Справа № 420/27576/21
23 травня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кравченка М.М.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 984726,60 грн., -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух), в якій просив: стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 984726,60 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що підполковник ОСОБА_1 проходив військову службу в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України з 24.12.1999 р. по 20.06.2019 р. на посаді провідного інженера електрозв'язку (старшого офіцера) служби зв'язку, навігації та спостереження Одеського РСП Украероруху. Наказом Міністра оборони України від 15 травня 2019 року № 259 підполковника ОСОБА_1 , провідного інженера електрозв'язку (старшого офіцера) служби зв'язку, навігації та спостереження Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я), відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 20 червня 2019 року № 648/о підполковника ОСОБА_1 , провідного інженера електрозв'язку (старшого офіцера) служби зв'язку, навігації та спостереження Одеського регіонального структурного підрозділу Украероруху, звільнено з займаної посади з 20 червня 2019 року та наказано виплатити грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки тривалістю 30 діб. Одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2019 р. отримав. Винагороду за підсумками роботи за 2018 р. отримав. Наказом Одеського регіонального структурного підрозділу Украероруху від 20 червня 2019 р. № 307/о, підполковника ОСОБА_1 , провідного інженера електрозв'язку (старшого офіцера) служби зв'язку, навігації та спостереження Одеського регіонального структурного підрозділу Украероруху, звільненого з військової служби у запас наказом Міністра оборони України від 15 травня 2019 р. № 259, відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «б» за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу, звільнено з займаної посади 20 червня 2019 р. Щорічну відпустку за 2019 р. використав у кількості 15 діб. Наказано виплатити грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки тривалістю 30 діб. Одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2019 р. отримав. Винагороду за підсумками роботи за 2018рік отримав. Вислуга років позивача у Збройних Силах України: календарна - становить 27 років 09 місяців. Позивач звернувся до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із заявою від 17.05.2021 (зареєстровано від 18.05.2021 р № 21.2-07/54/21) про надання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби 20.06.2019 р., у якій просив розглянути питання нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, яка передбачена ст.ст.9, 15 Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», після звільнення з військової служби, яка є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та спрямована на соціальну адаптацію позивача після звільнення, а також із заявою від 17.05.2021 р. (зареєстровано від 18.05.2021 р. № 21.2-07/55/21) про надання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності в період проходження військової служби в Украерорусі. Відповідні документи ОСОБА_1 . Одеським регіональним структурним підрозділом були направлені на розгляд відповідної комісії Украероруху листом від 24.05.2021 р. № 21.1-06/289/21. За наслідками розгляду вищевказаних документів, Відповідач, замість своєчасної виплати, направив до Позивача договір № 5-ВС/2021, за пунктом 1 якого Підприємство безумовно визнавало за Отримувачем право на отримання ним від Підприємства виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням, що передбачено ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також зобов'язувалось виплатити Отримувачу належну йому матеріальну допомогу у порядку, встановленому цим Договором. При цьому Підприємство виплачує Отримувачу матеріальну допомогу частинами протягом 6 місяців з дня укладення договору (пункт 3.1). Підписанням цього Договору Сторони підтвердили і гарантували відсутність спору між ними у питанні стягнення та виплати матеріальної допомоги з дати укладення даного договору (пункт 5.3). Зазначений договір передбачений Порядком виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, та у разі загибелі (смерті), інвалідності, або часткової втрати працездатності, затверджений наказом Украероруху. Фактична виплата одноразової грошової допомоги у договорі № 5-ВС/2021 від 05.07.2021 р. у розмірі 452020,50 грн. була здійснена 03.12.2021 р. згідно виписки з рахунка приватного клієнта № 090000-2021/1223 за розрахунковий період: з 04.01.2021 по 23.12.2021, сформований Акціонерним банком «Південний» 23.12.2021 р. Оскільки Позивач був звільнений з підприємства 20 червня 2019 р., а виплата належної йому суми одноразової