ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.05.2022Справа № 910/436/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ»
до «Моторного (транспортного) страхового бюро України»
про стягнення 15 698,26 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Пасічнюк С.В.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (далі - позивач, ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до "Моторного (транспортного) страхового бюро України" (далі - відповідач, "МТСБУ") про стягнення 15 698,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-09/2015 від 30.09.2015 та з огляду на положення підпункту п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у позивача виникло право звернення до "МТСБУ" про стягнення заборгованості за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0648049. Оскільки відповідачем було частково виконано зобов'язання перед позивачем на суму 22 720,52 грн, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача "МТСБУ" 15 698,26 грн, з яких: 2 007,50 грн 3 % річних, 13 690,76 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2022 позовну заяву ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ" залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків позовної заяви.
24.01.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення щодо усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали від 14.01.2022, направлені до суду засобами поштового зв'язку 19.01.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 позовну заяву ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/436/22 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/436/22.
В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 про відкриття провадження у справі № 910/436/22.
18.02.2022 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що МТСБУ повністю виконало зобов'язання перед позивачем щодо відшкодування шкоди відповідно до пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» внаслідок ДТП 12.09.2014 за зобов'язаннями ліквідованого банкрута - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» за Полісом № АІ/0648049 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідач також звертає увагу, що Договором про відступлення права вимоги від 14.09.2015 потерпіла особа не передавала право вимоги на пеню, інфляційні втрати та 3% річних. У відзиві відповідач також зазначає, що позивачем був пропущений строк позовної давності щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, а тому у позові слід відмовити. У відзиві відповідач також просив зменшити витрати на правову допомогу позивача та розподілити судові витрати відповідно до ст. 134 ГПК України.
18.04.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
18.04.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про поновлення процесуального строку у справі №910/436/22, відповідно до якого позивач просив суд поновити строк для подачі відповіді на відзив Моторного (транспортного) страхового бюро України по справі №910/436/22.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2022 клопотання ТОВ "МАРКС.КАПТАЛ" про поновлення процесуального строку для подання відповіді на відзив задоволено, поновлено ТОВ "МАРКС.КАПТАЛ" строк для подання відповіді на відзив, відповідь на відзив ТОВ "МАРКС.КАПТАЛ" долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, пояснення щодо усунення недоліків позовної заяви, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 29.09.2014 у справі № 758/11114/14-п встановлено, що 12.09.2014 ОСОБА_1 приблизно о 14 годині 00 хвилин, керуючи автомобілем марки «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вулиці Набережно-Хрещатицькій у місті Києві, не вибрав безпечної дистанції руху, внаслідок чого допустила зіткнення з автомобілем «Mітсубісі-Грандіс», державний номерний знак НОМЕР_2 , що призвело до пошкоджень транспортних засобів та завдало матеріальних збитків.
Згідно вказаної постанови ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.
Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Мерседес-Бенц», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» на підставі Полісу № АІ/0648049 від 17.05.2014.
Згідно Звіту № 2014-09-12(Д) про визнання вартості матеріального збитку від 06.05.2015, складеного оцінювачем ОСОБА_2 , вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля «Mітсубісі-Грандіс», державний номерний знак НОМЕР_2 , на дату ДТП 12.09.2014, становить 26 843,16 грн (далі - Звіт № 2014-09-12(Д) від 06.05.2015).
За твердженням позивача, 22.12.2014 ОСОБА_3 (власник автомобіля «Mітсубісі-Грандіс», державний номерний знак НОМЕР_2 ) подав до Приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «Україна» заяву про страхове відшкодування.
14.09.2015 між ОСОБА_3 (цедент) та ФОП Шияном Денисом Сергійовичем (цесіонарій) був укладений Договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування (далі - Договір цесії від 14.09.2015), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі ст. 512 - 519 Цивільного кодексу України, цедент відступив цесіонарію, а цесіонарій прийняв і зобов?язався оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв?язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля «Мерседес-Бенц», д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.05.2014, номер полісу АІ/0648049, в страховій компанії ПрАТ «СК «Україна». Внаслідок укладання цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов?язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, в передбачених законом випадках (п. 1.2 Договору цесії від 14.09.2015).
30.09.2015 між ФОП Шияном Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (фактор, позивач) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-09/2015 (далі - Договір № 5/30-09/2015 від 30.09.2015), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з Договорів відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього Договору, зокрема з Договору відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 14.09.2015.
