печерський районний суд міста києва
Справа № 757/15076/20-ц
22 лютого 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Соколова О.М.,
при секретарі судових засідань - Матвійчуку В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу № 757/15076/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Мангушське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області про відшкодування шкоди,-
У квітні 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Мангушське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому позивач просила стягнути з держави Україна за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання котів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 шкоду, завдану Мангушським об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України Донецької області у розмірі 51 779 (п'ятдесят одну тисячу сімсот сімдесят дев'ять) грн. 95 коп. Допустити негайне виконання рішення у розмірі місячного розміру пенсії позивача та встановити судовий контроль за виконанням рішення.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив про те, що Позивач здобула право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 14.02.1984 р. До листопада 2014 року Позивач перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України Донецької області м. Донецька. У зв'язку із набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей у населеному пункті, де мешкала Позивач було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. В подальшому Позивач змушена була звернутися із заявою про взяття на облік та на продовження виплат пенсії до іншого територіального органу Пенсійного фонду України. У жовтні 2017 році позивач переїхала до смт. Ялта Донецької області, у жовтні 2017 року отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та стала на облік до Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області. Період невиплати пенсії Позивачу Боржником склав з травня 2017 по липень 2018 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного від 29.10.2018 року у справі №0540/8833/18-а бездіяльність боржника по невиплаті пенсії визнана протиправною та зобов'язано Боржника поновити позивачу пенсії з травня 2017 року по липень 2018 року у розмірі 45 613 (сорок п'ять тисяч шістсот тринадцять) грн. 95 коп. Боржник добровільно не виконував вказане судове рішення. У зв'язку з тим, що Мангушське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області не виконало в добровільному порядку рішення суду державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відкрив виконавче провадження № 58506901 від 28.02.2019 року. 06.06.2019 року державний виконавець звернувся до суду з заявою про зміну порядку та способу виконання судового рішення № 0540/8833/18-а від 29.10.2018 року. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду № 0540/8833/18-а від 18.06.2019 заяву залишено без задоволення. Мангушське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області фактично відмовилося виконувати судове рішення, державний виконавець направив повідомлення до правоохоронного органу та виніс постанову від 17.01.2020 року про закінчення виконавчого провадження № 58506901. Борг з компенсації боржника перед стягувачем залишився не виплаченим. У зв'язку з чим, представник позивача просив стягнути з відповідача за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в користь позивача шкоду заподіяну Мангушським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області у розмірі 51 779 (п'ятдесят одну тисячу сімсот сімдесят дев'ять) грн. 95 коп.
За наведених обставин ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.04.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено здійснювати за правилами позовного (загального) провадження.
26.05.2020 року від Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує про відсутність підстав для стягнення майнової шкоди з Державного бюджету, оскільки державна казначейська служба не є розпорядником коштів Державного бюджету України, виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин. Відповідно до статті 176 ЦК України держава не відповідає за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб та юридичні особи не відповідають за зобов'язаннями держави, тому Державна казначейська служба України не уособлює державу як власника відповідних бюджетних коштів і на неї не можна покласти обов'язок по відшкодуванню шкоди, яка була заподіяна позивачу. Крім того, для відшкодування збитків повинна бути наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника. Відсутність будь-якої із вказаних ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку по відшкодуванню збитків. Разом з тим, нарахування та виплата компенсації витрат частини доходів належить до компетенції пенсійного органу, тому вимога позивача щодо стягнення з держави Україна компенсації витрат частини доходів є безпідставною та необґрунтованою. Вказує, що залучене до участі в справі Міністерство юстиції України не є належним відповідачем, уповноваженим представляти державу у спірних правовідносинах і позовні вимоги пред'явлені до нього безпідставно.
26.05.2020 року від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач 2 позовні вимоги не визнає в повному обсязі, зазначає що Казначейство не уособлює Державу як «власника» відповідних бюджетних коштів, тому на Казначейство не може бути покладено обов'язок по відшкодуванню шкоди, яка була заподіяна позивачеві, у задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.
05.06.2020 року представник позивача подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що відповідно до законодавства України, відповідачем по відшкодуванню шкоди є саме Держава, а не орган державної влади, яким є ПФУ і відповідно до Закону він не може представляти Державу, як особа, яка завдала шкоду безпосередньо позивачу.
24.09.2020 року представник позивача подав додаткові пояснення.
30.10.2020 року надійшла заява представника позивача про збільшення розміру заявлених позовних вимог, шляхом стягнення коштів на користь позивача у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., як моральну шкоду заподіяну боржником.
05.01.2021 року представник позивача подав додаткові пояснення.
