ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.05.2022 м. КиївСправа № 910/962/22
За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ";
до: "МОТОРНОГО (ТРАНСПОРТНОГО) СТРАХОВОГО БЮРО УКРАЇНИ";
про: стягнення 2.841,52 грн.
Суддя Балац С.В.
Представники: без виклику сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до "МОТОРНОГО (ТРАНСПОРТНОГО) СТРАХОВОГО БЮРО УКРАЇНИ" (далі - відповідач) про стягнення 2.841,52 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за договором обов'язкового страхування № АІ/5566747, що призвело до звернення позивача до господарського суду із вимогами про стягнення з відповідача 2.841,52 грн., з яких: 424,79 грн. - 3 % річних та 2.416,73 грн. - інфляційні втрати.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/962/22 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки вказана справа є справою незначної складності та визнана судом малозначною.
Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив з урахуванням того, що заявлені позивачем вимоги є повністю погашеними, а відповідач не є правонаступником приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА". Також відповідач зазначає, про відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, яке повністю відшкодоване. Крім того, в поданому до суду відзиві відповідачем заявлено про пропуск позивачем загального та спеціального строку позовної давності та зменшення витрат на правничу допомогу позивача.
Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, господарський суд міста Києва,
09.05.2015 о 10 год. 06 хв. у м. Дніпропетровську відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "ЗАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля "ГАЗ" реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Відповідно до постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02.06.2015 у справі № 201/7862/15-п ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль "ЗАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу: НОМЕР_3 .
Відповідно до наявного в матеріалах справи полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5566747 (далі - Поліс) цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "ГАЗ" реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП, була застрахована приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА" (далі - ПрАТ "СК "УКРАЇНА").
Згідно звіту від 19.05.2015 № 21/05/15, матеріальний збиток, завданий автомобілю "ЗАЗ", реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 7.810,53 грн. (7.116,46 грн. з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу).
Між ОСОБА_3 , як первісним кредитором, та фізичною особою-підприємцем Шиян Д.С., як новим кредитором, укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 22.12.2015, за умовами пунктів 1.1, 1.3 якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор прийняв і зобов'язався оплатити первісному кредитору всі права вимоги, що виникли у первісного кредитора у зв'язку з фактом настання вказаного вище ДТП. Загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається новому кредиторові первісним кредитором складає 5.521,72 грн.
Між позивачем, як фактором та фізичною особою-підприємцем Шиян Д.С., як клієнтом, укладено договір про надання фінансових послуг факторингу від 31.12.2015 № 5/31-12/2015 (далі - Договір факторингу), згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього договору. В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
За умовами пунктів 1.3, 1.4 Договору факторингу загальна сума боргу, яка передана фактору клієнтом за цим договором, складає 1.170.130,06 грн. Зобов'язана особа (боржник): відповідно до Додатку № 1 до цього договору (пункт 1 вказаного додатку - ОСОБА_2); ПрАТ "СК "УКРАЇНА"; 5.521,72 грн.
Позивач стверджує, що починаючи з 31.12.2015 він є кредитором у договірному зобов'язанні за Полісом, яке виникло в результаті вищевказаного ДТП, а ПрАТ "СК "УКРАЇНА", порушуючи умови договору обов'язкового страхування (Полісу), не здійснило виплату страхового відшкодування до 09.08.2015 потерпілій особі та, в подальшому, позивачу.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "УКРАЇНА".
27.03.2018 позивач звернувся до господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до ПрАТ "СК "УКРАЇНА".
23.04.2018 позивачем було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "УКРАЇНА" у справі № 910/842/18, які стосувались детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "УКРАЇНА" перед позивачем.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 позивача визнано кредитором ПрАТ "СК "УКРАЇНА" першої черги на суму 9.547.674,57 грн., четвертої черги на суму 3.916.198,78 грн. та шостої черги на суму 1.835.120,95 грн. (загальна сума грошових вимог - 15.298.994,30 грн.).
Позивач стверджує, що грошові вимоги останнього до ПрАТ "СК "УКРАЇНА" у зобов'язанні, яке виникло на підставі Полісу, були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "СК "УКРАЇНА", у зв'язку з неможливістю виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
Так позивач, 03.09.2019, у зв'язку з ліквідацією ПрАТ "СК "УКРАЇНА" звернувся до відповідача із заявою про виплату боргу.
Відповідачем прийняте рішення про часткову виплату суми страхового відшкодування за Полісом, а саме: в сумі 5.521,72 грн., яке виконане відповідачем 26.09.2019.
