Провадження № 22-ц/803/107/22 Справа № 212/4152/18 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
17 травня 2022 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Бондар Я.М.,
суддів: Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Чубіна А.В.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_1
третя особа-Виконавчий комітет Покровської районної в місті ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданнів порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2021 року, ухваленого суддею Козловим Ю.В. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),-
У червні 2018 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє від себе та як законний представник в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , треті особи Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради м.Кривого Рогу, служба у справах дітей виконкому Покровської районної у місті ради м.Кривого Рогу про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
21 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання квартири спільним сумісним майном, виділі Ѕ частини зі спільного сумісного майна та визнання права власності на Ѕ частину квартири.
13 вересня 2021 року первіснй позов залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України.
В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 зазначено, що починаючи з травня місяця 1995 року вона проживала з відповідачем без реєстрації шлюбу, знаходячись з останнім у фактичних шлюбних відносинах, мали спільний бюджет.
В період проживання однією сім'єю зі ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06.05.1996 року на спільні кошти була придбана трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Вказаний договір купівлі-продажу квартири був укладений за усної згоди на ім'я відповідача ОСОБА_1 .
Після придбання зазначеної квартири, сторони переїхали до приміщення придбаної квартири, де продовжували проживати однією сім'єю, а 22 березня 1997 року уклали шлюб, який був зареєстрований Савронським відділом реєстрації актів громадянського стану П'ятихатського району Дніпропетровської області.
Від шлюбних відносин народилась дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17.02.2014 року шлюб між подружжям було розірвано.
В 2017 році позивач виїхала на роботу до Республіки Польща. При цьому, частину отриманих коштів висилала відповідачу на оплату комунальних послуг, а також на погашення кредитних коштів, які були взяті на ремонт спірного житла в 2009 році.
Просила суд визнати придбану сторонами квартиру спільним сумісним майном та визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визнання квартири спільним сумісним майном, виділі Ѕ частини з спільного сумісного майна та визнання права власності на Ѕ частину квартири, задоволені.
Визнано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .
Виділено ОСОБА_1 на праві власності Ѕ частину трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неповне дослідження доказів та не надання їм повної об'єктивної правової оцінки, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачеві ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог.
При цьому, відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна квартира набута сторонами за час спільного проживання фактично однією сім'єю, коли вони не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Скаржник зазначає, що судом не прийнято до уваги та не надано правової оцінки запереченням, поданим його представником. Вказує, що судом залучена до справи розписка, при цьому у зустрічній позовній заяві позивач ОСОБА_1 не вказувала, що отримувала в борг грошові кошти на придбання спірної квартири, при цьому суд не розглянув клопотання про витребування оригіналу цієї розписки, що необхідно було для проведення судової експертизи, оскільки наявність розписки викликає сумніви у її достовірності, а також у тому, що розписка взагалі існувала на час її складення.
Відповідач вважає, що судом не прийнято до уваги той факт, що він є власником спірного житла, що підтверджено договором купівлі-продажу від 06 травня 1996 року, який доводить, що квартира була придбана ним не під час перебування з позивачем у зареєстрованому шлюбі, який сторони зареєстрували 22 березня 1997 року, тобто вже після набуття ним права власності на спірну квартиру.
Окрім того, скаржник наголошує на тому, що до реєстрації шлюбу сторони не мешкали однією сім'єю та не вели спільне господарство, позивач не брала фінансової участі у придбанні спірного житла, квартира була придбана саме за особисті кошти ОСОБА_1 , які були зароблені в результаті його сумлінної праці. Відповідач вказує на те, що до укладення шлюбу з позивачем він мешкав разом зі своїми батьками за місцем реєстрації, а ОСОБА_1 разом зі своєю донькою ОСОБА_5 мешкала в квартирі її батьків, разом з ними та сестрою.
Відповідач зазначає, що на час придбання ним спірної квартири Кодекс про шлюб та сім'ю України не містив норми, яка б регулювала право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, тому встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу у період до 1 січня 2004 року не має ніякого правового значення для визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям до 1 січня 2004 року, оскільки майнові права та обов'язки породжував лише зареєстрований у встановленому порядку шлюб.
Скаржник зазначає, що позивачем не було надано суду письмової угоди, яка б визначала, що спірна квартира є їх спільною сумісною власністю, оскільки така угода між ними не укладалася. Відповідач вказує, що суд повинен був установити не лише обставини щодо факту спільного проживання, а й ті обставини, що спірне майно було придбано ними внаслідок спільної праці, і тільки в разі встановлення цих обставин, положення ч.1 ст.17 Закону України «Про власність» будуть застосовані правильно.
Відповідач вважає, що сам факт отримання позивачем у 1995-1997 роках заробітної плати не може бути доказом участі у придбанні спірної квартири та спільне ведення господарства. Скаржник вказує, що суд у рішенні безпідставно послався на покази свідків, оскільки покази свідків не можуть підтверджувати обставини участі коштами у придбанні нерухомого майна, зокрема розмір цієї участі.
Відповідач зазначає, що суд безпідставно дійшов висновку, що сума купівлі квартири виражена в іноземній валюті (долари США) та складала орієнтовно на момент купівлі 850 доларів США. Вказує, що від ОСОБА_1 він не отримував ніяких грошових коштів на придбання квартири, докази того, що позивач фінансово брала участь у придбанні спірного житла відсутні в матеріалах справи.
Відповідач вважає, що оскільки ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нею фактично надана певна сума на придбання квартири, а також, що спірна квартира була набута внаслідок їх спільної праці, тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.
Окрім того, скаржник зазначає, що твердження позивача про отримання нею кредитів на ремонт спірної квартири не підтверджені належними та допустимими доказами, як і не підтверджені ті обставини, що позивач надавала йому грошові кошти для погашення заборгованості по кредиту 2009 року. Відповідач вважає, що позивачем не доведено, що саме за рахунок її грошових коштів та трудових затрат вартість спірного житла істотно збільшилась.
Також відповідач вважає, що позивачем не доведено факт перерахування нею на його рахунок та відповідно отримання ним перерахованих грошових коштів, а надані позивачем квитанції не мають жодного відношення до справи, оскільки вони не підтверджують, що ці кошти перераховувались ОСОБА_1 позивачем для виплати комунальних послуг.
Скаржник наголошує на тому, що в підготовчому судовому засіданні сторона позивача не зазначала про існування розписки, відповідно до якої ОСОБА_1 брала в борг 1000 доларів на придбання спірного житла, не зазначено про цю розписку і у зустрічному позові. Відповідач вказує, що його представник заперечував проти долучення до матеріалів справи зазначеної розписки від 30 квітня 1996 року, однак суд залучив копію розписки, проігнорувавши думку сторони відповідача.
Відповідач зазначає, що суд не розглянув його клопотання про проведення судової фізико-хімічної експертизи, не взяв до уваги його сумніви щодо складення цієї розписки в зазначений у ній час та факт отримання грошових коштів у борг.
На думку скаржника суд першої інстанції належним чином не перевірив усіх допустимих доказів та дійшов помилкового висновку, що саме за отриманні ОСОБА_1 в борг грошові кошти та заробітну плату була придбана спірна квартира.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, позивач ОСОБА_1 , просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2021 року - без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення та необґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача.