грошової допомоги, тобто повний розрахунок, був здійснений підприємством 03 грудня 2021 року, то Відповідач затримав розрахунок з Позивачем на 897 календарних днів. Відповідно до довідки ДП «Украерорух» від 03.07.2019 № 1-24.2-2/3552/19, а також згідно з п.2.2. Договору № 5-Вс/2021 від 05.07.2021 р. розмір місячного грошового забезпечення Позивача без виключення сум відрахування на податки становить 33483 грн. 00 коп. Невиплата підприємством Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 984726,60 грн. було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позивач був звільнений з посади провідного інженера електрозв'язку (старшого офіцера) служби зв'язку, навігації та спостереження Одеського регіонального структурного підрозділу Украероруху на підставі наказу Украероруху № 648/о від 20.06.2019, однак підставою для такого звільнення був наказ Міністра оборони України від 15.05.2019 № 259. При звільненні розрахунок грошового забезпечення проводився Державним підприємством обслуговування повітряного руху України. На момент звільнення з військової служби Позивач заяв до Украероруху про виплату йому інших видів грошового забезпечення не заявляв. 04.07.2019 Позивача було прийнято на роботу в Одеський регіональний структурний підрозділ Украероруху, як найомного працівника. 07.05.2021 позивач звернувся із заявою з проханням звільнити його з роботи з 12.05.2021 за згодою сторін і наказом Одеського РСП Украероруху від 11.05.2021 № 170/о він був звільнений з роботи за згодою сторін. Таким чином, з 08.07.2019 по 12.05.2021 позивач працював в Украерорусі, отримував заробітну плату і ні яких претензій до підприємства не заявляв. Ні яких заяв та претензій на момент звільнення позивач до підприємства не заявляв. Враховуючи, що законодавством України не встановлено строк виплати матеріальної допомоги при звільнені з військової служби, на виконання делегованих повноважень Украерорух видав наказ від 05.04.2021 № 239 «Про затвердження Порядку виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовців, відряджених до Украероруху, та у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності». З метою реалізації положень зазначеного Порядку виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовців, відряджених до Украероруху, та у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності, 18.05.2021 Позивач у спосіб передбачений Порядком подав до Одеського РСП Украероруху заяву про надання матеріальної допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби. 20.06.2019 (вх. № 21.2-07/54/21 від 18.05.2021), у якій значи про свою згоду на розстрочення виплати одноразової грошової допомоги, та у відповідності до положень Порядку уклав договір № 5-ВС/2021, яким підприємство гарантувало виплату матеріальної допомоги частинами протягом 6 місяців з дня укладання договору. Підписанням цього Договору Сторони підтвердили і гарантували відсутність спору між ними у питанні стягнення та виплати матеріальної допомоги з дати укладання даного договору. До введення в дію Порядку, позивач заяв про виплату матеріальної допомоги не подавав. Вказаний договір Украерорухом було виконано повністю у зазначені в договорі строки, що підтверджує і сам позивач. Позивач прийняв виконання договору в повному обсязі, претензій щодо договору чи окремих його частин не заявляв, договір не оскаржував. Таким чином, позивач реалізував своє право на отримання одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби у спосіб передбачений Порядком. Згідно Договору № 5-ВС/2021, Украерорух гарантував виплату позивачеві матеріальної допомоги частинами протягом 6 місяців з дня укладання договору, а позивач гарантував відсутність спору між ними у питанні стягнення та виплати матеріальної допомоги з дати укладання даного договору. Отже, укладання договору та його виконання Украерорухом ні які права позивача не порушили, Украерорух свої зобов'язання щодо виплати матеріальної допомоги при звільненні з військової служби виконав вчасно і в повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17. статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 1 16 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Враховуючи те, що Позивача було звільнено з військової служби 20 червня 2019 року, а остаточно проведено з ним розрахунок (здійснено виплату одноразової грошової допомоги) лише 03 грудня 2021 року, тобто даний розрахунок проведено після звільнення зі служби, вважаємо, що Позивачу на підставі ст.117 КЗпП України, має бути виплачений середній заробіток за час затримки повного розрахунку. Невиконання відповідачем закріпленого законодавством обов'язку, не може слугувати поважною причиною для звільнення від відповідальності за несвоєчасний розрахунок з Позивачем у повному обсязі при звільненні.
