пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
18 травня 2022 року Справа № 903/179/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О. за участю секретаря судового засідання (помічника судді) Хомич О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу №903/179/22
за позовом Приватного підприємства "Сіа Брок"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" в особі Волинської регіональної дирекції Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
про стягнення 60 288,24 грн.,
за участю представників:
від позивача: Войціховський А.В. - адвокат (ордер серії АС №1031293 від 12.12.2021),
від відповідача: Мірошніков В.О. - юрисконсульт ( дов. №ГО-21/101 від 03.12.2021),
23.02.2022 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Сіа Брок" про стягнення на його користь з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" в особі Волинської регіональної дирекції 60 288,24 грн.
На обгрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст. 20 Закону України «Про страхування», ст. 1166, 1187, 1192 ЦК України, ст. З, 5, 6, 22, 29, 34, 36, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 11, 16, 525, 530, 625, 629, 1046-1053 ЦК України, вказуючи, що відповідач зобов'язаний виплатити позивачу 55997,99 грн. шкоди, завданої внаслідок ДТП та 4290,25 грн. витрат за проведення експертизи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2022р. відповідні позовні матеріали із присвоєнням номеру справи №903/179/22, було розподілено на розгляд судді Войціховському В.А.
Під час перевірки суддею Войціховським В.А. зазначеної позовної заяви на предмет відповідності вимогам Господарського процесуального кодексу України суд ухвалив заявити самовідвід.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2022 відповідні позовні матеріали було розподілено на розгляд судді Якушевій І.О.
Ухвалою від 01.03.2022 суд постановив відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначити на 23.03.2022; запропонувати сторонам подати суду: позивачу: будь-які додаткові докази в обґрунтування позовних вимог (у разі їх наявності); відповідачу: відповідно до ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву і всі докази, що підтверджують заперечення проти позову (у разі їх наявності); докази направлення відзиву позивачу; позивачу (на власний розсуд): відповідно до ст. 166 ГПК України подати відповідь на відзив у 5-денний строк з дня отримання відзиву.
23.03.2022 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 23.03.2022, в якому відповідач просить відкласти судовий розгляд справи; надіслати копію позовної заяви з додатками на офіційну електронну адресу або/та електронну адресу представника відповідача.
В судове засідання 23.03.2022 представник відповідача не з'явився. Факт належного повідомлення відповідача про судовий розгляд підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення №4301040323281.
В судовому засіданні 23.03.2022 було оголошено перерву до 13.04.2022 до 11 год. на підставі ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 13.04.2022 представник відповідача подав клопотання б/н від 13.04.2022, в якому просив приєднати до матеріалів справи відзив на позовну з усіма доказами, доданими до нього. У клопотанні представник відповідача посилається на проведення бойових дій на території України, що суттєво ускладнило роботу поштових операторів та головного офісу відповідача, який знаходиться у м.Києві, де знаходяться документи, матеріали та інші докази, які є важливими для встановлення дійсних обставин справи; також посилається на неотримання копії позовної заяви .
В судовому засіданні 13.04.2022 представник позивача не заперечував проти задоволення клопотання представника відповідача.
Враховуючи обставини, наведені представником відповідача на обгрунтування клопотання, з метою забезпечення відповідачу права на доступ до правосуддя, реалізації ним права на захист, клопотання представника відповідача б/н від 13.04.2022 підлягає до задоволення, а відзив на позовну заява з додатками - приєднанню до матеріалів справи.
За змістом ч.1 ст.166 ГПК України позивач має право подати відповідь на відзив, в якому викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
З метою забезпечення позивачу права на ознайомлення з відзивом відповідача та реалізації ним процесуального права на подачу відповіді на відзив розгляд справи ухвалою суду від 13.04.2022 було відкладено на 11.05.2022; запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив у письмовій формі.
З 11.05.2022 по 18.05.2022 в судовому засіданні було оголошено перерву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
06 листопада 2021 о 17 год. 00 год. у м. Луцьку на перехресті вулиць Шевченка- Чернишевського сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю транспортних засобів «Маzda 6», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , «Реugeot 508», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та «БАЗ А079.09», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок якої вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2021 року у справі №161/20300/21 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На момент скоєння ДТП автомобіль «Маzda 6», д.н.з НОМЕР_1 , був забезпечений Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР 9899351 від 26.03.2021 (надалі - Поліс).
Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну, за цим Полісом становить 130 000 грн. 00 коп. на одного потерпілого, розмір франшизи - 0, 00 грн. Одним із страхових випадків за Полісом є заподіяння шкоди майну третіх осіб.
08.11.2021 до відповідача з повідомленням про ДТП звернувся ОСОБА_2 - водій автомобіля «Реugeot 508», д.н.з. НОМЕР_2 , на момент скоєння ДТП.
До зазначеного повідомлення про ДТП ОСОБА_2 додав копію посвідчення водія серії НОМЕР_4 та копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 на автомобіль «Реugeot 508», д.н.з. НОМЕР_2 .
Відповідність цих копій оригіналам, які також надав ОСОБА_2 , засвідчені уповноваженим працівником відповідача.
