23 травня 2022 року м. Житомир справа № 240/36709/21
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 01.04.2019 по 13.10.2021 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Позивач зазначає, що 01.04.2019 був звільнений з військової служби. При звільненні Позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані дні додаткові відпустки за період з 2015- 2019 рік. Такі грошові компенсації Позивачу були нараховані та виплачена лише на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31.10.2019року по справі №240/10066/19, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 по справі №240/10067/19 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі № 240/664/21.
На думку Позивача, затримка виплати вказаної частини грошового забезпечення є підставою для відшкодування середнього заробітку за весь час такої затримки.
Ухвалою суду від 19.11.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
23.12.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому Відповідач стверджує, що Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року по справі №240/10067/19 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу. На виконання вказаного судового рішення Військовою частиною НОМЕР_1 Позивачу кошти (грошова компенсація за відпустки як учаснику бойових дій) 12.03.2020року перераховані на його картковий рахунок.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 року по справі №240/10066/19 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року. На виконання вказаного судового рішення Військовою частиною НОМЕР_1 також кошти (індексація грошового забезпечення) 21.02.2020року перераховані на картковий рахунок Позивача.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 року зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по лютий 2018 року, вважаючи місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації (базовим місяцем) - січень 2008 року, з врахуванням виплаченої суми. На виконання вказаного судового рішення Військовою частиною НОМЕР_1 також 13.10.2021року відповідні кошти були перераховані на картковий рахунок Позивача.
По цій причині, на думку Відповідача, відсутній спір та підстави для стягнення середнього заробітку і Позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовців, регулюються правовими нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року N 2011-XII (надалі - Закон N 2011-XII), що були чинні на день виникнення спору.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Позивач відповідно до наказу командира військовій частині НОМЕР_1 від 01.04.2019 №29-РС, був звільнений з військової служби та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2019 №67 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні з військової служби Позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки. Такі кошти, а саме:
- індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року на загальну суму 4435,67грн. Відповідач виплатив Позивачу лише 21.02.2020р.;
- індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року на загальну суму 77935,19грн. на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 р. Відповідач виплатив Позивачу 13.10.2021р.;
- грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки в розмірі 31065,96грн. Відповідач виплатив Позивачу 12.03.2020р.
Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав, для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у вигляді виплати Позивачу середнього заробітку за весь період затримки повного розрахунку при звільненні.
Суд зазначає, що за змістом статті 9 Закону Закон N 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку і індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Безспірно, за приписами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
При вирішенні спору суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі N761/9584/15-ц (провадження N 14-623цс18) дійшла висновку, що оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач, та за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням N 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд враховує, що Позивачем не надано суду жодних обґрунтувань того з цим пов'язана така тривалість періоду його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум після звільнення з військової служби.
Одночасно суд враховує доводи представника Відповідача, що відповідно до рішення ЄСЗПЛ від 08.04.2010року у справі "Меньшакова проти України" (Заява № 377/02) стаття 117 Кодексу законів про працю не може бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена особі за рішенням суду.
Суд враховує, що за приписами ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим, ні в адміністративній справі № 240/10066/19 між цими самими Сторонами, ні в адміністративній справі № 240/10067/19 між цими самими Сторонами щодо наявності невиплачених Позивачеві при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення судом не приймалося рішення про застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю за затримку спірних виплат Позивачу.
Суд також враховує, що відповідно до наданої Відповідачем інформації середньомісячне грошове забезпечення Позивача складало 13516,75грн., загальний розмір належних Позивачеві при звільненні виплат складав 169414,44грн., а загальна сума виплачених коштів на виконання судових рішень Позивачеві у вигляді індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані відпустки складає 113436,82грн.
Більш того, за змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 р. N 910/4518/16; N 12-301гс18.
За приписами ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як встановлено судом, про затримку розрахунку при звільненні в частині індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року в розмірі 4435,67грн. Позивачу стало відомо ще 21.02.2020р. Про затримку розрахунку при звільненні в частині виплати грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки на суму 31065,96грн. Позивачу стало відомо ще 12.03.2020р., а з позовом звернувся лише 01.11.2021року.
Разом з тим, Позивачем до позову не долучено заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в цій частині позовних вимог із зазначенням поважності причин такого пропуску. По цій причині ухвалою суду від 23.05.2022року даний позов в цій частині залишено без розгляду
Зазначене свідчить про наявність порушеного права, зумовленого невиплатою Відповідачем при звільнення Позивача з військової служби всіх сум грошового забезпечення, а саме лише індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року на загальну суму 77935,19грн., перерахованої на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 р.
При визначенні способу порушеного права Позивача суд враховує наступне.
Відповідно до позовних вимог Позивач просить зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за період з 01.04.2019року по день фактичного розрахунку (13.10.2021 року) за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, тобто за період більш ніж 2 роки та 6 місяців.
Як вже судом зазначалося, за приписами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Обов'язок здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення Позивача за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року на загальну суму 77935,19грн. у Відповідача виник із набранням чинності постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 р. та зумовлений спором між сторонами в цій частині. Вказані кошти на рахунок Позивача зараховано 13.10.2021року.
Тобто, несвоєчасна виплата спірної частини грошового забезпечення Позивача у вигляді перерахованої індексації грошового забезпечення Позивача за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року на загальну суму 77935,19грн. мала місце в період з 30.09.2021року по 13.10.2021року.
З огляду на викладене суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності Відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат шляхом зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу середнє грошове забезпечення за період з 30.09.2021року по 13.10.2021року, тобто за 14 календарних днів.
Відповідно до вимог ст.ст.139-143 КАС України відсутні судові витрати в даній справі для їх стягнення або відшкодування.
Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково, зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за 14 календарних днів, виходячи із середньоденного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк