Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
20 травня 2022 року № 520/26336/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану чергову відпустку з 01.01.2021 по 01.06.2021 у кількості 19 діб;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану чергову оплачувану відпустку з 01.01.2021 по 01.06.2021 у кількості 19 діб;
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати не у повному обсягу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплачених сум та висновків суду.
В обґрунтування позову зазначено, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому компенсації за невикористану чергову відпустку з 01.01.2021 по 01.06.2021 у кількості 19 діб та дії відповідача щодо нарахування та виплати не у повному обсягу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби є протиправними та такими, що порушують права позивача. Зазначені обставини зумовили звернення до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 року адміністративну справу за вищевказаним позовом прийнято до розгляду; розгляд адміністративної справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача у поданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що в рамках розгляду справи №520/3682/2020 було встановлено, що позивача відповідно до наказу було відсторонено від посади та в подальшому накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з військової служби. При цьому, в подальшому, позивача було поновлено на посаді старшого уповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області, з 18.02.2020 року та одночасно звільнено зі служби в поліції з 01.06.2021 року. В той же час, оскільки спеціальним законодавством щодо осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовано питання, яким чином має обраховуватись одноразова грошова допомога при звільненні у зв'язку зі звільненням особі, яка до дня звільнення перебувала у вимушеному прогулі і якій грошове забезпечення не нараховувалось, то у даному випадку підлягають застосуванню норми трудового законодавства та п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, яким передбачено порядок обчислення вихідної допомоги державним службовцям та яким визначено, що час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігається заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Відтак, відповідачем не було включено до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні період перебування позивача у вимушеному прогулі, під час якого грошове забезпечення не нараховувалось та не виплачувалось, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог останнього в цій частині. Водночас, представником відповідача вказано, що позивача було звільнено зі скороченої посади, нарахування та виплата грошового забезпечення не проводилась, а тому компенсація за невикористані дні чергової оплачуваної відпустки у кількості 19 діб за період з 01.01.2021 по 01.06.2021 не проводилась. Крім того, представником відповідача наголошено на необґрунтованості та недоведеності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Також, позивачем через канцелярію суду було подано відповідь на відзив із викладенням власної правової позиції.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно наказу ГУНП в Харківській області від 01.06.2021 року №270 о/с, з 01.06.2021 року, з виплатою компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за період з 01.01.2021 року по 01.06.2021 року. Також, у зазначеному наказі вказано, що стаж служби в поліції на день звільнення для встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки складає 25 років 09 місяців 17 днів, у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби складає - 25 років 09 місяців 17 днів, у пільговому обчисленні (без урахування вислуги в календарному обчисленні) складає - 05 років 09 місяці 00 днів, час навчання - немає.
У позовній заяві позивачем вказано, що у зв'язку з невиплатою відповідачем одноразової грошової допомоги при звільненні із служби в поліції та компенсації за щорічної чергової оплачуваної відпустки, ним було направлено до відповідача заяву від 07.10.2021 року.
Листом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 04.11.2021 року №К-446/119/05/29-2021 позивача було повідомлено про те, що відповідно до п. 1 розділу VI наказу МВС України від 06.04.2016 року №260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», поліцейським, які звільняються із служби через хворобу (за станом здоров'я), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Одноразову грошову допомогу при звільненні, було перераховано на картковий рахунок АТ КБ «Приватбанк» в жовтні 2021 року згідно платіжного доручення від 26.10.2021 року №4481 у сумі 121669,05 грн. Також, вказано стосовно запиту про виплату компенсації за невикористану щорічну чергову відпустку, що відповідно до вимог п. 8 розділу ІІІ наказу МВС України від 06.04.2016 року №260, виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення зі служби. Отже, вказано, що оскільки позивача було поновлено на скорочену посаду наказом ГУНП в Харківській області від 01.06.2021 року №270 о/с, затверджену тимчасовим штатним розписом фінансування якої не проводиться тому нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану в році звільнення відпустку не має можливості.
Позивачем у позовній заяві зазначено, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби в поліції відповідачем була здійснена у розмірі меншому ніж підлягав виплаті, оскільки на момент звільнення позивач мав у календарному обчисленні 25 років стажу відповідно до наказу №270 о/с та грошове забезпечення станом на момент звільнення в середньому 16000,00 грн. на місяць, а отже, вихідна допомога мала складати орієнтовно 16*25*50% = 200000 грн. Також, позивачем зазначено, що відповідачем не було виплачено компенсацію за щорічну чергову оплачувану відпустку.
Суд зазначає, що ухвалою від 21.12.2021 року, зокрема, було витребувано від відповідача розрахунок грошової допомоги при звільненні, яка була виплачена позивачу при звільненні зі служби відповідно до наказу ГУНП в Харківській області №270 о/с від 01.06.2021 року на підставі платіжного доручення від 26.10.2021 року №4481 у сумі 121669,05 грн.
На виконання ухвали суду від 21.12.2021 року представником відповідача разом із відзивом на позов було подано довідку з УФЗБО ГУНП в Харківській області від 29.12.2021 року №5156/119-29/02-2021 та №344/119-29/02-2022 від 10.01.2022 року, з яких вбачається, що нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні було здійснено за постійним штатним розписом за посадою оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області станом на лютий 2020 року.
Також, вказано, що нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції проведено з розрахунку наступних складових: посадовий оклад - 2500,00 грн., оклад за спеціальним званням - 2200,00 грн., надбавки за стаж служби у розмірі 45% - 2115,00 грн., надбавки за СУПС у розмірі 45% - 3066,75 грн., премія 0%, разом - 9881,75 грн. (9881,75 грн. * 25 (стаж служби в поліції на день звільнення) * 50% = 123521,88 грн.).
