вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
про повернення позовної заяви
"23" травня 2022 р. м. Київ Справа №911/625/22
Господарський суд Київської області у складі судді Третьякової О.О., розглянувши матеріали
За позовом Фермерського господарства «Альберта» (08800, Київська обл., м.Миронівка, вул. Черненка, 4, кв.36)
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м.Київ, вул. Серпова, 3/14)
про визнання укладеним на новий строк договору на право тимчасового користування землею та скасування наказу
встановив:
У квітні 2022 Фермерське господарство «Альберта» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач) про визнання укладеним на новий строк договору на право тимчасового користування землею та скасування наказу.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що позивачем з Миронівською районною Радою народних депутатів було укладено договір на право тимчасового користування землею від 03.02.1995, який зареєстрований та набув чинності 21.06.1995 (далі - договір). За вказаним договором позивач отримав земельну ділянку загальною площею 50 га в тимчасове користування на умовах оренди строком на 25 років, тобто до 21.06.2020. З метою реалізації свого переважного права на поновлення договору (укладення договору на новий строк) позивач більш ніж за місяць до закінчення строку дії договору звернувся до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру) як до належного орендодавця із заявою про укладення договору оренди землі на новий строк. Отримавши відповідь Держгеокадастру від 14.05.2020, позивач із заявою про поновлення договору звернувся до відповідача. На свою заяву позивач отримав відповідь відповідача від 25.06.2020, у якій відповідач зазначив, що про намір скористатись своїм переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк орендар був зобов'язаний повідомити орендодавця не пізніше як за місяць до спливу строку договору, а заява позивача про поновлення договору надійшла відповідачу на розгляд 26.05.2020 і у відповідача відсутні підстави для поновлення договору. В подальшому, відповідач видав наказ №10-19438/15-20 сг від 29.12.2020, яким затвердив проект відведення у власність земельних ділянок загальною площею 41,9995 га 21 громадянину України. Цей наказ відповідача позивач вважає незаконним. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він своєчасно звернувся до належного орендодавця із заявами від 06.04.2020 та від 22.05.2020 для реалізації свого переважного права на поновлення договору (укладення договору на новий строк), передбаченого ч.1 та 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі». Також в обґрунтування позову позивач посилався на ч.6 статті 33 цього Закону, відповідно до якої якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Також позивач посилався на порушення його права, передбаченого ч. 1 статті 119 Земельного кодексу України, яка регулює набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність). Також позивач посилався на недотримання Держгеокадастром статті 7 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. Також позивач посилався на протиправність наказу відповідача №10-19438/15-20 сг від 29.12.2020, а саме на порушення статей 121, 141 та п.1 статті 155 Земельного кодексу України, корумпованість та кримінальну-протизаконність наказу і що відповідач не мав повноважень видавати такий наказ, оскільки, як зазначав позивач, Президент підписав «Закон про передачу земель сільськогосподарського призначення місцевим громадам».
З вищевказаних підстав позивач в позовній заяві заявив позовні вимоги про визнання укладеним на новий строк договору від 03.02.1995 шляхом визнання укладеною додаткової угоди та про скасування наказу відповідача №10-19438/15-20 сг від 29.12.2020.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.04.2022 позовна заява в порядку статті 174 Господарського процесуального кодексу України була залишена без руху із наданням позивачу 10-денного строку для усунення недоліків позовної заяви.
