Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 травня 2022 року Справа№200/18805/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.11.2021 №057150010605 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах згідно ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 23.03.2000 року до 30.07.2004 року у Відкритому акціонерному товаристві «Макіївський металургійний комбінат»,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву від 29.11.2021 про призначення пенсії на пільгових умовах згідно ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з зарахуванням до пільгового стажу роботи за Списком №1 періоду роботи з 23.03.2000 року до 30.07.2004 року у Відкритому акціонерному товаристві «Макіївський металургійний комбінат».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29 листопада 2021 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про призначення пенсії відповідно до вимог п.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням відповідача від 30 листопада 2021 року №057150010605 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, та не зараховано до пільгового стажу період роботи на посаді горнового доменної печі з 23.03.2020 року до 30.07.2004 року у Відкритому акціонерному товаристві «Макіївський металургійний комбінат».
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/18805/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог позивача. В обґрунтування заперечень зазначив, що записи які свідчать про трудову діяльність позивача, що містяться у трудовій книжці НОМЕР_1 від 07.07.1992 року та Довідці № 7474 от 16.10.2020 року є недійсними та не створюють ніяких правових наслідків, оскільки підприємство, яке видало зазначений документ знаходиться на території тимчасово непідконтрольній українській владі та провести перевірку первинних документів, на підставі яких її видано не має можливості. Враховуючи, що позивач має пільговий страховий стаж менше 25 років, який дає йому право на отримання пенсії по списку №1, йому було відмовлено у призначенні пенсії рішенням від 30.11.2021 № 057150010605.
На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Сєвєродонецьким МВ УМВС України в Луганській області, РНОКПП НОМЕР_3 ), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, 29 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.11.2021 № 057150010605 відмовлено у призначенні пенсії. Рішення мотивоване тим, що страховий стаж заявника складає 25 років 10 місяців 27 днів, пільговий стаж складає 15 років 08 місяців 06 днів, за кожний повний рік роботи на провідних посадах додатково зараховано 3 місяці згідно до роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 №8 за 15 років додатково зараховано 03 роки 09 місяців.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у призначенні пенсії.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України "Про пенсійне забезпечення".
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років.
Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 14 Закону № 1788, а саме, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.
Відповідно до статті 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або № 2.
Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 грудня 2015 року у справі № 686/19687/14а.
При цьому, положення КАС України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
Суд не може обмежити право позивача довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним для призначення пенсії. Право надавати заперечення щодо рішення Пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається позивачу на всіх стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.
В трудовій книжці позивача серії НОМЕР_4 містяться наступні записи щодо спірного періоду праці: з 23.03.2020 року (розпорядження №54 від 23.03.2000) позивач прийнятий у доменний цех горновим доменної печі 5 розряду ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», з 01.04.2002 року (розпорядження №333 від 01.0.2002 року) переведений горновим доменної печі 6 розряду доменного цеху, 30.07.2004 року (розпорядження від 30.07.2004 року №143) звільнений за власним бажанням, ст.38 КЗпП України.
Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
Пільговий характер роботи підтверджено довідкою про наявність трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, виданою ЗАТ «Внешнеторгсервіс» філіал №3 «Макіївський металургійний завод» від 16.10.2020 року №747. При цьому, у довідці зазначено, позивач працював повний робочий день на ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» за період з 23.03.2000 по 30.07.2004 та виконував роботи у доменному цеху за професією: горновий доменної печі, яка передбачена списком №1, розділу III, підрозділу 1 код КП 3.1а.
Виписками з наказів ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» від 27 вересня 1995 року ОБ №411 та від 16 листопада 2001 року ОБ №534 про атестації робочих місць підтверджується право позивача на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1.
При цьому всі надані позивачем документи, видані або їх копії завірені підприємствами, які розташовані на непідконтрольній українські владі території.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з частиною першою статті 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 вказаного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
При цьому матеріалами справи підтверджено, що позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємство здійснювало господарську діяльність, перебувало під контролем української влади, і таке підприємство було утворено відповідно до законодавства України.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus V. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer V. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96).
Отже, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92).
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Таким чином, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Отже, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з тимчасовою окупацією певних територій Донецької області, відмова відповідачем - органом державної влади позивачу - фізичній особі у реалізації її права на соціальне забезпечення не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо призначення пенсії.
Таким чином суд враховує, що відомості вказані в наданих позивачем довідці, наказах про проведення атестації та трудовій книжці позивача є достатніми для зарахування спірного періоду до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем неправомірно не розглянуто питання щодо зарахування позивачу до пільгового стажу за списком №1 періоду роботи з 23.03.2000 року до 30.07.2004 року у Відкритому акціонерному товаристві “Макіївський металургійний комбінат”.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що він при прийнятті рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто с забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним, з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст.46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
За таких обставин, рішення відповідача від 30.11.2021 №057150010605 про відмову в призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах згідно ч.3 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” прийнято протиправно, відповідно вказане рішення підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Нормами статті 2 КАС України встановлено, що адміністративні суди при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, серед іншого, перевіряють чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікованої Україною Законом N8475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб і юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було і вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Chahal v. the United Kingdom, заява 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 року Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)),
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, яке полягає у визнанні протиправним та скасуванні рішення відповідача від 30.11.2021 №057150010605 про відмову в призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах згідно ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 29.11.2021 про призначення пенсії на пільгових умовах згідно ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №1 періоду роботи з 23.03.2000 року до 30.07.2004 року у Відкритому акціонерному товаристві «Макіївський металургійний комбінат»”.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. квитанцією від 11.12.2021 року за подання до суду адміністративного позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до положень частини третьої статті 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження пять днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.11.2021 №057150010605 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах згідно ч.3 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84121, Донецька область, м.Слов'янськ, вул.Генерала Батюка, 8) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) від 29.11.2021 про призначення пенсії на пільгових умовах згідно ч.3 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №1 періоду роботи з 23.03.2000 року до 30.07.2004 року у Відкритому акціонерному товаристві “Макіївський металургійний комбінат”.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84121, Донецька область, м.Слов'янськ, вул.Генерала Батюка, 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім гривень) 00 копійок.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 23 травня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.В. Кочанова