ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.05.2022Справа № 910/19621/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/19621/21
За позовом Фізичної особи-підприємця Іонової Ганни Олександрівни
до Приватного підприємства «Універсал-Транс»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1
про стягнення 10398,34 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Фізична особа-підприємець Іонова Ганна Олександрівна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного підприємства «Універсал-Транс» (далі - відповідач) про стягнення 10398,34 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страхувальник транспортного засобу "Ataman A-09304", реєстраційний номер НОМЕР_1 , та роботодавець ОСОБА_1 , під керуванням якого знаходився вказаний транспортний засіб, яким було завдано шкоду власнику автомобіля "Toyota Camry", реєстраційний номер НОМЕР_2 , зобов'язаний сплатити позивачу, як кредитору за договором №22/03/2021 про відступлення права вимоги від 22.03.2021, суму різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою страховика відповідача у розмірі 10398,34 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду, відкрито провадження у справі №910/19621/21, залучено до участі у справі ОСОБА_1 , в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.12.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02230, місто Київ, вул.Деснянська (Деснянський р-н), будинок 24-Б.
Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв'язку без вручення відповідачу з відміткою "адресат відсутній".
Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "адресат відсутній" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, судом також враховано, що відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
За змістом частини 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 13.12.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.
Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
22.10.2018 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО", як страховиком, та фізичною особою ОСОБА_2 , як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Наша автоцивілка» №5032294, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом автомобілем марки «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2014 року випуску.
Строк дії договору встановлено з 22.10.2018 року по 21.10.2019 року.
02.11.2018 о 14 год. 24 хв. по вул. Харківське шосе у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_3 , та автобуса "Ataman A-09304", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а саме: гр. ОСОБА_1 керуючи автобусом "Ataman A-09304", реєстраційний номер НОМЕР_1 , не дотримався безпечної швидкості руху та безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , який зупинився попереду, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії БД №284029 від 02.11.2018.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.02.2019 у справі №755/17526/18 встановлено порушення гр. ОСОБА_1 вимог п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, втім провадження по даній справі у цій частині закрито у зв'язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.
05.11.2018 страхувальник звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО", як страховика, із заявою про настання страхового випадку та 06.03.2019 із заявою на виплату страхового відшкодування на рахунок страхувальника.
Актом огляду колісного транспортного засобу від 05.11.2018, складеного ОСОБА_3 , було зазначено характер пошкоджень (назва деталей та опис пошкоджень) автомобіля марки «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Згідно рахунка-фактури, виставленого ФОП Козоріз Василем Валерійовичем №Ко-К-000000000000041 від 04.03.2019, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_3 , складає 43361,88 грн без ПДВ.
02.04.2019 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" був складений та підписаний страховий акт №03490-02, згідно з яким пошкодження транспортного засобу «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_3 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 43361,88 грн.
На підставі складеного страхового акту №03490-02 від 02.04.2019 страховик, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту «Наша автоцивілка» №5032294 від 22.10.2018, перерахував на рахунок страхувальника суму страхового відшкодування в розмірі 43361,88 грн, що підтверджується платіжним дорученням №8104 від 02.04.2019.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов'язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Таким чином, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб автобус "Ataman A-09304", реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким спричинено ДТП, що потягнуло пошкодження автомобіля марки «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_3 , належить Приватному підприємству «Універсал-Транс» та знаходився під керуванням ОСОБА_1 , який станом на момент ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем.
Так, згідно наказу №66 від 03.07.2018 року ОСОБА_1 прийнятий з 04.07.2018 року на посаду водія автотранспортного засобу Приватного підприємства «Універсал-Транс» та згідно дорожнього лист б/н від 02.11.2018 на дату ДТП виконував свої трудові обов'язки.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1172 Цивільного кодексу України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З аналізу наведених норм права вбачається, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є саме законний володілець джерела підвищеної небезпеки.
Відтак, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.02.2019 у справі №755/17526/18 провадження у адміністративній справі відносно гр. ОСОБА_1 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (протокол про адміністративні правопорушення серії БД №284029 від 02.11.2018) закрито на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.
У пункті 7 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
З правового аналізу вказаної норми вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16, від 19.03.2020 у справі № 910/3864/19, від 16.04.2019 у справі №927/623/18 та від 18.02.2020 у справі №916/2586/18.
Як вбачається зі змісту постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.02.2019 у справі №755/17526/18 під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно водія ОСОБА_1 в його діях встановлено наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, проте, враховуючи, що станом на день розгляду справи, закінчились встановлені ст. 38 КУпАП строки накладення адміністративного стягнення, провадження у справі на цій підставі закрито.
Отже, постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.02.2019 у справі №755/17526/18 за своєю суттю є доказом наявності у діях водія ОСОБА_1 винної протиправної поведінки у вигляді порушення ним Правил дорожнього руху України.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що факт не притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не свідчить про відсутність у його діях правопорушення та відсутність його вини у спричинених збитках, а відтак вина водія автобуса "Ataman A-09304", реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення у вигляді недотримання ним Правил дорожнього руху України презюмується під час з'ясування обставин заподіяння діями цієї особи шкоди майну власника транспортного засобу марки «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Таким чином, завдана власнику автомобіля марки «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_3 шкода повинна бути відшкодована Приватним підприємством «Універсал-Транс» як роботодавцем винної у вчиненні ДТП особи.
Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 02.11.2018 суду не надано.
При цьому, під час розгляду справи встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом №АМ7348724, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автобусом "Ataman A-09304", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був діючим на момент ДТП - 02.11.2018.
Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Таким чином, відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації автобуса "Ataman A-09304", реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС».
Згідно з ч. 2 ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас, як передбачено частиною третьою статті 985 ЦК України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
При цьому, за приписами п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
За загальним правилом згідно ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
В той же час, спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, треті особи, як страховики відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснюють відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, та за мінусом франшизи, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС», враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО", з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, визначених полісом №АМ7348724, розмірів лімітів відповідальності та франшизи, було прийнято рішення про сплату на рахунок ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" страхового відшкодування в загальному розмірі 32963,54 грн, що підтверджується страховим актом №20147Р/4012019 від 14.06.2019 та платіжним дорученням №32397 від 19.06.2019 на суму 32963,54 грн.
Отже, різниця між завданою шкодою (43361,88 грн) та страховим відшкодуванням (32963,54 грн) складає 10398,34 грн.
За таких обставин, зважаючи на вимоги статті 1194 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), суд прийшов до висновку про наявність у відповідача, як роботодавця винної у ДТП особи, у відповідності до приписів статті 1172 ЦК України обов'язку сплатити суму, яка є різницею між фактичним розміром шкоди та здійсненим страховим відшкодуванням, у розмірі 10398,34 грн.
При цьому, судом встановлено, що 22.03.2021 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" та Фізичною особою-підприємцем Іоновою Ганною Олександрівною було укладено договір про відступлення права вимоги №22/03/2021, за умовами пункту 2.1 якого первісний кредитор відступає новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за укладеними договорами страхування та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.
Зі змісту пункту 2.2 договору вбачається, що Приватне акціонере товариство "Страхова компанія "ВУСО" відступило на користь Фізичної особи-підприємця Іонової Ганни Олександрівни права вимоги за заборгованостями боржників згідно реєстру права вимог, який складений сторонами у паперовому вигляді за формою, що наведена у додатку 1 до цього договору на загальну суму 1679142,47 грн, в тому числі за страховою подією (дорожньо-транспортною пригодою, що відбулася 02.11.2018) за договором добровільного страхування наземного транспорту «Наша автоцивілка» №5032294 від 22.10.2018 в частині невідшкодованої суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 10398,34 грн (позиція №10 додатку №1 до договору №22/03/2021).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Отже, починаючи з 22.03.2021 кредитором у договірному зобов'язанні за страховою подією (дорожньо-транспортною пригодою, що відбулася 02.11.2018) в частині невідшкодованої суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 10398,34 грн є позивач у даній справі - Фізична особа-підприємець Іонова Ганна Олександрівна.
З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача акт (вимогу) вих.№03490-02 від 23.03.2021 про необхідність виплати невідшкодованої суми страхового відшкодування у розмірі 10398,34 грн, однак вищевказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача суми, яка є різницею між фактичним розміром шкоди та здійсненим страховим відшкодуванням, у розмірі 10398,34 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору у сумі 2270 грн за розгляд даної справи покладаються на відповідача.
Разом з цим, заявлений до стягнення з відповідача судовий збір за виготовлення копій матеріалів адміністративної справи №755/17526/18 в сумі 54 грн 48 коп. не відноситься до судового збору, сплаченого за подачу позовної заяви, який підлягає розподілу за результатами вирішення даної судової справи, а належить до витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, передбачених частиною другою статті 128 Господарського процесуального кодексу України.
Так, відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Стаття 128 ГПК України унормовує, що особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов'язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат. Розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. У випадках, коли сума витрат пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження витрат, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду, а саме виготовлення копій матеріалів адміністративної справи №755/17526/18 позивачем надані відповідні копії матеріалів адміністративної справи із супровідними листами Києво-Святошинського районного суду Київської області вих.№755/17526/18/13808/2021 від 12.07.2021, №02-04/205/2021 від 11.11.2021 та квитанцію про сплату судового збору №НР7Н-К2ХВ-7Р6С-СМКМ від 29.06.2021 на суму 54 грн 48 коп.
Водночас, судом в якості доказу при прийнятті рішення у даній справі не використовувалися всі матеріали адміністративної справи №755/17526/18, копії яких були подані позивачем, та не ставилися в основу даного судового рішення, у зв'язку з чим суд доходить висновку, що витрати на виготовлення копій матеріалів адміністративної справи, які не були враховані судом, не є необхідними для розгляду даної справи, так само як і виготовлення копії постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.02.2019 у справі №755/17526/18, на яку посилається суд у даному рішенні, оскільки згідно приписів ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
За таких обставин, враховуючи, що судом в якості доказу при прийнятті рішення у даній справі, було використано із виготовлених матеріалів адміністративної справи №755/17526/18 тільки протокол про адміністративне правопорушення серії БД №284029 від 02.11.2018 (1 арк.), суд дійшов висновку, що витрати позивача на виготовлення копій матеріалів адміністративної справи №755/17526/18 підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача лише у розмірі 6,81 грн.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8348,60 грн.
Частиною 2 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору про надання правової (правничої) допомоги №17 від 10.02.2021, укладеного між адвокатським об'єднанням «Правовий горизонт» та фізичною особою-підприємцем Іоновою Ганною Олександрівною, додаткової угоди № 1/Акта приймання-передачі правової (правничої) допомоги від 18.05.2021 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 10.02.2021 № 17, квитанції до прибуткового касового ордера від 18.05.2021, ордер серії АІ №1104497 від 10.02.2021, виданого адвокатським об'єднанням «Правовий горизонт» на ім'я адвоката Мазуренка Сергія Сергійовича, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката Мазуренка С.С.
Відповідно до пункту 1.1 договору, клієнт доручає, а адвокатське об'єднання здійснює правову допомогу клієнта, в обсязі та на умовах, які передбачені цим договором, а саме: представництво та захист інтересів клієнта у всіх установах незалежно від форми власності та в судах всіх інстанцій України щодо захисту його інтересів, за що клієнт зобов'язується сплатити адвокатському об'єднанню гонорар (винагороду) у розмірі та на умовах визначених договором за фактично виконані роботи (послуги) у справі (розділ 4 цього договору). Адвокати адвокатського об'єднання надають правову допомогу клієнту тільки на підставі тих документів, які були надані клієнтом адвокатам або були їми зібрані.
Згідно пункту 3.1 договору, останній починає діяти в момент підписання його сторонами та діє до 08.09.2025.
Вартість виконаних робіт (послуг) розраховується до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", відповідно до якого з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу на місяць становить 2270 грн 00 коп. Виходячи з зазначеного сторони погодили, що розмір 1 (однієї) години роботи адвоката адвокатського об'єднання за надання правової (правничої) допомоги становить 2270 грн 00 коп. Коригування вартості послуг (правової (правничої) допомоги) адвокатського об'єднання за даним договором визначається на підставі додаткових угод. Договір та додаткові угоди оформляються у письмовій формі і підписуються сторонами безпосередньо або шляхом обміну документами поштою, або за допомогою іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити, що документ виходять від однієї зі сторін (пункти 4.1.1-4.1.2 договору).
Додатковою угодою № 1/Актом приймання-передачі правової (правничої) допомоги від 18.05.2021 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 10.02.2021 №17 сторони зазначили, що адвокатським об'єднанням в межах договору про надання правової (правничої) допомоги від 10.02.2021 № 17 було надано, а клієнтом прийнято наступні послуги загальною вартістю 8348,60 грн: вивчення матеріалів страхової (регресної справи), формування правової позиції (3 години) вартістю 2636 грн 40 коп.; підготовка та відправка адвокатських запитів до поліції та суду про отримання адміністративних матеріалів по ДТП (довідка про ДТП, постанова про адміністративне правопорушення), ФОП Козоріз В.В., ПП «Універсал-Транс», АТ «СГ «ТАС», МТСБУ ф(1 год) вартістю 878 грн 80 коп.; підготовка позовної заяви про відшкодування шкоди в порядку регресу з ПП «Універсал-Транс» (працівник Котляревський М.В.) до Господарського суду міста Києва (2 години) вартістю 1757 грн 60 коп.; підготовка процесуальних документів у кількості необхідній для подачі позову про відшкодування шкоди в порядку регресу з ПП «Універсал-Транс» (працівник Котляревський М.В.) до Господарського суду міста Києва (2 години) вартістю 439 грн 40 коп.; підготовка заяви, клопотання до Господарського суду міста Києва (в межах провадження у справі) (0,5 години) вартістю 439 грн 40 коп.; представництво інтересів позивача у Господарському суді міста Києва стосовно позову про відшкодування шкоди в порядку регресу з ПП «Універсал-Транс» (працівник Котляревський М.В.) (2 години) вартістю 2197 грн 00 коп.
Згідно пункту 3 вказаної додаткової угоди кошти в розмірі 8348 грн 60 коп. будуть оплачені у готівковій формі на адресу Адвокатського об'єднання "Правовий Горизонт" через голову адвоката Мазуренко С.С.
Додаткова угода № 1 являється актом приймання-передачі правової (правничої) допомоги (пункт 5 додаткової угоди).
Судом встановлено, що Мазуренко Сергій Сергійович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).
При цьому, судом також враховано, що із поданого позивачем акта приймання-передачі правової (правничої) допомоги від 18.05.2021 вбачається, що загальна вартість наданих послуг включає в тому числі підготовку заяви, клопотання до Господарського суду міста Києва (в межах провадження у справі) та представництво інтересів позивача у Господарському суді міста Києва стосовно позову про відшкодування шкоди в порядку регресу з ПП «Універсал-Транс» (працівник Котляревський М.В.).
В той час як справа №910/19621/21 розглядалась Господарським судом міста Києва за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, представник позивача не приймав участь у судових засіданнях, а тому відсутні підстави вважати, що під час розгляду справи була необхідність у здійсненні представництва інтересів позивача у суді. Окрім того, із матеріалів справи вбачається, що протягом розгляду справи №910/19621/21 ані позивачем, ані його представником до Господарського суду міста Києва не було подано жодних письмових пояснень, клопотань, додаткових доказів та заперечень, як і не було вчинено будь-яких інших необхідних процесуальних дій, за виключенням заяви про отримання процесуальних документів в електронному вигляді, яка була подана разом із позовною заявою і ніяким чином не впливає на результат розгляду даної справи.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 5500,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової (правничої) допомоги №17 від 10.02.2021.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Іонової Ганни Олександрівни до Приватного підприємства «Універсал-Транс» про стягнення 10398,34 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Універсал-Транс» (02230, місто Київ, вул. Деснянська (Деснянський р-н), будинок 24-Б; ідентифікаційний код 30056005) на користь Фізичної особи-підприємця Іонової Ганни Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) страхове відшкодування у розмірі 10398 (десять тисяч триста дев'яносто вісім) грн 34 коп., судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп., витрати, пов'язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для підготовки справи до розгляду у розмірі 6 (шість) грн 81 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500 (п'ять тисяч п'ятсот) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 23.05.2022.
Суддя Т.В. Васильченко