Залишаючи позовну заяви без руху, суд в ухвалі вказав позивачу на такі недоліки його позовної заяви:
1. зазначення позивачем в позовній заяві суперечливих обставин справи стосовно дати, в яку позивач звернувся до Держгеодастру (« 06 квітня 2020» в тексті позовної заяви та « 08 квітня 2020» у заяві позивача, яка адресована Держгеокадастру та додана позивачем до позовної заяви);
2. зазначення позивачем суперечливих обставин справи та обґрунтування стосовно того, чи був Держгеокадастр, до якого позивач вперше звернувся із заявою від 06 (або 08) квітня 2020 про поновлення договору, належним орендодавцем, або ж Держгеокадастр таку заяву позивача повинен був передати за належністю до Головного управління Держгеокадастру в Київській області;
3. зазначення позивачем суперечливих обставин справи щодо дати та номеру заяви позивача до відповідача про поновлення договору (« 21 травня» на аркуші 2 та « 22 травня» на аркуші 6 позовної заяви, « 22.06.2020» - напис від руки позивачем на копії листа-відповіді Держгеокадастру від 14.05.2020, заява «від 22.05.2020 №5», яка додана позивачем до позову),
4. відсутність в позовній заяві доказів щодо дати направлення позивачем відповідачу заяви від 22.05.2020 №5 про поновлення договору;
5. незазначення позивачем в позовній заяві обставин, доказів та обґрунтування в частині посилання позивача в позові на редакцію ч.6 статті 33 Закону України «Про оренду землі»:
- обставин та доказів щодо продовження позивачем фактичного користування земельною ділянкою після 21.06.2020,
- пояснення, як наведена позивачем редакція статті 33 Закону України «Про оренду землі» підлягає застосуванню до правовідносин сторін договору, якщо вона була змінена з 16.07.2020 Законом України №340-IX від 05.12.2019;
6. незазначення позивачем в позовній заяві обставин, доказів та обґрунтування в частині посилання позивача в позові на ч.1 статті 119 Земельного кодексу України :
- обставин та доказів щодо користування позивачем добросовісно, відкрито і безперервно протягом п'ятнадцяти років земельною ділянкою без відповідних документів,
- пояснення того, як заявлені позивачем позовні вимоги про визнання укладеним на новий строк договору на право тимчасового користування землею пов'язані із ч.1 статті 119 Земельного кодексу України, яка регулює передання земельних ділянок у власність;
7. незазначення позивачем в позовній заяві обставин та доказів, які мають значення для вирішення справи:
- особи (осіб), яка є власником (власниками) спірної земельної ділянки (земельних ділянок) на момент звернення позивача із цим позовом, тобто осіб, чиїх прав та обов'язків безпосередньо стосується предмет позову, та відповідних доказів, якими підтверджується їх право власності на відповідні земельні ділянки,
- кадастрового номеру спірної земельної ділянки (земельних ділянок) або про його відсутність у такої земельної ділянки (земельних ділянок);
8. незазначення позивачем в позовній заяві осіб, прав та обов'язків яких безпосередньо стосуються позовні вимоги позивача;
9. незазначення позивачем в позовній заяві в предметі позову номеру та дати наказу відповідача, про скасування якого позивач просить суд;
10. необхідність зазначення правового обґрунтування підвідомчості позовної заяви господарському суду, якщо позовна заява (з урахуванням усунення позивачем недоліків) підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Суд при цьому зауважив, що позивач в одній позовній заяві скомбінував три абсолютно різні підстави позову, які ґрунтуються на різних фактичних обставинах: 1) порушення переважного права позивача на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору); 2) автоматичне поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах в силу прямої вказівки закону (ч.6 статті 33 Закону України «Про оренду землі»); 3) набуття позивачем прав на земельну ділянку за давністю користування (ч.1 статті 119 Земельного кодексу України).
Суд також відмітив, що позивач в обґрунтування своїх позовних посилався на те, що спірна земельна ділянка площею 50 га, яка була в оренді у позивача на підставі договору оренди на момент звернення позивача до відповідача із заявою про поновлення договору оренди, відносилась до земель державної власності. Однак в позовній заяві позивач не вказав, яка особа (особи) є власником спірної земельної ділянки на момент звернення позивача із позовом, тобто чиїх прав та обов'язків безпосередньо стосується предмет позову, при тому, що із оспорюваного позивачем наказу відповідача №10-19438/15-20 сг від 29.12.2020 вбачається, що спірна земельна ділянка площею 50 га, яка була в оренді у позивача, або її частина була після закінчення договору оренди фактично розділена на нові земельні ділянки, які цим спірним наказом відповідача відведені у власність громадян України (фізичних осіб).
Отже, як зазначав суд в ухвалі про залишення позову без руху, позовні вимоги позивача стосуються безпосередньо прав та обов'язків не лише Головного управління Держгеокадастру у Київській області, а й інших осіб (власника спірної земельної ділянки та/або власників нових земельних ділянок, які були відведені шляхом розділу спірної земельної ділянки на нові земельні ділянки), однак позивач таких осіб в позовній заяві не вказав та не визначив їх процесуально-правовий статус.
В ухвалі Господарського суду Київської області від 27.04.2022 про залишення позовної заяви без руху було визначено спосіб усунення недоліків позивачем шляхом подання до суду письмових уточнень щодо кожного з вищевказаних недоліків позовної заяви (пункти 3.1-3.10 ухвали суду від 27.04.2022).
На виконання ухвали Господарського суду Київської області від 27.04.2022 про залишення позовної заяви без руху позивач замість письмових уточнень до позовної заяви подав 16.05.2022 до Господарського суду Київської області уточнену позовну заяву.