23.11.2021 представником відповідача, яким за участю водія ОСОБА_2 було проведено огляд автомобіля «Реugeot 508» , д.н.з. НОМЕР_2 , про що складений відповідний акт і скріплений підписами сторін.
02 грудня 2021 року ОСОБА_2 , як особа, яка має право на отримання страхового відшкодування (особа, яка правомірно керувала транспортним засобом «Peugeot 508», д.н.з. НОМЕР_2 ), звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування, якою погодився з розміром належного страхового відшкодування в сумі 63051,10 грн. та не наполягав (відмовляється) на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого внаслідок ДТП 06.11.2021 автомобіля «Реugeot 508», д.н.з. НОМЕР_2 .
На підставі цієї заяви про страхове відшкодування та страхового акту № 35326/16/921 від 15.12.2021 відповідач на користь позивача виплатив страхове відшкодування в розмірі 63 051, 10 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 237109 від 21.12.2021.
Тобто, за цим страховим випадком відповідач в повному обсязі виконав обов'язок щодо виплати страхового відшкодування позивачу як передбачено договором страхування (Поліс АР 9899351) та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому вказане зобов'язання припинилося виконанням, проведеним належним чином, відповідно до ст. 599 ЦК України.
13.12.2021 на адресу відповідача від позивача надійшов лист з проханням здійснити відшкодування шкоди за цим страховим випадком в розмірі 212 825, 83 грн.
На вказаний лист відповідач надіслав відповідь № 03745/0121 від 16.12.2021, в якій повідомив, що розмір страхового відшкодування вже був погоджений відповідно до заяви про страхове відшкодування від 02.12.2021 та становить 63 051, 10 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач не задовольнив прохання позивача і добровільно не перерахував заявленої суми, позивач звернувся з позовом до суду.
Вимога позивача про стягнення з відповідача 60288,24 грн. не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що заява про страхове відшкодування від 02.12.2021, якою погоджено остаточну суму страхового відшкодування в розмірі 63051,10 грн. і засвідчено відмову від проведення експертизи пошкодженого автомобіля, була подана ОСОБА_2 - особою, яка, на думку позивача, не мала на це повноважень, адже не перебувала у трудових чи договірних відносинах з позивачем та йому не доручалося питання узгодження суми страхового відшкодування.
Проте, з такими твердженнями позивача не можна погодитись.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок визначення розміру та здійснення страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон №1961-IV).
Згідно з п. 2.1. ст. 2 Закону №1961-ІV якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Тобто, Закон №1961-ІV, який є спеціальним до таких відносин, має перевагу в застосуванні перед іншими Законами та нормативно-правовими актами, в тому числі й щодо положень ЦК України про відшкодування шкоди.
У статті 1 Закону №1961-IV наведено визначення основних термінів, які в ньому вживаються, й зокрема:
- потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу (п. 1..3. ст. 1 Закону №1961-ІV);
- власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (п. 1.6. ст.1 Закону №1961-ІV);
- наземні транспортні засоби (надалі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах (п. 1.5. ст. 1 Закону №1961-IV);
- дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки (п. 1.12. ст. 1 Закону №1961-IV).
Відповідно до п 22.1. ст. 22 Закону №1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо- транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 28 Закону №1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до ст. 29 Закону №1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо- транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Пункт 35.1. ст. 35 Закону №1961-IV визначає, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є, зокрема, право володіння.
Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу
Відповідно до ч. 1 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
Частиною 3 статті 397 ЦК України встановлена презумпція правомірності володіння майном, яка полягає в тому, що фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Згідно з п. 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1029 від 26.09.2011, чинній на момент ДТП 06.11.2021, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17 виклала висновок щодо питання застосування вищезазначених норм права у подібних правовідносинах в частині права фактичного володільця майна звертатися з вимогою про відшкодування шкоди до страховика особи, яка заподіяла шкоди, та вважає, що факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.
За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху (висновок Верховного Суду України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс 14).
У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає, що особі, яка правомірно керувала транспортним засобом, належить право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи.
Аналогічного висновку дійшли Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц, від 03 квітня 2019 року в справі №299/2811/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 300/193/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 607/3007/16-ц, Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, і така практика є сталою.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 11 травня 2018 року у справі № 904/2533/15 зазначив, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов необгрунтованого висновку про те, що особа 5 не має права на відшкодування шкоди, завданої майну, яким він володів на законних підставах. Адже особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має право також вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну, в силу положень 396 ЦК України.
Висновок суду апеляційної інстанції про обов'язок відшкодування шкоди виключно власнику майна за наявності законного володільця невілює законодавчо закріплене право захисту належних володільцю майнових прав на підставі статті 396 ЦК України та суперечить меті такого виду відповідальності, як відшкодування шкоди, заподіяної майну внаслідок ДТП.
Крім цього, правова позиція щодо питання правомірності володіння транспортним засобом викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 11.11.2021 року у справі №185/5823/20, яка полягає в тому, що правомірна експлуатація транспортного засобу - це право особи, яка має водійське посвідчення або інший документ, встановлений законом, експлуатувати транспортний засіб, тоді як «правомірне володіння транспортним засобом» надає особі лише прав щодо володіння транспортним засобом як річчю, але за відсутності в особи водійського посвідчення, або іншого документа встановленого законом, у такої особи відсутнє право на експлуатацію автомобіля.
Відповідно до змісту частини першої статті 397 ЦК володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
Положеннями статті 398 ЦК встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Тобто, правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
За змістом пункту 2.2. із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 124 від 11 лютого 2009 року в редакції постанови Кабінету Міністрів № 1029 від 26 вересня 2011 року, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.
Отже, Верховний Суд наголошує на тому, що власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.
Наведені норми права та правові висновки щодо їх застосування спростовують твердження позивача про відсутність у ОСОБА_2 повноважень на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, узгодження розміру такого відшкодування та свідчить про правомірність володіння ОСОБА_2 автомобілем «Реugeot 508», д.н.з. НОМЕР_2 .
Вказаний автомобіль перебував у правомірному фактичному володінні ОСОБА_2 , іншого судом не встановлено, факт володіння не заперечувався позивачем.
Правомірність володіння підтверджується також наявністю в ОСОБА_2 реєстраційного документа, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 на автомобіль «Реugeot 508», д.н.з. НОМЕР_2 , посвідчення водія серії НОМЕР_4 , які особисто ним були надані, а також приєднаними позивачем до позовної заяви копіями вказаних свідоцтва та посвідчення, довідкою Національної поліції України про дорожньо-транспортну пригоду, адміністративними матеріалами за фактом ДТП 06.11.2021, копією постанови Луцького міськрайонного суду, Волинської області від 10 грудня 2021 року у справі №161/20300/21, повідомленням про ДТП та копією заяви про страхове відшкодування ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 396 ЦК України в розумінні Закону №1961-ІV ОСОБА_2 є потерпілим, а тому його право на звернення до відповідача із заявою про страхове відшкодування прямо передбачено законодавством, так само, як і право узгоджувати розмір страхового відшкодування та користуватися іншими правами потерпілого, закріпленими в Законі №1961-IV.
Закон не забороняє фактичному правомірному володільцю майна визначати в заяві про страхове відшкодування одержувачем такого відшкодування його самого, як фактичного правомірного володільця майна, або ж власника за свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , яким є позивач.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Пунктом 36.4. ст. 36 Закону №1961-ІV передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування).
Визначивши позивача отримувачем відшкодування, яке було виплачене відповідачем, ОСОБА_2 правомірно реалізував вказане право.
Щодо правомірності оцінки заподіяної шкоди в розмірі 63 051, 10 грн, та виплати страхового відшкодування саме в такому розмірі.
Відповідно до абзацу 1 п. 36.2. ст. 36 Закону №1961-ІV страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
ОСОБА_2 на підставі приписів ст.ст. 395, 396 ЦК України, Закону №1961-IV та в розумінні цього Закону є потерпілим.
Після проведеного огляду пошкодженого автомобіля між відповідачем та ОСОБА_2 була досягнута взаємна згода про те, що розмір страхового відшкодування за майнову шкоду, заподіяну автомобілю «Peugeot 508», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок страхового випадку - ДТП, яке було скоєно 06.11.2021, становить 63051, 10 грн. з усіма вирахуваннями. Було досягнуто згоди про спосіб здійснення страхового відшкодування, яке має здійснюватися шляхом безготівкового розрахунку на банківські реквізити позивача - Приватного підприємства «Сіа Брок».
Також було передбачено, що ні відповідач, ні потерпілий ОСОБА_2 не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Вказані домовленості були закріпленні в заяві про страхове відшкодування від 02.12.2021 шляхом текстуального відображення та засвідченням особистим підписом ОСОБА_2 .
На підставі досягнутої домовленості, заяви про страхове відшкодування від 02.12.2021, що відповідає вимогам Закону №1961-ІV, відповідач прийняв рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 63 051, 10 грн. та здійснив виплату на користь позивача, тобто зобов'язання припинилося виконанням, проведеним належним чином, відповідно до ст. 599 ЦК України.
Право відповідача як страховика на виплату страхового відшкодування без проведення експертизи на підставі досягнутої домовленості (згоди) прямо передбачено п. 36.2. ст. 36 Закону №1961-ІV, так само, як і право потерпілого, яким є ОСОБА_2 , на досягнення такої згоди, що свідчить про правомірність дій відповідача, ОСОБА_2 та про відсутність порушень прав позивача.
А тому правові підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача 55997,99 грн. шкоди відсутні.
Оскільки ОСОБА_2 - водій автомобіля «Peugeot 508», д.н.з. НОМЕР_2 , звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування та погодив розмір страхового відшкодування, у позивача не виник обов'язок визначати розмір збитків шляхом проведення експертизи (дослідження).
У зв'язку з цим не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 4290,25 грн. витрат, понесених позивачем на оплату дослідження з визначення вартості відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля, яка ґрунтується на приписах ст.ст. 34, 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки за встановлених судом обставин позивач не довів необхідності проведення експертизи.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову витрати, пов'язані з оплатою судового збору, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 77, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
у задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 23.05.2022.
Суддя І. О. Якушева