При цьому, позивач зазначає, що факт сумісного проживання сторін судом не розглядався, вона просила суд визнати спірну квартиру спільним сумісним майном сторін та визнати за нею право власності на Ѕ ч. цієї квартири в порядку вимог ст.17 Закону України «Про власність». Факт постійного проживання сторін однією сім'єю та ведення ними спільного господарства підтверджено показами свідків допитаних в судовому засіданні та актом про сумісне проживання, а також довідкою про доходи ОСОБА_1
09 травня 2022 року на електронну адресу суду апеляційної інстанції від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про проведення апеляційного розгляду справи, призначеного на 17 травня 2022 року за її відсутності у зв'язку з перебування у Польщі, в якій вона також просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
11 травня 2022 року на електронну адресу суду від адвоката Нестерової О.М. надійшла заява, в якій остання повідомила, що вона не має повноважень на представництво інтересів позивача ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, оскільки угода між нею та ОСОБА_1 була укладена тільки на її представництво в Жовтневому районному суді м.Кривого Рогу Дніпропетровської області.
16 травня 2022 року від представника третьої особи виконкому Покравської у місті ради Медякової Олени надійшов лист про проведення судового розгляду за відсутності представника третьої особи, де також зазначено, що третя особа підтримує апеляційну скаргу ОСОБА_1 та просить взяти до уваги висновок Комісії з питань захисту прав дитини в Покровському районі від 14.05.2022 №7/01-29/1881.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача ОСОБА_1 -адвоката Тішуніна О.А., який підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити з викладених у скарзі підстав, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 березня 1997 року; від шлюбу подружжя мають спільну дитину: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2014 року - шлюб між сторонами розірвано.
Судом, встановлено, що спірна квартира придбана у період до 1997 року, тобто до укладення шлюбу між сторонами.
Відповідно договору купівлі-продажу квартири від 06 травня 1996 року ОСОБА_6 придбав у власність трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
Вказаний договір купівлі-продажу був посвідчений державним нотаріусом Першої криворізької державної нотаріальної контори та зареєстровано у реєстрі за №1395 (а.с.5).
Зазначений договір зареєстровано в Комунальному підприємстві Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» 23.05.1996 номер запису 114 в книзі: 46 П-114.
Судом встановлено, що вартість квартири на момент її придбання (травень 1996 року) становила 150 000 000 карбованців. Відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 року №762/96 ця сума з огляду на деномінацію грошової одиниці в Україні відповідала сумі 1500 гривень. Із загальновідомих джерел відомо, що офіційний курс складав на 2 вересня 1996 року - 1,76 грн за долар США. Отже, сума купівлі квартири виражена у валюті (долари США) складала орієнтовно на момент купівлі 850 доларів США.
Суд першої інстанції на підставі показів свідків ОСОБА_7 (знайома позивача) та ОСОБА_8 (сестра позивача) встановив, що сторони по справі створили сім'ю у 1995 році і з цього часу проживали як одна родина, вели спільне господарство, в подальшому у 1996 році придбали спірну квартиру на спільні кошти та кошти, які ОСОБА_1 взяла у борг у знайомої, свідка ОСОБА_9 , у березні 1997 року зареєстрували шлюб, у серпні 1997 року в родині народилась спільна дитини - донька ОСОБА_10 , тобто, що спірна квартира набута сторонами за час спільного проживання фактично однією сім'єю, коли вони не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Місцевий суд, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , на підставі досліджених доказів наданих сторонами, допиту свідків, виходив з доведеності позивачем належними та допустимими доказами, заявлених останньою позовних вимог.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції та погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі з огляду на таке.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим.
До спірних правовідносин суд першої інстанції застосував положення КпШС України, який не передбачав можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. У такому випадку має місце спір про поділ майна між особами, які не є сім'єю, і який повинен вирішуватися на підставі положень Закону України "Про власність", зокрема, статті 17 цього Закону.
У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
У постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 вказано, що: майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим .
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що: вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України) .
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18) вказано, що: за змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (придбання квартири), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.
Тільки в разі встановлення судом таких обставин положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» будуть правильно застосовуватися.
15 червня 2020 року представником позивача ОСОБА_11 суду першої інстанції було подано клопотання про долучення доказів, а саме копії розписки від 30 квітня 1996 року про отримання ОСОБА_1 - на той час ОСОБА_12 , грошових коштів у ОСОБА_9 в сумі 1000 доларів США США для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.1-3, т.2).