28.04.2021 року представник позивача подав додаткові пояснення.
07.09.2021 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явилися, на адресу суду через систему «Електронний суду», представник позивача надіслав заяву та просив розгляд справи проводити за їх відсутності. Позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.
Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Проте подано заяву про розгляд справи у відсутність, у задоволенні позову просив відмовити.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.
Третя особа в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі, пояснення не надавала.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Суд, дослідивши матеріали справи, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач здобула право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 видане 14.02.1984 року. До листопада 2014 року позивач перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Донецької області м. Донецька.
В подальшому позивач переїхала до смт. Ялта, Донецької області, у жовтні 2017 року отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та стала на облік до Пенсійного фонду України.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.10.2018 року у справі № 0540/8833/18-а бездіяльність боржника по невиплаті пенсії визнана протиправною та зобов'язано Боржника поновити позивачу пенсії з 01.05.2017 по 31.07.2018 у розмірі 45 613 (сорок п'ять тисяч шістсот тринадцять) грн. 95 коп. Боржник добровільно не виконував вказане судове рішення.
У зв'язку з тим, що Мангушське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області не виконало в добровільному порядку рішення суду державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відкрив виконавче провадження № 58506901.
06.06.2019 року державний виконавець звернувся до суду з заявою про зміну порядку та способу виконання судового рішення № 0540/8833/18-а від 29.10.2018 року. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду № 0540/8833/18-а від 18.06.2019 заяву залишено без задоволення. Мангушське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області фактично відмовилося виконувати судове рішення, державний виконавець направив повідомлення до правоохоронного органу та виніс постанову від 17.01.2020 року про закінчення виконавчого провадження № 58506901. Борг з компенсації боржника перед стягувачем залишився не виплаченим.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач вказував, що відповідним судовим рішенням встановлено протиправну поведінку боржника - Пенсійного фонду України, доведеним є факт невиконання судового рішення боржником - Пенсійним фондом України, яке є обов'язковим для виконання; доведеним є факт відсутності отримання позивачем майна (пенсії як власності і як доходу), який би позивач отримав у випадку правомірної поведінки боржника - Пенсійного фонду України; за шкоду, яка нанесена боржником - Пенсійним фондом України невиплатою своєчасно позивачу пенсії (майна, власності, доходу), відповідає держава відповідно до гарантій, встановлених Конституцією України та міжнародними договорами, ратифікованими Україною; загальний розмір шкоди, завданої боржником позивачу, становить 6 163 (шість тисяч сто шістдесят три) грн. 00 коп.
Крім того, позивач посилався на формальність і недієвість виконавчого провадження, ілюзорність проведення дій по начебто виконанню судового рішення з боку виконавчої служби та взагалі держави .
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Статтями 13, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.
Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).
Невиконання судових рішень визнається Європейським судом з прав людини порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Крім того, право на соціальні виплати може підпадати під захист статті 1 Першого протоколу.
Стаття 1 Протоколу не гарантує право на пенсію чи соціальне забезпечення, якщо згідно з національним законодавством для цього немає підстав.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. І це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін (§ 40 рішення Суду у справі «Горнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece», заява № 18357/91) від 19 березня 1997 року, § 34 рішення Суду у справі «Бурдов проти Росії» («Burdov v. Russia», заява № 59498/00) від 07 травня 2002 року).
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (§ 54 рішення Суду у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року).
Не вживаючи заходів до виконання судових рішень, які набрали законної сили, упродовж тривалого часу, уряд позбавляє положення пункту 1 статті шостої Конвенції будь-якого сенсу, а значить порушує його (§ 37-38 рішення Суду у справі «Бурдов проти Росії»). Крім того, відсутність у людини можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті першої Першого протоколу (§ 52 рішення Суду у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Враховуючи, що пенсія в загальному розмірі 51 779 (п'ятдесят одну тисячу сімсот сімдесят дев'ять) грн. 95 коп. була нарахована, але не виплачена позивачу, в зв'язку з порушенням строків її виплати позивач отримав право на отримання компенсації втрати частини доходів .
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що невиконанням судового рішення в адміністративній справі, можливість виконання якого в примусовому порядку на підставі Закону України "Про виконавче провадження" остаточно втрачена, позивачу завдано матеріальних збитків у вигляді неотриманих доходів, які він міг би одержати за звичайних обставин, якби його право на перерахунок цих виплат не було порушено.
При цьому судом враховуються правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 405/4776/15-ц з аналогічними правовідносинами.
Разом із тим, позов задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 167, 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).