Представником позивача до суду було подано заяву з приводу ухвали суду від 14.12.2021 року, в якій, зокрема, вказано, що позовні вимоги позивача стосуються виключно сум грошового забезпечення, де не існує жодних строкових обмежень для звернення до суду, у зв'язку з чим позивач, вважаючи, що у його випадку не застосовується місячний строк на звернення до суду, із даним позовом звернувся до суду у грудні 2021 року. При цьому, представник позивача просив суд у вказаній заяві у разі, якщо суд дійде висновку про пропуск строку на звернення до суду, поновити цей строк з урахуванням наведених поважних обставин.
Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає, що положеннями ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Водночас частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Відтак, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі за контрактом, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.02.2022 року по справі № 420/13606/21 в аспекті спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір в частині вимог, зазначених у пунктах 1.1- 1.4, 1.6- 1.9 цієї постанови охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».
Подібну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року в справі №815/4421/15, від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі №804/496/18, від 26 червня 2019 року в справі №820/4748/17, від 04 грудня 2019 року у справі №813/8469/13-а, від 22 травня 2020 року у справі №808/3200/17, від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19 та інших.
Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що позивачем було пропущено строк для звернення до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Положеннями ст.102 Закону України «Про національну поліцію» визначено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Водночас, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби в поліції, Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Суд зазначає, що під час розгляду справи встановлено, що 18.02.2020 року відповідачем прийнято наказ №37 о/с від 18.02.2020 року про звільнення позивача за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Позивач, не погодившись з прийнятими Головним управлінням Національної поліції в Харківській області наказами, звернувся до суду з відповідним позовом, який розглядався в рамках справи №520/3682/2020.
Так, за результатом розгляду вказаного позову постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021р. у справі №520/3682/2020 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року по справі №520/3682/2020 скасовано; прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково; визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 10.02.2020 № 104 в частині застосування до ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області, дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби у поліції (п. 1 наказу); визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області 18.02.2020 № 37 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області, за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробітку за час вимушеного прогулу з 19.02.2020 по 20.05.2021 у розмірі 248698,32 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства; в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Сторонами у справі підтверджено, що наказом 01.06.2021 року №270 о/с на підставі постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2021 року по справі №520/3682/2020 позивача було поновлено на посаді старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області, з 18.02.2020 року та одночасно цим же наказом звільнено зі служби в поліції з 01.06.2021 року.
Відтак, слід дійти висновку про те, що позивач у період з 18.02.2020 року по дату звільнення був таким, який проходив службу в органах поліції та на підставі судового рішення у справі №520/3682/2020 отримав право на середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.02.2020 по 20.05.2021 у розмірі 248698,32 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
При цьому, суд вважає посилання представника відповідача на обставини того, що під час перебування у вимушеному прогулі позивачу грошове забезпечення не нараховувалось і не виплачувалось, тобто заробіток за ним взагалі не зберігався та, як наслідок, такий період не може бути включений до розрахункового періоду при визначенні розміру грошової допомоги при звільненні, є такими, що не відповідають обставинам справи та в цілому розумінню поняття вимушеного прогулу.
В той же час, посилання представника відповідача на позицію Верховного Суду, викладену у справі №805/5021/15-а не можуть вважатися належними, оскільки стосуються правовідносин, що є відмінними від тих, що виникли у даній справі.
Відтак, суд приходить до висновку, що наведений представником відповідача розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні є помилковим та таким, що порушує права позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати не у повному обсягу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 .
При цьому, на переконання суду належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплачених сум та висновків суду.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану чергову відпустку з 01.01.2021 по 01.06.2021 у кількості 19 діб суд зазначає наступне.
Положеннями ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Положеннями Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) визначено державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до приписів ст.4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Згідно із ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Водночас, суд зазначає, що правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено положеннями Закону України "Про Національну поліцію".
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Положеннями ст.60 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень ч. ч. 1 та 2 ст. 92 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Згідно із положеннями ч.ч. 1-4 ст. 93 Закону №580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до приписів ч.ч. 8-11 ст.93 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Положеннями ч.ч.1 та 2 ст.94 Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Суд зазначає, що приписами п. 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260, (далі - Порядок №260) передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз.7 і 8 п.8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки визначено приписами Конституції України. Особу не може бути позбавлено такого права.
Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, передбачено положеннями ст.92 Закону України "Про Національну поліцію", з аналізу якої слід дійти висновку про те, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України "Про Національну поліцію", а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Відтак, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Конституційним Судом України у рішенні від 07.05.2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) викладено висновок стосовно того, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
Отже, з огляду на викладене, а також враховуючи відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України "Про Національну поліцію" і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування у даному випадку приписів Кодексу законів про працю України і Закону України "Про відпустки".
Таким чином, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки" і ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Відтак, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 року по справі №160/10875/19.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем у позовній заяві вказано, що ним не було використано відпустку за 2021 рік 19 днів, у зв'язку з чим останній просить суд стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку у відповідних сумах за кожен рік.
Відтак, подані до суду докази свідчать на користь того, що позивачем було використано відпустку за 2021 рік.
При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання представника відповідача на не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2021 року по 01.06.2021 року з огляду на вищенаведені висновки суду.
Таким чином, суд вважає наявними підстави для визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану чергову відпустку з 01.01.2021 по 01.06.2021 у кількості 19 діб.
В той же час, з огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про наявність підстав для належного захисту прав позивача зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану чергову оплачувану відпустку з 01.01.2021 по 01.06.2021 у кількості 19 діб.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 5, м. Харків, 61002) про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану чергову відпустку з 01.01.2021 по 01.06.2021 у кількості 19 діб.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану чергову оплачувану відпустку з 01.01.2021 по 01.06.2021 у кількості 19 діб.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати не у повному обсягу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплачених сум та висновків суду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Мельников Р.В.