Рівненський апеляційний суд
Іменем України
06 травня 2022 року м. Рівне
Колегія Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника-адвоката ОСОБА_6 ,
секретарів судового засідання ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12018180130000222 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5 та прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_4 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2022 року стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Малокатеринівка, Запорізького району Запорізької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2022 року ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за ч.2 ст.121 Кримінального кодексу України (далі - КК) на 7 років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту набрання вироком законної сили та, на підставі ст.72 КК, зараховано в строк відбування покарання період затримання з 21.04.2018 по 23.04.2018.
Судом обрано ОСОБА_5 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 на строк 60 днів з покладенням обов'язку прибувати за кожною вимогою до суду та прокурора.
Вироком вирішено питання стосовно речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Цим вироком ОСОБА_5 визнаний винним в тім, що 20.04.2018 близько 23 год., перебуваючи за місцем свого проживання - АДРЕСА_1 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, під час конфлікту з ОСОБА_9 , який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх протиправних дій, умисно наніс останньому один удар ножем в ділянку грудної клітки, в результаті чого заподіяв йому тілесні ушкодження у вигляді відкритої травми грудної клітки у вигляді: рани на передній поверхні правої половини грудної клітки по пригрудній лінії в 2-ому міжребір'ї з пошкодженням шкірних покривів, підшкірно-жирової клітковини, м'язів та нижнього краю 2-го ребра, лівого краю верхньої долі правої легені, м'яких тканин середостіння, правої бокової поверхні серцевої сорочки, бокової стінки висхідної частини аорти, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя в момент заподіяння, внаслідок яких ОСОБА_9 помер на місці події.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить суд перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.121 КК на ст.118 цього Кодексу, призначивши йому мінімальне покарання за вказаною статтею та звільнити його на підставі ст.75 КК від відбування покарання з випробуванням.
Обґрунтовав свої вимоги тим, що місцевим судом не враховано ряду обставин, зокрема, що 20.04.2018 до нього додому прийшов потерпілий, який перебував у стані алкогольного сп'яніння та був агресивно налаштований, а в подальшому почав його ображати і наніс сильний удар, від якого у нього вилетіли зуби, схопив ніж зі столу та спробував йому нанести удар. Обвинувачений зазначив, що він хотів вирвати ніж з рук нападника та між ними почалась боротьба, вони впали на підлогу, а коли він встав, то побачив, що потерпілий не подає ознак житті. Тому одразу зателефонував своїй дочці, яка порадила йому викликати швидку допомогу та поліцію. Однак його дочка не була допитана місцевим судом в якості свідка.
Також просить врахувати, що він є інвалідом ІІІ групи, переніс інфаркт міокарда, пройшов стентування та неодноразово проходив лікування в медичних закладах, а у 2021 року перебував у реанімації та неврологічному відділенні Здолбунівської центральної міської лікарні. Окрім того - він раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно. Вважає, що вказана трагедія сталась виключно з вини потерпілого.
Прокурор ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить суд вказане судове рішення скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винним за ч.1 ст.115 КК і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На обґрунтування цих вимог вона зазначила, що показаннями свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , а також даних протоколу огляду місця події від 21.04.2018, висновком судово-медичної експертизи №63 від 21.04.2018 спростовано наявність бійки між обвинуваченим та потерпілим.
Прокурор вважає, що місцевий суд зробив висновок щодо відсутності в обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого лише на підставі показань ОСОБА_5 . Також зазначив, що місцевим судом не враховано і такої обставини як нанесення ОСОБА_5 удару ножем у життєво важливий орган потерпілого - у груди в області серця, а тому локалізація нанесеного ушкодження та знаряддя-ніж, свідчать про умисел обвинуваченого саме на вбивство.
