Справа № 420/26417/21
20 травня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління ДПС в Одеській області в списанні заборгованості (недоїмки) ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 15 702,62 грн.;
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області видалити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 дані про наявність заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15 702,62 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особи, які зазначені в п.4. та 5-1 ч.1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. ОСОБА_1 з 14.03.2017 року є інвалідом ІІІ групи, а отже не повинна сплачувати за себе єдиний внесок. Водночас відповідачем протиправно в інтегрованій картці платника податків - ОСОБА_1 обліковуються дані про наявність у позивача заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15702,62 грн., що слугувало підставою звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 01.02.2022 року адміністративну справу №420/26417/21 судом було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
17.02.2022 року через канцелярію суду від Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що з 01.01.2017 року набув чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон України №2464-VI). Відповідно до вказаних змін з 01.01.2017 року всі фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Як зазначає відповідач станом на 24.11.2021 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у загальному розмірі 15 702,62 грн., а саме:
19.04.2018 року - 819,06 грн., розрахункова сума за І квартал 2018 року;
19.07.2018 року - 2457,18 грн. розрахункова сума за 2 квартал 2018 року;
19.10.2018 року - 2457,18 грн. розрахункова сума за 3 квартал 2018 року;
20.01.2019 року - 2457,18 грн. розрахункова сума за 4 квартал 2018 року;
19.04.2019 року - 2754,18 грн. розрахункова сума за 1 квартал 2019 року;
19.07.2019 року - 2754,18 грн. розрахункова сума за 2 квартал 2019 року;
21.10.2019 року -2754,18 грн. розрахункова сума за 3 квартал 2019 року;
20.01.2020 року - 2754,18 грн. розрахункова сума за 4 квартал 2019 року;
21.04.2020 року - 2078,12 грн. розрахункова сума за 1 квартал 2020 року;
20.07.2020 року - 1039,06 грн. розрахункова сума за 2 квартал 2020 року;
19.10.2020 року - 3178,12 грн. розрахункова сума за 3 квартал 2020 року.
Сплачено за період з 01 січня 2018 року по 28.08.2021 року - 12000 грн.
При цьому відповідач зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Водночас відповідно до фактичних обставин справи, згідно довідки Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації (Біляївського відділу) №1067 від 09.09.2021 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у відділі соціального захисту населення Одеського районі та їй призначено тільки допомогу при народженні дитини, інших видів соціальних виплат позивач не отримує.
31.03.2022 року провадження в адміністративній справі було зупинено судом на підставі п. 6 ч. 2 ст. 236 КАС України та після виконання доручення суду поновлено 20.05.2022 року.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом у справі встановлено наступне.
ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12ААА №297894 від 14.03.2017 року.
Згідно довідки №1067 від 09.09.2021 року, виданої Управлінням соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації (Біляївського відділу) позивач перебуває на обліку в відділі соціального захисту населення Одеського районі та їй призначено допомогу при народженні дитини з 01.09.2019 року по 01.09.2022 року. Інших видів соціальних виплат ОСОБА_1 не отримує.
У період з 28.03.2018 року по 13.10.2021 року позивач була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця, про що зроблено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців.
Відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку від 30.03.2018 року №1815093400288, позивач перебуває на І групі платників єдиного податку.
ОСОБА_1 звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску (форма №Д5) за 2018 рік не подавався.
Водночас позивачем 28.01.2020 року було подано до Головного управління ДПС в Одеській області звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску (форма №Д5) за 2019 рік, у якому позивачем було задекларовано податкові зобов'язанні з єдиного внеску на суму 11016,72 грн.
Як вбачається з інтегрованої картки платника єдиного внеску контролюючим органом було нараховано позивачу єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за 4 квартали 2018 року, 2019 року та 2020 року, а саме:
1) за І - ІV квартали 2018 року на загальну суму 8190,60 грн., а саме:
19.04.2018 - 819,05 грн. (березень 2018 року);
19.07.2018 року - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата - 3723 грн. х 22% = 819,06 грн. х 3 місяці = 2457,18 грн.);
19.10.2018 року - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата - 3723 грн. х 22% = 819,06 грн. х 3 місяці = 2457,18 грн.);
21.01.2019 року - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата - 3723 грн. х 22% = 819,06 грн. х 3 місяці = 2457,18 грн.);
2) за І - ІV квартали 2019 року на загальну суму 11016,72 грн. (по строках, відповідно, 19.04.2019, 19.07.2019, 21.10.2019, 20.01.2020 року) (мінімальна заробітна плата - 4173 грн. х 22% = 918,06 грн. х 3 місяці = 2754,18 грн. за кожний квартал);
3) за І - ІІІ квартали 2020 року на загальну суму 6295,30грн., що складається з:
І квартал 2020 року (січень та лютий 2020 року) - 2 078,12 грн. (мінімальна заробітна плата 4 723,00 грн. * 22% * 2 місяці);
ІІ квартал 2020 року (червень 2020 року) - 1 039,06 грн. (мінімальна заробітна плата 4723,00 грн. * 22% * 1 місяць);
ІІІ квартал 2020 року на загальну суму 3 178,12 грн.: липень, серпень 2020 року - 2078,12 грн. (мінімальна заробітна плата 4 723,00 грн. * 22% * 2 місяці) та вересень - 1100,00 грн. (мінімальна заробітна плата 5000,00 грн. * 22% * 1 місяць);
ІV квартал 2020 року (жовтень - листопад 2020 року) - 2200,00 грн. (мінімальна заробітна плата 5000,00 грн. * 22% * 2 місяці).