В запереченнях відповідач вказує, що представник позивача не надав пояснень щодо подання позивачем заяви про виплату матеріальної допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби 20.06.2019 (вх. № 21.2-07/54/21 від 18.05.2021), у якій вказав про свою згоду на розстрочення виплати одноразової грошової допомоги, та у відповідності до положень Порядку уклав договір № 5-ВС/2021, яким підприємство гарантувало виплату матеріальної допомоги частинами протягом 6 місяців з дня укладання договору. Підписанням цього Договору Сторони підтвердили і гарантували відсутність спору між ними у питанні стягнення та виплати матеріальної допомоги з дати укладання даного договору. Слід зазначити, що до введення в дію Порядку, позивач заяв про виплату матеріальної допомоги не подавав. Вказаний договір Украерорухом було виконано повністю у зазначені в договорі строки, що підтверджує і сам позивач. Позивач прийняв виконання договору в повному обсязі, претензій щодо договору чи окремих його частин не заявляв, договір не оскаржував. Таким чином. позивач реалізував своє право на отримання одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби у спосіб передбачений Порядком.
Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України з 24.12.1999 року по 20.06.2019 року на посаді провідного інженера електрозв'язку (старшого офіцера) служби зв'язку, навігації та спостереження Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
Наказом Міністра оборони України від 15.05.2019 року № 259 підполковника ОСОБА_1 , провідного інженера електрозв'язку (старшого офіцера) служби зв'язку, навігації та спостереження Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 20.06.2019 року № 648/о підполковника ОСОБА_1 , провідного інженера електрозв'язку (старшого офіцера) служби зв'язку, навігації та спостереження Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України було звільнено з займаної посади з 20.06.2019 року та наказано виплатити грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки тривалістю 30 діб; одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2019 рік отримав; винагороду за підсумками роботи за 2018 рік отримав.
Наказом Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 20.06.2019 року № 307/о, підполковника ОСОБА_1 , провідного інженера електрозв'язку (старшого офіцера) служби зв'язку, навігації та спостереження Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, звільненого з військової служби у запас наказом Міністра оборони України від 15.05.2019 року № 259 відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «б» за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу, було звільнено з займаної посади 20.06.2019 року; щорічну відпустку за 2019 рік використав у кількості 15 діб; наказано виплатити грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки тривалістю 30 діб; одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2019 рік отримав; винагороду за підсумками роботи за 2018 рік отримав; вислуга років у Збройних Силах України календарна - становить 27 років 09 місяців.
Наказом Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 04.07.2019 року № 336/о на підставі заяви від 03.07.2019 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу в Одеський регіональний структурний підрозділ Украероруху як найомного працівника.
Наказом Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 11.05.2021 року № 170/о на підставі заяви від 07.05.2021 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи 12.05.2021 року за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.
17.05.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із заявою від 17.05.2021 року (зареєстровано від 18.05.2021 року № 21.2-07/54/21) про надання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби 20.06.2019 року.
17.05.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із заявою від 17.05.2021 року (зареєстровано від 18.05.2021 року № 21.2-07/55/21) про надання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності в період проходження військової служби в Украерорусі.
У вказаних заявах ОСОБА_1 також зазначив, що надає згоду на розстрочення виплати належної одноразової грошової допомоги.
Одеський регіональний структурний підрозділ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України вказані заяви та документи листом від 24.05.2021 року направив на розгляд відповідної комісії Украероруху.
За результатами розгляду поданих документів на підставі Порядку виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовців, відряджених до Украероруху, та у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності, затвердженого наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 09.04.2021 року № 239, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Підприємство) та ОСОБА_1 (Отримувач) уклали договір № 5-ВС/2021, відповідно до умов якого підприємство безумовно визнало за отримувачем право на отримання ним від Підприємства виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням, що передбачено ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також зобов'язувалось виплатити Отримувачу належну йому грошову допомогу у порядку, встановленому цим Договором; Підприємство виплачує Отримувачу матеріальну допомогу рівними частинами у розмірі 75336,75 грн. протягом 6 місяців з дня укладення договору (пункт 3.1); у разі невиплати грошової допомоги у строки, передбачені пунктом 3.2 цього Договору, Підприємство сплачує Отримувачу пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виплаченої суми за кожен день затримки, починаючи з 11 (одинадцятого) робочого дня (пункт 4.1); у разі порушення Підприємством умов Договору сума грошової допомоги (її залишок) та нарахована пеня можуть стягуватися Отримувачем у судовому порядку (пункт 4.2); підписанням цього Договору Сторони підтвердили і гарантували відсутність спору між ними у питанні стягнення та виплати матеріальної допомоги з дати укладення даного договору (пункт 5.3).