Враховуючи викладені вище обставини позивач звернувся до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 424,79 грн. - 3 % річних та 2.416,73 грн. - інфляційних втрат.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з урахуванням наступного.
Приписами пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) встановлено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Положеннями пункту 22.1 статті 22 Закону визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
З огляду на викладене, існує стала судова практика, що у разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана, на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, сплатити суму боргу, з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписами частини 4 статті 75 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.
Відтак, встановлений в ухвалі господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 розмір грошових вимог, а також обґрунтованість таких вимог мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування при розгляді цієї справи.
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "УКРАЇНА") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність його майна.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому, преамбула статті 41 Закону щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом, не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Отже, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону) є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство (№ 910/842/18) кредиторських вимог позивача до ПрАТ "СК "УКРАЇНА", як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у даній справі суми 3 % річних та інфляційних втрат, а також з умовами пункту 1.2 Договору факторингу щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.
Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку, про покладення на МТСБУ, відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону, обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).
У контексті спірних правовідносин та з наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду слідує, що потерпіла внаслідок ДТП особа (інша особа, яка має/набула відповідне право), у випадку наявності договору страхування та за умови виникнення у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування має захищати своє право у процедурі банкрутства страховика цієї особи (завдавача шкоди), а у випадку ліквідації такого страховика у вказаній процедурі - отримати право вимоги відшкодування до МТСБУ, з огляду на приписи підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону.
З метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди), керуючись принципом верховенства права та враховуючи визначений Великою Палатою Верховного Суду спосіб захисту (щодо звернення з позовом не до завдавача шкоди, а до його страховика) правомірним та справедливим, у даному випадку, є покладення відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання (страхового відшкодування) на МТСБУ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19.
Підсумовуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 424,79 грн. - 3 % річних та 2.416,73 грн. - інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю, за розрахунками позивача, які перевірені та визнані судом вірними.
Приписами статей 256, 257 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
При розгляді цієї справи суд встановив, що відповідачем було неналежним чином виконано перед позивачем грошові зобов'язання за ліквідованого страховика щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виплати страхового відшкодування.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на МТСБУ.
Отже, з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 521/15071/14-ц та від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19.
Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково вважає відповідач.
Як встановлено вище, ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "СК "УКРАЇНА", у зв'язку з неможливістю виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом.
Враховуючи ту обставину, що позовну заяву було надіслано до суду засобами поштового зв'язку 18.01.2022, тобто, в межах трирічного строку з дати постановлення ухвали про ліквідацію ПрАТ "СК "УКРАЇНА", правові підстави для застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні.
Приймаючи до уваги викладене вище, інші доводи та міркування сторін спору судом визнаються такими, що не спростовують вказаних вище висновків суду.
Приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 01.06.2020 № 96, укладений між позивачем та адвокатом адвокатським об'єднанням "ДЕФЕНДЕРС" в особі Більчука О.О. з додатковими угодами та додатками.
Так позивачем, в підтвердження здійснення оплати наданих послуг за вказаним договором подані до суду: акт надання послуг від 13.01.2022 № 419 на суму 4.600,00 грн.
Так, об'єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 № 922/445/19 містяться наступні висновки: "Так, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.".
Приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем, в поданому до суду відзиві заявлено про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу у зв'язку з однотипністю позовів, поданих позивачем до господарського суду м. Києва.
Приймаючи до уваги приписи статті 126 Господарського процесуального кодексу України та заперечення відповідача на заявлену позивачем до стягнення суму витрат на правову допомогу, суд вказує, що дана справа є справою незначної складності, в розумінні пунктів 1, 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, та однотипною, тобто непоодинокою у провадженні суддів господарського суду м. Києва.
Враховуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених представником позивача витрат на правову допомогу підлягає зменшенню до 500,00 грн., в розумінні пунктів 1, 4 частини 4, частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 та пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати у вигляді витрат позивача на правову допомогу та витрат відповідача на правову допомогу, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 250, 252, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з "МОТОРНОГО (ТРАНСПОРТНОГО) СТРАХОВОГО БЮРО УКРАЇНИ" (Україна, 02154, місто Київ, РУСАНІВСЬКИЙ БУЛЬВАР, будинок 8, ідентифікаційний код: 21647131) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (Україна, 36023, Полтавська обл., місто Полтава, ВУЛИЦЯ КОЛЕКТИВНА, будинок 10, ідентифікаційний код: 37686922) 3 % річних в сумі 424 (чотириста двадцять чотири) грн. 79 коп., інфляційні втрати в сумі 2.416 (дві тисячі чотириста шістнадцять) грн. 73 коп., витрати на правову допомогу в сумі 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2.481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.В. Балац