19 травня 2022 року м. РівнеСправа №460/15771/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доДепартаменту соціальної політики Рівненської міської ради
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - УПСЗН ВК Рівненської міської ради, відповідач), у якому просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу щорічної до 5 травня разової грошової допомоги як інваліду війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за 2021 рік з урахуванням попередньо виплаченої до 5 травня допомоги за 2021 рік;
зобов'язати відповідача здійснити нарахувати та виплатити позивачу недоплачену щорічну до 5 травня разову грошову допомогу у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за 2021 рік з урахуванням попередньо виплаченої до 5 травня допомоги за 2021 рік.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, що підтверджується відповідним посвідченням, та має право на отримання грошової допомоги до 5 травня. Відповідно до Рішення Конституційного Суду від 27.02.2020 №3-р/2020 грошова допомога інвалідам війни ІІ групи повинна виплачуватись у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зазначив, що, зокрема, у 2021 році він отримав допомогу в меншому розмірі, ніж передбачено законом. Позивач вважає дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому вказаної допомоги від держави у належному розмірі, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи протиправними та такими, що порушують його право на отримання соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України та визначеної Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Ухвалою від 23.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано у відповідача додаткові докази. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву.
Вказану ухвалу відповідач отримав 08.12.2021, у встановлений судом строк відзиву не подав.
У визначений пунктом 3 Розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України строк клопотань про продовження процесуального строку для надання відзиву, у зв'язку із запровадженням в Україні карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), від відповідача не надходило.
Зазначених в ухвалі додаткових доказів або повідомлень про неможливість їх надання із зазначенням причин відповідач також не надав.
Ухвалою від 19.05.2022 замінено відповідача у даній справі УПСЗН ВК Рівненської міської ради його правонаступником - Департаментом соціальної політики Рівненської міської ради.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.
Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 15 вересня 2020 року Управлінням праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
17 вересня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення нарахування та виплати недоплаченої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік.
Листом від 02.11.2021 №Ф-4828 УПСЗН ВК Рівненської міської ради повідомлено позивача про те, що відповідно до ст. 17-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правовим актом, який регулює розміри та порядок виплати щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році є прийнята 08 квітня 2021 року Кабінетом Міністрів України Постанова № 325 “Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, якою передбачено, що у 2021 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розприділяють їх структурним підрозділам з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрам по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам п. 47 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України. Відповідно до Постанови № 325 виплата особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особам з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин проводиться у розмірі: І групи - 4421 гривня; ІІ групи - 3906 гривень; ІІІ групи - 3391 гривня. Відповідач повідомив, що у 2021 році позивачем була отримана щорічна одноразова грошова допомога до 5 травня в розмірі 3906,00 грн. Зазначає, що статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вважає, що відповідач, як орган місцевого самоврядування, не наділений повноваженнями щодо здійснення перерахунку розміру щомісячної одноразової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році. Оскільки Постанова КМУ № 325 від 08.04.2021 року є чинною, отже управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Вважаючи такі дії органу соціального захисту протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 Закону №3551-XII.
01.01.1999 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-ХІV (далі - Закон №367-ХІV), яким вказану статтю було доповнено частиною четвертою такого змісту:
"Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік” згадану вище норму права викладено в такій редакції:
"Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2021 року позивачу одноразової грошової допомоги, діяла ст.13 Закону №3551-XII у редакції Закону №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи - 8 мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня з 01.01.2015 були також врегульовані законодавцем пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати, зокрема, розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні (на кожен бюджетний рік) постанови, а саме: №147 від 31.03.2015, №141 від 02.03.2016, №233 від 05.04.2017, №170 від 14.03.2018, №237 від 20.03.2019, №112 від 19.02.2020 та №325 від 08.04.2021, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги інвалідам війни.
Так, постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”" від 08.04.2021 №325 (набрала чинності 09.04.2021) затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (далі - Порядок №325), який згідно з пунктом 1 визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою “Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальна допомога особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною” для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (далі - бюджетні кошти).
Бюджетні кошти спрямовуються на виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (далі - грошова допомога) (п.4 Порядку №325).
Крім того, Додатком до Порядку №325 визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується у таких розмірах, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривня.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018 (3393/18), визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до тексту вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3).
Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Бюджетний кодекс України.