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 від 23.12.2021 року Державне підприємство обслуговування повітряного руху України виплатило 452020,50 грн. грошової допомоги 03.12.2021 року у передбачений вказаним договором порядок та строки.
Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65).
Відповідно до п.57 рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02), остаточне рішення від 04.10.2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв'язку з цим Суд зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (частина перша статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
У п.65 зазначеного вище рішення Суд зазначив, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. пункти 56 і 57 вище). Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.
Разом з цим, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15), висновок, викладений у рішенні Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Як вбачається із рішення Європейського суду з прав людини позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 Кодексу законів про працю України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата. Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Разом з тим, у своєму рішенні Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, Європейський суд з прав людини у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 Кодексу законів про працю України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення Європейський суд з прав людини вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, Європейський суд з прав людини 1999-I).
За висновком Європейського суду з прав людини не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч.5-6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 Кодексу законів про працю України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Нормами ст.116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зі змісту наданих матеріалів вбачається, що позивачу у день звільнення не було проведено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням, яка передбачена ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У зв'язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням, на його думку, виникли підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2019 року по 03.12.2021 року.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 09.04.2021 року № 239 було затверджено Порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, та у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності, у зв'язку з критичним фінансовим станом, що зумовлено глобальним запровадженням карантинних заходів, з метою забезпечення виконання умов Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, для врегулювання процесу оформлення надання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності та звільнення військовослужбовців, відряджених до Украероруху.
Порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, та у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності, затверджений наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 09.04.2021 року № 239, визначає механізм призначення і розстрочення виплати одноразової грошової допомоги.
Згідно з п.1.2 Порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, та у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності, затверджений наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 09.04.2021 року № 239, застосовується лише у випадку надання військовослужбовцем (особою, звільненою з військової служби), особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця своєї згоди на розстрочення виплати належної йому одноразової грошової допомоги.
Відповідно до п.2.1 Порядку виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, та у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності, затвердженого наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 09.04.2021 року № 239, призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у разі звільнення з посади на підприємстві здійснюється на підставі наказу Міністерства оборони України про звільнення військовослужбовця з військової служби та згідно з відповідним рапортом військовослужбовця. Призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців здійснюється у разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцю, звільненій з військової служби особі, який (яка) на день отримання інвалідності, визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або на день його (її) звільнення з військової служби обіймав (обіймала) посаду в Украерорусі. Зазначена грошова допомога здійснюється на підставі висновків відповідної комісії Украероруху після розгляду заяви та всіх наданих документів.
Як вже було зазначено, позивач 17.05.2021 року фактично звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, в якій зазначив про надання згоди на розстрочення її виплати. А вже 03.12.2021 року на виконання умов договору № 5-ВС/2021 відповідач повністю виплатив позивачу належну суму грошової допомоги відповідно до Порядку виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, та у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності, затвердженого наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 09.04.2021 року № 239.
З урахуванням зазначеного, на думку суду, в даному випадку у зв'язку з укладенням договору, яким передбачено спосіб, порядок та строки проведення виплати грошової допомоги позивачу у разі звільнення з військової служби з посад Украероруху, статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, а зобов'язання відповідача виплатити грошову допомогу замінюється на зобов'язання виконати умови договору, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення Кодексу законів про працю України передбачають право на отримання компенсації (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) за виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, що мала місце (виплата) після укладення договору відповідно до Порядку виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, та у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності, затвердженого наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 09.04.2021 року № 239.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, у вказаних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, щодо виплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не належать до задоволення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами. Адже, згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами з посиланнями на відповідні положення законодавства про необґрунтованість позовних вимог позивача.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з вимогами ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) (аеропорт, а/с 115, м. Бориспіль, Київська обл., 08300, ідентифікаційний код 19477064) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 984726,60 грн. - відмовити повністю.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя М.М. Кравченко