При цьому до клопотання була додана не завірена належним чином копія вказаної вище розписки, яка датована 30 квітня 1996 року (а.с.7, т.2).
21 липня 2020 року суд першої інстанції допитав свідка ОСОБА_9 , яка підтвердила, що давала позивачу в борг 1000 доларів на придбання квартири і гроші їй повертали частинами до повного погашення боргу. Також свідок суду підтвердила, що у неї є оригінал розписки, яку вона найшла в перших числах травня 2020 року і може надати її суду.
В цьому судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_13 заявив клопотання про долучення до матеріалів справи оригінала розписки, що необхідно для проведення фізико-хімічної експертизи, яке суд першої інстанції залишив відкритим (а.с.23-25, т.2).
В цей же день, після судового засідання ОСОБА_1 подав суду письмове клопотання про призначення судової експертизи (а.с.28, т.2).
В наступному судовому засіданні, яке відбулося 27 травня 2021 року, представник ОСОБА_13 не порушував питання щодо призначення експертизи та подав клопотання про призначення експертизи до суду першої інстанції 16 серпня 2021 року разом із клопотанням про відкладення розгляду справи, призначеного на 17 серпня 2021 через його зайнятість в Господарському суді Дніпропетровської області і суд ухвалою від 17 серпня 2021 задовольнив клопотання, розгляд справи відклав на 13 вересня 2021 року на 10:00 годину.
13 вересня 2021 через повторну неявку сторони позивача за первісним позовом ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_13 , суд першої інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України первісний позов залишив без розгляду і продовжив розгляд зустрічного позову за відсутності сторони відповідача, клопотання про призначення експертизи залишилось судом першої інстанції не вирішеним.
Стороною відповідача до апеляційної скарги було додано клопотання про призначення судової фізико-хімічної експертизи, яке ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року про відкриття провадження було залишено відкритим (а.с.145-146, 155, т.2).
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 08 лютого 2022 року адвокат Тішунін О.А. підтримав клопотання про призначення та проведення експертизи розписки, у справі було оголошено перерву на 15 березня 2022 року для виклику позивача ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_9 , якій необхідно надати суду оригінал розписки від 30 квітня 1996 року (а.с.193-194, т.2).
15 березня 2022 року ні позивач ОСОБА_1 , ні свідок ОСОБА_14 не з'явились в судове засідання і у справі повторно оголошено перерву для виклику свідка ОСОБА_9 з оригіналом розписки (а.с.207, т.2).
17 травня 2022 року свідок ОСОБА_14 була допитана судом апеляційної інстанції та в судовому засіданні пояснила, що вона позичала гроші позивачу ОСОБА_1 на придбання квартири, гроші протягом двох років були їй повернуті, при цьому надати оригінал розписки, копія якої долучена до матеріалів справи (а.с.7, т.2), свідок не змогла, пояснивши суду, що в неї цієї розписки немає, хоча згідно протоколу судового засідання суду першої інстанції від 21 липня 2020 року ОСОБА_14 наголошувала на тому, що може надати суду оригінал розписки.
У зв'язку з відсутністю оригінала розписки, адвокат Тішунін О.А. зняв з розгляду клопотання про призначення та проведення судової фізико-хімічної експертизи у зв'язку з відсутністю об'єкта дослідження.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем ОСОБА_1 на підтвердження доводів зустрічних позовних вимог суду надана Криворізьким перинатальним центром зі стаціонаром «ДОР» довідка про доходи за 1995-1999 роки.
Вказаною довідкою підтверджено, що ОСОБА_1 в період з квітня 1995 року по грудень 1995 року отримала 661,4253 грн. заробітної плати; за період с січня по грудень 1996 року заробітна плата позивача становила-974,27437 грн.; з січня по грудень 1997 року позивач отримала 900,64 грн. заробітної плати; у 1998 році позивач отримала - 200,25 грн. у 1999 році за січень, лютий, березень, квітень отримала 69,60 грн. У довідці зазначено, що згідно Указу Президента від 25.08.1996 №762 карбованці переведені у гривні (а.с.161, т.1).