Апелянт покликалась на те, що суд надав неналежну оцінку висновку комісійної судово-медичної експертизи №65. Також зазначила, що не було враховано відсутність пом'якшуючих покарання обставин за наявності обтяжуючої покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
При цьому, прокурор заявила клопотання про повторне дослідження протоколу огляду місця події від 21.04.2018 та висновку комісійної судово-медичної експертизи №65.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 на підтримання своєї апеляційної скарги та про безпідставність апеляційних вимог сторони обвинувачення, думку прокурора ОСОБА_4 щодо необхідності ухвалення нового вироку та засудження обвинуваченого за ч.1 ст.115 КК, дослідивши матеріали кримінального провадження за клопотанням прокурора та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 3 ст.404 КПК передбачає, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Разом з тим, ставлячи вимоги про зміну кваліфікації дій обвинуваченого, як сторона захисту, так і сторона обвинувачення, не заявляла клопотання про повторне дослідження усього обсягу доказів, дослідженого місцевим судом, із зазначенням підстав, передбачених ч.3 ст.404 КПК, для такого дослідження. При цьому, обвинувачений ОСОБА_5 , під час апеляційного розгляду не наполягав на допиті своєї дочки як свідка, про що було зазначено в його апеляційній скарзі.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_9 та кваліфікації його дій за ч.2 ст.121 КК, колегія суддів визнає правильним і таким, що ґрунтується на обставинах кримінального провадження, встановлених під час розгляду судом першої інстанції.
Так, теорія кримінального права визначає, що умисне вбивство відмежовується від умисного тяжкого тілесного ушкодження в основному за суб'єктивною стороною складу злочину, тобто за спрямованістю умислу винної особи.
Зокрема, згідно роз'яснень, які містить п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та повторно дослідивши за клопотанням прокурора протокол огляду місця події від 21.04.2018 і висновок комісійної судово-медичної експертизи №65, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність доказів щодо наявності в обвинуваченого умислу саме на вбивство потерпілого, а також недоведення наявності в діях обвинуваченого ознак перевищення меж необхідної оборони.
Так, відповідно до ч.1 ст.115 КК вбивство - це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Водночас, згідно визначення ст.24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
У свою чергу, диспозицією ст.118 КК, про кваліфікацію за якою своїх дій просив обвинувачений ОСОБА_5 , передбачено відповідальність за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця Отже для кваліфікації злочину за ст.118 КК, заподіяння смерті потерпілому повинно бути вчиненим з метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань або затримання злочинця і доставлення його до відповідних органів влади. При цьому, частина 1 ст.36 КК встановлює, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Таким чином, вказаною статтею передбачено право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільно небезпечного посягання.
Проте, матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_9 відносно ОСОБА_5 суспільно-небезпечного діяння, у зв'язку з чим обвинувачений міг перебувати у стані необхідної оборони.
Зокрема, як вбачається з протоколу огляду місця події від 21.04.2018, а саме місця вчинення злочину - території будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у ньому зафіксовано обстановку на місці вчинення злочину, зокрема розташування меблів та предметів домашнього побуту, а також знаходження трупа ОСОБА_9 . При проведенні огляду кімнати №2 було вилучено: предмет зовні схожий на ніж із нашаруваннями речовини бурого кольору, що знаходився біля трупа; три змиви речовини бурого кольору; вирізка із тканини з нашаруванням речовини бурого кольору, що накривала стіл.
При цьому, як слушно вказав місцевий суд і це знайшло своє підтвердження при апеляційному розгляді, не було встановлено жодних ознак боротьби між обвинуваченим та потерпілим. У ході цієї слідчої дії не вилучались вибиті зуби ОСОБА_5 , про що він зазначив, обґрунтовуючи свою версію подій злочину.