В уточненій позовній заяві, що надійшла 16.05.2022, позивач частково усунув недоліки позовної заяви на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 27.04.2022 про залишення позовної заяви без руху, а саме:
1. в уточненій позовній заяві датою звернення позивача до Держгеодастру позивач вказав « 08 квітня 2020» (в тексті первісної позовної заяви було « 06 квітня 2020»). Отже, позивач усунув недоліки позовної заяви, вказані в п.3.1 ухвали суду від 27.04.2022;
2. в уточненій позовній заяві позивач надав своє обґрунтування стосовно обставини про те, хто був належним орендодавцем земельної ділянки (належним суб'єктом), до якого позивач повинен був звертатись із заявою про поновлення договору оренди. Отже, позивач усунув недоліки позовної заяви, вказані в п.3.2 ухвали суду від 27.04.2022;
3. в уточненій позовній заяві позивач вказав дату звернення позивача до відповідача із заявою про поновлення договору оренди «22 травня 2020» (в тексті первісної позовної заяви було « 21 травня 2020» на аркуші 2 та « 22 травня 2020» на аркуші 6). Отже, позивач усунув недоліки позовної заяви, вказані в п.3.3 ухвали суду від 27.04.2022;
4. в уточненій позовній заяві позивач зазначив обставину про те, що він з 21.06.2020 безперервно продовжив користуватись землею протягом ще одного року. Також позивач навів докази, які, на його думку, підтверджують обставину користування позивачем землею протягом такого періоду.
Дана обставина, про яку стверджує позивач (факт продовження користування земельною ділянкою після 21.06.2020), стосується посилання позивача в якості правової підстави позову на ч.6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (норма про автоматичне поновлення договору оренди землі у випадку продовження користування землею). Однак наведена позивачем в позовній заяві та в уточненій позовній заяві редакція ч.6 статті 33 цього Закону була змінена з 16.07.2020 Законом України №340-IX від 05.12.2019, а саме була виключена норма про автоматичне поновлення договору оренди. У зв'язку з цим суд в ухвалі про залишення позову без руху вказав позивачу на необхідність пояснити посилання позивача на редакцію ч.6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», а саме, як наведена позивачем редакція статті 33 цього Закону підлягає застосуванню до правовідносин сторін, якщо вона (норма про автоматичне поновлення договору оренди у випадку продовження користування землею після спливу одного місяця) була виключена із цього Закону з 16.07.2020, тобто ще до спливу одного місяця після закінчення строку договору.
Позивач в уточненій позовній заяві продовжує посилатись на необхідну йому редакцію ч.6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (разом з нормою про автоматичне поновлення договору оренди землі), але при цьому в уточненій позовній заяві позивачем відповідне пояснення не наведене. Отже, позивач частково усунув недоліки позовної заяви, вказані в п.3.5 ухвали суду від 27.04.2022.
Разом з тим, позивач не усунув жодного із недоліків позовної заяви, які були вказані в пунктах 3.4, 3.6, 3.7, 3.8, 3.9 та 3.10 ухвали суду від 27.04.2022, ніякі пояснення позивач з цього приводу суду також не надав.
Відповідно до ч.1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд повторює, що дотримання вимог до позовної заяви, які визначені у статті 162 Господарського процесуального кодексу України, пов'язане з виконанням завдання господарського судочинства.
Як зазначалось в ухвалі суду від 27.04.2022 про залишення позовної заяви без руху, відповідно до ч.4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Суд враховує, що, як вказував Верховний Суд (постанова від 15.07.2021, справа №922/4128/20) при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.
Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд також бере до уваги, що належне виконання позивачем у цьому спорі вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України щодо викладу позивачем обставин та позовних вимог, а також належне усунення позивачем недоліків позовної заяви з урахування ухвали суду від 27.04.2022 тісно пов'язане із забезпеченням права на справедливий суд, закріпленого в статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. При цьому, як вбачається із вказаної статті 6 Конвенції, а також статей 4, 13, 42 Господарського процесуального кодексу України, право на справедливий суд включає не лише право позивача на подання позовної заяви в суд, але й право відповідача (відповідачів) заперечувати проти пред'явленого позову, в тому числі бути поінформованим про підстави та предмет пред'явленого позивачем до відповідача позову. Право на справедливий суд передбачає також здійснення правосуддя у справі судом, встановленим законом.
Відповідно до позовної заяви та уточненої позовної заяви, позовні вимоги у даному спорі (предмет позову, визначений позивачем) стосуються поновлення дії договору оренди земельної ділянки.