При цьому позивачем 28.08.2021 року було сплачено суму заборгованості у розмірі 12000 грн.
Заборгованість станом на 24.11.2021 року зі сплати єдиного соціального внеску за платником ОСОБА_1 становить 15 702,62 грн..
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, позивач 20.10.2021 року звернулась до Головного управління ДПС в Одеській області з проханнями списати їй заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за період з 28.03.2018 року по 13.10.2021 року, оскільки згідно довідки МСЕК серії 12ААА №297894 від 14.03.2017 року вона є інвалідом ІІІ групи. Також ОСОБА_1 просила повернути їй з державного бюджету помилково сплачену суму у розмірі 12000,00 грн.
Водночас листом від 29.11.2021 року №31375/6/15-32-24-05-08 Головне управління ДПС в Одеській області відмовило позивачу у задоволенні її заяви та зазначило, що відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464 особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Згідно довідки Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації (Біляївського відділу) №1067 від 09.09.2021 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в відділі соціального захисту населення Одеського районі та їй призначено тільки допомогу при народженні дитини, інших видів соціальних виплат позивач не отримує.
Також відповідач зазначив, що у випадку, якщо фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування та є пенсіонером за віком або інвалідом, самостійно виявляє бажання нарахувати за себе єдиний внесок, то така особа зобов'язана його і сплатити в установлені терміни. На підставі зазначеного вище Головне управління ДІІС в Одеській області зазначило, що фізична особа підприємець ОСОБА_1 повинна сплатити визначені нею самостійно у поданій звітності суми єдиного внеску.
Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача та вважаючи їх протиправними позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзив Головного управління ДПС в Одеській області та інші письмові докази у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 року (далі - Інструкція №449).
Статтею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зазначено, що виключно цим Законом визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Статтею 12 зазначеного Закону в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013 року №406-VII до завдань центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, віднесено забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.
Зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує збір та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску; встановлює форми, строки і порядок прийняття та обробки звітності, зокрема в електронній формі, від платників щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування; здійснює інші функції, передбачені законодавством.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Разом з тим, частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що особи, які зазначені в п. 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З вищенаведеного вбачається, що звільнення фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності одночасно двох умов:
- по-перше, така особа повинна мати статус, зокрема, особи з інвалідністю;
- по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Зазначений висновок підтверджується сталою практикою Верховного Суду України у аналогічних правовідносинах (наприклад, справи №21-90а15, №21-59а14, №21-56а15, №822/4655/14), а також правовими висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у справах №1640/2837/18, №805/2195/17-а.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12ААА №297894 від 14.03.2017 року.
Водночас суд зауважує, що правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, а також надання державної соціальної допомоги на догляд визначає Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18.05.2004 року №1727-IV.
Так, державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю - це щомісячна державна допомога, що надається відповідно до норм цього Закону у грошовій формі особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю.
Особа, яка не має права на пенсію - це дитина померлого годувальника (у тому числі народжена до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника), який на день смерті не мав страхового стажу, необхідного для призначення пенсії для особи з інвалідністю III групи (далі - дитина померлого годувальника), особа, яка досягла 65 років та не має права на пенсію відповідно до закону (ст. 1 Закону України №1727-IV).
Право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України мають громадяни України, які є дітьми померлого годувальника або досягли віку, встановленого статтею 1 цього Закону, і не мають права на пенсію, або є особами з інвалідністю і не мають права на пенсію по інвалідності або державну допомогу у зв'язку з інвалідністю та постійно проживають на території України, мають право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України (ст. 2 ЗУ №1727-IV).
Відповідно до вказаного Закону призначаються такі види державної соціальної допомоги:
державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам;
державна соціальна допомога на догляд (ст. 3 ЗУ №1727-IV).
Державна соціальна допомога призначається особі, яка:
1) є дитиною померлого годувальника або досягла віку, встановленого статтею 1 цього Закону, та не мають права отримувати у зв'язку з цим пенсію відповідно до закону, або визнана особою з інвалідністю у встановленому порядку;
2) не одержує пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування";
3) є малозабезпеченою особою (крім осіб з інвалідністю I групи та дітей померлого годувальника);
4) є особою з інвалідністю I групи.
