Провадження № 22-ц/803/694/22 Справа № 203/897/21 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
19 травня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,
за участю секретаря - Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “2х2 Фінанс”
на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2021 року
по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “2х2 Фінанс” до ОСОБА_1 , третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном шляхом звільнення його з-під арешту, -
У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю “2х2 Фінанс” (далі - ТОВ “2х2 Фінанс”) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном шляхом звільнення його з-під арешту.
Позовна заява мотивована тим, що 24.02.2021 року між ТОВ “2х2 Фінанс” та ТОВ “Фінансова компанія “Довіра та гарантія” було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого ТОВ “2х2 Фінанс” було набуто право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Проте, в подальшому позивачу стало відомо про перебування вказаного майна під арештом на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06.06.2013 року, винесеної державним виконавцем Кіровського ВДВС в рамках виконавчого провадження № 38359660.
Посилаючись на те, що наявність відповідного обтяження порушує права позивача, як власника квартири, вільно користуватись та розпоряджатись майном, позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження цим майном шляхом звільнення квартири з-під арешту.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.10.2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ “2х2 Фінанс”, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Позивач зазначав, що наявність обтяження на підставі постанови державного виконавця, порушує його права як власника квартири, вільно користуватись та розпоряджатись майном.
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції установлено, що на підставі нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу від 24.02.2021 року, укладеного між ТОВ “Фінансова компанія “Довіра та гарантія” та ТОВ “2х2 Фінанс”, останнім було придбано квартиру АДРЕСА_2 , що належала на праві власності ОСОБА_1 .
Вказана квартира була предметом іпотеки за договором № 8/2007/840-К/731-Н/1 від 29.01.2007 року, укладеним між ВАТ “КБ “Надра” та ОСОБА_1 , в забезпечення виконання зобов'язань за укладеним між останніми кредитним договором № 8/2007/840-К/731-Н від 29.01.2007 року.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на момент укладання договору купівлі-продажу від 24.02.2021 року, в реєстрі існувало два зареєстрованих обтяження щодо квартири АДРЕСА_2 , а саме: на підставі зазначеного вище договору іпотеки від 29.01.2007 року та на підставі постанови державного виконавця Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 06.06.2013 року, винесеної в рамках виконавчого провадження № 38359660.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного свого права, оскільки належним способом захисту прав особи, яка не є стороною виконавчого провадження та яка вважає себе власником майна, на яке накладено арешт в рамках виконавчого провадження, є пред'явлення позову про визнання права власності на це майно та зняття з нього арешту.
Крім того, суд прийшов до висновку, що стягувач, в інтересах якого в рамках виконавчого провадження № 38359660 було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , разом із останнім до участі у справі в якості співвідповідача залучений не був та відповідних клопотань в порядку статті 51 ЦПК України позивач не заявляв.
Також суд врахував, що належна відповідачу квартира була відчужена за договором купівлі-продажу від 24.02.2021 року, за наявності в Державному реєстрі речових прав зареєстрованого обтяження у вигляді арешту, накладеного постановою державного виконавця від 06.06.2013 року, винесеною в рамках виконавчого провадження № 38359660, за наявності реєстрації з 08.02.2018 року та проживання в квартирі двох малолітніх дітей відповідача, без попереднього дозволу на відчуження квартири органу опіки та піклування.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 640/7794/16-ц (провадження № 14-133цс18), на яку послався заявник в касаційній скарзі.
Також, відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону України “Про виконавче провадження” особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Згідно роз'яснень, наведених в пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 “Про судову практику в справах про зняття арешту з майна” позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби.
Таким чином, відповідно до положень статті 59 Закону України “Про виконавче провадження” належним способом захисту прав особи, яка не є стороною виконавчого провадження та яка вважає себе власником майна, на яке накладено арешт в рамках виконавчого провадження, є пред'явлення позову про визнання права власності на це майно та зняття з нього арешту.
Разом з тим, позивач вимоги про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 не заявляв, заявивши лише вимогу про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, шляхом звільнення квартири з-під арешту.