Також Верховним Судом в постанові від 06 березня 2018 року в справі № 757/30721/14-ц роз'яснено, що Держава Україна може брати участь у цивільних відносинах лише через відповідний орган державної влади, який, за умови доведеності позовних вимог, несе відповідальність за встановлені належним чином протиправну поведінку та/або незаконні рішення, дії чи бездіяльність, тощо, шляхом відшкодування такої шкоди від імені Держави України компетентними органами Державного Казначейства.
Визначаючи відповідачем в даній справі Міністерство юстиції України, позивач посилався на п.п. 4 п. 3 положення про Міністерство юстиції України, відповідно до якого саме Міністерство юстиції України забезпечує представництво держави у судах України.
Дійсно, Міністерство юстиції України діє та керується у своїй діяльності Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228.
Пунктом 54-1 Положення № 228 передбачено, що Міністерство юстиції України бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом, зокрема через територіальні органи Мін'юсту.
Згідно п. п. 57, 58 ч. 3 Положення № 228, Міністерство юстиції України забезпечує представництво інтересів держави, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, його посадових осіб під час урегулювання спорів, розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України; забезпечує підготовку документів та представництво інтересів держави в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та звітує перед Комітетом міністрів Ради Європи про стан виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Отже, з огляду на зміст Положення № 228, доводи позивача про безумовне, в усіх випадках представництво держави в судах Міністерством юстиції України є помилковими.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду України.
Кошти Пенсійного фонду України відповідно до статті 73 Закону № 1058-IV використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України.
Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22 грудня 2014 року № 28-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління є територіальними органами ПФУ.
Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення).
Відповідно до ст. 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій ПФУ є суб'єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій і несе передбачену законом відповідальність за неналежне виконання обов'язків в цій сфері підпорядкованими органами.
З позовної заяви вбачається, що суб'єктом спірних правовідносин є управління Мангушське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, яке позивач визначає заподіювачем шкоди.
Таким чином, органом державної влади, який наділений повноваженнями представляти державу у спірних правовідносинах, є відповідний орган Пенсійного фонду України, а Міністерство юстиції України відповідно до законодавства не наділене повноваженнями щодо нарахування та виплати пенсій та/або компенсаційних виплат, не є суб'єктом вирішення пенсійних питань.
За таких обставин, залучене до участі в справі Міністерство юстиції України не є належним відповідачем, уповноваженим представляти державу у спірних правовідносинах, і позовні вимоги пред'явлені до нього безпідставно.
Доводи позивача, що відповідачем по відшкодуванню шкоди є саме держава, а не орган державної влади, яким є ПФУ, який реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення, є особою, яка безпосередньо завдала шкоди позивачу і не може представляти державу у судах по питанню відшкодування шкоди з Держави Україна, відхиляються судом, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону і вищенаведених правових висновках, викладених в постановах Верховного Суду щодо належного відповідача в справах такої категорії, а є особистим припущенням позивача.
Посилання в апеляційній скарзі на ст. 56 Конституції України як норму прямої дії, яка надає право кожному на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, не звільняє позивача від процесуального обов'язку в кожному конкретному випадку визначати орган державної влади, який, на думку позивача, несе відповідальність за встановлені належним чином протиправну поведінку та/або незаконні рішення, дії чи бездіяльність, та в особі якого держава бере участь в цивільно-процесуальних правовідносинах.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Тому суд приходить до висновку про відсутність незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності Міністерства юстиції України, дії якого щодо невиплати пенсії позивачу не визнавались незаконними, і відсутність підстав для задоволення позову, пред'явленого до цього відповідача.
Зважаючи на викладене та в зв'язку з тим, що позов подано до неналежного відповідача, відсутні клопотання позивача щодо залучення у справі належного відповідача чи заміни неналежного відповідача на належного, того, що суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи, наявні правові підстави для відмови в задоволенні позову.
Із цих же підстав суд не вбачає підстав для застосування норми прямої дії ст. 129-1 Конституції України, правових висновків Верховного Суду та ЄСПЛ, на необхідність застосування яких вказував позивач.
Разом із тим, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з іншим позовом про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю, залучивши належного відповідача.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з чч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Враховуючи наведене та виходячи із обставин, встановлених судом, приходить до висновку щодо недоведеності позивачем реального завдання йому шкоди відповідачем - Міністерством юстиції України у заявленій до стягнення сумі, також не встановлено причинення моральної шкоди.
Враховуючи викладене у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Мангушське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області про відшкодування шкоди, слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 55 Конституції України, ст.ст. 2, 15,22, 23, 1173, 1174 ЦК України, ст. ст.1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Мангушське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області про відшкодування шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання повного тексту рішення 22.02.2022 року.
Суддя О.М. Соколов