Згідно з висновком експерта №65, складеного за результатами проведеної 11.06.2018-22.06.2018 комісійної судово-медичної експертизи, враховуючи судово-медичні дані, а саме локалізацію та характеристики шкірної рани, характер пошкодження теніски потерпілого, напрямок і довжину раневого каналу, експертна комісія дійшла висновку, що колото-різане ушкодження правої половини грудної клітки ОСОБА_9 , встановлене при судово-медичній експертизі 21.04.2018 його трупа, властиве для спрямованого удару клинком ножа, коли потерпілий був повернутий передньою поверхнею тіла до напрямку руху травмуючого чинника (леза ножа), та не могло виникнути за вказаних підозрюваним обставин (протокол проведення слідчого експерименту та відеододатків до нього від 21 квітня 2018 року) - при вивертанні нападником правої руки потерпілого із затиснутим в ній клинком ножа і нанесенням таким чином удару знизу вверх приблизно в ділянку нижньої половини грудної клітки зліва, що не співпадає по локалізації рани і напрямку раневого каналу («...підозрюваний ОСОБА_5 вивертає руку статиста з ножем в напрямку тулуба і наносить удар в ліву ділянку грудної клітки знизу».
Як зазначив місцевий суд, та з чим погоджується суд апеляційної інстанції, даний висновок судової експертизи спростовує версію обвинуваченого щодо механізму нанесення ним удару ножем потерпілому.
Разом з цим, згідно даних висновку судово-медичної експертизи №63 від 21.04.2018 у ОСОБА_5 не встановлено будь-яких тілесних ушкоджень, характерних для боротьби або самооборони.
Окрім того, відповідно до дослідженого місцевим судом висновку судово-медичної експертизи №50 від 21.05.2018, вбачається, що тілесне ушкодження у потерпілого ОСОБА_9 у вигляді відкритої травми грудної клітки (рани на передній поверхні правої половини грудної клітки по пригрудній лінії в 2-ому міжребір'ї з пошкодженням шкірних покривів, підшкірно-жирової клітковини. м'язів та нижнього краю 2-го ребра, лівого краю верхньої долі правої легені, м'яких тканин середостіння, правої бокової поверхні серцевої сорочки, бокової стінки висхідної частини аорти), яке призвело до внутрішньо-грудної кровотечі, виникло від однієї травматичної дії плоским одностороннє загостреним колюче-ріжучим травмуючим знаряддям на зразок клинка ножа, з достатньою силою нанесення (спричинення) характерною для даних ушкоджень, перебуває у прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_9 ..
Нанесення потерпілому лише одного колото-різаного ушкодження підтверджується також висновком судової медико-криміналістичної експертизи №80-мк від 25.05.2018 та висновком судової медико-криміналістичної експертизи №91-мк від 07.06.2018.
Також, показаннями допитаних місцевим судом свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та потерпілої ОСОБА_14 стверджується наявність між обвинуваченим та потерпілим дружніх добросусідських відносин, у день вчинення злочину конфлікту між ними не було, вони мирно проводили час.
Колегія суддів враховує і ту обставину, що після нанесення потерпілому удару ножем, ОСОБА_5 викликав швидку медичну допомогу та поліцію, що правильно оцінено як відсутність в обвинуваченого умислу саме на спричинення смерті ОСОБА_9 .
Вказані докази у сукупності з іншими доказами, безпосередньо дослідженими судом першої інстанції, об'єктивно підтверджують факт нанесення обвинуваченим потерпілому удару ножем, в результаті чого потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження, що призвело до його смерті.
Разом з тим, жоден з доказів, здобутих під час досудового розслідування та досліджених місцевим судом, не доводить, що ОСОБА_5 мав намір здійснити удар саме у життєво важливий орган потерпілого і що він бажав та свідомо припускав настання смерті потерпілого від таких своїх дій.
Також колегія суддів вважає, що ухвалюючи вказаний вирок, місцевий суд дотримався і вимог статей 50, 65 КК при призначенні виду та міри покарання обвинуваченому, яке відповідає як особі винного, так і встановленим обставинам кримінального провадження.
Так, статтями 50, 65 КК визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення - злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Зокрема, місцевий суд врахував у якості обставини, що обтяжує покарання, вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, відсутність обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 лише в умовах ізоляції від суспільства, призначивши йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.121 КК.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, ухваленим з дотриманням вимог як кримінального процесуального закону, так і закону про кримінальну відповідальність, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2022 року стосовно ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_4 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3