Так, в обґрунтування позову позивач посилається на те, що позивачем з Миронівською районною Радою народних депутатів було укладено договір на право тимчасового користування землею від 03.02.1995, який зареєстрований та набув чинності 21.06.1995 (далі - договір). За вказаним договором позивач отримав земельну ділянку загальною площею 50 га в тимчасове користування на умовах оренди строком на 25 років, тобто до 21.06.2020. З метою реалізації свого переважного права на поновлення договору (укладення договору на новий строк) позивач своєчасно, тобто більш ніж за місяць до закінчення строку дії договору, звернувся до належного орендодавця із заявою (заявами) про укладення договору оренди землі на новий строк, однак такий договір відповідачем з позивачем не було укладено. В подальшому, відповідач видав наказ №10-19438/15-20 сг від 29.12.2020, яким затвердив проект відведення у власність земельних ділянок загальною площею 41,9995 га 21 громадянину України.
В первісно поданій позовній заяві позивач заявив дві взаємопов'язані позовні вимоги: перша стосувалась поновлення договору оренди земельної ділянки, а друга - скасування наказу відповідача №10-19438/15-20 сг від 29.12.2020 про відведення у власність земельних ділянок.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд в ухвалі від 27.04.2022 вказував, що позивач в одній позовній заяві скомбінував три абсолютно різні підстави позову, які ґрунтуються на відмінних фактичних обставинах: 1) порушення переважного права позивача на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору), яке передбачено ч.1 та 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі»; 2) автоматичне поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах в силу прямої вказівки закону (ч. 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі»); 3) набуття позивачем прав на земельну ділянку за давністю користування (ч. 1 статті 119 Земельного кодексу України). При цьому також відмітив, що позивачем в позовній заяві не наведено ніяких обставин та доказів щодо продовження позивачем фактичного користування земельною ділянкою після 21.06.2020 (друга підстава позову), рівно як і обставин та доказів щодо користування позивачем протягом п'ятнадцяти років земельною ділянкою без відповідних документів (третя підстава позову). Суд також відмітив, що позовні вимоги стосуються безпосередньо прав та обов'язків не лише Головного управління Держгеокадастру у Київській області, а й інших осіб (власника спірної земельної ділянки та/або власників нових земельних ділянок, які були відведені шляхом розділу спірної земельної ділянки на нові земельні ділянки), однак позивачем такі особи в позовній заяві не були зазначені та не був визначений їх процесуально-правовий статус. Суд також звертав увагу позивача на те що, що справи в спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі N 911/4144/16 (провадження N 12-71гс18). Суд також вказав, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі №910/13755/17 (провадження N 12-60гс18), справи за позовом суб'єкта господарювання про визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру, яким затверджено проект землеустрою та надано земельну ділянку із земель державної власності у власність фізичній особі, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
В уточненій позовній заяві позивач більше не посилається на таку підставу позову як набуття позивачем прав на земельну ділянку за давністю користування (ч.1 статті 119 Земельного кодексу України), на яку позивач посилався в первісно поданому тексті позову.
Також позивач в уточненій позовній заяві прибрав з позову (виключив) обставину та позовну вимогу стосовно наказу відповідача №10-19438/15-20 сг від 29.12.2020, яким було відведено земельні ділянки загальною площею 41,9995 у власність 21 громадянину України. Обставина про видання відповідачем наказу №10-19438/15-20 сг від 29.12.2020 зазначалась позивачем в первісно поданому тексті позовної заяві, а копія наказу додана позивачем до позову.
У зв'язку з цим суд зазначає, що просте видалення позивачем з тексту позову (в уточненій позовній заяві) такої обставини, яка має суттєве значення для правильного вирішення спору, як видання відповідачем наказу №10-19438/15-20 сг від 29.12.2020, яким було відведено земельні ділянки загальною площею 41,9995 у власність 21 громадянину України, не може вважатись усуненням недоліків позовної заяви, які були вказані в пунктах 3.7, 3.8 та 3.10 ухвали суду від 27.04.2022.
Так само, відмова позивача в уточненій позовній заяві оскаржувати виданий відповідачем наказ №10-19438/15-20 сг від 29.12.2020 (тобто видалення з позовної заяви вимоги про скасування наказу після того, як в ухвалі про залишення позову без руху суд вказав на те, що вимогу про скасування такого наказу необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства) не призводить до того, що таким чином уточнена позовна заява із скороченням позовних вимог підлягатиме розгляду в порядку господарського судочинства.
