Провадження № 22-ц/803/3692/22 Справа № 205/10262/19 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
23 травня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
на заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення незаконно списаних коштів та зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про стягнення незаконно списаних коштів та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідно до договору про банківське обслуговування пенсіонерів № 1701621500058 від 15 травня 2004 року, він є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» і отримує пенсію на картковий рахунок, відкритий в установі відповідача. Увечері 02 березня 2019 року о 22 годині 08 хвилин фінансовий номер оператора мобільного зв'язку, зазначений у банку, раптово припинив обслуговуватися. Після увімкнення комп'ютера він виявив, що на його скриньку електронної пошти та до аканту соціальної мережі було виконано спробу несанкціонованого входу, як було з'ясовано пізніше, з ІР-адреси апарату «GALAXY A5» НОМЕР_1 з логіном ІНФОРМАЦІЯ_1. Після відновлення роботи електронної пошти, з'явилася інформація про здійснення операцій з банківською карткою. Він повідомив банк про заблокування свого фінансового телефону, проте, згодом з'явилося повідомлення про баланс рахунку 0,00 грн. 07 березня 2019 року у відділенні компанії фінансовий номер телефону ОСОБА_1 було розблоковано та повідомлено, що номер було заблоковано з категоричною забороною на розблокування. Таким чином, у період з 20 години 48 хвилин 02 березня 2019 року до 17 години 29 хвилин 07 березня 2019 року телефон не перебував у його користуванні. У відповідь на заяву від 16 січня 2020 року ПрАТ «Водафоне Україна» повідомило про факт заміни сім-карти та початковий і кінцевий строки блокування. 04 березня 2019 року він звернувся до Новокодацького ВП із повідомленням про вчинення злочину, яке було внесено до ЄРДР за № 12019040690000786 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Також 04 березня 2019 року він звернувся до відповідача із заявою про повернення коштів, які були списані, та щодо подій, що сталися напередодні, на яку банком надано відповідь про відсутність підстав для повернення коштів, і що його претензія стосовно повернення коштів не може бути задоволена, оскільки під час операцій було введено правильний пін-код банківської картки, а за шахрайські дії відповідач відповідальності не несе. 16 березня 2019 року він відновив свій фінансовий телефон і отримав хронологію перебігу подій, з якої вбачається, що о 23 годині 50 хвилин 02 березня 2019 року до банку надійшов запит про залишок коштів на пенсійній картці, який становив 10 149, 62 грн. О 00 годин 06 хвилин 03 березня 2019 року відповідачем було випущено он-лайн інтернет-карта № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 . З основної карти о 01 годині 37 хвилин невідомими особами на он-лайн карту було списано платіж у розмірі 970 грн, о 01 годин 40 хвилин - 3 970 грн, 01 годині 42 хвилини - 3 150 грн. Решта коштів у розмірі 2 059, 62 грн була також списана, проте, відповідач не повідомляє на який рахунок. Потім о 02 годині 28 хвилин невідомими було списано 620 грн та 5 грн комісії, а о 02 годині 30 хвилин відбулася спроба списання 2 340 грн, проте, банком зазначену операцію було заблоковано. Також залишок в сумі 7 470 грн також заблоковано банком на інтернет картці , тому просив суд стягнути з відповідача на його користь списані грошові кошти у розмірі 10 149, 62 грн; розблокувати та анулювати он-лайн інтернет карту № НОМЕР_2 , а також стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 травня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 списані кошти у розмірі 10 149, 62 грн. Вирішено питання стосовно судових витрат (а.с.206-209).
В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду в частині задоволених позовних вимог та стягнутих витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що оспорювані позивачами операції були здійснені за допомогою системи Приват24 та з врахуванням особливостей роботи вказаної системи, вчинення будь-яких дій у ні було б неможливим якби клієнт, тобто позивач, не розголосив особисті та контрольні дані які дали змогу вчиняти операції. Наголошували на тому, що саме позивач повинен нести відповідальність за здійснення оспорюваних операцій. Звертали увагу суду на те, що вирок суду з приводу кримінального правопорушення вчиненого відносно позивача відсутній. В діях банку відсутня вина, та зв'язок між діями банку та наслідками, що настали для позивача. Вказували, що 10 000 грн у рахунок відкшодування витрат на правову допомогу це безпідставно завищена сума неспівмірна з заявленими позовними вимогами (а.с.126-133).
Позивач своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України не скористався.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову становить 10 149, 62 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні у частині, з наступних підстав.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 квітня 2004 року між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про обслуговування пенсійних платежів (а.с. 47).
02 березня 2019 року о 22 годині 08 хвилин відбулася зміна паролю до аккаунта Google позивача (а.с. 48).
02 березня 2019 року о 20 годині 56 хвилин пароль до Facebook було анульовано з використанням номеру телефону НОМЕР_3 з пристрою «GALAXY A5» (2016) ІР-адреса: НОМЕР_4 (а.с. 49).