Також матеріали справи містять довідку №14 від 02.04.2019, видану ДЕРЖАВНОЮ УСТАНОВОЮ «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРОМИСЛОВОЇ МЕДИЦИНИ», якою підтверджено, що ОСОБА_1 працювала на посаді старшої медичної сестри і з вересня 2014 року по березень 2016 року з її заробітної плати проводились утримання на оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 , всього за цей період було утримано із заробітної плати позивача - 5193 грн. комунальних платежів (а.с.100, т.1).
Окрім того, позивачем на підтвердження доводів позову про те, що в період роботи у Польщі, остання перераховувала ОСОБА_1 грошові кошти для оплати останнім комунальних послуг за квартиру, суду надано три квитанції про оплату: 3338585 від 20.08.2018; 3255124 від 03.08.2018; 3406701 від 31.08.2018, в яких зокрема зазначено відправника - ОСОБА_1 , а також отримувача коштів - ОСОБА_15 , рахунок отримувача № НОМЕР_1 , а також суми грошових коштів які були відправлені з Польщі до України (а.с.13-15, т.2).
Всього позивачем на рахунок відповідача за серпень 2018 року було відправлено 3782,59 грн. грошових коштів (03.08.2018-1805,48 грн.; 20.08.2018 - 185,87 грн.; 31.08.2018 -1791,24 грн.).
Відповідачем на підтвердження обставин придбання ним спірної квартири за його особисті грошові кошти надана копія його трудової книжки, з якої зокрема видно, що в період придбання спірного житла він дійсно працював в КФ КБ «Приватбанк».
Записами у трудовій книжці ОСОБА_1 підтверджено, що, починаючи з 03.10.1994 по 13.03.2001 відповідач працював у Криворізькій філії Дніпропетровського комерційного банку «Приватбанк», спочатку на посаді працівника відділу безпеки (з 05.12.1994), а з 15.04.1998 на посаді водія автотранспортного відділу та був звільнений за власним бажанням 13 березня 2001 року (а.с.175, запис №13-16 трудової книжки).
Надана позивачем довідка про доходи за 1995-1999 роки, підтверджує той факт, що в цей період часу остання працювала в Криворізькому перинатальному центрі зі стаціонаром «ДОР» та отримувала заробітну плату, довідка №14 від 02.04.2019, видана ДЕРЖАВНОЮ УСТАНОВОЮ «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРОМИСЛОВОЇ МЕДИЦИНИ» підтверджує той факт що із заробітної плати ОСОБА_1 з вересня 2014 року по березень 2016 року проводились утримання на оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 , три квитанції за 2018 рік про перерахування позивачем, відповідачу ОСОБА_1 грошових коштів на суму 3782,59 грн. взагалі не стосуються предмета позову та на думку колегії суддів, зазначені вище докази не доводять обставин ведення спільного господарства, побуту, бюджету під час перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах в період з травня 1995 року по травень 1996 року (06.05.1996 час придбанння відповідачем квартири), як і не доводять факт набуття ОСОБА_1 разом із ОСОБА_1 спірної квартири до реєстрації шлюбу внаслідок їх спільної праці та спільних зусиль, а копія розписки від 30 квітня 1996 року про позику позивачем 1000 доларів у ОСОБА_9 на придбання спірного житла, без надання оригіналу розписки, не є належним, допустимим та достовірним доказом фінансової участі ОСОБА_1 у придбанні спірної квартири у травні 1996 року.
Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з наведеним вище, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову ОСОБА_1 в задоволенні її зустрічних позовних вимог в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 вересня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визнання про визнання квартири спільним сумісним майном, виділ Ѕ частини зі спільного сумісного майна та визнання права власності на Ѕ частину квартири - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 23 травня 2022 року.
Головуючий
Судді: