Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
20 травня 2022 року № 520/22863/21
Харківський окружний адміністративний суду у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 07931813, 61058, Харківська обл., місто Харків, вул. Культури, буд. 5), яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нового розрахунку матеріальної допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди отриману під час проходження військової служби за 2014-2017 роки;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 07931813, 61058, Харківська обл., місто Харків, вул. Культури, буд. 5) здійснити перерахунок матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) отриманої під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби 2014-2017 роки з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 07931813, 61058, Харківська обл., місто Харків, вул. Культури, буд. 5) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) матеріальну допомогу на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди з урахуванням раніше виплачених сум за 2014-2017 роки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не здійсненні останній нового розрахунку матеріальної допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди отриману під час проходження військової служби за 2014-2017 роки. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 15.11.2021 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.
Представник відповідача у поданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував з підстав його необґрунтованості та недоведеності. Також, представником відповідача вказано, що зі змісту норм діючого законодавства вбачається, що до складу грошового забезпечення з якого позивачу виплачувалось матеріальна допомога на оздоровлення щомісячна грошова винагорода не включалась. Водночас, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення недоплаченої матеріальної допомоги, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою ч.5 ст.122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. 1 ст. 233 КЗпП України або загальний шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України, оскільки допомогу позивач отримала у період за 2014 - 2017 роки.
Відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно приписів ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
У позовній заяві вказано, що ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 з 01.07.2006 року по 16.12.2020 року.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №277 з 16.12.2020 року позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Також, матеріали справи свідчать, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 05.10.2017 року.
У позовній заяві позивачем вказано, що за період проходження військової служби позивачу нараховувались та виплачувались матеріальна допомога на оздоровлення, проте на думку позивача, така допомога була виплачена не у повному обсязі.
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію про повний розмір зазначеної виплати та проведення донарахування та виплати недоплаченої частини матеріальної допомоги на оздоровлення за 2014 - 2017 роки.
Відповідачем 27.10.2021 року було надано відповідь, з якої вбачається, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2014 - 2017 роки проведена у повному обсязі та донарахуванню не підлягає.
Відповідно до довідки (наданої відповідачем) ОСОБА_1 отримала матеріальну допомогу на оздоровлення в: 2014 році - в сумі 1795,25 грн., 2015 році - в сумі 1840,63 грн., 2016 році - 4693,88 грн., 2017 році - 2159,18 грн.
Позивачем у позовній заяві вказано, що з наведені обставини свідчать на користь того, що відповідачем не здійснювалось включення розміру щомісячної додаткової грошової винагороди, виплата якої передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ст. 40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей” та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 р. №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Отже, положеннями ч.ч. 2-4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Приписами п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 постанови № 889 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щомісячну додаткову грошову винагороду установлено:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно із пунктом 2 Постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Також, судом встановлено, що на виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року затвердив Інструкцію № 595.
Згідно із пунктами 3, 4 Інструкції № 595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).
Відповідно до пункту 5 Інструкції №595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року відповідно до постанови № 889 затверджено Інструкцію № 550 та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 “Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України”.
Пунктом 1 Інструкції № 550 встановлено, що вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Відповідно до пункту 3 Інструкції №550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений)
Згідно з пунктом 5 Інструкції № 550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8-10 Інструкції №550 встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю військовослужбовців або інших осіб.
Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.
Суд зазначає, що порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція № 260).
Відповідно до пункту 30.1 Інструкції № 260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з приписами п.30.2 Інструкції №260, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Пунктом 30.3 Інструкції № 260 передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 року по справі №825/997/17 звертає увагу на те, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.
Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.
Відповідно до змісту Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції № 550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.
Зазначене повноваження Міністерства оборони України відповідає і пунктам 1 інструкцій № 550 та 595.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не інструкцій № 595 та 550.
З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Відтак, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення та інші одноразові додаткові види грошового забезпечення.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04 листопада 2014 року у справі №21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15.
Враховуючи вищевикладене стосовно доводів представника відповідача про пропущення позивачем строку на звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відтак, враховуючи той факт, що грошове забезпечення позивача є його заробітною платою, строк звернення позивача до суду не обмежений будь-яким строком, а тому суд вважає безпідставними твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом.
Позивачем у позовній заяві вказано, що відповідачем йому виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода протягом 2014-2017 років, доказів на спростування вказаного до суду не надано.
Водночас, ухвалою суду від 14.02.2021 року витребувано від ОСОБА_1 та Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) належним чином засвідчені копії доказів: призначення та виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення у 2014 - 2017 роках із зазначенням дат наказів про виплату; докази призначення та виплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди у 2014 - 2017 роках, зокрема, в місяцях, в яких було видано наказ про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за вказані роки.
На виконання ухвали суду від 14.02.2022 року представником відповідача було подано до суду довідку від 18.02.2022 року №169/124, з якої вбачається, що у вересні 2014 року позивачу було виплачено грошову допомогу для оздоровлення - 1795,25 грн та щомісячну додаткову грошову винагороду - 1077,15 грн., наказ на виплату №152 від 08.08.2014 року; у серпні 2015 року позивачу було виплачено грошову допомогу для оздоровлення - 1840,63 грн та щомісячну додаткову грошову винагороду - 1104,38 грн., наказ на виплату №150 від 27.07.2015 року; у вересні 2016 року позивачу було виплачено грошову допомогу для оздоровлення - 2346,94 грн та щомісячну додаткову грошову винагороду - 2816,33 грн., наказ на виплату №100 від 10.05.2016 року; у березні 2017 року позивачу було виплачено грошову допомогу для оздоровлення - 4693,88 грн та щомісячну додаткову грошову винагороду - 2816,33 грн., наказ на виплату №63 від 22.03.2017 року.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що розрахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки позивача повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку про те, що бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди отриману під час проходження військової служби за 2014-2017 роки є протиправною.
Відтак, з огляду на встановлення судом під час розгляду справи обставин порушення прав позивача, суд приходить до висновку про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 отриманої під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби 2014-2017 роки з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.
Також, позивачем разом із позовними вимогами заявлено клопотання про стягнення на його користь з відповідача понесених ним судових витрат у вигляді правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн.
Положеннями ч. 1, 3 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
В той же час, положеннями ч.1 ст.132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із положеннями ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як визначено приписами ч.3 ст.27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі положеннями ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу вищевикладеного слід дійти висновку, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
При цьому, адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Зазначене передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Аналіз долучених представником позивача до матеріалів справи доказів свідчить, що в обґрунтування заявленого клопотання до суду подано копії договору №02/11-01 від 01.11.2021 року про надання правничої допомоги, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням "МОДУМ", додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги №02/11-01 від 01.11.2021 року, акту від 04.11.2021 року виконаних послуг до договору про надання правничої допомоги.
Відповідно до зазначених доказів та зі змісту позовної заяви судом встановлено, що адвокатом надано позивачу послуги (правову допомогу) у справі, а саме: надання консультацій та узгодження правової позиції; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців; складання позовної заяви про стягнення допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, а також завірення додатків для суду та сторін, сторонами узгоджено, що вартість виконаних робіт згідно умов договору становить 6000,00 грн.
Враховуючи положення ст. 134 КАС України суд зазначає, що до витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу належать ті, що пов'язані із розглядом справи.
При цьому, суд зазначає, що зі змісту норм Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З огляду на вищевикладене, враховуючи зміст правовідносин, характер та предмет доказування, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про вирішення питання судових витрат та стягнення на користь позивача 4000,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) (вул. Культури, буд. 5, м. Харків, 61058) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 07931813, 61058, Харківська обл., місто Харків, вул. Культури, буд. 5), яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нового розрахунку матеріальної допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди отриману під час проходження військової служби за 2014-2017 роки.
Зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 07931813, 61058, Харківська обл., місто Харків, вул. Культури, буд. 5) здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) отриманої під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби 2014-2017 роки з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) суму судових витрат у вигляді правничої допомоги у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - 07931813).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мельников Р.В.