Так, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд відмічав, що позивач в обґрунтування своїх позовних посилався на те, що спірна земельна ділянка площею 50 га, яка була в оренді у позивача на підставі договору оренди, на момент звернення позивача до відповідача із заявою про поновлення договору оренди відносилась до земель державної власності. Однак позивач в позовній заяві не вказав, яка особа (особи) є власником спірної земельної ділянки на момент звернення позивача із позовом.
У зв'язку з цим суд відмічає, що позовна вимога позивача про поновлення договору оренди, яка міститься як в первісній позовній заяві, так і в уточненій позовній заяві, безпосередньо зачіпає права та інтереси власника (власників) цієї земельної ділянки, однак такі особи (які є власниками земельної ділянки на момент пред'явлення позову) позивачем в позовній заяві та в уточненій позовній заяві не вказані, попри вимоги п. 3.7, 3.8 та 3.10 ухвали суду від 27.04.2022 їх процесуально-правовий статус не визначено, позивачем не зазначено дані про кадастровий номер (номери) земельної ділянки (ділянок), право користування якою оспорюється (поновлюється) позивачем в цьому спорі.
Хоча позивач є вільним у визначенні кола осіб, до яких він пред'являє позов, проте вирішення питання про право користування земельною ділянкою (поновлення позивачу договору оренди земельної ділянки) без залучення до участі у справі власника (власників) такої земельної ділянки було би порушенням прав власника (власників) земельної ділянки, оскільки цей предмет позову (поновлення позивачу права користування земельною ділянкою) безпосередньо зачіпає їх права та обов'язки як власників. Суд в ухвалі суду від 27.04.2022 звертав увагу позивача на те, що справи в спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
При цьому, в первісно поданій позовній заяві позивачем зазначалась та обставина, що після припинення договору оренди земельної ділянки відповідачем був виданий наказ №10-19438/15-20 сг від 29.12.2020, яким затверджено проект відведення у власність земельних ділянок загальною площею 41,9995 га 21 громадянину України, з чого вбачається, що спірна земельна ділянка загальною площею 50 га, яка була в оренді у позивача на підставі договору від 03.02.1995, або її частина була фактично розділена на нові земельні ділянки, які цим наказом відповідача були відведені у власність громадян (фізичних осіб).
Видалення позивачем з тексту позову (в уточненій позовній заяві) цієї обставини щодо видання відповідачем наказу №10-19438/15-20 сг від 29.12.2020 не може вважатись належним та добросовісним викладом позивачем обставин спору та не звільняє позивача від необхідності усунути недоліки позовної заяви відповідно до вимог п.3.7, 3.8 та 3.10 ухвали суду від 27.04.2022, оскільки розгляд спору не є можливим без залучення до участі у справі власника (власників) земельної ділянки, прав і обов'язків яких безпосередньо стосується предмет спору щодо поновлення договору оренди такої земельної ділянки.
Відтак, прийняття судом до провадження позовної заяви без усунення позивачем недоліків позовної заяви, а саме без зазначення позивачем в позовній заяві відомостей про власника (власників) земельної ділянки, кадастровий номер (номери) земельної ділянки та без визначення процесуально-правового статусу таких осіб може призвести, по-перше, до порушення прав цих осіб та, по-друге, до розгляду у господарському судочинстві вимог позивача, які підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, тобто до порушення права на справедливий суд.
Отже, вирішуючи питання щодо дотримання справедливого балансу між реалізацією права позивача на доступ до правосуддя та загальними інтересами суспільства та беручи до уваги, що позивачем не були усунуті недоліки позовної заяви, зокрема п.3.7, 3.8 та 3.10 ухвали суду від 27.04.2022 позивачем не виконані, суд вважає, що в даному випадку відповідно до ч.4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву належить повернути позивачеві без розгляду.
При цьому суд також враховує, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею після усунення недоліків відповідно до ч.8 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2, 162, 164, 174, 232-236 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
Повернути Фермерському господарству «Альберта» (08800, Київська обл., м.Миронівка, вул. Черненка, буд. 4, кв. 36) позовну заяву до Головного управління Держгеокадастру у Київській обл. (03115, м.Київ, вул. Серпова, буд. 3/14) про визнання укладеним на новий строк договору на право тимчасового користування землею (в т.ч. на умовах оренди) від 03.02.1995 з доданими до неї матеріалами на 31 арк, в т.ч. оригіналом квитанції АТ КБ «Приватбанк» про сплату судового збору від 19.04.2022 на суму 2270,00 грн, а також уточнену позовну заяву з додатками (всього на 10 арк.).
Ухвала набирає законної сили 23.05.2022 та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її складення до Північного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 23.05.2022.
Суддя О.О. Третьякова