23 травня 2022 року (14:00)Справа № 280/563/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовної заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви (вх. № 3735 від 18.01.2022) просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2021 № Ф-23-17У; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача компенсацію стягнення грошових коштів у розмірі 4194,80 грн., проведену на підставі вимоги від 09.08.2021 № Ф-23-17У.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що 30.09.2010 внесено запис № 20850060002001914 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця підстава: внесення власне рішення. Однак, відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2021 № Ф-23-17У на суму 3608,12 грн. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки підприємницькою діяльністю не займається та прийняла рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, та спрощені всі борги, тож відповідно не було підстав і для прийняття спірної вимоги. Окрім того, позивач двічі зверталась до відповідача, а саме у серпні 2020 року та у грудні 2020 року з заявою про списання несплачених станом на день набрання чинності закону № 592 «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників) сум недоїмки та штрафних санкцій у період з 01.01.2017 до набрання чинності закону № 592. За наявною у позивача інформацією всі борги були списані, таким чином отримана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною і позивач звертається з даним позовом до суду. Окрім того, 22.12.2021 у виконавчому провадженні у якому стороною стягнення є відповідач, а позивач - боржником, було здійснено списання коштів з позивача, у розмірі 4 194,80 грн., за предметом оскарження. Позивач вважаючи протиправною вимогу від 09.08.2021 Ф-23-17-у, яка перебуває на виконанні Запорізького ВДВС у Запорізькому районі Запорізької області (ВП № 67515573) вважає є правові підстави компенсувати таке стягнення з відповідача, за умов задоволення позовної заяви. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 21.02.2022 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
11.05.2022 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 17114), в якому зазначає, що відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI, ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2021 № Ф-23-17У на суму 4194,80 грн., яка була надіслана платнику. Станом на 05.05.2022 у ОСОБА_1 відсутній податковий борг згідно інтегрованої картки платника податків, у зв'язку із чим просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться записи: від 12.11.2008 №20850000000001914 про державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця; від 30.09.2010 №2065006000201914 про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності, підстава: власне рішення (а.с.12).
09.08.2021, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI ГУ ДПС у Запорізькій області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23-17У на загальну суму боргу 3608,12 грн. (а.с.13).
Позивач не погодившись із вказаною вимогою звернулась до суду із вказаним позовом про її скасування.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено перелік осіб, які є платниками єдиного внеску. Згідно пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом - є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.
Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI, для платників, зазначених у пункті 4 частини 1статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, фізичні особи - підприємці у відповідності до приписів спеціального закону, яким врегульований внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов'язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Судом встановлено, що згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у реєстрі наявний запис від 30.09.2010 №2065006000201914 про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, підстава: власне рішення (а.с.12).
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2021 № Ф-23-17У.
Так, у силу положень частини 1 статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV.
Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону №755-IV, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Пунктом 7 цієї ж статті Закону №755-IV закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Водночас, пунктом 8 статті 4 Закону №755-IV фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов'язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У той же час, як зазначалось судом вище, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містить запис від 30.09.2010 №2065006000201914 про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (підстава: власне рішення), що вказує на безумовну відсутність такого суб'єкта господарювання з 30.09.2010.
Така обставина вказує на те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI та не має обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2021 № Ф-23-17У, прийнята відносно ОСОБА_1 є необґрунтованою, безпідставною та підлягає скасуванню.
Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 р. по справі "Вєренцов проти України", в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Корецький та інші проти України", ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.
У рішенні від 09.01.2013 по справі "Олександр Волков проти України" (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи "доброго врядування" і "належної адміністрації".
Крім того, у п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE ("Рисовський проти України") заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу "належного урядування", відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для суду при вирішенні даної справи.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Щодо позовних вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача компенсацію стягнення грошових коштів у розмірі 4194,80 грн., проведену на підставі вимоги від 09.08.2021 № Ф-23-17У, суд зазначає наступне.
Та, судом встановлено, що 22.12.2021 з позивача було стягнуто у примусовому порядку 4194,80 грн., на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2021 № Ф-23-17У (а.с.19).
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивачка вважає, що відповідач має повернути неправомірно стягнуті кошти.
Судом не враховуються аргументи наведені позивачкою про підставність стягнення коштів з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства.
Відповідно до частини тринадцятої статті 9 Закону №2464-VI, суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною другою статті 11 Закону №2464-VI, із страховими коштами, акумульованими на рахунках податкових органів, здійснюються такі операції, зокрема, повернення платникам єдиного внеску надміру або помилково сплачених сум.
Процедуру зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (далі - Платник), надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску, в тому числі тих, які сплачені через єдиний рахунок визначає Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 23.07.2021 №417, зареєстрований Міністерством юстиції України 09.09.2021 за №1185/36807 (далі- Порядок №417).
Відповідно до пункту 3 Порядку №417 у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях:
надміру сплачені кошти - суми єдиного внеску, які на певну дату зараховані на належний рахунок 3556 понад нараховані суми єдиного внеску на таку дату (крім сум авансових платежів, граничний строк сплати яких не настав, сплачених відповідно до абзацу другого частини восьмої статті 9 Закону);
помилково сплачені кошти - суми єдиного внеску, які на певну дату зараховані не на належний рахунок 3556 та/або сплачені з рахунку неналежного Платника.
Згідно з пунктом 5 Порядку №417 повернення коштів здійснюється у випадках:
1) надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на належний рахунок 3556;
2) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій не на належний рахунок 3556;
3) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на бюджетний рахунок за надходженнями;
4) помилкової сплати податкових зобов'язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Кодексом та іншими законами, на рахунок 3556;
5) виявлення технічної та/або методологічної помилки за сумами, які були зараховані на рахунок 3556 з єдиного рахунку.
Абзацами першим та другим пункту 6 Порядку №417 визначено, що повернення здійснюється на підставі заяви Платника про повернення коштів.
У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, заява про повернення коштів з рахунків 3556 (далі - Заява) подається до територіального органу ДПС за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених коштів, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.
Так, судом встановлено, що позивач до податкового органу із відповідною заявою про повернення коштів, які були стягнуті 21.12.2021 не зверталась. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відповідно до пункту 9 Порядку №417 у разі надходження Заяви самостійний структурний підрозділ територіального органу ДПС, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати надходження до територіального органу ДПС Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації та формує висновок про повернення коштів з рахунків 3556 (далі - Висновок) за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку або приймає рішення про відмову у задоволенні Заяви.
Згідно з пунктом 10 Порядку №417 заява залишається без задоволення у таких випадках: невідповідність Заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку; недостовірність викладеної у Заяві інформації; подання Заяви не за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску; наявність у Платника заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій; ненадання документа, що додається до Заяви згідно з пунктом 6 цього Порядку.
Пунктом 11 Порядку №417 визначено, що у разі відмови в задоволенні Заяви самостійний структурний підрозділ територіального органу ДПС, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у терміни, визначені пунктом 9 цього Порядку, надає Платнику повідомлення з відмовою у поверненні коштів за підписом керівника цього підрозділу із зазначенням причин такої відмови.
Відповідно до пункту 12 Порядку №417, у разі якщо за результатами розгляду Заяви встановлено правомірність повернення коштів самостійний структурний підрозділ територіального органу ДПС, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, вносить до Журналу відмітку про правомірність повернення відповідної суми коштів, формує та реєструє в Журналі Висновок.
На кожний сформований Висновок накладається кваліфікований електронний підпис керівника структурного підрозділу, що сформував Висновок.
Відповідно до пункту 13 Порядку №417 на підставі Висновку та за умови наявності поточних надходжень за день на рахунку 3556 за відповідним символом звітності, у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його отримання самостійний структурний підрозділ територіального органу ДПС, на який покладено функцію ведення бухгалтерського обліку, засобами системи дистанційного обслуговування «Клієнт казначейства - Казначейство» (далі - система Казначейства) формує у встановленому порядку розрахунковий документ на повернення коштів з рахунку 3556, на який їх було сплачено, та подає його до відповідного головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві, Севастополі (далі - головне управління Казначейства).
Головне управління Казначейства виконує розрахунковий документ територіального органу ДПС за рахунок поточних надходжень за день на відповідний рахунок 3556.
Позивачкою не надано суду жодних належних та допустимих доказів дотримання нею вищевказаних умов повернення помилково та/або надміру сплачених грошових коштів. На думку суду позовні вимоги позивачки про стягнення з відповідача неправомірно стягнутих, на її думку, коштів є помилкою в обраному способі захисту, що є підставою для відмови в задоволені позовних вимог у цій частині.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України). Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2021 № Ф-23-17У.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 23.05.2022.
Суддя Ю.В. Калашник