Відповідно до п. 1.2 Договору№ 5/30-09/2015 від 30.09.2015, в силу цього Договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Згідно п. 1.3 Договору № 5/30-09/2015 від 30.09.2015, характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим Договором: загальна сума боргу 830 719,70 грн.
Пунктом 1.4 Договору № 5/30-09/2015 від 30.09.2015 передбачено, що зобов?язаною особою (боржником) відповідно до Додатку № 1 до цього Договору є страхова компанія ПрАТ «СК «Україна»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Отже, починаючи з 30.09.2015 кредитором у договірному зобов?язанні за Полісом № АІ/0648049 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.05.2014, яке виникло в результаті ДТП, є Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ».
Позивач зазначає, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», порушуючи умови Полісу № АІ/0648049 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.05.2014 не здійснило виплату грошового зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
30.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі Полісу № АІ/0648049 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.05.2014.
24.04.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» було подано до Господарського суду міста Києва уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ «СК «Україна» у справі № 910/842/18, в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі Полісу № АІ/0648049 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.05.2014. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ «СК «Україна» перед ТОВ МАРКС.КАПІТАЛ», в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі Полісу № АІ/0648049 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.05.2014, а саме: 22 72052 грн - страхове відшкодування, 2 007,50 грн - 3% річних, 13 690,76 грн - інфляційні втрати.
Грошові вимоги ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» до ПрАТ «СК «Україна» у зобов'язанні, яке виникло на підставі Полісу № АІ/0648049 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.05.2014, були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
У зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» позивач звернувся до МТСБУ із заявою від 20.08.2019, відповідно до якої просив здійснити регламентні виплати в розмірі 861 899,36 грн, до яких, зокрема, входять виплати по Полісу № АІ/0648049 обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.05.2014 а саме: 22 72052 грн - страхове відшкодування, 2 007,50 грн - 3% річних, 13 690,76 грн - інфляційні втрати.
По матеріалам справи судом встановлено, що відповідач 05.09.2019 виплатив позивачу 22 720,52 грн як відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12.09.2014 за участю транспортного засобу «Mітсубісі-Грандіс», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Позивач зазначає, що МТСБУ лише частково виконало зобов'язання за полісом № АІ/0648049 від 17.05.2014 та не виконало зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» на суму 15 698,26 грн, з яких: 2 007,50 грн - 3% річних, 13 690,76 грн - інфляційні втрати, у зв'язку з чим 10.01.2022 позивач звернувся із позовом до Господарського суду міста Києва до МТСБУ про стягнення 15 698,26 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема, виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
У межах справи, що розглядається, суд встановив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 ТОВ «Маркс.Капітал» визнано кредитором ПрАТ «СК «Україна», в тому числі за зобов'язаннями 3% річних, інфляційних втрат, що є предметом спору у цій справі.
В силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що встановлений у справі № 910/842/18 розмір грошової вимоги, що включає спірні нарахування, та обґрунтованість такої вимоги ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» до ПрАТ «СК «Україна», мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.
Водночас ключові доводи та позиція відповідача у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме, пов'язані з несвоєчасним виконанням такого зобов'язання (як то 3% річних, інфляційні втрати), зокрема, визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов?язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв?язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1 цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику відповідно до статті 625 ЦК України суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
У спірних правовідносинах до МТСБУ перейшов обов'язок за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховика, якого ліквідовано, а саме ПрАТ «СК «Україна», що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 цього Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Отже, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») є невід'ємною складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до ПрАТ «СК «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3% річних та інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 Договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-09/2015 від 30.09.2015 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Дійшовши вищевказаного висновку, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування.
Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19.
Суд звертає увагу, що за наслідками розгляду доводів касаційної скарги МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 910/14293/19 Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19 дійшла висновку, що відступати від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2020 у справі № 910/14293/19, про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за допущене страховиком прострочення виплати страхового відшкодування, підстав не вбачається.
У вказаній постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19 Велика Палата Верховного Суду у пунктах 9.14.21-9.14.23 зазначила наступне: «У контексті спірних правовідносин та з наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду слідує, що потерпіла внаслідок ДТП особа (інша особа, яка має/набула відповідне право), у випадку наявності договору страхування та за умови виникнення у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування, не може звернутись з позовом до завдавача шкоди (винуватця ДТП) в рамках деліктного зобов'язання, натомість повинна захищати своє право у процедурі банкрутства страховика цієї особи (завдавача шкоди), а у випадку ліквідації такого страховика у вказаній процедурі - отримати право вимоги відшкодування до МТСБУ, з огляду на приписи підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У такому випадку, невирішеним залишається питання захисту цивільного права потерпілого щодо своєчасного і належного отримання гарантованих законом виплат - страхового відшкодування, зокрема у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання такого зобов'язання.
Тому, з метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди), керуючись принципом верховенства права та враховуючи визначений Великою Палатою Верховного Суду спосіб захисту (щодо звернення не до завдавача шкоди, а до його страховика) колегія суддів вважає правомірним та справедливим, у даному випадку, покладення відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання (страхового відшкодування) на МТСБУ.».
Враховуючи вказану правову позицію, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до МТСБУ про відшкодування суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.
Проте, як вказувалось вище, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Вирішуючи питання про відлік строку позовної давності на заявлення позовних вимог, суд також звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19 та зазначає таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Отже, у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов?язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
Тому, з урахуванням положень підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Правильність цієї позиції опосередковано підтверджується правовими висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 521/15071/14-ц (постанова від 25.03.2020), предметом розгляду якої була заява про заміну боржника (з ліквідованого страховика на МТСБУ) у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Так, касаційним судом зауважено, що за змістом зазначених вище положень (підпункти «а», «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») вбачається, що МТСБУ відшкодовує шкоду, на умовах, визначених Законом, тільки у разі недостатності коштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований.
Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події.
Як зазначалось, судом встановлено факт ліквідації ПрАТ «СК «Україна» ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» з позовом у цій справі, що розглядається.
За приписами статей 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Встановлені судом обставини щодо ліквідації страховика ухвалою суду 17.07.2019, що за вказаних висновків є початком перебігу строку позовної давності, свідчать про звернення позивача з позовом до МТСБУ 10.01.2022 в межах такого строку.
З огляду на зазначене та встановлені судом обставини щодо обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає, що позивачем не порушено строк позовної давності, а тому суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі та стягнення з відповідача 2 007,50 грн 3 % річних та 13 690,76 грн інфляційних втрат.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відхилені судом та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 481,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 600,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 2 481,00 грн покладається на відповідача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
На підтвердження понесених витрат позивачем було подано Договір № 96 від 01.06.2020 про надання правової допомоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (клієнт, позивач) та Адвокатським об?єднанням «ДЕФЕНДЕРС» (адвокатське об?єднання), Додаткову угоду № 1 від 01.06.2020 до Договору № 96 від 01.06.2020 про надання правової допомоги та Акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 390 від 05.01.2022 на суму 4 600,00 грн.
Проаналізувавши умови укладеного Договору № 96 від 01.06.2020 про надання правової допомоги та Додаткової угоди № 1 від 01.06.2020 до нього, судом встановлено, що відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 1 від 01.06.2020 гонорар сплачується на підставі та за реквізитами авансового рахунку або акту приймання-передачі наданої правової допомоги, підписаного сторонами або узгодженого сторонами шляхом обміну листами, електронними листами, протягом 3-х робочих днів з моменту підписання або узгодження. Факт оплати клієнтом авансового рахунку або акту приймання-передачі наданої правової допомоги - вважається його узгодженням та підписанням.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що наявний в матеріалах справи Акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 390 від 05.01.2022 на суму 4 600,00 грн, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками, є належним доказом на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг з надання правової допомоги.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу позивача, у зв?язку з однотипністю поданих позовів, які знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва.
Дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, суд дійшов висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв??язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат, у сумі 4 600,00 грн. При цьому, відповідач не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу чи відмови у їх задоволенні.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з «Моторного (транспортного) страхового бюро України» (Україна, 02154, місто Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; ідентифікаційний код 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (Україна, 36023, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Колективна, будинок 10; ідентифікаційний код 37686922) 2 007,50 (дві тисячі сім гривень 50 коп.) 3% річних, 13 690,76 грн (тринадцять тисяч шістсот дев'яносто гривень 76 коп.) інфляційних втрат, 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 коп.) судового збору та 4 600,00 грн (чотири тисячі шістсот гривень 00) витрат на професійну правничу допомогу.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 20.05.2022.
Суддя Оксана ГУМЕГА