06.05.2022 Справа № 756/19072/21
Справа пр. № 2/756/2267/22
ун. № 756/19072/21
21 лютого 2022 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Андрейчука Т.В.,
за участі секретаря судового засідання - Колесник А.В.,
учасники справи:
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м. Києві цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, -
У грудні 2021 року позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) звернулася до Оболонського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 18 серпня 2018 року на
перехресті вулиць Богатирської та Дніпроводської в м. Києві водій автомобіля BMW X5, н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , скоїв зіткнення з автомобілем ЗАЗ Vida, н.з. НОМЕР_2 , яким кермував ОСОБА_3 .
Пригода трапилась у зв'язку з порушенням Правил дорожнього руху відповідачем у справі.
Унаслідок згаданої дорожньо-транспортної пригоди автомобіль ЗАЗ, н.з. НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження. Вартість відновлювального ремонту указаного транспортного засобу становила 12020,52 грн.
Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації автомобіля BMW X5, н.з. НОМЕР_1 , була застрахована ТДВ Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ", страховик сплатив потерпілому страхове відшкодування у сумі 9017,10 грн.
З огляду на те, що водій забезпеченого транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишив місце пригоди, на підставі пп. 38.1.1
п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик отримав право регресної вимоги до відповідача у межах сплаченої суми страхового відшкодування.
Право вимоги ТДВ Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" до ОСОБА_1 було відступлено на користь ФОП ОСОБА_2 .
З цих підстав ФОП ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача в порядку регресу страхове відшкодування у сумі 9017,10 грн, а також присудити з нього судовий збір у сумі 908,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.
Відповідач відзив на позовну заяву ФОП ОСОБА_2 до суду не подав.
Позивач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася, у позовній заяві вказала, що просить суд розглянути справу за її відсутності.
Відповідач у судовому засіданні просив суд відмовити ФОП ОСОБА_2 у задоволенні її позову у зв'язку зі спливом позовної давності.
Вислухавши вступне слово відповідача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.
18 серпня 2018 року на перехресті вулиць Богатирської та Дніпроводської в м. Києві трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів ЗАЗ Vida, н.з. НОМЕР_2 , яким кермував ОСОБА_3 та BMW X5, н.з. НОМЕР_1 , під кермуванням ОСОБА_1 . Після зіткнення відповідач залишив місце пригоди.
У зв'язку з цим працівниками поліції стосовно ОСОБА_1 складено протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст. 1224, 124 КУпАП.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року у справі № 756/14111/18 був визнаний винним у вчиненні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди та залишенні місця пригоди (а. с. 6).
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрала законної сили є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась 18 серпня 2018 року за участю автомобілів ЗАЗ Vida, н.з. НОМЕР_2 , та BMW X5, н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 . Також судом було установлено вину відповідача у залишенні місця пригоди.
Унаслідок згаданої події автомобіль ЗАЗ Vida, н.з. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_3 , отримав механічні пошкодження. Вартість відновлювального ремонту згаданого транспортного засобу становила 12020,52 грн, що підтверджується дослідженням спеціаліста про вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу ЗАЗ Vida, н.з. НОМЕР_2 , від 22 вересня 2018 року № 67-D/43/9, складеним фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (а. с. 18-26).
За положеннями ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
П. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана однієї особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, за приписами ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Судом з'ясовано, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації автомобіля BMW X5, н.з. НОМЕР_1 , була застрахована ТДВ Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/004023899. Цей договір був укладений шляхом видачі страхувальнику страхового поліса (а. с. 17).
Ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 22.1, п. 22.2 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим, які є юридичними особами, страховиком відшкодовується виключно шкода, заподіяна майну.
На виконання умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ/004023899 ТДВ Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" сплатило потерпілому страхове відшкодування у сумі 9017,10 грн
(а. с. 7, 10-11).
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку про її застосування за таких умов: 1) право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим; 2) регрес застосовується після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.
Регрес у правовідносинах страхування характеризується тим, що страховик одержує право стягнути суму виплаченого відшкодування не лише з третьої особи, а й із самого страхувальника. Право страховика на пред'явлення регресної вимоги передбачене, зокрема, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тобто виникає з правовідносин страхування відповідальності.
За приписами пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).
Право подати регресний позов до самого страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, виникає у страховика лише з припиненням основного деліктного зобов'язання за фактом здійснення ним виплати страхового відшкодування на користь сторони потерпілого - кредитора в деліктному зобов'язанні.
Оскільки водій забезпеченого транспортного засобу ОСОБА_1 після спричнення дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишив місце пригоди, що підтверджується постановою Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року у справі
№ 756/14111/18, а ТДВ Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" сплатило потерпілому страхове відшкодування у сумі 9017,10 грн, цей страховик отримав право регресної вимоги до відповідача у межах сплаченої суми страхового відшкодування (такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 06 грудня
2018 року № 591/6327/15-ц).
14 травня 2021 року за договором № 1/АК ТДВ Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" відступило право регресної вимоги до ОСОБА_1 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5 ) (а. с. 27-33) У свою чергу ФОП ОСОБА_5
на підставі договору від 01 грудня 2021 року відступив указане право вимоги ФОП
ОСОБА_2 (а. с. 35-40).
За таких обставин суд вважає, що позов слід задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування, у сумі 9017,10 грн.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо спливу позовної давності до вимог
ОСОБА_2 з огляду на таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання (ч. 6 ст. 261 ЦК України).
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
Отже, позовна давність при регресі починає обчислюватися з того моменту, коли страховик виплатив відшкодування (такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постанові від 10 січня 2019 року у справі
№ 200/13392/13-ц).
Оскільки страхове відшкодування потерпілому сплачено страховиком ТДВ Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" 12 грудня 2018 року, перебіг позовної давності необхідно обчислювати саме з цієї дати. Враховуючи те, що до суду з позовом ФОП ОСОБА_2 звернулася 08 грудня 2021, позовну давність нею не пропущено.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, позивачем було надано договір про надання правової допомоги
від 01 грудня 2020 року № 2, укладений між ФОП ОСОБА_2 та адвокатом Каплею А.С., акт приймання-передачі наданих послуг від 06 грудня 2021 року.
Водночас за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. ч. 3, 5, 9 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 3, 5, 9 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справі № 922/445/19,
від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18 та від 06 грудня 2019 року у справі
№ 910/353/19).
Позивачем не надано суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Каплею А.С.
Також суд зауважує, що законодавець у ст. 137 ЦПК України вживає термін "компенсація" витрат на професійну правничу допомогу.
За визначенням, що дає Словник української мови в 11 томах (АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І.К.Білодіда. - К.: Наукова думка, 1970-1980), слово "компенсація" означає "відшкодування, зрівноважування, винагорода за що-небудь, а також сума, яку сплачують як відшкодування, винагороду; покриття витрат, утрат", відтак, очевидно, що компенсації підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката, які були понесені стороною (фактично сплачені нею).
Тому суд приймає до уваги правову позицію, яку висловив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, зазначивши, що на підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, сторони надає, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Будь-яких доказів на підтвердження сплати нею витрат на професійну правничу допомогу позивачем ФОП ОСОБА_2 не надано.
Ураховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність відмовити позивачеві у компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 компенсації підлягає судовий збір у сумі 908,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2-5, 10-13, 19, 81-82, 89, 200, 206, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання:
АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) 9017 (дев'ять тисяч сімнадцять) гривень 10 (десять) копійок на відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою страхового відшкодування.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання:
АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 (сімдесят дві) копійки.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Андрейчук