У преамбулі Бюджетного кодексу України зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу. (стаття 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону №79 розділ VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону №3551-XII, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону №3551-XII передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
За юридичною позицією Конституційного Суду України “встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту” (абз. 2, 3 п.5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 №12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 наголошував на тому, що “законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони” (абз.3, 4 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551-XII, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18.12.2018 №12-р/2018 вже наголошував, що “забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави” (абз.9 пункту 6 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога особам з інвалідністю внаслідок війни є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви №68385/10 та №71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
За положеннями ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком.
Тобто, вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно з частиною четвертою статті 28 Закону №1058-ІV, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Закон №1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Таким чином, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону №1058-ІV.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-IX встановлено, що у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року - 1769 гривень.
За таких обставин, з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни 2 групи у 2021 році становить 14152,00 грн.
Проте, нарахування та виплату позивачу означеної грошової допомоги було здійснено відповідачем відповідно до Порядку №325 в сумі 3906,00 грн, що не відповідає ст.13 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення прав позивача на отримання цієї допомоги у належному розмірі.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.01.2021 у зразковій справі №440/2722/20, які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За наведених обставин, суд дійшов висновку що дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком є протиправними та такими, що порушують гарантоване Конституцією України право позивача, як особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, на соціальний захист, визначене Законом №3551-ХІІ, а тому таке порушене право підлягає судовому захисту.
При цьому, норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.
Водночас, суд зауважує, що частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому, частиною другою статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (п.3); про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п.4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10).
Відтак, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради нарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум допомоги.
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, беручи до уваги неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, що кваліфіковано судом як визнання позову (ч.4 ст.159 КАС України), суд дійшов висновку, що слід задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.
Щодо розподілу витрат, пов'язаних з розглядом справи, суд зазначає таке.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1).
Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Позивач подав до суду договір про надання правничої допомоги від 12.11.2021, ордер на надання правничої допомоги серія ВК №1033085 від 15.11.2021 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 08.10.2013 №1076.
Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд встановив, що відповідно до договору від 12.11.2021, укладеного між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Нікольченко Борисом Борисовичем, Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу та юридичні послуги, в тому числі консультаційного характеру, в письмовій або усній формі, в обсязі та на умовах, визначених цим Договором, а Клієнт зобов'язується сплатити винагороду за надану Адвокатом правову допомогу та юридичні послуги, відшкодувати фактичні витрати Адвоката, понесені ним у зв'язку з виконанням цього Договору (п.1.1). Безпосередній зміст правової допомоги Адвоката за цим Договором полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків у справі щодо визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії щодо нарахування та виплати недоплаченої частини щорічної разової грошової допомоги, як особа з інвалідністю внаслідок війни 2 групи в Рівненському окружному адміністративному суді, Восьмому апеляційному адміністративному суді, органах державної виконавчої служби в наданні правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складанні заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.1.2).
Гонорар за цим Договором визначається сторонами в розмірі 5000,00 гривень (п.2.2 договору).
Оцінюючи наданий позивачем договір про надання правничої допомоги, суд виходить з положень ч. 3 ст. 134 КАС України, відповідно до якої для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд зазначає, що відповідно до умов договору про надання правничої допомоги, фіксована сума гонорару 5000,00 грн підлягає сплаті у зв'язку з наданням позивачу правової допомоги та представництвом його інтересів перед необмеженим колом фізичних та юридичних осіб, а також у суді першої та апеляційної інстанції.
Водночас, судом першої інстанції справа вирішувалася за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
При цьому, в договорі не зазначено жодних критеріїв визначення розміру гонорару адвоката, у тому числі співвідносно затраченого адвокатом часу. Детальний опис робіт (наданих послуг) відсутній. Акт виконаних робіт (наданих послуг) відсутній. Рахунок на оплату послуг відсутній. Також відсутній платіжний документ, який підтверджує факт оплати наданих послуг, а саме: платіжне доручення, квитанція до прибуткового касового ордера тощо.
Отже, наданими до позову доказами не підтверджується ні розмір витрат на правову допомогу адвоката, ні факт понесення таких витрат позивачем.
При цьому, заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн суд вважає необґрунтованим, оскільки дана справа є справою незначної складності, по даній категорії справ склалася усталена судова практика, яка ґрунтується на рішенні Верховного Суду в зразковій справі.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, затрачений адвокатом час на надання правничої допомоги, суд дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000,00 грн, є неспівмірною із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, необґрунтована та документально не підтверджена.
Отже, суд вважає, що позивачем не доведено факту понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, а тому такі витрати в порядку статей 134, 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Рівненської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум допомоги.
В стягненні на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Департамент соціальної політики Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12, м. Рівне, 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 03195441)
Повний текст рішення складений 19 травня 2022 року.
Суддя Н.О. Дорошенко