порушенням строку звернення до адміністративного суду.
При вирішенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
При цьому ЄСПЛ у справах «Салов проти України», п. 93, «Сутяжник» проти Росії», п. 38) підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
За змістом статті 122 КАС України законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Як встановлено з матеріалів справи, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 у справі №260/3194/21, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 17.02.2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області в особі Ліквідаційної комісії з приводу не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у повному обсязі грошового забезпечення з 01.01.2007 року по 30.06.2007 року, з 01.07.2007 року по 31.08.2007 року, з 01.09.2007 року по 31.12.2007 року, сум індексації заробітної плати за період з 01.01.2008 року по 06 листопада 2015 року, із врахуванням проведених виплат; зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області в особі Ліквідаційної комісії здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 у повному обсязі грошового забезпечення з 01.01.2007 року по 30.06.2007 року, з 01.07.2007 року по 31.08.2007 року, з 01.09.2007 року по 31.12.2007 року, сум індексації заробітної плати за період з 01 січня 2008 року по 06 листопада 2015 року, із врахуванням проведених виплат; в задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
ОСОБА_1 подав новий позов з приводу неналежного нарахування та виплати відповідачем нового грошового забезпечення і сум індексації заробітної плати позивачу з січня по грудень 2008 року (посилаючись на встановлені обставини рішенням суду від 23.09.2021 року у справі №260/3194/21).
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 року набрало законної сили 17.02.2022 року.
Порядок і строки звернення до суду з позовом щодо виплати належних сум грошового забезпечення, зокрема сум індексації заробітної плати, спеціальне законодавство не містить.
Водночас, такий порядок встановлений КЗпП.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Так, Конституційний Суд в рішенні № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року дійшов висновку про те, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 233 КЗпП.
Таким чином, доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є необгрунтованими.
Керуючись ст. ст. 122, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання та окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу суду можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду прийняте за результатами розгляду справи.
СуддяЯ. М. Калинич