Державна соціальна допомога на догляд призначається:
1) особам з інвалідністю внаслідок війни з числа військовослужбовців та інших осіб, яким призначено пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб":
а) особам з інвалідністю I групи;
б) особам з інвалідністю II групи, які є одинокими та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;
в) особам з інвалідністю III групи, які є одинокими та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;
2) особам, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та одержують пенсії за віком, по інвалідності або за вислугу років, крім зазначених у пункті 1 цієї частини:
а) особам з інвалідністю I групи;
б) особам з інвалідністю II і III груп, які є одинокими і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду;
3) особам, яким призначено пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" і які є особами з інвалідністю I групи внаслідок причин, визначених у пункті "б" статті 16 зазначеного Закону, або є одинокими пенсіонерами і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують догляду;
4) одиноким малозабезпеченим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім осіб з інвалідністю I групи та осіб, зазначених у пункті 6 цієї частини);
5) малозабезпеченим особам з інвалідністю I групи, які одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім осіб з інвалідністю, зазначених у пунктах 1-3, 6 частини першої цієї статті);
6) одиноким особам, які досягли 80-річного віку та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Державна соціальна допомога на догляд не призначається:
особам, які одержують соціальні пенсії або надбавки до пенсії на догляд відповідно до законодавства, що діяло раніше;
особам з інвалідністю, яким призначено відшкодування витрат на догляд відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а також іншим особам, за здійснення догляду за якими виплачується компенсація на догляд.
Державна соціальна допомога на догляд не виплачується в період, коли особа працює (крім інвалідів I групи) або перебуває на повному державному утриманні.
Суд зауважує, що позивачем не було надано до суду доказів отримання нею соціальної допомоги, як особою з інвалідністю ІІІ групи, як то передбачено частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI.
Водночас посилання ОСОБА_1 на отримання нею у період з 01.09.2019 року по 01.09.2022 року допомоги при народженні дитини, на думку суду, не є підставою для звільнення її від сплати єдиного внеску, як особи з інвалідністю, та ґрунтується на помилковому тлумаченні нею норм чинного законодавства з наступних підстав.
Так відповідно до статті 10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» 21.11.1992 року №2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.
Допомога при народженні першої та кожної наступної дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 12 ЗУ №2811-XІІ).
Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі:
позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;
відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;
тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;
припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;
нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.
Відповідно до Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №175 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.
Контроль за цільовим використанням державної допомоги здійснюється працівниками центрів соціальних служб або уповноваженою особою, визначеною виконавчим органом ради об'єднаної територіальної громади, в межах повноважень.
У разі встановлення факту нецільового використання коштів зазначені органи подають керівнику органу, що призначив допомогу, пропозиції щодо припинення її виплати.
Аналізуючи вищенаведені положення законодавства суд зауважує, що допомога при народженні дитини є безпосередньо власністю дитини, а один із батьків (за їх вибором) є законним представником, який отримує таку виплату в інтересах дитини та здійснює розпорядження такими грошовим коштами за їх цільовим призначенням.
При цьому суд акцентує увагу позивача, що встановлення можливості вибору для батьків дитини, хто саме із них буде отримувати виплату на дитину при народженні (зокрема мати чи батько), свідчить про те, що така виплата не є соціальною допомогою безпосередньо особі, яка має статус пенсіонера за віком або інваліда, як то передбачено положенням частини 4 статті 4 Закону №2464-VI.
З огляду на зазначене суд доходить висновку, що ОСОБА_1 не є особою, яка звільняється від сплати єдиного внеску на підставі частини 4 статті 4 Закону №2464-VI, а тому нарахування позивачу заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску є законним та таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Також суд також зауважує, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 0.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449).
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера "У" (узгоджена вимога).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
В матеріалах адміністративної справи відсутні будь-які докази того, що Головним управління ДПС в Одеській області було винесено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Доказів вчинення Головним управління ДПС в Одеській області дій щодо стягнення з позивача сум єдиного внеску, станом на час звернення ОСОБА_1 до суду, а також на час розгляду справи в суді, матеріали справи також не містять.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, упереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Конституційний Суд України в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
При цьому, Верховний Суд України в постанові від 15 грудня 2015 року (справа №800/206/15) вказав на те, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду, особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» пункт 50; «Тенасе проти Молдови»).
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 15.12.15 року у справі № 800/206/15, від 26.03.2013 року у справі № 21-438а12, від 10.04.2012 року у справі № 21-1115во10.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому обов'язковою ознакою дій, бездіяльності або рішень суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Суд зазначає, що подання позивачем самостійно звітності про суми нарахованого ЄСВ за 2019 рік, а також відображення таких сум у інтегрованій картці платників податку, без прийняття відповідної вимоги про сплату боргу (недоїмки), яка в свою чергу є виконавчим документом та на підставі якої здійснюється стягнення, не породжує жодних правових наслідків для позивача та не порушує її права та охоронювані законом інтереси.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
На підставі вищезазначеного, враховуючи те, що ОСОБА_1 не є особою, яка звільняється від сплати єдиного внеску на підставі частини 4 статті 4 Закону №2464-VI, а також відсутність доказів прийняття Головним управління ДПС в Одеській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, як рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого може здійснюватись стягнення з позивача спірних сум єдиного внеску, а також встановлення судом відсутності з боку відповідача будь-яких дій, спрямованих на стягнення з ОСОБА_1 такої заборгованості, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку із відсутністю факту порушення її прав та інтересів.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Виходячи з необхідності відмови судом у задоволенні позовних вимог позивача, у суду відсутні підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для стягнення на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судових витрат зі сплати судового збору.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 241, 242, 243, 246, 255, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Білостоцький О.В.
.