Проте, стягувач, в інтересах якого в рамках виконавчого провадження № 38359660 було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , разом із останнім до участі у справі в якості співвідповідача залучений не був та відповідних клопотань в порядку статті 51 ЦПК України позивач, інтереси якого під час розгляду справи представляв адвокат, не заявляв.
Крім того, згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19), орган державної виконавчої служби у справах за позовами осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, може залучатися судом як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
За змістом наведених правових норм та правових позицій Великої Палати Верховного Суду у випадку звернення особи до суду в порядку позовного провадження з вимогою про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту з майна) орган державної виконавчої служби не може бути належним відповідачем у такій справі. Вказані позовні вимоги можуть бути пред'явлені до особи, в інтересах якої накладено арешт.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій справі, ТОВ “2х2 Фінанс” посилалося на те, що на підставі нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу від 24.02.2021 року, укладеного між ТОВ “Фінансова компанія “Довіра та гарантія” та ТОВ “2х2 Фінанс”, останнім було придбано квартиру АДРЕСА_2 , що належала на праві власності ОСОБА_1 .
Вказана квартира була предметом іпотеки за договором № 8/2007/840-К/731-Н/1 від 29.01.2007 року, укладеним між ВАТ “КБ “Надра” та ОСОБА_1 , в забезпечення виконання зобов'язань за укладеним між останніми кредитним договором № 8/2007/840-К/731-Н від 29.01.2007 року.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на момент укладання договору купівлі-продажу від 24.02.2021 року, в реєстрі існувало два зареєстрованих обтяження щодо квартири АДРЕСА_2 , а саме: на підставі зазначеного вище договору іпотеки від 29.01.2007 року та на підставі постанови державного виконавця Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 06.06.2013 року, винесеної в рамках виконавчого провадження № 38359660.
Тобто в цій справі ТОВ “2х2 Фінанс” звернулося до суду з позовом про скасування арешту, накладеного на майно, яке раніше належало відповідачу, а на час пред'явлення позову належить позивачу. При цьому в позовній заяві позивач обґрунтовано зазначив Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) третьою особою у справі.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18).
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).
Наведені правові висновки застосовані Верховним Судом в постановах від 28 квітня 2021 року у справі № 707/2-1006/2011 (провадження № 61-5425св20), від 19 травня 2021 року у справі № 522/938/19 (провадження № 61-381св21), від 09 червня 2021 року у справі № 199/1492/20 (провадження № 61-18880св20).
В цій справі ТОВ “2х2 Фінанс” пред'явив позовні вимоги про скасування арешту до ОСОБА_1 , клопотань про заміну цього відповідача належними чи про залучення до участі у справі інших відповідачів не заявляв.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ТОВ “2х2 Фінанс” не було стягувачем у виконавчому провадженні № 38359660, в якому оспорюваною постановою Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 06.06.2013 року відповідно було накладено арешт на нерухоме майно, що належало відповідачу, а тому у разі накладення арешту на спірне нерухоме майно у вказаному виконавчому провадженні в інтересах іншої особи (стягувача), саме така особа є належним відповідачем у спірних правовідносинах.
Крім того, колегія суддів враховує, що належна відповідачу квартира була відчужена за договором купівлі-продажу від 24.02.2021 року, за наявності в Державному реєстрі речових прав зареєстрованого обтяження у вигляді арешту, накладеного постановою державного виконавця від 06.06.2013 року, винесеною в рамках виконавчого провадження № 38359660; за наявності реєстрації з 08.02.2018 року та проживання в квартирі двох малолітніх дітей відповідача, без попереднього дозволу на відчуження квартири органу опіки та піклування.
Також, під час розгляду справи не було спростовано доводи відповідача про те, що він у відповідності до вимог статті 24 Закону України “Про іпотеку” в п'ятиденний строк не повідомлявся іпотекодержателем про відступлення прав вимоги за іпотечним договором; а також, що в порушення вимог частини першої статті 38 вказаного Закону за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу він письмово не повідомлявся іпотекодержателем про свій намір укласти цей договір, внаслідок чого було порушено переважне право відповідача на викуп предмету іпотеки, закріплене частиною другою статті 38 Закону України “Про іпотеку”.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “2х2 Фінанс” - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П. Красвітна
І.А. Єлізаренко