20 травня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/1238/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Тихоненко О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №254050005679 від 15.12.2021 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком; зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачу період роботи у Костянтинівському заводі ''Автоскло'' на посаді набірника скломаси з 04.07.1988 по 02.08.1996, що надає право позивачу на пенсію за вислугу років та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років з 16.06.2021.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком та зарахуванні до загального стажу періоду роботи на Костянтинівському заводі ''Автоскло'' і такі його дії в повній мірі суперечать діючому законодавству.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Вказану ухвалу суду відповідач отримав, що підтверджується розпискою в матеріалах справи, однак правом для подання відзиву не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як слідує з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 17.07.1985 ОСОБА_1 , 04.07.1988 був працевлаштований на посаду набірника скломаси Костянтинівського заводу «Автоскло», де пропрацював до 02.08.1993 (а.с.7-10).
14 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії, однак листом від 17.12.2021 відповідач повідомив, що рішенням №254050005679 від 15.12.2021 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, зважаючи на ті обставини, що період роботи з 04.07.1988 по 02.08.1993 не зараховано до страхового стажу, оскільки неможливо прочитати печатку при звільненні. При цьому, позивачу рекомендовано для зарахування даного періоду роботи надати уточнюючу довідку про періоди роботи, видану підприємством на підставі первинних документів за час виконання робіт (а.с.23).
Вважаючи вказані дії відповідача порушенням своїх конституційних прав, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-ХІІ, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 17 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Підтвердженням стажу позивача є оригінал його трудової книжки, де містяться відомості про усі місця роботи, в тому числі і на Костянтинівському заводі «Автоскло», куди ОСОБА_1 прийнятий 04.07.1988 на підставі наказу №126 від 01.07.1988 (запис № 8, а.с.7 на звороті) та звільнений 02.08.1993 відповідно до наказу №146 (запис № 11, а.с.7 на звороті).
Крім того, у трудовій книжці, серед інших, містяться записи щодо спірного періоду роботи у Костянтинівському заводі «Автоскло» також відомості про введення нових тарифних умов оплати праці ЕТСК 1985 та встановлення 4 розряду набірника скломаси цеху №5 (наказ №6а від 02.01.1989, запис №9), присвоєння 5 розряду набірника скломаси в цех №5 (розпорядження №96 від 26.06.1991, запис №10).
Вказані записи в трудовій книжці про роботу позивача з 04.07.1988 по 02.08.1993 виконані з чітко зазначеними датами прийому та звільнення з роботи, номерами наказів та їх датами та не містять жодних виправлень. Запис про звільнення позивача засвідчений підписом начальника відділу кадрів та скріплений печаткою, однак відбиток печатки є нечітким та дуже нечитабельним.
Як встановлено судом, саме через відсутність чіткого відбитку печатки у записі №11 трудової книжки позивача, відповідачем не зараховано до його страхового стажу період роботи з 04.07.1988 по 02.08.1993.
Однак, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно з пунктом 2.6 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийняття на роботу (пункт 2.14 Інструкції №58).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що вимоги щодо внесення записів про звільнення з роботи та завірення печаткою запису про звільнення прямо передбачені Інструкцією № 58, також трудова книжка має містити відомості про переведення та звільнення працівника з посади, перейменування підприємства чи реорганізацію, що вбачається з наведених положень Інструкції №58.
Однак, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, нечіткість відбитку печатки при засвідченні запису про звільнення, при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є підставою для не зарахування спірного періоду до стажу роботи позивача.
Також, суд зазначає, що підприємство, на якому працював позивач припинило свою діяльність у 2012 році, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.24).
Як слідує з матеріалів справи на звернення позивача отримана відповідь, з якої слідує, що документи з кадрових питань Костянтинівського заводу «Автосло ім. К.Т. Бондарєва» на державне зберігання до архіву не надходили і місцезнаходження архіву даного підприємства невідомо (а.с.12).
Суд вважає за необхідне зазначити, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, в тому числі запропонувати йому надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Також суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неналежний порядок організації ведення документообігу на підприємстві, не здача ним первинної документації до архівних установ, що позбавляє заявника виконати вимоги органу пенсійного фонду в частині надання додаткових документів на підтвердження страхового стажу, не може бути правомірною підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист в питанні зарахуванні страхового стажу та перерахунку пенсії за віком.
Відповідно до ст. 18 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійного фонду від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; платників єдиного внеску; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад; органів доходів і зборів та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску; інших джерел, передбачених законодавством.
Тобто, саме органи Пенсійного фонду України (у період здійснення ними цих повноважень) повинні забезпечити належне формування та ведення Реєстру застрахованих осіб, є володільцями цих даних, зокрема і про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Роботодавці повинні сприяти у цьому шляхом подання відомостей про застраховану особу до Пенсійного фонду.
Відсутність відомостей позивача в даних індивідуальної відомості про застраховану особу, не може бути підставою для обмеження прав останнього на оформлення пенсії за віком, за умови підтвердження його стажу записами у трудовій книжці.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком та зарахуванні до загального стажу останнього періоду роботи на Костянтинівському заводі «Автоскло», як наслідок оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №254050005679 від 15.12.2021 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у Костянтинівському заводі ''Автоскло'' на посаді набірника скломаси з 04.07.1988 по 02.08.1993; зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.06.2021 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 16.06.2021, то останні задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи, матеріали справи не містять доказів щодо порушення прав позивача ГУ ПФУ в Чернігівській області в частині відмови йому у призначенні пенсії за вислугу років.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Вирішуючи питання щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).
Так на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано суду договір про надання адвокатських послуг від 05.01.2022, укладений позивачем з адвокатським бюро «Лариси Зарічної»; ордер на надання правничої (правової) допомоги; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, акт виконаних послуг до вказаного договору на суму 3500,00 грн та квитанцію про сплату позивачем 3500,00 грн (а.с.5, 19-22).
Отже позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу.
Водночас відповідачем не заявлено клопотання про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката та не надано суду доказів на підтвердження не співмірності заявлених витрат.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частини третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
У даній адміністративній справі судом задоволено позов частково.
За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2333,34 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернігівській області.
Також позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір, який необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернігівській області в розмірі 496,20.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №254050005679 від 15.12.2021 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у Костянтинівському заводі ''Автоскло'' на посаді набірника скломаси з 04.07.1988 по 02.08.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.06.2021 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 496,20 грн та 2333,34 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , в/ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940.
Повний текст рішення складений 20.05.2022.
Суддя О.М. Тихоненко