Місцезнаходження пристрою «GALAXY A5» (2016) ІР-адреса: НОМЕР_4 Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг (а.с. 50), логін ІНФОРМАЦІЯ_1.
02 березня 2019 року о 23 годині 50 хвилин надійшов запит на наявність коштів, які обліковуються на рахунку ОСОБА_1 та відбулася авторизація он-лайн картки (а.с. 51).
03 березня 2019 року з карткового рахунку ОСОБА_1 списано на рахунок інтернет картки № НОМЕР_2 грошові кошти у загальному розмірі 8 090 грн (а.с. 53).
03 березня 2019 року о 02 годині 28 хвилин з інтернет картки № НОМЕР_2 було списано грошові кошти у розмірі 625 грн та 5 грн комісія банку.
04 березня 2019 року позивач звернувся Новокодацького ВП Дніпровського ВП ГУ НП у Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, яке внесено в ЄРДР за № 12019040690000786 (а.с 59).
04 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про повернення грошових коштів із його пенсійного рахунку (а.с. 61), на що 27 березня 2019 року отримав відмову банку у розблокуванні його інтернет картки та поверненні грошових коштів (а.с. 62).
Відповідно до відомостей, зазначених у довідці слідчого Новокодацького ВП ДВП ГУНП у Дніпропетровській області вих. № 45.3/211 СВ від 25 березня 2019 року, досудовим розслідуванням що в наслідок протиправних дій з персональними даними ОСОБА_1 , які знаходяться в АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Водафон», клієнтом яких він є, невстановлені особи заволоділи грошовими коштами останнього у розмірі 10 100 грн. Дані дії проводилися дистанційно через соціальні мережі інтернет (а.с. 60).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості в частині стягнення з відповідача незаконно списаних коштів та повернення їх на рахунок позивача. Також стягнув з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 3 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Ч. 1 ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
За положеннями вказаної вище статті, електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.
Держателем електронного платіжного засобу - є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до пункті 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Пунктом 14.16 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Згідно з пунктом 1 розділу 6 Положення "Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року №705, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення), користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Пунктами 7, 8 розділу 6 Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Відповідно до пункту 9 розділу 6 Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Згідно з п. п. 2, 5, 6, 8, 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, користувач зобов'язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним, контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем, після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
П/п 5) п. 4 розділу I вказаного положення визначено значення терміну «негайно» - це найкоротший строк протягом робочого дня, у який мають здійснюватися (відбуватися) відповідні дії, з моменту настання підстав для їх здійснення, його розділом X на еквайра та емітента покладено зобов'язання проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових і неналежних переказів, суб'єктів таких переказів і вживати заходи щодо запобігання або припинення здійснення зазначених переказів.
Ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яким регулюються спірні правовідносини сторін, визначено терміни і поняття, за якою неналежний переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі, неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, ст. 20 цього Закону встановлено, що ініціатором переказу може бути платник, а в певних випадках обтяжувач, отримувач, стягувач, за положеннями п. 37.2 його ст. 37 у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів.
Позивач одразу після виявлення несанкціонованих операцій за його карткою звернувся до правоохоронних органів та знайшов спосіб повідомити банк.
Колегія суддів наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню та поширенню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, та доводи апеляційної скарги даних фактів не спростовують.
Під час розгляду справи не було достовірно встановлено обставин, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню фінансового телефону, паролів доступу до системи Приват24 або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19).
Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткового рахунку, відкритих на ім'я позивача не є підставою для відмови у задоволенні позову, та доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються.
З матеріалів справи вбачається відсутність в діях позивача зволікання, яке б могло призвело до використання коштів з належного йому карткового рахунку, та доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що витрати на правову допомогу адвоката є завищеними та неспівмірними з заявленими позивачем вимогами, частково приймаються до уваги у зв'язку з наступним.
У відповідності до вимог ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Права позивача у даній справі захищала адвокат Петрушанко Ольга Дмитрівна на підставі договору про надання професійної правничої допомоги № 45 від 04 березня 2019 року
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг № б/н від 04 березня 2019 року адвокатом проведено роботу з пошуку та вивчення нормативної бази 4 години (4 000 грн), складання клопотань, запитів до банку, заяв до поліції - 3 години (3 000 грн), складання позовної заяви, консультації клієнта, надання правової інформації клієнтові - 3 години (3 000 грн) (а.с. 69).04 березня 2019 року позивачем здійснено оплату юридичних послуг за договором № 45 від 04 березня 2019 року у розмірі 10 000 гривень (а.с. 70).
Втім суд першої інстанції стягнувши з відповідача 10 000 грн, тобто у повному обсязі, залишив без уваги те, що позов задоволено частково.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 10 000 грн до 5 000 грн та зміни оскаржуваного рішення суду у відповідній частині. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновків про часткове задоволення апеляційної скарги зміни оскаржуваного рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та залишення без змін рішення місцевого суду в іншій частині.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 травня 2020 року змінити в частині стягнення з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх з 10 000 грн. до 5 000 грн.
В іншій частині Заочне рішення Ленінського районного суду м..Дніпропетровська від 26 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О.Макаров