Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/813/22
номер провадження 2/695/750/22
19 травня 2022 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі головуючого судді Ватажок-Сташинської А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, -
ОСОБА_1 звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 07.07.2020 року Золотоніським міськрайонним судом згідно судового наказу з ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини всіх доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму до досягнення повноліття. Від іншого шлюбу позивач має двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання яких добровільно сплачує аліменти в розмірі 1000 грн. на кожну дитину. А тому в сукупності сплачує аліменти в сумі 5100 грн. Крім того позивач вказує, що при винесенні судового наказу від 07.07.2020, судом не враховано його майнового та сімейного стану, а також те що він сплачує аліменти ще на двох дітей. На даний час позивач не працює, живе за рахунок періодичних заробітків, розмір яких в середньому складає близько 6000 грн, з яких сплачує аліменти, а інша частина на прожиття, а тому знаходиться в скрутному матеріальному становищі. Враховуючи всі обставини, позивач просить зменшити розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ј частини заробітку (доходу) на тверду грошову суму в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно. Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 квітня 2022 відкрито спрощене позовне провадження з викликом (повідомлення) сторін у справі за даним позовом. 19.05. 2022 відповідач ОСОБА_6 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що позовні вимоги не визнає та просить врахувати, що позивач ОСОБА_1 з сином не спілкується з 2019 року, крім виплат аліментів нічим не допомагає, зі святами не вітає, бажання спілкуватися з дитиною не виявляє, відповідач у відзиві зазначає, що вона проживає сама з дітьми, винаймає житло, оплачує комунальні послуги, оплачує садочок, гуртки, син ОСОБА_3 часто хворіє, за останній рік зверталися до лікаря більше 10 разів, про що свідчать записи в медичній книзі. Також просить врахувати те, що позивач постійно працює за кордоном в Польщі та має стабільний дохід, але не має бажання утримувати свого сина. На підставі вищенаведеного просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, сторони у справі з 23.10.2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.09.2020 року. Згідно свідоцтва про народження серії №236919 від 12.10.2016 року, виданий Золотоніським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області, сторони у справі є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживає разом із матір'ю ОСОБА_2 , що сторонами не заперечується. Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд враховує вимогист. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду. Згідно частини другоїстатті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3ст. 51 Конституції України). У відповідності дост. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України. Як передбачено ч. ч. 1,2 ст. 27 Конвенції ООН "Про права дитини" від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789X11 (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ст. 179 СК Україниа ліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. При визначенні розміру аліментів суд враховує обставини, передбачені ст. 182 СК України, а саме:стан здоров'ята матеріальнестановище дітей; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" N 3 від 15.05.2006 року передбачено, що згідно з ч. 3ст. 181 Сімейного кодексу Україниаліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Згідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-якого з них змінити розмір встановлених аліментів або звільнити від їх сплати. Згідно ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відтак, обов'язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов'язання батьків. Обов'язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Згідно ст. 192 СК України перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я як особи, з якої стягуються аліменти, так і особи, на чию користь вони стягуються, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тому, виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів та доведеними при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду. Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього. З зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Також, згідно із ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Позивач, вважає, що значне погіршення його матеріального становища є підставою для звернення до суду з вимогою про зменшення розміру стягуваних з нього аліментів на користь відповідачки на утримання сина. Згідно судової практики ЄСПЛ суд повинен дотримуватись справедливого балансу між інтересами батьків та дитини, і приділяти першочергову увагу найкращим інтересам дитини. Враховуючи, що неповнолітній син ОСОБА_2 знаходиться на утриманні матері ОСОБА_2 і даний факт сторонами не спростовується, суд приходить до висновку, що він потребує матеріальної допомоги з боку ОСОБА_1 на утримання дитини. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків, суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. З наданих позивачем документів, позивачем не надано будь-яких доказів погіршення його матеріального стану, здоров'я чи зміни сімейного стану, оскільки наведені ним обставини щодо відсутності офіційного місця працевлаштування, стабільного заробітку та перебування на сезонних роботах. Крім того, відповідач, як одержувач аліментів, не погоджується на зміну способу їх стягнення. Доводів та доказів на підтвердження своїх вимог позивачем, які б слугували підставою для зменшення розміру аліментів, суду надано не було. Належних і допустимих доказів, які б підтверджували погіршення матеріального становища також не надано. Вирішуючи питання про зміну розміру аліментів суд виходить з того, що стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно зі становищем одержувача аліментів. Судом, також, прийнято до уваги, що обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків. Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем в позовній заяві, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню. Враховуючи те, що позивач працездатного віку, має задовільний стан здоров'я, має дохід, будь-яких інших належних та допустимих доказів про погіршення його матеріального стану з моменту стягнення аліментів на утримання сина не надав, а також обставини, що наводить позивач в обґрунтування та на підтвердження заявлених вимог, в розумінні вищезазначених норм матеріального закону (ст. 192 СК України) та позиції Верховного Суду України, на думку суду, не є істотними та достатніми для зменшення визначеного за судовим наказом розміру аліментів, та не може слугувати самостійною підставою для зменшення їх розміру, та те, що розмір стягуваних аліментів за судовим рішенням не є завищеним та відповідає розміру, передбаченому нормами діючого Сімейного кодексу України, а тому відмовляє в задоволенні позову. Суд звертає увагу сторін по справі, що ухвалення даного судового рішення не позбавляє платника або одержувача аліментів права звернутися до суду в разі зміни згодом матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, на підставі ч. 1ст. 192 СК України.
Керуючись ст. ст. 259,265,268,273,354,355 ЦПК України, суд, -
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - відмовити повністю. Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.ст. 354-356 ЦПК України. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );
Суддя А.В. Ватажок-Сташинська